СЛОВО ВСТУПНЕ

Коли бере ся за гляданя духа народу, невідомо од чого зачати. Темніст несвідомости не дає ясной одповіди. Долгы бесіды і ішы долгшы ночы переведено на тій задачы, з радше марным скутком. Тото, одкаль єм взял певніст себе, жебы повірити, же єм в силі тото зробити тіж было для мене долго тайном. Тепер вірю, же навет як то неє моє перезначыня, а неє тото выключене, то нихто інчый ся не подейме того, што роблю.

Коли чытам поміщены гев тексты єст вельо квестий, з якыма ся не згаджам, але вельо з них ся лишат як правдивы і правдоподібні такыма останут. Декляруване прагніня інтелектуальной суверенности, потреба згромаджыня інституціональной влады і формуваня народовой візиі сут квестиями зас актуальныма. Критыка сучасного республиканизму, західньой заграничной політыкы а тіж признаня, же в нашых початках Росия мала основне значыня тіж переходят пробу часу. Лем пару з вельох причын, для якых зобраня тых текстів ма вартіст. Легше єст вказати, якы ідеі ся вказали недокладны або мало хосенны. Приходят мі до головы два приміры.

Не вірю уж в соспільный підхід до творіня народового духа, в якій єм вірил пишучы «Нашу візию». Як ся будеме тримати той думкы, неє для нас надіі. А то зато, же пересічный чловек не думат в тот спосіб. Навет як єст діячом, часто буде смотрил узко, през призмат штоденной політыкы, не заглубляючы ся в тему основных структур. Ні. Сут то в силі зробити лем тоты, што мают за ціль створіня цивілізациі. Лем дякуючы такым людям можна осягнути правдивом візию вартости.

Другом думком, яком тепер виджу як абсурдну, єст стверджыня, же Бойкы не сут частю русиньского народа. Радше не згаджам ся з думком, бы даякы групы одшмаряти. Заняло мі то вельо часу і вымагало лишыня ідеі realpolitik, але коли ся мі то повело, дозріл єм, як глупо єм думал. Як бы сме не мали быти народом цільой Руси в Карпатах, то ким бы сме мали быти? Мішанком припадковых племін і етнічных підгруп, якых лучыт нич веце як ідея? Може і так єст тепер, але хочу, жебы то была наша реалніст. Наша душа не може ся операти лем на ґеополітыці. Хоц тота книжка остала написана як три осібны тексти, протягом менше веце вісемнадцетьох місяци, походят они з того самого етапу думаня. Так, як в театральній пєсі – на наррацию «Суверенности» зложыли ся три акты. «Наша візия» єст закликом до створіня візиі для Русинів. «Обовязок і суверенніст» пояснят, чом мусиме підтримувати тоту візию. А вкінци «Критыка західніх влиянь» прібує вказати, што ся стане, коли того не зробиме і якы небезпекы нас ждуд на тій дорозі.

Як получыт ся тоты три тексты, іх наррацию можна окрислити як початковый, експльорацийный етап в філософскым розвою русиньской думкы. Видно в них даякы вступны формы одповіди, але як іх одкрыти зас ся лишат тайном. Суть як дробины золота деси ся крыє в тій книжці, але треба іх найперше очыстити з осаду, жебы іх найти. В тым розумліню «Суверенніст» то лем першый з тьрох актів той пєсы. Цілый час єст перед нами формууваня сутьовой візиі і усталіня, што робити як ся єй осягне. То приде з часом, але вшытко мусит мати свій початок, жебы мало сенс тото, што приде пак. Зато не думайте о тій книжці, як о пробі рішыня нашой народовой квестиі. Заміст того най буде то дорога до тымчасового середка.

Старик Поллок

НАША ВІЗИЯ

23 січня 2021 рока

СЛОВО ВСТУПНЕ

В мори поступу, нашы люде лем плынут без ціли зо струйом. Не даст ся заперечыти, же русиньскій нарід єст тепер найсильнійшый од 75 років; єднак тото розвитя видит ся барже реґенерацийом як експансийом. Вернули сме до ступени народовой свідомости яку мали сме колиси, але наступны етапы будут аж і тяжшы, як тоты, што сут уж за нами.

Історичні смотрити, нашій соспільности все лишало єдности і народовой достоменности, необхідных до розвитку русиньскых культуры і духа без великых трудности. Противні до люди з рівнин, якы могли ся свобідні комунікувати медже селами і векшыма культурныма реґіонами, мы сме не мали такого люксусу. Так як в старожытных Греко-Бактрийчыків і Турків з Гіндукушу, ци Кауказчыків з гірского пасма о тій самій назві, локальна достоменніст і реґіональна культура праві все были найважнійшы.

Противні до нас, Словакы і Украінці уж на початку ХХ ст. зачали процес формуваня окрисленых достоменности підпертых высоком культуром. То, што нам ся повело в тым часі осягнути выпадат блідо при порівнаню. В консеквенциі поставило тото перед нами вызваня не до поборотя, з якыма лем тепер даєме си якоси раду.

Цільом той книжкы не єст ани критыкувати нашых передків за іх діяня в минулым, ани кричыня в небо, жебы почути полеготу. Не можна заперечыти, же перед русиньскым народом стоіт вельо вызвань і ідеовых проблемів. Вельо з них не остало іщы порушеных або нияк не пришли на думку тым, што можут быти постеріганы як наша «інтеліґенция». В тій книжці хочу шмарити вызваня нашым теперішнім поглядам і здемаскувати проблемы, з якыма будеме мусіли си порадити в будучым.

Теперішні стратеґіі і думкы уж давно вышли поза свою оптымальну придатніст. «Гра» знана в 90. роках і перед нима, єст цільком інча і барже зложена як скорше. Заміст борбы з безоглядном авторитарном опресийом, маме тепер до діла з інтеліґентном, вельостранном офензивом. Нашы луде не сут уж примушаны ніжом на горлі, але привабливыма смаковинами пропонуваныма през ворога. Єст тото культурна і достоменностьова борба против державі дуже ліпше стратеґічні зорґанізуваній як наш нарід.

Коли народови лишат засобів і знань, жебы дорівнати противникови, мусит ся зложыти пару річы, жебы мати надію на поводжыня. О кілько украіньска держава ма тот люксус, же може метати думками і капіталом в стіну, аж ся штоси з того не приклиіт, Русину не мают уж той привілегіі.

На тым етапі не повинно быти уж звідань о тото, хто єст єдным з нас, а хто ні. Хто творит русиньскій нарід і, што головнійше, хто ні. Не маме іщы того вполни усвідомленого. Ци можеме повісти, же Гуцулы і Бойкы сут інтеґральном частю русиньского народа? Ци хосен з влучыня іх до него перебільшат політычны трудности, што ся з тым вяжут?

Тоты звіданя не сут іщы до кінця вырішены, не сут тіж часто порушаны в звычайовым дискурсі. То лем декотры з вельох квестий, якы лишают ся без одповіди. Єст іщы проблем непевности што до ціли і нездібніст спілпрацы на велику скалю. Сомнівам ся, жебы векшына членів нашой інтеліґенциі мала обесідуваный, рішеный плян, поза даякым гмлистым «установліньом культурной автономіі на Закарпатю і культурного перетырваня в дияспорі». В часі, коли векшына русиньского населіня лишат ся на рівни памятаня різдвяных традиций і того, што повіла ім іх Баба, наша інтеліґенция уж не може собі на тото дозволити. Мусиме быти тыма, што вказуют дорогу до переду.

Тоты дві квестиі самы в собі стримуют нас од поступу, якій могли бы сме осягнути. А і не обнимают они справ такых як наша ґеополітычна реальніст, русофіля або інчых рівні важных тем. В тіж книжці находят ся девят осібных есеів. Каждый з них єст пробом записаня того, што по мойому єст часто іґноруване. Текст, якій бы просто вычыслял тоты проблемы, міг бы быти записаный на пару лем странах; єднак каждый з тых проблемів мусит быти переаналізуваный барже дрібницьово. Невелика брошура, што піднимат вшыткы тоты неґатывны наслідкы і вызваня, може лем до окрисленой ступени попхати нарід допереду. Мусиме тоты ціли і вызваня добрі знати і заплянувати, як собі з нима порадити, жебы іх перебороти, мимо того, же єст нас невельо і не маме великых фінансів.

ҐАНЧЫ ЄДНОСТИ РУСИНІВ

Історичный прецеденс до формуваня ся русиньскых достоменности зачал ся в ХІХ ст. Перед тым часом Русины яко такы были розпознаваны, але не можна было іх назвати народом. То значыт на певно ні в такым значыню як Поляків ци Росиян. Причын, през якы наша істория так ся уложыла єст вельо. Головном з них єст етнолоґічна істория і ґеоґрафічне положыня Карпатской Руси.

Русиньска етнічна група взяла своє званя од Киівской Руси і тота назва в вельох аспектах зробила нам дуже злого. Проблем лежыт в історичных коренях того народу і тым, як сут они получены з теперішністю. Передкы Русинів в своій долгій істориі не мали власной державы ци провинциі на своіх рідных землях.

Векшіст часу, аж і в періоді Киівской Руси, находили ся они під влияньом Мадяр. Короткым вынятком од того стану был час під владом Волинян, коли мали невелику реальну владу і были одділены Карпатами од полудня.

Што то вшытко значыт? Знаючы о тым не можеме брати факту, же сме потомками Руси як полне поясніня нашого походжыня. Фактычні были сме радше групом вельох племен на ранті східньославяньского соспільства, як його інтеґральном частю. Найправдоподібнійше мішанком Білых Хорватів (істория якых зачынат ся правдоподібні іщы перед Русю) а тіж рускых еміґрантів з Волиня і Подоля. То кус каламутит воду і путат створіня простой і переконуючой етноґенезы, а тіж отверат двері украіньскій пропаґанді.

Тепер явит ся друга перешкода до поконаня: наше волоскє походжыня єст чымси, чого не можна лишати на ранті, а о чым нашы інтелектуалісты в даякій мірі забыли. Тото, што ся зачало в першых віках другого тисячылітя на все змінило што значыт быти Русином.

Волохы дали нам тото, за што під вельома взглядами треба нам быти вдячныма і што треба нам выкорыстати на наш хосен. По мойому влияня того балканьского населіня на все одріжнили нас од Украінців – дали нам особливе дідицтво, якого галицийскы автсайдеры не мают. Змінили нашых люди культурово, етнічні і духово.

Тота група чужынців принесла зо собом вело пастырскых і номадичных практык, якы змінили спосіб жытя люди, а тіж створили языкову і етнічну гыбриду на тяжку до окрисліня скалю. Волохы были з нами так інтеґруваны, же аж сме были называны Волохы-Русины. З часом тото окрисліня лишыло своі етнічны конотациі, але його походжыня єст цілый час важным фалатком нашой істориі. Хоц правдоподібні Волохів было за мало, жебы цілковито переняли русиньскій язык і достоменніст, то не даст ся перецінити іх значыня.

Менше-веце в тым самым часі розпочала ся тіж тзв. Велика Експансия на Захід. Зачали сме колонізувати терены, якы днес сут нашыма отчызнами на Лемковині і в Словациі. Гын, де Ґерманы і Словакы не могли перетырвати, мы могли сме ся гідні розвивати. Іх ґаздівскы технікы не были достосуваны до терену, а нашы пастырскы практыкы і тото, же могли сме боронити границ короліства были хосенны для рядучой соспільной клясы. Дякуючы тому дотерли сме далеко, аж до полудньовой Словациі. Можна повісти, же то великє осягніня, але тіж необхідніст для так невеликой етнічной групы, тіж товды, коли было тото в великій мірі незамірене. Ім векше чысло і ґеоґрафічна обшыр окрисленого народу, тым тяжше го выелімінувати.

Земля Карпатской Руси в своій істині єст сприятлива поділом реґіональным і розпадови єдности. Єст то обшыр так тяжка і сурова, же през долгій період єй істориі центральный уряд не был в силі єй контролювати. Зато, же не дало ся просто переміщати медже містами, а тіж великій уряд не мал цілковитой контролі над тым простором, розвинули ся там ріжны культуры.

Видно тото на примірі русиньского народу. Як вельо племянных назв іщы маме? Лемкы, Бойкы, Гуцулы, Долиняны, а перед нима певно вельо інчых, якы пропали в істориі. Єст тото наша одідичена слабіст, з яком треба ся рахувати – заміст смотрити на векшый нарід, якого сут частю, селяне видят лем своє племя або в іщы меншій скалі – лем своє село. То єст штоси, што ся мусит змінити, як хочеме дальше розвивати нашу позицию.

Реґіональна достоменніст праві все буде шкодила народови, якій не ма сильного народового ядра. Лем товды, коли нарід ся зміцнит, реґіональны ріжниці можут быти розвиваны.

Приміром може быти Украіна. Жебы осягнути ціль Великой Украіны, треба было понести даякы жертвы. Часы, коли можна ся было называти Подолянином або Волиняком минули. Разом з нима одышли реґіональны диялекты. Рідко чути локальны бесіды в векшых містах ци урядах. Лишыли ся они лем в старшых і молодых люди в одлеглых селах. Не смотрю ся на тото як на переграну справу, але чую даякій смуток, якбы штоси на все зникнуло з істориі.

Без той стандаризациі і уніфікациі не істнувала бы нияка спільна струя, яком вшыткы групы могли бы разом плынути. То, же вшыткы знают єден стандард, історию і называют себе єдным меном, єст основом до зъєднаня. Квестия Закарпатя то не лем справа супресиі прав звыклых люди, але тіж підтриманя ідеі Великой Украіны.

Правдом о нашым тяжкым положыню єст тото, же мы тіж мусиме передставити ідею і быти безкомпромісовыма в єй цілях. Значыт тото, же в часі єй реалізациі не треба нам зменшати значыня локального диялекту, культуры ци філософіі, але стремити до створіня привабливого, позитывного образу высокой культуры і надрядных вартости. На жаль, доведе тото до втрати реґіональной культуры, яка могла бы быти цінным додатком до русиньского народу; єднак, по мойому, в нашій теперішній ситуациі рішыня ся на тоту дорогу єст необхідне для перетырваня народу. Коли наш нарід буде міцнійшый, товды нашы реґіональны ріжниці будут могли блищати.

Мусиме тіж створити середовиско, де буде могла ся розвивати высока культура. Інакше бесідуючы, мусиме выдавати своі грошы на презентуваня нашых основных ідеі. Тепер не маме перезначеного ниякого векшого капіталу на тоты ціли. Неє ани стипендий, ани орґанізаций, якы бы ся тым занимали. То єст, можна повісти, істинный занепад нашого теперішнього руху. На тым етапі русиньскє соспільство не ма доброй економічной позициі, зато мусиме єй поправити. Праца єдиниці, што посвятат ся свому фахови в полным вымірі годин і єст за тото добрі вынагороджана, буде мала добру якіст і ефектывніст.

Можна звідати, што то высока культура? В істині єст тото творчіст о тырвалым інтелектуальным і артистычным значыню. Повісти, музыка, образы – то лем денекотры з ділин, што можут быти схоснуваны до розвиваня высокой культуры. Ставляют они вызваня перед основами людской думкы і експресиі, якых жадат каждый чловек.

Тот рід творчости одріжнят высоку культуру од народной ци популярной культуры. Народна єст правдивым выразом людского досвідчыня і істориі окрисленого соспільства. Смотрит ся на ню часто з перспектывы менше упривілегіюваных соспільных груп. Популярна культура то творчіст кєрувана до найнизшого спільного мяновника і праві все лишена правдивой емоцийной субстанциі.

Але то дякуючы ім обом – народній і высокій культурам, соспільства ся лучат і сут з себе горды; з того, же іх культура ма заперту в собі вартіст, а спомины і чест передків перетырвали до днес. То власні тот процес формує континуацию культуры і народу. Маме сильну і зворушаючу народну культуру, але хыбує нам высокой культуры.

Половина проблему полігат на тым, же тепер Русины не глядают іх і не бесідуют о своіх жаждах односячых ся русиньской высокой культуры, знаючы же то задачом інтеліґенциі єст поведіня люди допереду. Наш надрід єст мудрый, але не отворено му очи на такы дары і не навчено го іх хоснувати.

Зато покликал єм Товариство Русиньской Літературы. Форум до творіня высокой культуры, ідеі і нарраций. Додаток в виді фактычной заплати за писарску роботу побільшат економічный капітал русиньской культурной сферы. Єст то тіж причына, для якой ТРЛ єст тепер спілком з ограниченом одповідальністю. Не вшытко може і повинно быти нонпрофіт. Істинном цілю, яком єм перед собом поставил, єст створіня тырвалых русиньскых медий, основаных не на дотациях старшого поколіня, але добрі просперуючой соспільности, яка буде за них платити.

