Конец Першой світовой войны і початок меджевоєнного періоду в колишній Австро-Угорскій Імпериі мож зарахувати до часів найвекшой політичной нестабільности в істориі Середньой Европы. Вілсонів заклик до самостановліня народів Европы зміцнил націоналізм в колишніх Австро-Уграх – делеґациі Румунів, Сербів, Словаків, Чехів, Украінців і Карпатскых Русинів покликали конґресы, жебы ся домагати вызнаня і політичной автономіі.

У середині 19. столітя, по революциях 1848. року, русиньска ідентичніст у австрийскій Галичыні і на землях Святоштефаньской Короны (дотріаноньскы Угры) достала ся до етапу культурного одроджыня. Наступны сто років русиньска інтеліґенция ішла в трьох політичных напрямах: найпопулярнійшый, русофільскій, підтримувал ідею єдности з росийском державом; украінофільскій мал за ціль злучыти «історично украіньскы» земли у єдній державі; русинофільскій был о вельо меншый, але жадал окремой культурной автономіі про Карпатскых Русинів. Тоты три напрямы вплывали на ріжны політичны рухы 19. і великой части 20. столітя. На конец Першой світовой войны Русины-Лемкы нашли ся в культурно-політичным заторі медже тыма трьома напрямками.

Лемкы – єдна інтересна ґрупа Русинів, што історично замешкувала Лемковину – територию по пілнічній стороні Карпат і на полудни сучасной Польщы. До Русинів по пілнічній стороні Карпат назва «Лемко» пришла ззовни, але потым была нима принята за свою.

У 1918. році появили ся властиві дві лемківскы республикы, хоц жадна не была офіцийні вызнана іншом державом. Фактором про обі были уж згаданы проблемы русиньской політичной орієнтациі. Перша, покликана 4. листопада 1918, то Команчаньска Республика, тіж знана як «Східньолемківска Республика». За днешніх стандардів бы то была малорелевантна мікродержава, бо было то лем здружыня 33 лемківскых сел на сході Лемковины. Єй головом был грекокатолицкій священник Пантелеймон Шпилька, а єй кінцьова ціль – объєднати ся з новооснованом Західньоукраіньском Народном Республиком, што обнимала велику част колишньой Східньой Галичыны в часі польско-украіньской войны 1918-1919. Команчаньска Республика была знищена польскыма жолнірами лем два місяці по покликаню.

Друга держава, офіцийні Руска Народна Республика Лемків, была покликана 5. грудня 1918. Спочатку Лемківска Республика была головні русофільском, але змінила своі ціли згідно з містном ґеополітичном реальностьом.

Знаме, же Лемковина была політичні розділена. Західня част, з котрой повстала Лемківска Республика, звыклі была веце русофільска, а тымчасом східня, де была покликана Команчаньска Республика, была дуже веце украінофільска. Тоту політичну границю мож приближно провести Дукляньскым перевалом. В часі, коли на сході была основана Команчаньска Республика, у західній Лемковині были скликаны ріжны місцевы рады. Пізнійше, 2000 делеґатів з десятків сел зышли ся в Ґладышові, де бесідували на темы лемківской державности і політичной орієнтациі. Тота стріча привела до скликаня Головной Руской Рады 5. грудня, де окрем Лемків мали быти представлены Русины з полудня і діаспоры, жебы разом рішыти звіданя будучой русиньской політикы.

5. грудня было скликане великє віче за участи 500 Лемків і представителів Русинів іншых реґіонів. Ту уж в одріжніню до покликаной місяц перед тым украінофільской Команчаньской Республикы підтримали русофільску орієнтацию. Была покликана Лемківска Республика, котрой фактичным лідером был Ярослав Качмарчык.

Як русофільска держава, Лемківска Республика надіяла ся на близкы звязкы або навет прилучыня до Росийской Імпериі. Єднак по росийскій революциі 1917. року вельо Лемків ся бояли, же росийска домова война принесе большевізм до іх краю. Многы, в тым чыслі Качмарчык, думали, же навет пробольшевіцька лемківска держава вартала сполніня іх політичных ідеалів, як необхідне зло. Інчы в Республиці были русофілами лем покля вірили, же царска Біла Армія верне собі Росию, але не хотіли союзу з большевиками.

До половины 1919. року уж было ясне, же росийска домова война ся не кінчат, і зъєднаня з Росийом товды было неможливе з причыны полной анархіі на тых землях. Більшіст лідерів Республикы, серед них Качмарчык, погодила ся глядати альтернативы союзу з Росийом.