По розпочатю того культурного експерименту усвідомил єм собі, як барз наівный был єм на початку. Заложыл єм, же істніє капітал высокой культуры, але просто неє він публикуваный. Думал єм, же вшытко, чого му потреба то невеликє заохочыня і імпульс, жебы ся міг вказати. Не міг єм быти в векшым блуді.

То, што повинен єм знати, то же высока культура мусит быти розвивана, же не єст она неодлучным елементом культуры. Може для декотрых то очывидне, але для мене было як вдаріня обухом по голові просто в моі уявы. Тото важне розріжніня єст барз значуче в квестиі підходу до того проблему.

Треба тіж додати, же не выконуєме тых рухів в порожні. Хоц хтіло бы ся не перенимати зовнійшыма силами, то єст тото непрактычне. Так, як росийска і украіньска інтеліґенция вели зо собом культурну борбу о контролю над сучасном територийом Украіны, так єст і в нашій ситуациі. Хоц на штоден маме «перевагу власного боіска», то коли єй не выкорыстаме, то змарнуєме потенцию.

Николи не можеме забывати, же по противній страні нас єст украіньска культурна еліта. Ту не ходит о звыклых люди, то єст борба медже культурныма і політычныма рішытелями. Можеме єй видіти тіж в Войводіні, де Украіна заінвестувала в едукацию Панноньскых Русинів спроваджаючы тых люди до Киіва і інчых місц в державі. Декотры з тых люди пак вертают, цілковито зіндоктринуваны в украіньскій культурі і думці.

Украіньска еліта уж давно зрозуміла, же то не примусова асиміляция, а влияня на культуру і локальну політыку доведут до долготырваючого хосну. Обовязкове вчыня украіньского языка, культурна демонізация росийского языка і державы то лем декотры стратеґіі, якы вартат спомнути в тій квестиі.

Прошу собі поставити звіданя, чом знаня Русинів о іх істориі на Закарпатю сут так крайні марны? Ци то припадок, ци тіж систем, што форсує конформізм коштом вшыткого інчого?

Лишам вас з тыма звіданями. Єдно єст єднак певне, розвязаня проблему высокой культуры лежыт в нашій спільній здібности до допомаганя тому процесови і даваня му плятформы до блищаня.

ЯКІСТ ПОНАД ЧЫСЛЕННІСТ

Неодлучном слабістю русиньскых культурных рухів єст брак індивідуального економічного і культурового капіталу, якій бы можна было схоснувати. Зато лідерам треба одповідньо заплянувати свою стратеґію, перекладаючы якіст пропаґанды над єй чысло.

Над словом пропаґанда можна ся застановити, але тот термін не ма загалні злых конотаций. Материялы такє як антинікотиновы реклями не мают в ниякым взгляді «шкодливого ци неґатывного» влияня на соспільство, але сут пропаґандом, нарядьом хоснуваным до поменшыня проценту курячів і хворіючых на рака ключи.

Чом мали бы сме боронити собі хоснуваня такых метод? Важне, то неє заклик до хоснуваня фалшуваных інформаций. То, што маме по своій страні, одріжнят нас од Украінців. Мы вказуєме людям правду, не кормиме іх кламствами. Видно тото найліпше в методах, якы хоснує уряд Украіны.

В каждым аспекті іх плян полігат на вкрываню і затемняню правды о ситуациі на Закарпатю і за границьом. Як то робит? През супресию выників повселюдных списів, натискы на сусідні уряды в справі русиньскых соспільности і натискы на достосуваня ся до украіньскых традиций і стандардів през промуваня власной высокой культуры понад нашом.

Під каждым взглядом наша тактыка єст цілком одворотна. Заміст вкрывати правду, надіяме ся, што поведе ся нам єй вказати світу. Домагали сме ся уцтивых выників повселюдного спису, зменшыня натисків уряду і розсудной культурной і політычной автономіі. Як іде о тот остатній пункт, то заслугує він на осібный розділ.

При одповідній пропаґанді люде скоро перейдут на наше становиско. Маме до переконаня дві групы і мусиме достосувати до них способы діяня. О кілько для тых, што уж сут по нашій страні треба нам ся старати продукувати доброй якости народну і высоку культуру і внутрішні зміцняти свою соспільніст, то тоты, до якых звертаме ся першираз то уж цільком інча істория.

В тій ситуациі найхосеннійше сут медия, што одкликуют ся до емоций. Найперше треба придбати серця, жебы влияти на думкы. Могли бы сме ім поставити перед очами велику книгу фактів і ґеополітычных обставин, але то може не довести до того, же хтоси ся пройме нашом ситуацийом. Векшына люди думат найперше емоциями, а ні аналітычным процесом думаня.

Тактыка одкликуваня ся до емоций єст повселюдні стосувана, зато неє векшых сомнівів што до єй слушности. Остатнім приміром єст міґрацийна криза в Європі. Хоц векшына міґрантів походила з реґіонів такых як Субсахарийска Африка ци Афґаністан і не мала права найти ся в Європі, західньоєвропска публична опінія початково не была отверто ворого до них наставлена.

На так высокє соспільне попертя влинуло підступне поступуваня медий головного напряму, полігаюче на одкликуваню ся до емоций. Векшына Європейчыків чытаючых тоту книжку на певно памятат знимку мертвой сирийской дітины на пляжы, якє одраз трафило на першу страну каждой векшой ґазеты. Вказало ся оно досконалым приміром маніпуляциі емоциями публичной опініі в ціли оправданя неодповідньой міґрацийной політыкы.

Хоц вельо люди так перед, як і по згынуло, прібуючы достати до Європы, было тото постерігане як ненатуральні одражаюче. Фактычні істніла знимка, яка могла выкликати емоцийну реакцию неосігальну для ниякой статіі в часописі. Схоснуваня емоцийной маніпуляциі было в тым припадку крайні неодповідальне і некорыстне для загалу соспільства. Єднак было ефектывне. Такы нарядя можут быти выкорыстаны тіж для нашого хосну. Памятайме, же мусиме діяти в кус моральні неясным просторі, так як діют нашы ворогы. Як того не зробиме, сами собі утрудниме задачу.

Означат тото, же на высшым рівни мусиме поміщати на першым пляні терпліня Русинів, але ні през іх гіперболю (в векшыні припадків), але през фактычне оповіданя історий, якых сме іщы не схоснували. Чом маме так мало кєруваных до мейнстримовых медий переказів на тему Віслы, ци жытя Русинів в часі комунізму? Гев документ, гын короткій фільмик – то просто нестарчаючо. Подумайте, як вельо єст документів, проґрамів і інчых слідів в медиях о ґеноциді Ормян, Гольокавсті ци выгнаню Понтийскых Греків з Турциі. Не сме в силі одтворити того рівня тяглой медияльной продукциі, але ім веце буде порядні передставленых інформаций доступных масам, тым веце люди буде о нас знало.

Перейдме тепер до квестиі слабости нашого руху. То, чого нияк не маме, то додатковый капітал в каждым аспекті. З гористом територийом велькости Нью-Джерсі і з 1/8 його населіня, нашы засобы сут барз невеликы. Наступна слабіст, яку треба ту зазначыти то господарча реальніст Карпатской Руси. Противні до Ізраіля ци подібных держав дияспоры, не маме іщы гроши ани конексий, якы бы нам уможливяли влияти на політыку.

З той причыны нашы стараня мусят быти стратеґічны і координуваны. Зосереджыня ся на потрібных медиях або працы то не сут діяня, якы ся найбарже хоче піднимати. Ведіня медияльного проєкту до документального фільму або робота в терені при архівізуваню документів, якых нихто николи не прочытат, можут быти примірами такых діянь.

То тіж означат, же заміст дозвалати діяти каждому обіцяючому чловекови на власну руку, треба го в якісый спосіб заохотити до роботи в рамах векшого пляну. Хоц не вшыткых даст ся переконати, то єднак велика іх част мусит быти втягнена до той групы. Вартат зазначыти, же система народовых, высоко орґанізуваных орґанізаций, яку маме днес, выконує в тым напрямі барз планну роботу і то мусит ся змінити.

Мусиме тіж быти готовы до ограничаня страт, коли приде така потреба. Хоц орґанізацийна структура і актывізм старого рода діяли в 90. роках і на початку ХХІ в., іх скуточніст уж єст дуже менша. Новы поколіня не сут заінтересуваны ани прилучыньом ся до, ани зміном теперішньой системы. Надуты, штывны і нездібны до вводжыня значучых змін старшы діячы зробили невельо протягом остатньой половины декады. Чом в такым разі молоды мали бы быти заінтересуваны прилучыньом ся до такого місця? Вельо осіб з молодшых поколінь хоче штоси змінити, мусиме лем передставити такы діяня як атракцийны для них.

В часі, коли опозиция прібує помпувати высокого рівня пропаґанду, мы цілый час сме увязнены в ментальности долгых выкладів і продажы платні DVD; старше поколіня єст дальше замотане в часі, коли Джордж В. Буш был президентом. Тот спосіб думаня дає о собі знати в середній віку лідерів нашых орґанізаций.

Фраза «середній вік презесів то середній вік бумерів» вказує ся гев правдива. Нашы теперішні еліты не зробили вельо, жебы навчыти ся переказувати владу наступным поколіням. Пару мудрых люди діє поза системом, жебы выбрати наступну ґенерацию лідерів. Гев можна бесідувати о сенсовній сукцесиі. Хоц направду тяжко бы было подати єден примір орґанізациі, што занимат ся школіньом молодшых міленялсів і люди з поколіня З на іх наступців.

Не споминаючы уж о жалістным примірі, якым єст Світовый Конґрес Русинів. Заміст выкорыстувати го як шансу до плянуваня нашых стратеґій, хоснуєме тоту подію як час на питя і бортацтва. Ци хто-небуд може вымінити хоц єдно тырваюче значуче осягніня той групы протягом остатньой декады? Як тота подія буде продолжана в тот сам спосіб што дотепер, не буде ниякой причыны, жебы в ній брати участ і єй помагати.

Зас мусиме зачати од нова. Нова технолоґія, плянуваня, структура і люде сут гев дорогом допереду.

ГРОМАДЖЫНЯ ІНСТИТУЦИЙОЙ ВЛАДЫ

Хыбне єст переконаня, же протесты і інчы публичны демонстрациі сут найпотужнійшым нарядьом політычной зміны. Фактычні сут они радше мірником соспільного капіталу даного руху, як проявом значучых діянь. Інакше бесідуючы, демонстрациі приносят ефекты лем товды, коли напераме на гниючы двері. Очывидно треба іх одділити од революцийных діянь, якы сут цільком інчом гром.

Ани марш тисяча люди, ани солідарный впис на Інстаґрамі, не выкличут ниякой реальной зміны. Реальні, єдиным сенсовным способом на промуваня урядовых змін, інчым як революция, єст тихе і поступенне перениманя інституций. Зато же Закарпатя єст в найгіршым стані в порівнаню з інчыма русиньскыма териториями, то на ним ся зосереджу.

Зачынаючы од вчасных 60. років, постмодерністы і інчы подібны ім левицьовы рухы в Америці реалізували плян так успішный, же його ефекты сут видимы до днес. Контролюют они популярну культуру, кєрівничы еліты і сут в початковій фазі інфільтруваня єдной з головных політычных партий, яка уж під вельома взглядами ся ім кланят. Можна арґументувати, же в даякым смыслі остали они зміцнены през корпорацийны силы, але што было так добрі подумане в тым пляні, же причынило так велику зміну в американьскій культурі і політыці?

Одповід крыє ся в способі, в якій зачали они громадити владу. Заміст подуманых на шыроку скалю бунтів і протестів, спрытні зачали інфільтрувати інституциі культуры. То, же неоконсерватисты тримали векшыну реальной політычной влады в наступных декадах не было іх цілю на початку. Знали они о чымси, чого консерватисты, аж і днес не сут в силі поняти. Як контролюєш думкы молодых і мейнстримову культуру, контролюєш браму до влады.

Учытелі, інтелектуалісты, професорове, журналісты – вшыткы тоты професиі мают великє влияня на думкы молодых і культурну сферу. Поступенно, з бігом часу, іх люде перешли до тых фахів, промуючы власну ідеольоґію. Ріжны квестиі, такы як політычна поправніст, теория джендер і інчы того рода ідеольоґіі вышли на першый плян в соспільній свідомости.

Практыкы тоты не мают ниякого реального інтелектуального змісту, але то не о тото в них ходит. По мойому сут они нарядами конформізму і соспільной контролі. Получыньом гордости з почутя вины і доґматычной теокрациі.

Як вельо християньскых принципів і практык з прошлой епохы, были они хоснуваны як спосіб вызначаня даякых границ в соспільстві. Єст тото головні очывидне в способі, в якій елімінуют своіх люди за хоц-якє одступство.

Лишати на ранті мою власну опінію на тему той ідеолоґіі, іх спрыт і плянуваня то штоси, на што треба смотрити з подивом і в даякій спосіб повтаряти.

Фактычні хоснуют они просто давны принципы з певном зміном. Тоты сігают початків цивілізаций з ріжныма рівнями суровости і спосібами іх выкорыстаня. В нашым припадку мудрі бы было схоснувати тоты самы принципы, жебы осягнути нашы власны ціли. Схоснувати до помаганя русиньскій справі, лишаючы реторику зозаду.

Означат тото інфільтрацию інтелектуальных еліт, учытельскых професий і низкых політычных становиск. Помалы, але рішучо форсувати русиньскій ідеолоґічный напрям в школах і локальній політыці. Помістити тых, што хотят промувати нашу справу на університетскых выділах, якы будут товды безпечном базом для тых учытелів і професорів, коли бы впали в клопоты.

Люде, якы мали бы інфільтрувати тоты позициі влады, мусят быти осторожні выбераны. Ідеальном особом до той місиі был бы хтоси, хто уж ма амбіцию достати ся до того простору, з талантом, жебы тото осягнути. Як хтоси діє в справі Русинів, треба му помочы з фінансами і запевніньом інчых зовнішніх підпор. Тых, якы не сут іщы ясно ани прорусиньскы, ани проукраіньскы, треба нам старати ся перетягнути на нашу страну.

Пріоритетом для нас повинно тіж быти заниманя такых становиск як бургомайстер ци член рады міста. Тоты позициі сут старчаючо політычні влияючы, жебы кєрувати політыку в нашу страну, діючы рівночасно пониже державного політычного радару. Як ся нам поведе переникнути в тоты інституциі і становиска влады, за декаду або дві державный уряд буде ся чудувал одкаль та ціла «русиньскіст» ся взяла. Не єст тото одлегле од того, што консерватисты одкрыли на переломі віків.

Не можеме наголосняти нашых діянь, треба нам тайні працвати за завісом. На даякым рівни державный уряд буде мал понятя о тым, што ся діє, але найправдоподібнійше буде занятый справами з Росийом і звыклыма трудностями в утримаю державы в цілости. Означат то тіж, же не можеме хоснувати нашой позициі, закля не придбаме старчаючого культурного капіталу. Зверніня увагы на нашых люди і нашы ціли, коли не будеме старчаючо сильны, мало бы катастрофальны ефекты.

Жебы скуточні стосувати тоту стратеґію, потреба часу. Не скорше як протягом остатніх 10-15 років (або 50 рахуючы од 60. років) повело ся левицьовым діячам і влиятельным людям пересунути вікно Овертона на тілько, жебы могли выйти з тіни на академіі і в інчых інституциях. Але аж і до днес не повело ся ім вполни зреалізувати своіх ціли.

Зато, же зачынаме з барже сприятливой політычной позициі як они, час потрібный нам до осягніня ціли єст правдоподібні дуже коротшый. Декада то єднак барз долгій період для векшыны люди і несе за собом вельо можливости неповоджыня. Як ся выбере тоту дорогу, то треба тримати своі карты близко груди. Пересічному жытельови села ци міста може і треба промувати свою русиньску достоменніст і культуру. Тоты, што хотят мати влияня на владу, мусят грату в тоту гру, коли єст така необхідніст.

Давайте знати о своіх переконанях, коли єст оказия до влияня, але вкрывайте іх, коли ваша позиция єст загрожена. Добрый учытель або політык єст дуже хосеннійшый, коли занимат позицию влади, як товды, коли стає ся мученником. Вашым обовязком, входячы в таку ролю, єст не стати ся єдным з них.

НЕПОВОДЖЫНЯ В 1991 РОЦІ

Покликаня референдум в справі політычной автономіі в 1991 р. было, з перспектывы часу, єдным з найвекшых блудів нашой найновійшой політычной істориі. Поминули сме в ним вшыткы етапы розвитя культурного і політычного капіталу. Просили сме о штоси, а не были сме в силі нич зробити, коли не остало нам тото дане.