Розуміли тіж загрожыня польско-украіньской войны. По тым, як Польща розбила Команчаньску Республику в січни 1919. року, лідеры Лемківской Республикы были заінтересуваны в спілпраци з польскым урядом про свою охорону. Многы лемківскы лідеры вірили, же спілпраця з Поляками звекшат іх шансу на вызнаня політичной незалежности або хоц лем якойси політичной автономіі по скінчыню польско-украіньской войны.

З ослабіньом русофільского (і практичным браком украінофільского) напряму Лемківска Республика мусіла глядати ґарантиі пережытя в інчых держав. Од того моменту почал ся ріст вплыву русинофілів і сторонників Чехословациі. Лемкы почали глядати підпору в Пряшівскій Руси.

Представителі Лемковины і Пряшівской Руси стрічали ся протягом 1919. року і покликали Карпаторуску Народну Раду, з чым ся почало зміцніня русинофільского руху. Рада ся домагала зъєднаня цілой Карпатской Руси – Лемковины, Пряшівской і Підкарпатской Руси – як автономного реґіону в границях Чехословациі. Лідеры Лемківской Республикы спрібували послати делеґата на мирну конференцию до Парижу, жебы представити тоту ідею на ратифікацию західным державам; єднак польскій уряд послал войско, жебы замкнути дорогу лемківскій делеґациі. Было ясне, же польскій уряд хотіл лишити Лемковину собі.

Ситуация Республикы ся дале погіршыла з ростом напругы медже Чехословацийом і Польщом з причыны граничных спорів. Окрем того, дакотры Русины пізнійшой Чехословациі, наприклад Ґриґорий Жаткович, фактичный лідер Підкарпатской Руси, вірили, же проба здобытя Лемковины буде про Чехословацию політичном катастрофом і цілковито знищыт чехословацько-польськы односины. Неодолга лідеры Русинів на полудни зрекли ся ідеі прилучыня Лемковины, ци силом, ци дипломацийом.

Доля Лемківской Республикы рішена мирным договором в Сен-Жермен в вересни 1919. року, котрый приділил Польщы праві цілу колишню Галичыну. До початку 1920. року польскы жолніры взяли територию Лемківской Республикы цілком під контролю і поставили єй лідерів, в тым і Качмарчыка, перед судом за зраду і пробу одорваня польской териториі. Можливіст єдиной карпаторусиньской автономіі в рамках Чехословациі уж не была. Лемковина ся стала частьом Другой Польской Республикы, а Пряшівска і Підкарпатска Русь – частьом Чехословациі.

Будучніст лемківского народа была траґічна. Прорадяньскій уряд Польщы насильно депортувал Лемків в рамках Акциі «Вісла» в кінци 1940. років, переселившы іх на „землі одзысканы“, што перед войном были частьом Німец. На історичній Лемковині днес мешкат лем пару тысяч Лемків.

Руска Народна Республика Лемків то цікавый приклад про досліджыня русиньской політикы. Указує нам, же в 19. і на початку 20. столітя русофільска орієнтация была єдном з доріг до політичной і культурной незалежности про Русинів. З другой стороны, украінофілы ся вважали Украінцями (або найвеце, реґіональном ґрупом в рамках украінского народа) і жадали злучыня з Украінцями. Мож повісти, же з тых двох ідеолоґій русофільска была необхідным злом в тым періоді. Хоц з сучасной перспективы ся найліпшым здає русинофільство, його популярніст была мала, і то не дармо, бо Карпатска Рус не могла быти політично і економічно незалежна, головні в тым часі. Хоц ліпше бы было видіти цілу Карпатску Русь разом з Лемковином в рамках Чехословациі, тяжко ся даст вірити, же польскій уряд бы акцептувал такій сценарий без воєнной інтервенциі. Односины медже Чехословацийом і Польщом уж товды были тяжкы з причыны граничных спорів.

Лемківска Республика нас вчыт, же столітя тому Русины мали ростучый рух за культурну незалежніст, бороли ся за політичну автономію, навет і полну незалежніст. Многы Лемкы і інчы ґрупы Русинів вважали ся окремым народом і были охочы іти на великє політичне ризико, жебы то доказати. Але треба памятати, же не вшыткы Карпатскы Русины тримали ся тых ідеалів. Команчаньска Республика доводит, же немала іх част жадала быти частьом єдиной Великой Украіны. Здає ся, же чым дале од сучасных украінскых земель, тым частійше Русины занимали русинофільскы або русофільскы становиска. Хоц мож ту найти выняткы, думам, же така тенденция повязана з тым, же ґеоґрафічный дистанс і розбіжна істория то важны факторы етноґенезу. Русины, што мешкали найдале од зоны вплыву галицко-украіньского націоналного руху, найчастійше не ідентифікували ся з Украінцями. Але такій ґеоґрафічный арґумент не пояснює русофільство – ту бым зас повіл, же было політичном необхідностьом про політичны рухы Карпатскых Русинів тамтой добы.