На Закарпатю Русины, головні по занепаді Совітского Союза, не мали реальной політычной влады. Аж і днес маме єй невельо, жебы не повісти, же нияк єй в тым реґіоні не маме. З той причыны, мимо того, же внесок остал переголосуваный, уряд в Киіві не стрітил ся з ниякыма консеквенциями за його іґноруваня. Єст тото совершенный примір незрозумліня свойой політычной позициі і за скорого одкрываня своіх атутів.

Коли бы заміст того, соспільны лідеры зосередили ся на культурным розвитю і локальній інституціональній силі, закля прібували влинути на політычну владу, мали бы дуже векшы шансы на поводжыня.

Очывидно, не значыт тото, же Украіна акцептувала бы выникы такого голосуваня. Єст дуже правдоподібне, же і так бы іх занеґувала. Могли бы сме тото єднак схоснувати на вельо способів.

То, што можна окрислити як головну причыну неповоджыня голосуваня то факт, же не могли сме утруднити ім одшмаріня його выників. В даякым смыслі Русины на Закарпатю блєфували центральный уряд. Як могли бы сме вчынити іх жытя пеклом, коли бы нам одмовили автономіі? Масовы бунты? Голошыня о тым в західніх медиях? Загроза сецесиі? Нияка з тых можливости не входила в гру.

Вкінци отримали сме одповід: «Адже, прібували сме, але авторитарный уряд в Киіві не вшанувал нашых желань». Не обвиням уркаіньского уряду за спосіб, в якій тото розограл, бо діял згідні зо своіма власныма інтересами.

Цілю каждого центрального уряду єст утриманя або взятя інституціональной влады. Втрата влады на річ реґіональной політыкы єст натуральні неґатывным ефектом для політыків высокого рівня і для централізуваной державы. З той причыны мусит істніти даякій рід «влады», якій примусит уряд до діяня.

Ци то з помочом морковкы, ци кыя – треба выбрати хоц єдну стратеґію. Неє тото тіж выняткова лем для украіньского уряду реляция з Русинами. На Словациі Русинів трактувано методом «морковкы». Перед можністю приступліня до ЄУ Словация не мала охоты узнавати Русинів і допомагати своій русиньскій меншыні.

В маґічный спосіб (ні цілком), коли вымаганьом звязаным з приступліньом Словациі до Уніі было призвоіте трактуваня і узнаня меншын, наглі змінили своє поступуваня. В припадку Украіны потрібне бы было получыня тых двох аспектів.

На привитаня подай праву руку, але в лівій тримай камін, як то ся гварит. Треба, жебы вартало іх часу узнаня нас, але бы тіж знали, же справы підут барз злі, коли того не зроблят.

Як думате, же єст тото крайне становиско, посмотрте на тото, як уряды влияют на себе взаімно. Возме як примір період Зимной Войны. Зъєднаны Штаты в істині платили державам, жебы были по іх страні. Діло ся тото през інфраструктуральны проєкты, гандльовы умовы, оружа до борбы з революціоністами, а тіж плачыня за тото, жебы диктаторы могли ся утримати при владі. Вшытко супер, але не забывайме, што бы ся поділо, коли бы тоты державы не зогнули ся перед тым, чого хтіла Америка. Методы такы як фінансуваня террористів, замахы стану, давиня господаркы – вшыткы они были хоснуваны през вывідовчы аґенциі і центральный уряд. Лем в 60. роках Зъєднаны Штаты фінансували зміны режімів в Конґо, Лаосі, Республиці Домініканы, Бразилиі, Іраку, Чілі, Вєтнамі, Ідонезиі і Камбоджы.

Факты сут такы, же уряд не зробит з потребы серця чогоси, што буде мало на него неґатывне влияня. Можеме си вшыткы желати, жебы так не было, але ґеополітычна гра не єст основана на альтруізмі і позитывным думаню. Неє гев місця на моральніст.

В тым моменті тяжко повісти, на кілько правдоподібне єст наступне референдум. При роснучым націоналізмі центрального уряду, тяжко повірити, же стане ся тото в найблизшым часі. Вшытко было бы простійше, коли бы сме ся взяли за себе медже 1990 р. а 2012 р. На жаль, тепер лем час вкаже, што буде дальше. Закля што, треба нам ся зосередити на громаджыню реґіональной політычной влады, на часы, коли зас трафит ся нам така оказия.

НАШЕ РУСОФІЛЬСКЄ МИНУЛЕ

Коли посмотрити дозаду, на історию культурного руху Русинів, його русофільской орєнтациі не даст ся заперечыти. Дає тото чудачный контраст в порівнаню з рештом східньоєвропской обшыри початку 1900 років. В часі, коли Білорусы і Украінці стремили до самодільности, група од Росийской Імпериі найдальша штораз барже ся до нєй ближыла.

Влияня той реляциі видно в каждым аспекті нашой істориі. Великій Александер Духнович створил власне росийско-русиньскє гыбридне писмо, в якым писал своі творы. Схоснувал го в славетным вершы «Я Русин был, єсмь и буду», опубликуваным в 1851 р. Правдоподібні найславетнійшый мученник в русиньскій істориі – Максим Сандович, тіж был з цілого серця русофільом. То лем два приміры з вельох влиятельных Русинів, што жывили велику любов до росийской державы.

Заміст черпати інспірациі од украінофілів, інтелектуалісты виділи Росию як тоту, на яку треба ся обзерати. Декотры можут на тото смотрити з погорджуваньом, але был то найліпшый з планных выборів, якы мали Русины. Тото, же были русофілями, то єдна з головных причын для якой наша достоменніст перетырвала до днес. При так слабым, як на тамты часы, народовым почутю, а тіж інчых факторах выникаючых з обставин, выбір страны был необхідный. Як бы сме того не зробили, то локальны достоменности бы не перетырвали, як за слабы, жебы оперти ся народовым рухам.

Історичні смотрити, рух русофільскій серед Русинів зачал ся по революциі 1848 р. на Мадярах. Жытелі сел были свідками промаршу росийскых войск през Карпаты в дорозі до Будапешту, бы здавити бунт Мадярів; не можна перецінити великого значыня той подіі.

Разом з Весном Народів, яка мала місце в тым самым році і выкликаном през ню атмосфером, тоты дві подіі становлят початок для сучасного достоменностьового руху Русинів. Без взгляду на погляды на тоту квестию, не можна заперечыти, же русофільство єст основом початкового іх розвитя.

Коли бы сме не выбрали русофільского напряму, наступне столітя могло бы ся для Русинів скічыти радше планно. Мусиме призрити ся політычній атмосфері епохы, жебы зрозуміти, што през тото розумію. По 1848 р. можна обсервувати насилены мадярскій, словацкій і украіньскій націоналізмы, вшыткы в даякій мірі глядаючы культурной, а часом і політычной автономіі од імперияльного підпорядкуваня. Стало ся тото реальным і поважным загорожыньом для Русинів лем по покликаню Австро-Мадяр в 1867 р., але початкы того процесу сігают двадцетьох років скорше.

Зо взгляду на слабу русиньску достоменніст, вшыткы три рухы находили ся в добрій позициі до підниманя старань асимілюваня соспільности Карпатской Руси; в декотрых припадках тоты рухы осягали аж і значучы успіхы. Чысло асимілюваных давных русиньскых сел во східньой Словациі єст превеликє, так само як чысло асимілюваных соспільности в пілнічно-східніх Мадярах. Сучасні єст іх уж барз мало. Найголовнійшым вынятком в тым процесі єст украіньскій рух в Галициі.

Під конец ХІХ в. і на початку ХХ в. русофільскій рух во східній Галициі был уж праві забытый, порівнуючы до попераной през Австрию проукраіньской фракциі. Часы русофільского руху в 50. і 60. роках ХІХ в. під знаком Адольфа Добрянского і Руской Рады уж давно минулы. Становило тото проблем так для Росиян, як і для Русинів.

До росийскых высшых кляс Русины уж не мали вступу. Без взгляду на тото, ци тоты люди на Руси были называны «Малыма Росиянами» ци Украінцями, было очывидне, же тота група ріжнит ся од той в московскій отчызні. В тот спосіб зродил ся ґеополітыный проблем, якій в меншій ступени тырват до днес. Хоц сталінівска індустриялізация Уралю і інчых обшыри, такых як Волґа, в наступных декадах причынила, же украіньска земля і іх продукция жывности стали ся менше істинны, не выелімінувало то цілковито проблему. Можливіст появліня ся прозахідньой державы граничучой з Росийом на полудньовым-заході, в получыню з втратом части іх етнічной отчызны, єст за барз близка, жебы ся чути комфортово.

Для Русинів поборотя проукраіньской достоменности єст поважным вызваньом. Рух тот праві од самого початку домагат ся приналежности цілой Карпатской Руси до свого народу, а што ся з тым вяже, хоче получыти вшыткы обшыри східньославяньскых языків Австро-Мадяр в єдну адміністрацийну єдиницю.

Коли бы ся так поділо, правдоподібні принесло бы то для русиньской достоменности іщы гіршы ефекты, як тоты, якых фактычні тепер досвідчаме. Пробужыня Русинів в середовиску, в якым не мали бы перевагы чысленной і культурного капіталу было бы барз планне.

То власні дякуючы, а ні против, русофільскій орєнтациі, Русины утримуют своє однесіня до украінізациі. Чысто русиньска орєнтация не была бы просто так міцна, жебы побороти украіньску опцию. Напрям русофільскій нюс зо собом тіж барз потрібну поміч од втовды росийской імпериі, хоц бы і невелику, на дальше розвитя русиньской культуры. Лем з тых двох причын проросийска орєнтация была ліпшым стратеґічным выбором, як чыста русиньска орєнтация. Єднак як выбереме днес, то уж цілком інча істория.

Смотрячы дозаду видиме, як барз не можна довіряти Росиі. На каждым кроці ставляла нас під стіном. То власні ряды Совітского Союза, а головні діяня росийскых рішучых, довели до найгіршых репресий взглядом Русинів, якы сме виділи в нашій істориі. Можеме тото зас достеречы на примірі немудрой деклярациі непідлеглости Закарпатя од Украіны з половины першой декады ХХІ в. Руху праві на певно спераного през Росию. Провокацийне оголошыня видит ся барже як желаня «най вас фрас», а ні діяня, якє мало бы шансу помочы Русинам.

Росияне можут вказати ся хосенным, але цілый час негідным довіря союзником, як змінит ся ґеополітыка реґіону. В припадку ослабліня Украіны або поступуючой конфронтациі на далекым сході державы, не треба нам так скоро одшмаряти стратеґічного партнера, але як нич ся не змінит найліпшым способом буде выпрацуваня одповіднього порозумліня з Украінцями. В тым сценарию непідлегліст єст лем фантазийом; хосенным результатом єст реґіональна автономія на вид Криму сперед анексиі.

Тот сценарий єст так найбарже покойовый, як і стратеґічні оправданый для будучого Карпатской Руси в должшій перспектыві. Стан, коли цілый нарід єст против тобі николи неє оптымальным розвязаньом, аж і товды як ся буде од него в даякій мірі незалежным, єднак часом не даст ся того уникнути. Як Зъєднаны Штаты цілком цофнут ся з Європы або, што важнійше, ЄУ ся розпаде ци зменшыт, то вшыткы стараня на нич.

Хоц Європска Унія і ЗША підтримуют поломін ультранаціоналізму на Украіні, то єднак до даякой ступени тримают тоты силы в окрисленых границях. Як фактычні будеме свідками цофаня ся Заходу зо Східньой Європы, певны сут дві річы: перша то превеликє зміцніня росийскых влиянь в вельох державах бывшого східнього бльоку, а друга то ескаляция украіньского націоналізму в наступстві напятой ситуациі з Росийом.

В тых обставинах правдоподібным скутком буде насиліня ся злого трактуваня Русинів.

В такым припадку будеме мусіли глядати інчой дорогы, але протягом найблизшой декады єст він мало правдоподібный. Не можна тіж забывати о корыстях звязаных з одділіньом од Росиі державом таком як Украіна. Такій буфор єст перешкодом сохраняючом перед росийскыма влиянями, што в часах, коли Росияне прібуют вполни зъєднати свою достоменніст і історию єст добром річом. Закля што єднак, проба порозумліня ся зо штораз барже націоналістычным урядом в Киіві єст найрозсуднійшом думком.

ПОЛІТЫЧНА РЕАЛЬНІСТ КАРПАТСКОЙ РУСИ

Ґеополітычне і політычне положыня Карпатской Руси ставлят нас в неодлучній сперечности з західнім світом. Така держава як Украіна праві все буде польом борбы медже двома європейскыма потужныма державами – ЄУ (Німцями) і Росийом. Так было в 1914 р., в 1939 р. і так єст днес.

Коли Украіна не буде в культуровій і політычній стрефі Росиі, Росия буде ґеополітычні одлеглом пілнічно-східньом державом на краю Європы. Тратит тіж важну рільничу і промыслову стрефу з доступом до порту над Чорным Морьом. Украіна ґарантує фізычный буфор в виді териториі сохраненой од полудньового-заходу Карпатами, і при тым хоснує корысти, якы вяжут ся з бытя попри дослівному серцю Європы

Не треба тіж легковажыти жажды росийского народу, жебы дальше тримати велику владу. Ідея бытя потужном в світовій скали державом сігат до першых формаций росийского народу. Подля той ідеі Украіна єст важна не лем стратеґічні, але тіж ідеолоґічні.

Для ЄУ Украіна єст важна так з ґеополітычного, як і філософского взгляду. Основном цілю Європской Уніі і НАТО, од початків іх покликаня, єст ограничыня влиянь Росиі в Європі, при рівночасным запевніню міру медже державами-членами. Тоты стараня на даякым рівни были підниманы на долго перед покликаньом Європской Уніі і сут они основны в зрозумліню ґеополітыкы той обшыри.

Все істнувал подвійный стандард, в якым Захід оцінят своі державы в опозициі до Росиі. Коли в ХІХ в. пошыряли ся сферы англицкых і ґерманьскых влиянь, панславізм был постеріганый як корупціоґенна і вывротова сила.

Так як Росияне грали за завісом, жебы довести до занепаду європскы мултіетнічны імпериі. Звучыт знаємо? Повинно. Фактычні ниякій з тых способів думаня не был ліпшый од другого.

Тота ситуация поступувала аж до часів Совітского Союза. Мимо того, же НАТО мало нуклєарны ракєты в Турциі, лем соткы миль од Росиі, коли Росия помістила своі на Кубі, было тото постерігане як аґресивне і провокацийне.

Видно то тіж сучасні, коли НАТО і Європска Унія помали, але рішучо зближают ся до границ Росиі.

Очывидно, по занепаді СССР принцип, жебы не зближати ся ани на крок до Москвы не был нигде записаный, але обовязувал на основі вербальной умовы. Гіпокрызию того стану не тяжко достеречы тыма, што рішат ся зняти своі ружовы окуляры.

Західня Європа робит тото, што єст для ній стратеґічні хосенне, а ні тото, што єст найбарже моральне і шляхетне, як радо твердят. Не обвиням іх за тото; каждый надрід діє в тот спосіб, але зато іх слово нич не вартат. Тото, што голосят то часто неє тото, што роблят. Памятайте о тым в контактах з нима.

Де в тым вшыткым сут Русины? В нашым істніню, якє грозит зміном того, што значыт быти Украінцьом, а тіж дестабілізацийом той державы. Аж і не видит ся нам як бы мало тото выглядати, то центральна влада власні так думат. Тото разом з нашыма выражаныма, часом тіж акуратні называныма през західні державы, русофільскыма тенденциями, ставлят нас в безпосередній опозициі до Украінців.

Як отримаме політычну автономію в границях Украіны, то може быти постерігане през Західню Європу як стратеґічный сукцес Росиі. Тіж товды, коли знатя, же з росийской перспектывы то радше нонсенс. Тот проблем был знаный уж перед першом світовом войном. То неє нове явиско.

Так Австро-Мадяры, як і І Республика, боячы ся влияня Росиі на своіх териториях, што обнимали Підкарпацку Русь, стремили до давиня русиньского народового руху, промуючы заміст него украінофілів.

В векшости припадків ся тото повело. Русофільскій рух остал скуточні зліквідуваный в Галициі, хоц очывидно в Карпатскій Руси не повело ся тото так скуточні. Діяня в часі другой світовой войны, такы як концентрацийный ларґєр в Талергофі, зашкодили русо- і русинофільскому руховы на Лемковині. Праві вшыткы важнійшы діячы і інтеліґенция остали увязнены або поважні окалічены, або забити.

Єст то єдна з головных причын, окрем вельох інчых, чом чысло украінофілів єст дуже векше серед лемківскых Русинів як на Підкарпатю. През тото, же Русины сут постеріганы як загрожыня, тіж ґеополітычне, неє причыны, для якой мали бы быти спераны през яку-небуд західню державу.

Тот стан што до принципу заперат нам двері до натисканя на Украіну през якы-небуд західні влияня. Можна повісти, же ЄУ може заміст того прібувати «купити» нашу лояльніст, то значыт заінвестувати милийоны дулярів в тот реґіон.

Такій плян єст єднак дуже дорожшый, а тіж політычні тяжшый, як триманя сучасного статусу quo.

Могло ся нам повести бытя узнаныма на Словациі і в Польщы, бо ґеополітычні тоты державы і нашы в них влияня сут менше важны, як Украіна. На наш хосен причынили ся стараня векшых меншын о узнаня і автономію. Без Мадярів ци Шлезаків дуже тяжше было бы нам осягнути сучасный статус. Покля што і быти може уж на все, нашы ціли не сут такы, як ціли тых, што сут на захід од нас.

ЛЕМКІВСКА, БОЙКІВСКА І ГУЦУЛЬСКА КВЕСТИЯ

Одповід на звіданя кым сут Русины не єст цілый час проста. Єст тото єден з найвекшых проблемів, з якыма ся бореме, а для інчых все актуальный проблем односячый ся до нашого правного статусу. Ниякій Русин не сомніват ся што до статусу Русинів з Пряшова ци тых з західнього Закарпатя. Уж і Украінці зашмарили пробы украінізациі Русинів на Словациі. Лишыли ся три головны звіданя – о Лемків, Бойків і Гуцилів.

Як іде о Лемків, то єст то хыбаль найлегша до поясніня квестия з тых трьох. Сут они етнічном субгрупом найбарже звязаном з Русинами з Пряшова. Як долучыт ся до того іх верифікувальне походжыня од Русинів з полудньовой страны Карпат, іх статус єст безспорный. Лемковина єст частю Карпатской Руси.

Чом адже, можна звідати, єст гев так вельо украінофілів? Найкоротше бесідуючы, ма тото звязок з двома осібныма квестиями. Перша то масове добровільне выселіня Лемків до східній Галициі по другій світовій войні. Тот акт на все попутал політычну ситуацию тых, што вернули на Лемковину.

През тото маме поколіня Украінців о лемківскым походжыню, на якых уряд може показати і повісти: «О чым вы гварите?». Друга то ліквідация векшыны діячы і проросийскых орґанізаций в часі першой світовой войны, през Талергоф, публичны еґзекуциі (Сандович) і інчы репресийны методы.

Проблем Лемків украінофілів єст долготырваючым проблемом. Не скінчыт ся на сучасным ци і наступных поколінях. Як долго на Украіні будут жыли тоты люде, так долго буде мала місце політычна і культурова борба о іх групу. Гев родит ся звіданя, ци маме засобы і силу, жебы провести тоту борбу до самого кінця? Лемкы-Русины під вельома взглядами то єдно з найменше важных звідань односячых ся до Русинів, мимо того, же сут они нашом частю. Хоц мают они орґанізациі на высокым рівни, такы як лем.фм, то гірка правда єст така, же політычні і культурні не мают они ниякого реального значыня од акциі «Вісла».

Лемковина як політычный быт єст мертва і неє надіі на єй поворот. Очывидно, може колиси зас ся піднесе, але то не гын треба нам кєрувати засобы. Заміст того мудрі было бы ся зосередити на двох обшырях, што мают найвекшу політычну потенцию. Тоты два обшыри то Закарпатя і Пряшів.

Як іде о бойківску квестию, то видит ся, же зродила ся она радше з переконаня о необхідности єй поясніня, як з реальных обставин. Векшына бойківской отчызны находит ся во Східній Галициі, а вельох русинистів долучат до того малу обшыр в Західній Галициі. Сам стрітил єм барз мало Бойків, уж не бесідуючы о тых, што были бы орєнтуваны прорусиньско. Видит ся, што Бойкы остали асимілюваны в дуже векшій ступени як Лемкы.

По мойому треба нам одшмарити думаня о Бойках як о Русинах [1]. Влучыня іх принесе за вельо неґатывных скутків. По перше земля Бойків політычні не істніє. Так, як і Лемкы, сучасні сут они розшмарены по вельох ріжных обшырях Украіны, а рівночасно іщы міцнійше проукраіньско орєнтуваны. Вылучыня іх з офіцийной дефініциі Русинів, одобрало бы пропаґандистам наступне нарядя до атакуваня нас през бойківскых украінофілів.

Не приходит мі до головы нияка позитывна причына, для якой можна бы іх было зачыслити до нашой групы, окрем пару прорусиньскых Бойків, якы адже не сут нияк видимы серед інтеліґенциі ци діячи. Коли бы сме раз на все одшмарили тоту квестию і обудили ся заран, то наша ситуация была бы лем ліпша. Теория бойківской інклюзиі, коротко бесідуючы, єст стратом часу.

Гуцульска квестия єст барже попутана, як дві першы. Выникат то предо вшыткым з гмлыстой достоменности той групы. Сігат она аж од пілнічной Румуніі по Івано-Франківск во Східній Галициі. Тоты в Румуніі, хоц цілый час ідеольоґічні поділены, мают чысленну прорусиньску групу, а тіж русиньску партию (Uniunea Culturală a Rutenilor din România) з членом в Ізбі Депутуваных. В опозициі до них, жытелі пілночных схылів Карпат сут сильно проукраіньскы. Правдиве звіданя односит ся тепер до тых, што жыют на Закарпатю.

Хоц єст там чысленна група тых, што уважают ся за Русинів, то взагалі видят ся они барже орєнтуваны на Украіну. О них можна вести борбу, яку може вартало бы выграти. Як поведе ся нам змінити наставліня той групы Гуцилів, жебы стали ся в векшій мірі прорусиньскы, то може то помочы створити барже зъєднане русиньскє Закарпатя. З чысто політыной перспектывы было бы тото хосенне. Отворило бы тіж двері до прорусиньскых тенденций Гуцилів з Івано-Франківска.

Яко так невелика етнічна група, мусиме схоснувати кажду шансу на побільшыня політыной і культурной силы; не як выраз стремліня до експансиі ци домінациі, але зато, же сме з натуры менше безпечны, як домінуючы етнічны групы.

Цілый час, в великій мірі, сме на ласці Украінців. Іх поведіня в минулым взглядом Поляків вказало, як важне єст мати на увазі, же сут в силі схоснувати масовы морды, етнічны чысткы або інчы крайны середкы для своіх корысти. З історичной і языковой перспектывы сут они дуже далі як Лемкы. Очывидно то не оддає цілой істориі. Як контрпримір можна подати Панноньскых Русинів.

Тоту групу языкознавця міг бы окрислити як «русинофільскых Словаків». Хоснуют они західньославяньскій язык і од парусот років мешкают на обшыри Сербіі і Хорвациі, а з інчыма Русинами лучыт іх предо вшыткым грекокатолицкє віроісповіданя.

Мимо того видят себе як єдных з нас. З той перспектывы Гуцулы не сут уж найбарже «одлеглом» групом Русинів яка істніє. Сут такы, што бы могли ліпше описати звязок медже Гуцулами а рештом Русинів, треба лем повісти, же істнуют стратеґічны корысти з влучыня іх до нашой групы, якы не нищат сучасной основы того, кым єст Русин.

1 – Протягом років автор змінял своє становиско в тій темі і зачал принимати дуже барже інкюзивный підхід до квестиі ровитя Русинів.

РУСИНЬСКІЙ – ДОМАШНІЙ ЯЗЫК

Проблем з русиньскым языком не лежыт в його сути, але в його статусі. Єст він постеріганый як штоси, што треба лишыти до контактів в хыжы ци селі, ні як язык, што може быти схоснуваный в літературі ци мейнстримі.

Каждый, хто уважні присмотрює ся ситуациі уж тото знат. Молоды хоснуют русиньскій язык в контактах з родином ци близкыма приятелями, але рідко хоснує ся го в інтернеті ци поза селом. Очывидно, сут річы якых не треба зміняти. Неє тото понижаюче ани шкодливе, же Русин бесідує зо Словаком з Братиславы по словацкы. Єст тото прецінь урядовый язык той державы. Не іде о тото, жебы ся не комунікувати в першым языку народу серед якого ся жыє.

Найбарже непокоюча єст зменшаюча ся вартіст рідного языка серед Русинів.

Реальніст єст така, же вельох молодых люди на Закарпатю і Словациі не знат і не бесідує по русиньскы так добрі, як іх родиче і дідове. Штораз частійше зачынат домінувати украіньскый язык, тіж серед русиньского населіня на Закарпатю.

Можна тото приписати насиленым стремліням, жебы вчыти украіньского языка, неґатывному постеріганю особливости Закарпатя през решту держав і вельом інчым важным квестиям. Вшыткы тоты гев іґнорую.

Кажда з них ма другорядне значыня для нашой справы. Быти може то они поставили нас в тій ситуациі, але направліня іх неє способом, жебы ся од них спасти. То нашы власны неповоджыня поглубляют занепад языка.

Возме яко примір квестию браку кодифікациі. Мали сме 30 років на розвязаня того проблему, але до днес не можеме того довести до кінця. Так якбы каждый в диялектів был так важный, же не можеме ся згодити на єден стандард.

Коли бы сме взяли пятьох русиньскых писателів з Польщы, Словациі і Украіны, правдоподібні каждый писал бы в інчым стандарді. Теоретычні каждый з них был бы в силі зрозуміти, што написали другы, але з даякыма проблемами. Як ся тото ма до уніфікациі культуры і языка?

Не можеме, аж і як нарід, добесідувати ся што до стандарду, так, жебы каждый і всяди міг зрозуміти хоснуваный язык. Як в такым разі маме быти здібны розвязати поважнійшы проблеми? Русиньскій язык неє вынятковый з языкозначого ци історичного пункту зріня. Єст вынятковый для нас, бо єст нашым дідицтвом і голосом нашых предків, але нич в «по-нашому» неє барже гідне увагы, як в украіньскым ци росийскым языку.

В Італиі сут 34 рідны языкы і, Бог лем знат, кілько диялектів, але якоси повело ся ім выпрацувати стандард, якій вшыткы сут в силі хоснувати. Было то для них важне з єдной головной причыны: зъєднаня і консолідациі італяньской державы. Мимо того, же на окрисленых обшырях хоснує ся інчы языкы, стандарды і диялекты, то італяньскій язык єст нерозлучный з людми і народом. Было тото можливе в місци, де реґіоналізм під даякыма взглядами єст векшый як в нас.

Не іде гев лем о зъєданя, але тіж о тото, жебы ся спасти од теперішній сепарациі. До днес векшына Лемків-Русинів называт свій диялект просто лемківскым языком так, як бы то был цілком інчый язык. Іщы 150 років тому называли себе Руснаками, так як мы вшыткы. Помалы єднак одділяли ся од інчых Русинів в вельох аспектах.

Што треба нам з тым зробити? В ідеальным світі зобрали бы сме найліпшых языкознавців з каждой групы, заперли іх в конференцийній сали і не выпустили, закля не нашли бы розвязаня на кодифікацию. Лишати тоты гіперболі на ранті, стріча тых специялістів єст необхідна. Згромаджыня найліпшых фаховців в єдным місци в ціли рішыня так важной квестиі видит ся мі найліпшым розвязаньом.

Іщы векшым проблемом односячым ся до русиньского языка єст спосіб, в якій го реклямуєме. Навчыти ся пару слів, жебы побесідувати з бабом при наступній стрічы, знати як попросити о штоси до питя, коли заходите до декотрых сел, то вшытко єст важне, але не старчыт, жебы переконати когоси до порядного вчыня ся языка або писаня в ним. Тоты ціли дают причыну лем до розумліня языка поверха, не сіганя глубше.

І гев зас протинают ся высока культура і язык. Заміст прібувати заохочати лем выміненыма арґументами, треба нам передставити хосен, якій выникат з чытаня русиньскых літературных творів, а наступні писаня власных. Ма тото вело корысти. Першом з них єст поглубліня знань о істориі нашого народу, якы в припадку векшыны з нас сут, щыро бесідуючы, барз невеликы.

Другом корыстю єст помаганя в поправляню постеріганя языка. Наш язык може творити шедевры, што перетырвают на наступны поколіня, уж іх прецінь творил. По-нашому то не єст чудачный диялект, походячый з бідного гірского соспільства, але культура, яку вартат продолжати.

Лишыл ся іщы остатній проблем до обесідуваня. Іде о способы вчыня нашого языка. Окрем придбаня книжкы, обізріня пару фільмів в інтернеті, ци звіданя родичів істніє невельо потенцийных способів на вчыня ся языка. Тота ситуация выкликує поважны проблемы, простый доступ до вчыня ся языка може міцно влинути на його постеріганя.

Без інституций высокого або і якой-небуд середнього рівня, постеріганя языка буде неґатывне. Хоц реклямуваня го єст важне, то єст тото лем першый крок. Пріоритетом повинно быти отворіня русиньскых шкіл, не лем основных, але тіж ліцеів, ґімназиі, технікум і высшых.

Змогу, жебы перейти вшыткы етапы едукациі в русиньскым языку, тяжко перецінити. Вказує она придатніст языка, а тіж дає глубокє знаня о русиньскій істориі, ведене в едукацийных структурах. Коли така едукация буде можлива, потенция хоснуваня русиньского языка ся побільшыт, додатковым хосном буде створіня простору для науковых і літературных текстів.

Остали сме зозаду і дозволили сме на обнижыня статусу нашого языка. Але не єст найгірше; то, што стратили сме або чого николи сме не мали, можна іщы выпрацувати. Вымагат тото рішучого і консеквентного діяня – поведіня, з якого наша соспільніст неє знана.

УСУНУТИ РОЗПРОШЫНЯ

Становиско попераюче русиньску достоменніст выкличе незадоволіня націоналістычні наставленых Украінців без взгляду на тото, в што ся го облече. Непокій причынят факт, же тоты люде сут нашыма противниками, ні приятелями. То неє дебата о економічній ци соспільній політыці, але о тым, ци істнуєме автономічні од Украінців.

З тыма людми не можна іти ани на угоду, ани на компроміс. Вшытко інче, як полне узнаня нашого русиньского народу і мінімальный рівен політычной автономіі, было бы цілковитым фияском нашых ціли. Фактом єст, же не мусиме з нима спілпрацувати, жебы тоты ціли осягнути. В рамах украіньской ґеополітыкы істнуют дві групы, з якыма треба нам спілпрацувати і на якы треба нам влияти.

Перша то локальны закарпатскы політыкы, а друга то державный уряд в Киіві. Коли будеме спілпрацували з тыма двома групами, попертя населіня Галициі ци центральной Украіны не буде нам потрібне. В державах крайні авторитарных такых як Украіна, уряд не занимат ся желанями мас, хыбаль же сут они попераны през зовнішні силы (як в припадку Євромайдану). Коли уряд підойме стараня в напрямі узнаня Русинів і ґарантуваня ім політычной автономіі, украіньскє населіня нехотячо, але за тым піде.

Все треба памятати, же сме векшыном-меншыном. В нашій історичній отчызні сме переважаючом етнічном групом. Дає нам тото пару атутів, якых не мают меншыны, што не сут векшыном там, де жыют. Головном з них єст загроза політычной автономіі. То, чым можеме грати, то цілый реґіон, што не довірят державі і єст до нєй ворожо наставленый.

Для народу такого як Украіна была бы тото цілковита катастрофа. Хоц федеральный уряд ма дуже векшу владу до робліня што ся му видит, як інчы державы на заході, то єднак боре ся з проблемом планной єдности медже частями свойой державы. Культурны і політычны ріжниці медже сходом а заходом были головым проблемом Украіны од часів непідлеглости по падіню СССР.

Проблем розгрыват ся медже домінуваным през Галицию заходом, якій праві в цілости хоснує украіньскій язык і єст проунійный, а штораз барже орєнтуваным на Росию сходом. Полігат він на тым, же тепер на Украіні істнуют што до принципу дві політычны державы, обі о ріжных прагнінях і цілях, якы николи не будут щестливы в тым самым часі. Означат тото, же надрядном цілю для державы єст утриманя єй разом; кажде загрожыня для єдности Украіны мусит быти трактуване як загрожыня перетырваня. Може тото діяти на нашу шкоду, коли штоси попсуєме, але єст то тіж атут, як остане добрі схоснуваный.

Вшытко тото означат, же проба потверджыня свого анґажуваня на хосен Украіны тым, якы ся з нами не згаджают, а тіж видят нас як ворогів, єст в векшыні примірів стратеґічным блудом.