Кед бы русофільство не было приняте русиньском інтеліґенцийом 19. столітя, домінантным інтелектуальным рухом про Русинів бы ся стало украінофільство. Наслідком того бы была іщы векша як тепер етнічна асиміляция Русинів до Украінців. Особні ся не згаджам з русофільством, як історичным, так і сучасным, бо виджу в ним рух, котрый є цілком підпорядкуваный росийскій доґмі і сфері вплыву. Мож го характеризувати як гляданя союзу з векшым «охоронцьом» про «слабшый» русиньскый народ і самосвідоміст. А єднак, зважаючы на політичну реальніст окрисленого періоду, і на іщы менше атракцийну альтернативу украінофільской доґмы, котра мала за ціль полну асиміляцию Русинів, мушу назвати русофільство «необхідным злом». В часі формуваня Лемківской Республикы навет русинофільство наконец стало ся рухом за прилучыня до інчой державы, Чехословациі. Тото была щы єдна політична необхідніст про Лемків, жыючых у політично нестабільній части Середньой Европы.

Конец-кінцьом, політична ідеолоґія Лемківской Республикы в даякій мірі не была барз важна – зрештом, скінчыла ся през дію польскых власти, што было єдном з великых поражок у борбі за русиньску автономію. Такых поражок у 20. столітю было веце – скінчыли ся радяньскым домінуваньом над Середньом Европом, коли з політичных причын почато цілковиту украінізацию Русинів.

Можеме си уявити альтернативну історию, де західні державы дозволили Лемківскій Республиці прилучыня до Чехословациі. Думам, же чехословацкы власти бы были веце прихыльны автономіі, а наслідком того меджевоєнны рокы бы мали найвекшый потенциял про розвиток русиньской політичной і культурной свідомости. Разом Лемковина, Підкарпатска і Пряшівска Русь творили бы велику русиньску меншыну, котра бы мала дві політичны дорогы. В нашым жытю Словакы і Русины не достали правдивой автономіі в меджевоєнній Чехословакіі, котру ім обіцяли Чехы. Єдина Карпатска Русь бы могла піти шляхом одділіня і незалежности, або векшой фактичной автономіі без одділіня. В тым періоді Чехословация была барз вельокультуровом державом – окрем Чехів і Словаків вельо єй жытелів были Німцями або Мадярами – зато чеськы лідеры ся уж бояли сепаратизму. В тым контексті ся здає барз правдоподібне, же чеськы власти дали бы правдиву автономію Карпатскій Руси, Словациі, може навет і судетскым Німцям і Мадярам. Таком автономном Карпатском Русьом бы кєрували Русины, існувало бы веце русиньскых шкіл, русиньска культура і етнічна свідоміст бы были дале шырены.

Але думам, же Друга світова война бы привела до того результату, котрый і маме днес – до украінізаціі Лемків радяньскыма властями. Навет кед бы не было Акциі «Вісла», є правдоподібне, же і так бы были культурны репресиі. Ясні, же задача украінізациі Русинів бы была тяжша, кед бы в меджевоєнны рокы была створена сильнійша русиньска ідентичніст. Але радяньскій план асиміляциі бы ся не спер. Так як моіх прародичів на Пряшівскій Руси у 1950. роках, русиньскых дітей на Лемковині посылали бы до украінскых шкіл. Як і в реалным сценарию, етнічны Украінці з Галичыны і Росияне бы ся переселяли на Підкарпатску Русь. Правдоподібні, Лемковину бы передали новій социялістичній Польскій Республиці правом політичного прецеденсу і політичной выгоды. Єдна позитивна річ в такым сценарию – было бы барз правдоподібне, же розвиток народной свідомости по падіню комунізму в 1990. роках бы быв іщы векшый – тым веце, же Лемковина бы дале мала велику кількіст Русинів, што тіж значыт, же культурна основа про русиньскій рух бы была векша. Ясні, же тото вшытко лем спекуляциі на тему альтернативной істориі, в найліпшым припадку підтриманы реальныма фактами. Але зрештом, влучыня Лемковины як політичной єдиниці до Першой Чехословацькой Республикы бы певні мало долготерміновый позитивный ефект про русиньскій рух.

Підсумуючы – досліджыня Лемківской Республикы указує нам менше знану част нашой русиньской істориі, а тіж борбу минулых поколінь Русинів за нашы права наперекір векшым політичным силам, як наприклад Росияне, Полякы ци Украінці.