Цілю русиньскых діячи повинно быти причыняня, жебы нашы люде почули ся некомфортово і мусіли зачати думати. Як хтоси заміст того буде ся хтіл выписати з тых діянь і квалифікувати себе як «того, што неє загрожыньом» для тых, якы ся з ним не згаджают, його пересланя остане замазане і забыте. Не треба прібувати стримати украіньскых ненависти ци оскаржынь, зато же они і так будут знервуваны, без взгляду на тото, як будете о тым бесідувати.

Заміст того вкажте правду, жебы знищыти фальшывы зашмаріня і дозвольте, жебы гнів минул (легше повісти, як зробити). Як так міцно зосередите ся на выкликуваню позитывного вражыня на Украінцях, стратите з очи своі амбіциі. Ци коли бы большевикы так міцно перенимали ся тым, як сут постеріганы през росийскій уряд, повело бы ся ім осягнути іх ціль? Коли бы діячы на річ соспільных прав старали ся никого не ображати в 60. роках, не осягнули бы ниякого поступу.

То неє тото само, што брак пошаны для свого соспільного виду, якого треба были все свідомым, але, як часто гварит Петер Хитченс: переконал єм ся, же коли хтоси гніват ся на мене за тото, што єм написал, то значыт, же мал єм правду. Зядливіст і клеветы кєруваны до того, хто бесідує, сут просто частю політычной і соспільной зміны. Неє в істориі ани єдной особы, яка осягнула штоси революцийне, і яка не была за тото в даякым моменті ненавиджена, высмівана і очорняна.

Праца декотрых з них нияк не была узнана за іх жытя. Аж по смерти остали за ню доцінены. Коли рішыте ся піти том дорогом, треба вам быти готовыма на тото, што може она принести.

Вкінци, чыя опінія ся направду рахує? Патріота в очах єдного, для другого може быти сепаратыстом. То опінія вашого власного народу єст найважнійша, бо сут тото єдины люде, што будут мати хосен з вашой працы і будут продолжати дідицтво, якє сте зачали. Мусиме надо вшытко цінити опініі і ідеалы нашой власной соспільности.

Не знам о вшыткым, што нас жде на тій дорозі. Сукцес і добробыт для нашого народу тяжко іщы ґарантувати. Єднак одповідальніст за будуче русиньского народу лежыт на каждым з нас. Як не будеме ся о ню старати, не буде ниякой надіі.

ОБОВЯЗОК І СУВЕРЕННІСТ

1 липця 2021 рока

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА СУВЕРЕННІСТ

Жебы нарід стал ся інтелектуальні незалежный або, бесідуючы барже конкретні, розвинул здібніст до рішаня о собі, мусит плекати не лем свою етнічну культуру, але тіж політычны прагніня. То власні в тым акті локуваня потреб групы понад інчыма, люде зачынают розвивати свідоміст народовости. А разом з ньом формуувати приняту вшыткыма надрядну ціль.

Без того єст то лем етнічна група, што ма колекцию сел. Звіданя, яку ціль ма нарід, все буде носило в собі напятя медже групом а єдиницьом. В Пілнічній Америці «я» єст праві все поміщане над вшыткым інчым. Причынят тото, же пересічный чловек постерігат осягніня богатства і статусу як найвысшу ціль.

Хоц ма то своі добры страны, то тіж робит тяжкым формуваня і континуацию народу. Дальше на схід ситуация єст праві же цілком одворотна, хоц під влияньом медженародной господаркы ся тото змінят. Загальні бесідуючы, судьба групы рахує ся барже як єдиниці. Головном добром страном такого розвитя єст соспільство о высокым рівни довіря, в якым консеквенциі з уявненого ошуства сут превеликы.

Єднак то, што слушне для русиньского народу і його люди, не повинно быти звязане з окружаючыма нас державами і іх культурами. В місце того мусиме створити власну дорогу розвитя. Уж за вельо століть тоты, што панували над нашыма землями, были в силі влияти на тото, в што сме вірили і як сме собом рядили.

Наш брак політычных стремлінь і здібности єст вшыткым відомый. Тых історичных прецеденсів не даст ся цілком вымазати з народовой свідомости, але можеме і в ідеальным виді мусиме зачати іх усувати фалаток по фалатку. Бо люде, што не мают інтелектуальной суверенности, барз скоро можут стратити свій духовый і фізычный простір.

Тото, што єм написал, при першым одчытаню може банальні звучати, але подумай о консеквенциях такого процесу. Люде, якым не дозвалят ся самодільні думати, помалы тратят цілком тоту здібніст. Подібні як мяз рамена, нияк не хоснуваный, буде ся зменшал, аж вкінци цілком счезне. Так ся діяло з праві вшыткыма людами, што ся протягом діів асимілювали. Денекотры можут постерігати тото як і нашу судьбу, але я ся з тым не згаджам. Старчыт лем, же посмотриме на нашых братів з полудня і маме примір одверніня такой траґічной ситуациі.

Перед іх народовым пробуджыньом в 1800 роках, етнос Болгарів, подібні як інчы полудньовы Славяне, помалы переставал істнувати під рядами Оттоманів. Подля векшости взглядів были правдоподібні в гіршій ситуациі, як мы сме тепер. Вельо з них перешло на іслям, жебы уникнути джызиі або асимілювало ся з групом етнічном, што несла зо собом высшый статус. Было то повселюдне головні серед высшых кляс в болгарскым соспільстві. Вчыли ся они грецкого языка і наслідували стиль обліканя ся своіх гелленьскых сусідів. З часом, потужны колиси Болгары, стратили знаня о своій давній імпериі і етнічным походжыню. Было то поступенне вымазуваня інтелектуальной і духовой суверенности, пхане през зовнішні силы.

То єднак зачало ся зміняти од 1762 р., коли опубликувано Славяноболгарску Історию авторства монаха Святого Паісия Хілендарского. Была то обшырна праца на тему істориі Болгарів з даякыма нескрываныма політычныма алюзиями. Інакше бесідуючы, был то заклик до суверенного думаня і гордости з власной рідной культуры.

«Ог, вы немудры бортакы! Чом ганьбите ся называти себе Болгарами і чом не знате чытати і бесідувати в своім рідным языку? Ци Болгары не были колиси потужны і честны? Ци не брали податків од сильных Римлянів і мудрых Греків? Спосеред вшыткых славяньскых народів были они найодважнійшы. Нашы володаре были першыма, што называли себе королями, першыма, што мали патриярхів, першыма, што кстили свій люд. […] Чом ся ганьбите свойой великой істориі і великого языка і чом іх лишате, жебы стати ся Греками? Чом думате, же сут они ліпшы од вас? А ту і мате правду, бо виділи сте, жебы Грекы лишали свій край і рід як вы?» – Святый Паісий Хілендарскій

То власні дякуючы тым текстам і пізнійшым діяням інчых, Болгары были суцы выйти з непевной ситуациі, в якій ся нашли. Могли то зробити не лем мечом, але предо вшыткым плеканьом інтелектуальной суверенности през писаны тексты, Церков і етнічны орґанізациі. Аж товды, коли приняли усталіня в тых напрямах, могли перейти до квестиі автономіі. На барже основным рівни, акт стверджыня, же повинны істнувати як осібный нарід, започаткувал його творіня.

Як можеме осягнути тоту «інтелектуальну суверенніст» для себе? Вкінци істория Болгарів ріжнит ся од нашой під вельома взглядами. Проста метода єст така, же мусиме плекати гордіст і вынятковіст думаня нашых люди і одшмаряти влияня вшыткых інчых, што бы хтіли мати штоси до повіджыня. То рысуваня леніі на піску, але без того вшытко, што створиме буде носило тавро амбіций і прагнінь інчых. То, чого лишат в тій методі, то поясніня «як» єй ввести в жытя і «загорожынь» з ньом звязаных. Хоц повіл бым, же «як» єст дуже простійшом квестийом до поясніня в перспектыві стратеґіі.

Способом на осягніня першой части звіданя «як» єст створіня простору, в якым можна отверто дискутувати о народовых інтересах. В якым яко соспільніст рішаме, што єст нам потрібне, незалежні од того, што думают інчы. Буде то як бы вчыти ся іздити на ровері, початкы будут тяжкы, часом ся хтоси переверне, але з часом стане ся то простійше.

В тым просторі мусиме дальше зміцняти влияня нашых великых писателів і шедеврів з нашого минулого, жебы іщы глубше впаяти народову гордіст. Маме уж шак свій власный будительскій документ в виді Вручанія Духновича. Хоцкі тяжко бы было найти вельох, што прочытали цілый верш окрем славетного «Я Русин был, єсмь і буду». Так як Кобзар в ХХ ст. был в праві каждій украіньскій хыжы, так і мы мусиме удоступнити тоты тексты, жебы можна было іх придбати на примір в часі штоденных закупів.

Нарід, якого не ведут вывчены інтелектуалісты і старшына, єст як кура з одтятом головом. З той причыны мусиме тіж зачати допомагати розвивати ся молодым і амбітным людям до полніня тых функций. Воз тоты абзацы так в філософскым, як і в дослівным смыслі. Фактычны стараня, жебы ввести тоты думкы в жытя, будут самы в собі не так простым діяньом.

В практыці наше одділіня од інчых народів довершыло ся надзвычай добрі в фізычным смыслі. Нашы культурны орґанізациі сут праві в цілости обсаджене і ведене Русинами. Досправды николи не стрітил єм серед тых, што полнят важны для соспільства функциі когоси, хто не был бы хоц в даякій части Русином. Моє стараня о нашы орґанізациі не односит ся до нашых тіл, а умів. Праві цілістна екстермінация, а разом з ньом етноцид нашой культуры діючый ся од 1867 р., лишыли глубоку близну на народовій свідомости Русинів. Незалежні од того, ци згаджаме ся в вартостями нашых уж вмерлых інтелектуалістів, як Максим Сандович або Александер Духнович, фактом єст, же тоты, што нами рядили, прібували асимілювати наш нарід і вымазати нашу історию.

То сут міцны слова і можеш іх видіти як пересаду, але подумай о тым, чого сме досвідчыли. Были сме єдным з першых людів в Європі, што трафил до концентрацийных лаґрів. Векшына нашых лемківско-русиньскых інтелектуалістів остала забита або вмерла з голоду в Талергофі. Аж і не споминаючы о еґзекуциі Сандовича, ци пробах мадяризациі Русинів на полудни, перед якыма наша інтеліґенция остерігала уж в 1851 р.

Не споминаючы о подіях по 1945 р., якы самі в собі сут цілком осібном, зложеном квестийом. Вірю, же през тоты факторы жыєме в страху перед перекрочыньом границі того, што приняте єст тепер яко «акцептуванльный» дискурс. Одкладаючы на бік пізный старт нашого народового перебуджыня ци проблемы неодлучні звязаны з бытьом гірскым народом, та вымінена высше єст по мойому головном причыном того, же не были сме в силі піти допереду так скоро, як бы сме хтіли.

Знаме, же нихто не буде сам з себе дбал о нашу культуру або занимал ся нашыма проблемамы так, як мы самы, але і так лишаме іх інчым до заряджаня. Можна бы думати, же по тых вшыткых роках і окропечных досвідчынях Русины зробили вшытко, жебы мати певніст, же іх політычны і культуровы інтересы сут сполнены, але цілый час граме ролю беззубного пса, што ся боят станути кому-небуд на дорозі. Єст тото жалістне, але зрозуміле.

Жадна з наций вколо нас николи не задбала о нашы потребы і прагніня в ступени, яка мала бы значыня. Чом в такым разі мали бы сме ся ім кланяти? Аж і тоты, якым віриме, нашы «приятелі» Словакы, не дбали о нас перед приступліньом до ЄУ. Тепер береме радше марны грошы од центрального уряду. А тото, коли маме щыро повісти, барже ділит нашы орґанізациі, як єднат нашых люди. Як не зачнеме дбати о своі інтересы тепер, то коли? Європска Унія може перетырвати наступне столітя або і должше, але не можеме вічні на ню рахувати. Імпериі ся стают і падают, народы ся творят і зникают з мапы, головным єст быти натілько міцным, жебы перетырвати найтяжшы етапы того циклю. Найбарже ефектывным, хоцкі не єдиным способом, жебы перетырвати єст тот основаный на силі народу, як інтуіцийній, маючій своє джерело в натурі.

Хоц пишу тото праві цілком одорваный од змагань нашых передків, цілый час мам в собі страх перед наступным Талергофом, совітском політыком, ци етнічном чыстком. Аж і не даст ся собі уявити світоогляду, якій не носит в собі того страху. Заміст крыти ся під позором аполітычности, можеме політычніст выкорыстати на наш хосен. Знаме, як выглядат бытя меншыном і як злі може быти, коли штоси піде не так. Вшыткы нашы выборы довели нас до теперішности, схоснуйме знаня, якы повело ся нам придбати по тій дорозі до плянуваня на будуче. То не мусят і не повинны быти зміны на рівни політычной революциі або драстычных розвязань подібных тым, што діют ся тепер. Уж малы імпульсы, што помалы будут влияти на нашу душу, можут вести до великых перемін.

Маючы тото на увазі, заохочам до чытаня наступных розділів з головом отвореном на можливости. Пляны і думкы, якы днес видят ся не до подуманя, можут колиси стати ся реальны. В порівнаню з часами Совітского Союза нашы люде і культура мают ся дуже ліпше, але в як добрій кондициі сут они фактычні? Векшына нашых люди цілый час жыє в крайній біді, не споминаючы о нашым найвекшым під взглядом населіня реґіоні, Підкарпатю, якій неперервані єст під натиском етнічных репресий.

Для тых, што знают внутрішні справы Русинів єст очывидне, же днес не желаме собі автономіі і політычной власти. Фактычні голошыня такых ідей в публичным просторі то аж і соспільне табу. Єднак цілю того тексту неє вказаня, в што сучасні віриме, а радше, ким можеме ся стати, коли ся на то рішыме. То, же репрезентую інчых Русинів, не змінят вартости моіх арґументів.

Мріяме о будучым, в якым будеме сильныма і шануваныма людми, што іх жаданя сут трактуваны поважні. Тепер, барже як николи скорше єст час, жебы розвивати не лем нашу культуру, але тіж наше інтелектуальны і політычны амбіциі. Лем товды, коли будут они браны поважні, будеме здібны в полны розвинути свідоміст русиньской народовости.

ПОЛІТЫЧНА РЕАЛЬНІСТ

В ґеополітыці єдине, што ся направду рахує, то інтересы народів. Чест і моральніст мают менше значыня, о кілько взагалі ся іх бере до увагы. Влучаня своіх фантазий о них до процесу розумліня діянь якой-небуд державы єст переписом на катастрофу. Коли ся тото вбиє до головы каждого Русина, буде нам легше. Векшына з нас знат о тым з власной бурливой істориі, але і так діяме так аполітычні, як все.

Аж і днес, веце як тридцет років по занепаді комунізму, в ниякым з реґіонів нашой отчызны неє леґальных русиньскых політычных партий. Тот факт не чудує, беручы до увагы нашу історию. В часі, коли в ХІХ ст. вшыткы народы вколо нас зачали формувати інтелектуальну суверенніст і політычны орґанізациі, мы были сме далеко зозаду, аж і з творчістю Духновича, Добряньского і вельох інчых.

Треба тіж гев однотувати, же нашы народовы будителі в основным оповідали ся за зъєднаньом або хоц ідентыфікацийом з векшым народом. Тота квестия єст очывидно барз зложена, але єст то факт, што одріжнят словацкій і украіньскій народовы рухы од нашого.

Як іде о Лемків на пілночи, были они дуже барже політычні здібны уж перед Талергофом і акцийом «Вісла», лем тридцет років пізнійше. Аж і по Талергофі были в силі покликати Руску Народну Республику, остаточном цілю якой мало быти зъєднаня ся з Підкарпатском Русю.

Вкінци вшыткы народы вколо нас были в силі запевнити собі суверенны державы, а мы не маме нич окрем нашых сел поділеных медже штырьома ріжныма державами. Были сме тіж незорґанізуваны, нестарчаючо розвинены і неприрыхтуваны на тото, чым вдарил нас світ і видно то в нашій істориі.

Ситуация была очывидно попутана барже, як то вказує тых пару простых речынь, бо такы сут вшыткы зложены ситуациі. Переплітаючы ся ріжны причыны довели до того, же русиньскє перебуджыня мало особливі тяжкє обставины, порівнуючы з окружаючыма нас народами, але остаточні не змінят тото його результату. Не были сме в силі забезпечыти ниякого з нашых інтересів і з той причыны нашы люде были наражены на атакы і репресиі, якы наступили. Лишат нам лем вчыти ся на хыбах тых, што были перед нами.

Кєруваня ся в медженародній політыці ідеолоґійом, а ні практычныма цілями, то простый спосіб на знищыня свойой інтелектуальной і фізычной суверенности. Єст то як густа гмла, што закрыват каждый наш рух і дорогу перед нами. Альтруіста не буде виділ річы таком, яка єст, лем таком, яком хоче, жебы была. Векшына держав в контактах з інчыма краями діє подля принципів праґматызму, ні основной філософіі, бо товды нашли бы ся далеко зозаду власти. Аж і тоты з сильным ідеолоґічным напрямом в медженародній політыці ревідуют го, коли іде о іх перетырваня і стратеґічы цілі.

Не значыт тото, же державы не мают ріжных жажд і потреб, але же сут праґматычны в іх реалізациі. Державы Перской Затокы можут быти того приміром. През десятолітя публичні бороли ся з Ізраільом, кличучы Палестиньчыків і позоруючы, а часом правдиві стараючы ся быти борцями за іх справу. На публичным рівни аж і неє сомніву, же арабскє населіня тых держав вірило і дальше вірит в тоту справу, то не они єднак сут найважнійшом групом в тій ситуациі. Рішыня піднимат влада, ні загал соспільства.

В часі, коли публичным видом держав Перской Затокы была безкомпромісова аґресия, іх уряды ділили ся інформациями зобраныма през своі вывіды і тайні стратеґічні спілпрацували з Ізраільом против тому, кого виділи за свого найвекшого ворога – Іранови. Для вельох офіцийны заповіди з початку того рока были лем формальністю.

Тепер, разом з нормалізацийом одношынь медже нима, видит ся правдоподібным, же помічна долон арабской державы в однесіню до Палестиньчыків помалы ся выцофує. Людям, што полігали на панарабскій ідеолоґіі, вкінци реальніст вказала своє правдиве лице. Пишу тото як остережыня для нас на порозі еры, коли вкінци сме в силі передставити своі жажды.

Аж і не потрібны нам тоты вшыткы приміры, істория Русинів ясно нам тото вказала. Ци возмеме зраду през Росию в 1945 р., выгнаня Лемків з Лемковины през польскій уряд, ци австрийскы масовы морды нашой інтеліґенциі в Талергофі, видиме, же нияка з тых держав не вказала ся быти вірогідном. Власні з тым знаньом в голові мусиме зачати смотрити вглуб себе, жебы формувати нашу власну політычну думку.

Єст єдно понятя, де ідеолоґія і моральніст можут діяти в великым вымірі – нарід. О кілько медженародны одношыня сут формуваны през хаос і жажды, внутрішні діяня люди сут дуже барже стабільны і при тым податны на формуваня. Лем дякуючы спільному будучому, культурі і достоменности, моралніст і ідеолоґія можут вкрасти ся до збірной свідомости. Без того краєвид наповорот формує ся на низшым рівни анархіі і жажды. Простым приміром того процесу, в меншій скалі, єст кажда балканізация державы.

Жебы мати внутрішні сильну державу, мусит стати за ньом міцна ідеолоґія або спосіб бытя, што лучат вшыткых зо собом. Подумай о тым, як о символічным фундаменті будинку, што хоронит перед катастрофом. Міцный може перетырвати трясіня земли і тяжкы бурі, якы вкінци придут, в часі, коли лихій здує вітер.

З той причыны особливі важне єст, жебы власти не лем мінімалізували скрываня правды перед власным народом до ситуаций, коли єст тото абсолютні необхідне, але тіж жебы формували ідеолоґію, што буде продолжала лучыня люди. Каждый наступный скандаль або стратеґічна хыба получены з некомпетенцийом нищат тот фундамент, аж нагромадит ся старчаючо дуже гніву і уразы, жебы вытлумачыти такы діяня як революция і поділ. Адже появлят ся звіданя, як зрівноважыти тоты дві силы?

Важне єст, жебы усвідомити собі, же николи не можна быти так направду щырым што до своіх інтенций, хыбаль же перед тыма, якым ся цілковито вірит або коли служыт тото даякій хосенній ціли. В практыці означат тото затаяня інформаций або просто называт ся тото кламством. Хоцкі очывидні неє то добре в моральным смыслі, то коли ся грат і хоче ся мати шансу на выграну, то треба так робити. Каждый державный уряд затаят своі інтенциі на медженародній арені з чысленных причын, єднак заміст сліпо піддавати ся тым, што нас ведут, мусиме ставляти звіданя «чом».

Коли інчы народы знают вашы інтенциі, сут в силі ефектывні плянувати против вам. Возме за примір ситуацию Русинів на Украіні. Хоц діячы неохочо думают о тым в тот спосіб, то бореме ся о перетырваня з ідеолоґічным конфліктом в часі, коли они змагают ся ґеополітычным проблемом. Мам на думці тото, же може быти лем єден побідитель і або Русины будут гын істнувати з даякым рівньом автономіі, або вкінци станут ся Украінцями.

Зато же борба іде о так высоку ціну, жадна зо сторін не буде грала згідні з принципами, бо єст за вельо до страчыня. Коли бы украіньскій уряд знал нашу стратеґію і цілі, теоретычні міг бы нас сконтрувати своіма непорівнувальні векшыма середками іщы перед тым, як бы сме мали шансу на діяня. Єст тото адже для нас стратеґічна страта, бо не маме шанс дорівнати іх фондам і людскому капіталови.

В тым припадку можна бы было ся сперечати, ци затаяня своіх інтенций єст моральні засадне ци ні, але то неє суть політыкы і конфлікту. То, што ся рахує, то предо вшыткым знаня як осягати і утримувати стратеґічны цілі. Неє нагороды потішыня для народу найбарже моральні честного. Загальні беручы, люде, што бы таку нагороду отримали, были бы тіж тыма, якым як першым одтято бы головы.

Перекладаючы тото на наш русиньскій контекст – мусиме ся розвивати і цвічыти справуваня політычной власти. Єст то важне зато, же така єст натура медженародного світа і жебы мати в тым світі пошану, мусиме діяти згідні з тыма принципами. В противным выпадку зас будеме на ласці інтересів інчых народів, якы не все можут быти для нас хосенны.

Наступным основным звіданьом, якє треба поставити, єст тото, ци маме до себе старчаючо пошаны, жебы граты в політычну гру. Недбаня о тоту обшыр означат стверджыня на рівни підсвідомости, же нашы люде і культура сут менше важны од інчых. Коли долучыме до спільного стола може тото выкликати порушыня і непокій нашых сусідів, але вірю, же то необхідный крок, жебы нас взято на поважні. Вшытко, што ся осягат в жытю, єст в даякій мірі повязане з конфліктом. Лем товды, коли найдеме ся при неґоцияцийным столі, Русины будут шануваны, до того часу все будеме постеріганы як інтересуюча рянда до втераня черевиків.

Мусиме тіж поставити собі звіданя, чом введено в однесіню до нас політыку супресиі. Ци возмеме Австрию в 1916 р., ци Украіну днес, вірю, же было і єст тото спричынене загорожыньом для іх інтересів, якє виділи в нашій сильній народовій свідомости. Ци то з причыны страху перед росийском анексийом і розпадом, як то мало місце в припадку Австриі, ци тіж потребы утриманя і так уж нестабільной під ідеолоґічным і ґеоґрафічным взглядом державы, што ся діє в припадку Украіны, все тот процес перебігат згідні з том самом схемом. Бытя аполітычныма не лем ограничат нашу потенцию, але істинно допомагат і дальше буде допомагати тым, што діют против нам. Час, коли інчы контролюют нашу судьбу мусит ся скінчыти.

В правдивым світі тот процес означат што найменше декаду малых кроків ґу його осягіню. З причыны нашой політычной супресиі, стремліня до такого, як голосуваня за автономійом в 1991 р. без ниякой політычной силы, скінчыт ся лем катастрофом. Політычна свідоміст Русинів єст планна, треба єй адже найперше плекати на основным рівни, закля перейдеме дальше.

На самій горі листи діянь находит ся фактычне інформуваня о плянах і діянях загалу нашого населіня черес сіт патріотів з ріжных обшыри нашой отчызны. Можеме творити тілько політычных партий, кілько хочеме, але коли не будут мали они міцной основы, то сут тото безцільови діяня. Мусиме ся навчыти вартости інтелектуальной і політычной суверенности і коли ся того навчыме, мусиме тото плекати, жебы ся могло в нас закоренити.

Другым основным діяньом єст творіня політычных партий подля етычных леній. Лем векшына ма можливіст творіня партий на ідеолоґіній основі, в припадку меншын може тото лем довести до поділу того невеликого влияня, якє фактычні мают, што робит іх іщы слабшыма. Нашом цілю в творіню партийных формаций неє влияня на уряд на державым, а реґіональным рівни. Єст так з двох причын. По перше, дякуючы Богу цілый час сме векшыном на обшыри нашой отчызны і зато потреба выступуваня перед центральном владом неє так важна і по другє, николи не будеме мати силы, жебы влияти на державну політыку на ниякым значучым рівни.

Єден або двох конґресменів в народовым згромаджыню то цінный атут, але реґіональны власти, становиска бургомайстрів і локальны урядовы становиска то простір, де можна створити правдиву основу влады. Найперше мусиме зобрати тых, што прожывают в нашых етнічных границях, закля выйдеме поза них і там будеме ставляти жаданя. По уформуваню реґіональных осередків влады, Русины будут в силі форсувати свою аґенду, што скорше не было можливе аж і в найсмільшых мріях.

То очывидні вымагат реального пляну і сформууваня ціли, на якы годит ся векшына, але, щыро повісти, єст то найпоростійша част. Зо взгляду на тото, же сме так барз зозаду за народами вколо нас, плян остал усталеный дуже скорше.

Хоснуваня русиньского языка на векшу скалю, охорона історичной етнічной териториі, мінімальна здібніст до саморяджыня і вельо інчых, то основны квестиі, што до якых можеме ся скоро добесідувати. Як іх осягнути з помочом ново осягненой моци то уж інча справа.

Ниякій нарід, серед якого жыєме, не буде ся тішыл з нашого політычного розвитя. Най ся тоты народы траплят і піддают в вантпливіст нашы мотывы. Коли нихто неє тобі противный, то значыт, же тото, о што іде борба, не ма реальных консеквенций. Триманя ся той дорогы буде невыгідне, а на декотрых етапах небезпечне, але альтернатыва, в якій сме безсильны і нездібны до обороны перед якым-небуд вызваньом то дуже гірша судьба.

ФІНАНСУВАНЯ СУВЕРЕННОСТИ

Ниякій нарід неє правдиві свобідный в думаню або діяню, як єст фінансуваный на якым-небуд рівни през інчый нарід або групу інтересу. Єст так з той простой причыны, же коли єст ся залежным од грошів інчых в фінансуваню своіх інституций, товды іх голос тіж ся рахує. Інакше бесідуючы, не можна уж свобідні кєрувати ся власныма выборами без страху, же скінчыт ся фінансуваня. Рахуваня на заграничный капітал отверат двері до заграничынх влиянь не лем на політычным, але тіж культуровым рівни.

Коли єст ся на ласці другых, то ци ся чує, же можна заризикувати розгніваня того, хто дає грошы? Очывидні, же ні, выкликало бы то праві певне економічне самоубийство. Заміст того певно остає грызти ся в язык і скреготати зубами аж ся тота залежніст не скінчыт.

В медженародній політыці такій нерівный звязок выступує часто медже державами першого світа а розвиваючыма ся краями. Хоц нерідко трафлят ся тіж медже векшыном а меншыном в окрисленій державі. Принимат він ріжны формы і праві все єст закрытый верством бюрокрацийного фальшу през міцнійшу сторону. Нияка кількіст паперів і пропаґанды неє єднак в силі вкрыти правдивых консеквенций такой схемы. Та схема єст проста – держава першого світа дає мілітарну або заграничну поміч, або тіж обі, бідній державі в Африці або Латиньскій Америці. Позірні выглядат тото чудово і причынят, же вшыткы хотят спільні співати кумбая, але фактычні тоты грошы не сут даны з доброты людскых серц. Нич в політыці николи неє.

За тоты грошы уряды тых держав мают робити тото, чого хоче потужна держава. Може то ся односити до ріжных обшыри, од голосуваня в ОЗН, през формуваня громадяньскых прав, даваня згоды заграничным компаніям на выдобываня суровин, по зміну політыкы державных і локальных власти. Коли бідный нарід не достосує ся до тых вымогів, може ся стрітити з поважныма консеквенциями, выходячыма поза одтятя од грошів. Коли не будеш грал згідні з нашмареныма ними принципами, то они сфінансуют твою опозицию або ребелиянтску групу.

Жебы было ясне, не вшыткы з тых радше трансакцийных реляций сут з натуры злы. Добрым приміром укладу основаного на добрых інтенциях были дотациі выплачаны до 2019 р. през Норвеґію на річ Бразилиі, якых цілю было стриманя вытинкы дощовых лісів. Разом переказали на тоту ціль веце як 1,2 милиярда америцкых дулярів.

Правдоподібні тоты грошы вязали ся іщы з даякыма зобовязанями, о якых і не знаме, але был то, можна повісти, правдиві гуманітарный уклад. Треба си єднак здавати справу, же Бразилия николи не потрібувала тых грошів, жебы утримати свою фінансову стабільніст. Коли бы тых 33 милийонів річні зникнуло, было бы то як втрата десятьодурярового банкноту – болит, але не загражат пережытю. Жебы ліпше вказати, якій был звязок той дотациі з загальном ґосподарком, то цілковитый продукт крайовый брутто (ПКБ) Бразилиі в 2019 р. выносил 1,84 билийона америцкых дулярів. Як ходит о ґосподарчы і світовы вплывы, то обі тоты державы были праві собі рівны, хоцкі пересічный Бразилийчык єст біднійшый.

З Русинами вяже ся тото в пару квестиях. Першом з них єст фінансуваня нашых орґанізаций през словацкій уряд. Моі знаня односячы ся внутрішной політыкы ріжных орґанізаций в тій квестиі, сут ограничены, зато зосереджу ся в тым розділі на психолоґічній перспектыві. Закля будете продолжати чытаня, поставте собі два звіданя. Перше – яка єст подля вас причына, для якой Словация фінансує меншыновы орґанізациі? Другє – яку владу над нами дає тото фінансуваня словацкому урядови?

Правдом єст тото, же не можеме кусати рукы, што нас кормит. Причыном, для якой взагалі маме русиньскы школы і даякы векшы дотациі, в великій мірі сут урядовы фонды. Нияка з нашых орґанізаций не была бы в силі іх заступити, хоц бы хтіла. Коли рішыме выйти поза вікно Овертона, теоретычні можут нам забрати вшыткы грошы, што сме іх до того часу достали. Правдоподібні выкликало бы тото порушыня так в європскій соспільности, як і в Русинах, але з правного пункту пізріня неє тяжко окрислити орґанізацию як сепаратыстычну, террористычну ітп. Словация зіґнорувала уж цілый шор так званых «офіцийных» переписів ЄУ без праві же ниякых консеквенций. Будеме видіти, ци цінят барже своі власны права.

Тримаме ся в кісных рамах того, што найліпше для словацкого уряду, бо на тым полігат заряджаня нашыма інституциями. Порівнаня того зо ступеньом, в якій пересічный Словак допомагат нашій справі выпадат блідо.

Можна тіж повісти, же бытя в такым укладі створило дихотомію, в якій то, што вельох з нас думат не рівнат ся тому, што можна наголос выповісти. Політыка все ішла в парі з затаяньом і кламствами, але часто єст так, же каждый з грачів ма што найменше понятя о тым, чого хоче другій. В тым моменті нашым проблемом єст тото, же дозволили сме, жебы публична дискусия стала ся приватном, в якій нихто так направду не ма понятя, што далі. Аж і не споминаючы, же стараня о дотациі ставлят русиньскы орґанізациі против собі. Наступна гра, яка лем барже нас вшыткых ділит.

Фінансуваня з зовні тіж ограничат можливіст вчыня ся самодільности в напрямі фінансів. То повинна быти наша і лем наша задача, жебы зберати грошы на проєкты, якы хочеме реалізувати, орґанізациі, якы попераме, будинкы, якы хочеме выбудувати. Мушу признати, же єст то філософска, ні економічна квестия, єднак сут хосенны причыны, жебы єй взяти до увагы.

Фінансуваня соспільных проєктів і, в шыршым розумліню, взаімно своіх власных, будує соспільніст. Бібліотека в Меджелабірцях сфінансувана през дияспору, а побудувана в повязаню з тыма, што жыют в отчызні, все буде перевысшала церков в Тихым Потоці в сентиментальній вартости і заанґажуваню сосіпільности. Не бесідуючы уж о тым, як зміцнят ся почутя гордости, коли зробит ся штоси самому.

Мусиме си поставити звіданя, як барз хочеме быти залежны од інчых. Єм переконаный, же в недалекым будучым треба нам быти цілком незалежныма од вшелеякой грошовой помочы і жалістных урядовых дотаций на фінансуваня нашых інституций. Означало бы то драстычну зміну того, як постерігаме себе як соспільніст, єднак єст то необхідный крок, коли хочеме быти сильнійшы. Не можеме ся просто переформувати в потужну дияспору і самофінансуючу ся культуру, як нп. Ормияны, Ізраіл і решта єврейского світа, але то не означат, же не маме піднимати діянь, жебы такій стан осягнути.

Першом зміном най буде схоснуваня богацтва русиньской дияспоры. В даякій ступени ся уж то діє, але в порівнаню з тым, як бы то могло проходити, єст то жалістне чысло. Спосіб на хоснуваня тых середків в теориі єст барз простый, але і так ся го не выкористує.

Мусиме опрацувати реальны, фактычны проєкты, якых соспільны ефекты будут видочны. Мусят они быти дрібницьово розписаны і можливы до верифікациі, жебы люде знали, на што высылают грошы. В противным выпадку, як нп. припадковы прошыня о заграничну поміч для Африкы або інчы діяня, што проходят в тот сам спосіб, будут они постеріганы як скорумпувана фінансова студенка.

Фінансуваня центрів культурных діянь, выіздів і стипендий для діти, то лем некотры з вельох діянь, якы приносят видимы ефекты. Окрем парьох скорійшых проєктів, як, заперты уж, русиньскы школы на Підкарпатю, неє в отчызні аж і ниякых діянь, на якы можна высылати грошы. Як будеме в силі поступенно тоту ситуацию поліпшати, то отворит нам то можливости, о якых сме аж і не знали.

Необіхдный єст тіж розвиток предприємчой культуры в отчызні і дияспорі. Русины сут радше убогом етнічном групом в пірівнаню з нашыма сусідами. Єст тото зрозуміле, беручы до увагы нашу історию і специфіку рідной земли, але не помагат ґосподарчій і політычній суверенности в тых часах.

Богатый нарід ма голос, без взгляду на тото, як барз інчы групы хотят го втишыти. Можеме николи не досягнути рівня заможности Поляків ци Словаків, бо мают они за собом своі державы, але з місця, де ся находиме, єст вельо доріг розвитя. Сут они долгы і обнимают вельо поколінь, але стараня і заплянувана стратеґія можут принести хосен. В практыці означат тото вчыня молодых поколінь вартости знань, як діют бізнес і економіка. Тоты знаня не приходят самы, треба ся іх вчыти і цвічыти так, як ся вчыт і цвічыт новый язык.

Можна тото робити през проґрамы, ріжны курсы, осередкы бізнесового школіня, ци на інчы способы, достосуваны до потреб локальных русиньскых соспільности і фінансуваны не лем през інчых Русинів в отчызні, але тіж през дияспору. Важне єст тіж, жебы в нашій соспільности привязувати вешку вагу до бізнесовых знань. Повини сме допомагати дітям і молодежы, што мают здібности в тым напрямі, бы в будучым могли мати своі власны предприємства або могли розвивати технічны карєры.

Загорожыньом єст єднак можливіст штораз скоршого вылюдняня ся нашых етнічных сел, бо люде глядают ліпшого жытя в містах. З той причыны мусиме стремити до зміны того тренду і вказувати вартіст діяня на своій рідній земли. Треба заохочати люди до того, жебы заміст отверати фірму в Братиславі ци Кошыцях, зробили то в рідым селі або деси близко. Неє сомніву, же треба то робити не лем покликуючы ся на культуру, але тіж през запевніня фондів на розпочатя такой діяльности.

Так може выглядати рівновага медже захованьом нашой культуры, а достосуваньом ся до сучасности, але треба зазначыти, же тото, што діяло в минулым, не діє добрі днес і правдоподібні не буде діяло в будучым. Коли застосуєме тоты зміны, без сомніву найдеме ся близше фінансовой і інтелектуальной суверенности.

ЛЕМКОВИНА

Не може быти векшой раны для народу, як вышмаріня го з його отчызны. Без земли, яку плекали його передкы, тратит почутя закореніня і не єст в силі заперти раны в серци, без взгляду на то, як міцно овине єй бандажом. Тота рана переходит з поколіня на поколіня як ґенетычна хворота, якой ся не даст докінце усунути або вылікувати.

Противні до Русинів з Підкарпатя, нашы лемківскы братя самы досвідчыли такой судьбы. През остатніх сімдесят років Лемковина як отчызна Лемків практычні перестала істніти. Хоцкі невеликє чысло Русинів вернуло декаду по етнічній чыстці з 1947 р. переведеній під криптонімом акция «Вісла», то сут они тепер меншыном в своій отчызні або жыют в розпрошыню в західній Польщы. Лишыло ся лем пару лемківскых сел, векшына з них або уж не істніє, або жыє в них польскє населіня.

В шыршій перспектыві єст то тіж наступный примір реальной політыкы (з нім. realpolitik). Полякы заперечут свойому заанґажуваню в акцию «Вісла» і зошмарют вину з себе на Росиян; єднак вшыткы знаме, же не было серед Поляків ниякого опору ани протестів против тым діяням. Аж і днес польскій уряд не перепрашат за акцию «Вісла», окрисляючы ю як нефортунный інцидент тамтого часу.

То тіж наступне вдаріня просто в серце, замовлене в першым ряді през Росию. През так долгій час смотрили сме на них з подивом, аж і нашы ведучы, такы як Сандович і інчы, вмерли в Талергофі за своі симпатиі з Росийском Імперийом, лем зато, жебы пак остати зрадженыма през Росию, коли было то для них політычні хосенне.

Обесідувал єм уж квестию Лемків як Русинів в книжці «Наша візия». Пояснял єм гын, чом мают они менше стратеґічне значыня як Підкарпатска Русь. Єднак як видиме іх як інтеґральну част нашого народу і культуры, вартат подумати, што можна зробити, жебы поліпшыти іх ситуацию.

То звіданя може звучати політычні нереальні, але чом не мали бы сме прібувати наповорот заселити Лемковины? Окрем очывидных фінансовых і технічных трудности, якы сут ідеовы причыны, жебы того не спрібувати? Неє ниякого права ани тіж ниякого примусу, жебы сме мали жыти на чужыні. Не был бы то тіж акт підбою, а лем верніня на нашу землю. По мойому, як не спрібуєме зас заселити нашой отчызны, то праві на певно жде нас долга смерт з причыны асиміляциі.

На кажду лемківску хыжу на Нижнім Шлеску або в західній Польщы, припадат што найменше пят польскых хыж. В школі вшыткы бесідуют по польскы, а дітина вчыт ся польской істориі і культуры. О кілько дідо буде памятал, што выріжняло Лемків серед інчых народів, то што буде о тым знал внучок, окрем історий з тамых часів?

Так ся діє з векшыном переселеных малых етнічных груп на просторі часу. През пару наступных поколінь старшына і актывісты будут ся старати утримати при жытю язык і традициі, але будут они заникати, аж цілком загыбнут. То, же жыєме серед інчых Славян лем нам шкодит, бо през тото легше ся нам засимілювати, нич як бы сме мешкали серед Французів ци Іспанців. Ім дальше сте од домінуючой культуры, тым ліпше видно, як сте інчы.

Лемкы можут быти колиси знаны лем як історичный припис, як Кіпчакы, Татары Ліпкы і інчы етносы, што уж тепер праві загыбли в істориі. Не одыйдеме з такым гуком, якым была акция «Вісла», а з тихым йойком остатніх нашых люди. Так буде коли нич не зміниме. Для тых, што хотят противдіяти такій судьбі помочы може одповід на єдно звіданя. Што треба Лемкам робити?

Тото, з чым мусят ся змірити русиньскы патріоты, то факт, же люде не підут жыти деси інде лем з націоналістычных причын. Аж і групы дуже од нас сильнійшы як ходит о етнічну достоменніст як Ормяны, не сут в силі схоснувати той гордости зо свого і вернути дияспору до отчызны.

То значыт, же такы формы патріотычных закликів можут подіяти на твердых русиньскых націоналістів, на аполітычны єдиниці єднак треба опрацувати інчу стратеґію.

Жебы однести успіх, треба концентрувати ся на двох аспектах: економічного і соспільного хосну. Реальні смотрячы, Лемкы на Нижнім Шлеску з гардом хыжом і добром пенсийом радше не перенесут ся Лемковину, як бы ся тото мяло вязати з погіршыньом іх економічного статусу. Коли веде ся добре жытя, то неє потребы, жебы штоси в ним зміняти, особливі коли етнічна достоменніст неє для такой особы аж так значуча. Наступным аспектом, над якым тіж ся затримам, єст знаня, же так направду буде то вібче місце, де не буде никого з дотеперішніх сусідів і знаємых.

Лишыти за собом приятелів і родину то для каждого пересічного чловека неє просте рішыня. Люде сут з натуры осторожны перед підниманьом такых діянь, зато жебы перенесіня явило ся ім атракцийном альтернатывом мусит мати ґарантуваный єден з двох станів. Першым єст запевніня так высокой потенциі мешканя на Лемковині, же перевысшат він потенцийне ризико, другым – запевніня тырвалой сіткы безпекы.

О кілько не маме неограниченых джерел золота в нашых горах або не розвинеме наступной Креміньовой Долины, то перша опция правдоподібні неє можлива до осягніня. Лишат нам тото другу можливіст, як єдиный ясный спосіб на опрацуваня стратеґіі. На основным рівни тот плян обнимал бы посередництво працы, низкы ціны земли, курсы русиньского языка і особы о высокій особистій культурі, якы были бы вызначены до контакту зо соспільністю і з якыма єй члены могли бы бесідувати і якых могли бы просити о поміч.

Хоцкі ясно не ставляно бы ниякых ограничынь в квестиі того, хто може ся перенести на Лемковину, вычыслены профіты были бы доступны лем Лемкам-Русинам з Польщы і Америкы. Влучаня до того проєкту інчых, было бы ідеово сперечне з нашом місийом. Дорога єст в теориі проста, діяло бы тото як ізраільскє право повороту. Як заплянувати і провести операцию о такым розмірі, то уж цілком інча справа.

Уж сама квестия коштів єст тяжка до розвязаня. Аж і основный проґрам правдоподібні коштувал бы ок. 15 милийонів америцкых дулярів або і веце, на 500 до 1000 вертаючых річні. Не іде о тото, якє джерело фінансуваня треба выбрати, але якы повинны быти пропорциі. Найхосеннійшом, але тіж нестабільном дорогом сут заможны спонсоры.

Можут мати великє влияня на зміну, але можут тіж зникнути в часі єдной телефонічной бесіды. З той причыны мусиме мати зріжницюваны джерела доходів і дотаций. Добрыма альтернатывами сут населіня пільнічноамерицкой дияспоры, заможны русиньскы бізнесмены і соспільне фінансуваня (з анґ. crowdfunding).

Зріжницюваня єст важне не лем на рівни фінансуваня, але тіж орґанізациі. Стремити до осягніня тых ціли повинна веце як єдна група, жебы можна было продолжати тот процес і товды, коли даяка група ся розпаде. Ривалізация медже тыма групами мала бы ся односити лем до того, хто може притягнути веце люди і ліпше ім допомагати.

Вкінци вшыткы сме єдным народом і сме в тым разом аж до гіркого кінця, коли він приде. Як тот плян ся довершыт в ефектывный і продуктывный спосіб, неє сомніву, же Лемкы вернут і драстычні змінят політычный краєвид той обшыри.

Чысленный поворот населіня то лем першый крок в долгым процесі. Коли нашы люде вернут, наступны до передуманя будут способы, жебы іх гын затримати і дальше зміцняти спійну культуру. Тяжком до заперечыня правдом єст тото, же ім хтоси єст старшый, тым менше правдоподібне, же ся рішыт на даяку зміну. Зато цільом першой фазы єст тото, бы вернули з нима цілы родины.

В часі, коли остатніх пару поколінь досвідчыло жытя поза Лемковином, то тото нове было бы першым, што бы ся выховало зас в отчызні. І то на них треба нам найсильнійше влияти. Вчыня іх того, што рідне в праві цілковито лемківско-русиньскым середовиску утырвалит гордіст зо свойой істориі і языка в спосіб, в якій не зробит того штотыжньова суботня лекция ци Ватра.

Лем товды, коли тото перше поколіня доросне, будеме могли кус одпочати. До того часу мусиме мати неперестанно на увазі, же сме загрожены цілковитом асиміляцийом. Не можеме одпущати аж не осягнеме своіх ціли, бо ім веце часу пройде од 1947 р., тым тяжше буде іх довершыти.

В тым часі можна бы ставляти звіданя о народову і реґіональну автономію, але то як ставляти віз перед коньом. Такы звіданя можна ставляти з позициі силы, на якой на певно іщы не сме і не будеме през наступну декаду або і дві.

То, ци Лемкы істинно будут хотіти реалізувати такій проєкт, то уж цілком інча справа і то іх рішыня. Але як праві вшытко в русиньскым світі, часом жажды мусят быти проєктуваны на шыршу скалю, як то, якы сут тепер. Не єм си в силі уявити ліпшой і честнійшой місиі, як поворот до себе і плеканя земли своіх передків.

Старчыт невеликій процент люди, жебы змінити світ на такій, якым го хотят они видіти. Дорога до довершыня тых змін єст долга, полна небезпекы і легко на ній о неповоджыня. Зато треба все памятати о причынах, для якых ся рішыло на так зрадливу подорож.

Подумай собі, што могло бы быти, коли бы ся нам повело. Наступны поколіня, якы нияк не досвідчат жытя не в себе. То мрія, яку треба сполнити.

ДЕФІНІЮВАНЯ ОБОВЯЗКУ

Што «обовязок» значыт в однесіню до народу то все тяжка тема до дискусий. Рівновага меже єдиницьом а групом то часто іх взаімне конкуруваня. Помаганя сусідови в будові хыжы або достарчаня іджыня родині без працы теоретычні можут не быти в вашым найліпшым інтересі.

Вкінци тот час можна бы было провести ліпше на забаві або інчых діянях, што видят ся як барже заохочаючы. По мойому єднак такє думаня не бере до увагы шыршой перспектывы. Коли гіперіндивідуаліста вмре, нич не лишыт ся з його жытя і правдоподібні нихто не буде о ним памятал. То для декотрых не мусит быти проблемом, але родит звіданя, якій єст сенс робліня чого-небуд взагалі? Лем товды, коли чловек єст спілодповідальный за свою соспільніст, його жытя выходит поза лем чысты жажды. Дає то почутя бытя частю векшій од них ідей, што сут в силі перетырвати пробу часу. Во внутри знаме, же тото прагніня получыня ся з даяком векшом од нас цілістю єст хосенне, тіж на біолоґічым рівни.

Од початків людства творили сме групы, а пак племена і народы. Як хтоси не был членом ниякой спільноты означало тото в найгіршым припадку праві певну смерт, а в найліпшым – тяжкє, полне журб жытя. Жытя в групі было адже ні моральным, а необхідным до перетырваня выбором.

Днес не треба ся бояти острацизму в селі, бо можна ся перенести до інчого. Бандиты уж не будут тя атакувати коли спиш самітно в лісі. Жебы сме чомуси приписували велику вартіст, мусит то мати для нас тіж глубше значыня.

Узнаня нашой культуры і істориі за вартістну єст важном частю укладанкы, але лишат на ранті найосновнійшый і найміцнійшый арґумент, якій істніє. Нихто не може выбрати свойой родины, але остаточні то она єст з чловеком до кінця. Тіж без взгляду на тото ци тота родина хоче, ци ні, буде досвідчала такій самій дискримінациі, трудности і вызвань, што вы.

Можна ся надіяти, же та родина посвятила час і засобы, жебы переказати вам знаня і нарядя до однесіня успіху і же вы іх тіж передате наступным поколіням. Цілю соспільной умовы єст ґарантуваня жытя своіх членів на высшым рівни, як бы мали жыти осібно. Смотрячы з той перспектывы, можна єй постерігати ні як обовязок взглядом вібчых, а далекых двоюрідных сестр і братів.

Моя дефініция того, што означат обовязок в однесіню до пересічных мужчыны і жены єст наступуюча:

Обовязком Русина єст розвивати свою культуру і будуче свого народу так, як лем може найліпше.

Перша част той дефініциі односяча ся до культуры єст найпоростійша до доокрисліня. Примірами індивідуальных діянь, што розвивают культуру сут фінансуваня літературы, медий, орґанізаций, творіня власной штукы і вельо інчых. Друга част дефініциі, та односяча ся до обовязку взглядом будучого, вымагат уж поглубленого поясніня.

Корысты і привілегіі з бытя Русином вяжут ся з великом одповідальністю. Тяжар судьбы не лем нашого, але і будучых поколінь єст, метафоричні, на нашых плечах. Може тото звучати як пересада, але хто в такым разі єст фактычні за тото одповідальный? Без сомніву Полякы нияк ся не перенимают нами ани нашым будучым, а і видит ся мі, же і Словакы так само. Як не они, то хто?

Єст лем єдна правдива одповід на тото звіданя. Мусиме признати, же істніє спільный обовязок, што лежыт на нашых плечах і лем на нашых. Вшытко може быти в порядку тепер, коли єст спокійні, але як зазвучают бубны войны, товды каждый нарід буде міг рахувати лем на себе. Дуже простіше єст удавати, же ся чымси занимаш, як не маш проблемів в хыжы, што заберают твою увагу.

Вірю, же як нарід маме велику одповідальніст, яка все повинна быти на першым місци в головах нас вшыткых. Нашым обовязком взглядом будучых поколінь і нас самых єст, жебы уж николи не допустити до наступной катастрофы ХХ ст. В практыці означат тото, же мусиме быти проактывны а ні реактывны. Інакше бесідуючы, плянуй чого ся сподіваш і буд готовый перетырвати тото, чого ся не сподіваш.

Не можеме сісти і лем смотрити як мияют поры рока, як то было в минулым. Заміст того нашым обовязком єст плянуваня будучого на выпадок нестабільности або загорожыня, што можут прити на нашу землю. Означат то саджыня насіня яблони уж тепер, жебы пак, як приде голод, мати штоси до іджыня.

Поставте собі звіданя, де без ЄУ были бы сме днес? Подля моіх шацунків правдоподібні бы сме іщы не загыбнули, але были бы сме дуже менше хоронены і культурово актывны як днес. Хоц нихто не видит на горизонті розпаду ЄУ, може ся то колиси стати і мусиме быти на тото прирыхтуваны. В істориі діяли ся уж барже чудачны річы, старчыт посмотрити на Совітскій Союз в 1989 р., жебы мати того примір. Єднак занепад ЄУ то не єдина квестия, яком ся треба старати в должшій перспектыві. Якій был бы плян нашого діяня, коли протягом десятьох років Украіна ввела бы іщы острійшу політыку взглядом русинофілів?

Фактом єст, же в тым моменті не маме ниякого. То власні тоты два звіданя самы в собі сут старчаючы, жебы зрозуміти вагу охороны будучого, не споминаючы о обовязку, што подля мене мусит ся з нима вязати.

Без сомніву єст то дорога, яком ідеме далі на власне ризико. Коли нич не зробиме, не выполниме обовязку, якій на нас лежыт. Звіданя, якє тепер треба поставити, то кілько болю сме в силі стерпіти, жебы го выполнити.

ГОРДІСТ ЗО СВОЙОЙ СОСПІЛЬНОСТИ

Гордіст і пошана для культуры сут необхідны до єй продолжаня. Може ся тото найперше видіти як очывидне, але коли глубше подумати о тым освідчыню, то явит ся істотне звіданя. Чом хтоси мал бы быти гордым з чогоси, чого сам не зробил?

Перша думка, коли ся аналізує, што то значыт быти з чогоси гордым, найчастійше односит ся до власного осягніня. Праві цілком одворотні єст, коли подумати о тым в контексті культуры, бо векшына річы, якыма люди ся гордят, была формувана перед іх народжыньом. Та пошана до минулого єст часто вязана з племянным імпульсом.

Інакше бесідуючы, з примітывном і нецивілізуваном часю мозґа, яку треба або розвивати, або выелімінувати. Сут єднак тіж інчы поясніня, што выходят значучо поза звірячу натуру в каждым з нас. Першым з них сут родинны звязкы і звязана з нима соспільна власніст культуры і істориі свого народу.

Вшытко, што зродило ся з культуры ма в собі влияня люди, якы в ній жыли. Зато в основым єдиниця і суспільства сут од себе неодлучны. Хоц каждый чловек єст вынятковый, єст він при тым продуктом свого часу і місця, де прожыват. Можна тото зрозуміти през реляцию медже выхованьом, думаньом і діяньом. Хтоси выхованый в Америці од вроджыня до вісемнадцетого рока жытя, буде мал в собі записаны америцкы соспільны нормы, погляды і спомины, што ся в ним лишат докінця його жытя. Кажде його діяня буде адже в даякій спосіб на них основане.

Подумайте о дітині, што през ціле жытя досвідчала лем войны і конфлікту, в опозициі до той, што николи не виділа закырвланеного меча ани ґвера. Перша з них, зато, же николи не дознала ничого інчого, буде войну виділа як натуральный стан світа. З той причыны може все забезпечати собі додаткове іджыня, не мати полного довіря до інчых люди і постерігати насильство як барже акцептуваный спосіб кінчыня свар, в часі, коли друга дітина ма цілком інчы переконаня і методы діяня. Ци то означат, же не сут суцы до самодільности або же то, чого доконали неє продуктом іх власной працы? Ні, але означат то, же обставины, в якых прожывали, на все іх уформували і дали схему до наслідуваня.

Істория, прагніня і моральніст соспільства влияют на тото, што єдиниця може робити. Зато же соспільство складат ся зо збіркы люди, на барже основным рівни кажда особа змінят тіж жытя інчых. Неє тото вертикальна система, а аж і одворотні.

Процес ведучый од культуры до діяня, можна обсервувати в макро скали медже державами. Декотры з них можут барже од інчых цінити поступ нич традициі або свободу нич безпеку, можливых єст вельо комбінаций. Декотры місця в Каліфорніі перевысшыли арабскій світ десятократні під взглядом технолоґічных вынаходів, але як іде о іслямску філософію неє барже продуктывной обшыри як Арабія. Не ходит гев о оціну того, што єст особливі важне для каждого соспільства, але о вказаня, як можут они кєрувати своіх найбарже здібных люди в окрисленых напрямах. Єдна особа може остати єпископом в єдным місци, але деси інде уж была бы імамом, залежыт тото од соспільства. Коли порівнат ся якы-небуд дві державы, буде видно тоты ріжниці без взгляду на комбінацию. Жебы вполни зрозуміти звязок, якій ма тото на почутя гордости, мусиме перенести ся з езотеричного на барже конкретный примір.

Подумай о бытю гордым з істориі і культуры свого народа так, як бы ходило о бытя гордым зо свого брата або сестры, што осягнули штосы барз значучого. В загальным смыслі не тілько сте горды з себе, што з повязаных з вами людми. Правдом єст в розумліню меджепоколіньовой тяглости (в декотрых припадках аж і дослівні), же вшыткы сме своіма двоюрідныма сестрами і братми. Ци можна критыкувати особу за тото, же гордит ся осягнінями свойой родины?

Быти може, же так, але по мойому бытя гордым з того, што зробил дахто інчый то нич злого, противні, то здоровый прояв бытя частю родины. На тым етапі уж знатя, же як хтоси мал бы полемізувати з чымси о так основным значыню, то єст мало правдоподібне, же тота особа была бы взагалі заінтересувана том книжком і думками в ній презентуваныма.

Коли розумієме, же нарід то просто родина в векшій скали, нетяжко дойти до того, одкале бере ся почутя гордости. Посуну ся аж і до стверджыня, же брак гордости з власной істориі і культуры дає знати, же штоси крайні злого ся діє в соспільности. Як хтоси не видит в своім народі нич, з чого може быти гордым, то чом мал бы зачати тото достерігати в будучым? Одповід єст така, же не зачне. То поясніня уж може дакого переконати, але друга його част тіж єст важна, жебы мати полный образ той квестиі.

То, же ся ма культуру і одповідальніст, яка ся з тым фактом вяже, сут необхідны до зрозумліня не лем причыны, але тіж хосну з горджыня ся ньом. Противні до першого арґументу вказуючого, же гордіст то позитывне чутя і односячого ся до соціолоґічного способу думаня, треба передставити барже праґматычный арґумент. Подумай о колектывній власности культуры як о родинній ґалериі штукы і музеум. То значыт, же уж як ся родиш в такій родині, то одраз ся од тебе жде, же в будучым будеш іх вел, подібні єст з вроджыньом ся в соспільстві, якого єст не выбрал.

В каждій ізбі музеум находят ся шедевры і писма твоіх передків. Як ходит о ґалерию штукы, тот простір єст ділом створеным през тебе або інчых тобі сучасных з твойой родины. Все можеш завісити образы в ґалериі штукы, але коли достанеш ключы до музеум, коли старшый дозорця піде на пенсию, то од того часу обовязком твойого поколіня єст стараня ся о тото місце і рішаня, коли заступити історичны діла штукы чымси новым і ліпшым зо свойого часу. Єднак як цілком зміниш выставу на самы новы образы, нихто не буде ньом заінтересуваный. Коли хтоси бы хтіл обзерати сучасну штуку, пішол бы до ґалериі. Окрем тых рішынь, до твоіх обовязків належыт дбаня о місце і діла штукы, тіж о тоты, што сут деси в маґазині.

Як не будеш осторожный, то зачнут ся они вкрывати палучынами, а вода, што втікат през задні двері буде іх нищыла. Пару поколінь занедбань і ціле місце ся розпаде і пропаде тото, што в середині. Певно уж сте ся додумали якій тот примір ма звязок з правдивым жытьом.

Одповідальніст молодого поколіня за культуру своіх народів єст барз подібна до родинной одповідальности за музеум і ґалерию штукы, якы ведут. Рішаня о тым, што ся вышмарят, а што лишат в культурі то подібный процес як рішаня о тым, яка різба повинна быти на выставі і триманя вшыткого, жебы не погружыло ся в хаосі. Як ведучый музея хоче, жебы його образы высіли і по його смерти, то його ведіня мусит тіж одзначати ся гордістю. Приде ден, в якым нашы внукы посмотрят на нашу працу і помістят єй в тій самій катеґориі, што річы, якы уж для нас были архаічны. Інакше бесідуючы, як діла нашых попередників, так і нашы войдут до русиньской істориі. Не сме осібныма островами, што си плынут в просторі, лем наступным огнивом в ланцуху поколінь, што сігат тисяч років дозаду.

Лем товды, коли ся тото зрозуміє, знаня о одповідальности за тото, што ся ма, буде могло ся вполни уреальнити. Без того розпаде ся не лем минуле, але і будуче.

ВЕСТЕРНІЗАЦИЯ РІДНОГО

Тото, што можна окрислити як основный елемент каждого народу, то здорова родина. Пишучы тото мам на думці стандардову дефініцию, до якой входят родиче, діти і бути може дідове, але можна ту застосувати тіж таку, што одзеркалят інчу динаміку родины. Бесідуючы барже дрібницьово, ходит о психолоґічну репрезентацию осіб з найблизшой родины або приватной домены.

Подумайте о народі як о піраміді, што єст збудувана з ріжных поверхів. Найнизшый єст тым найбарже основным, а найвысшый можна осягнути лем през тоты, што сут низше. Як даякій з тых поверхів буде скінченый лем в половині, то ціла конструкция ся перехылит і не буде в силі осягнути высоты, яку осягнула колиси. Так само діє ся з соспільством, якому лишат основного елементу його піраміды. Веде то до стану нестабільности, в якым не тяжко о катастрофу. Жебы перейти од метафор до реального світа, возме за примір зруйнувану і дисфункцийну родину.

Жебы было легше тото зрозуміти, уявте собі трійку малых діти і двоє родичів в хыжы. Тепер возте таку репрезентацию вітця, яку сте досвідчыли і долучте до ній узалежніня од наркотыків і опресию взглядом жены і діти. Очывидні і мама могла бы мати тоты проблемы, але зато, же єм мужчыном, ліпше розумію тот сценарий з такой перспектывы.

Жена буде емоцийні встрашена тым станом і, хоцкі в векшыні неслушні, правдоподібні тіж буде ся чула винна за шкоды зроблены єй дітям. Адже коли присмотриме ся тому, што діє ся з трійком малых діти, то для них наслідкы узалежніня вітця можут быти дуже барже поважнійшы.

Получыня так архаічне і жывотне, як медже родичом а дітином поважні ушкоджене в так молодым віку, змінят чловека на решту його жытя. Тоты, што того досвідчыли, подля вшыткых статистык пересічні жыют коротше, єст барже правдоподібне, же будут психічні хворіти, же будут алькоголиками. Односит ся до них дуже веце того рода перевидувань. Не споминаючы о влияню, якє тоты досвідчыня будут мати на іх будучы реляциі.

Для каждого обсерватора то очывидні штоси, што буде мало долготырваюче неґатывне влияня на ціле соспільство. Окрем самой травмы, што ся лишат в тых особах, творит то тіж групу вломленых люди, якы правдоподібні не сут в силі причынити ся до розвитку свого народа так, як бы могли без тых досвідчынь. В звязку з тым явит ся засадным звіданя – як хтоси не ма стабільного і полного любови домового оточыня, то чом мал бы мати час або силы, жебы дбати о соспільство?

Хоц охорона когоси, хто ся нашол в такій ситуациі неє задачом шыроко пониманого соспільства, то істніє уж спільна одповідальніст за створіня здорового середовиска для наступного поколіня. Зато в тым припадку соспільство правдиві лишыло когоси самому собі.

Ідучы тыма думкамы, можна тіж достеречы перерваня культурного трансферу з поколіня на поколіня. Родиче сут рішучо найбарже скуточным переказувательом соспільных знань, якыма кажда дітина буде диспонувала в своім жытю. Ани школа, ани нияка інча соспільна група не ма такой самой потенциі як родительство ведене в ефектывный спосіб. Без того елементу мудріст і традиция попередніх циклів жытя гыне в процесі. Коли діє ся так долгій час, верніня до того найправдившого стану єст уж неможливе.

Тых річы можна ся навчыти през власны гляданя знань на тоту тему, але автентычніст тых знань остала уж в даякій мірі сломлнена. Подібні як з вертаньом вмерлого уж языка, його записаный стандард міг ся лишыти, але особливости вызначаны през його рідных хоснуватели уж ся стратили. Правдом єст тіж тото, же люде, што не мают ниякого знаня о своій істориі, сут в силі повірити во вшытко, бо не мают ниякой основы, на якій бы ся могли оперти.

Подумай о культурі і істориі народу як о свого рода імачу кламств. Хтоси, хто не знат нич о фінансовых пірамідах, може остати в таку втягненый, бо буде закладал найліпшы інтенциі ошуста. Тепер, з другой страны, ты не будеш так довірливый, бо твій дідо был ошуканый пятдесят років тому през тых самых люди і барз часто о тым бесідувал. А тепер перейд од фінансовой піраміды до політычных думок і уж видиш, як то діє на народовым рівни.

Здорова родина буде лем розвивала державу. Коли в хыжы єст тихо, можна ставити чела голосным змаганям зовнішнього світа. То повинно быти очывидне для тых, што зазерают в нашу власну історию. Поставте собі звіданя закля перейдете до дальшой части того розділу. Як русиньска достоменніст перетырвала часы комунізму, а тепер пропаґанду украіньской державы?

Тоты, што были в силі утримати наш нарід при жытю, робили тото през єдине безпечне місце – хыжу. Коли дітина мусіла в школі вести ся так, як бы была Украінцьом, то родиче были тыма, што гварили ім, хто то єст Русин. Были тіж тыма, што вчыли своі діти рідного языка, рідных страв і звыків, жебы наступне поколіня іх знало.

Лем дякуючы тій основі, коли вшытко інче остало выкоренене, были сме ся в силі розвивати, актывні діяти і быти там, де сме днес. Тоты, што не мали такой основы, вірили тому, што переказувала ім держава і днес думают о собі як о Украінцях. Не могли бы думати інакше, бо не мали ниякого інчого пункту однесіня.

Власні з той причыны тоты, што хотят знущати ся над народом, берут за ціль родину. Як примір з правдивого світа можна взяти рідны америцкы меншыны в Зъєднаных Штатах Америкы. Найперше іх члены остали забити або выселены зо свойой отчызны і перенесены на другій край державы, на цілком вібчы собі терены. То скуточні перетяло фізычны звязкы якы мали зо своіма передками.

Як перша част не была старчаючо окропечна, діти рідного населіня были высыланы до, як можна іх загальні окрислити, реедукацийных лаґрів, што фунґували під неодзеркаляючом правдивый стан назвом «резиденцийных шкіл», де жыли далеко од родичів і родины. Были старчаючо дозріли, жебы ся вчыти, але не дост компетентны ани мудры, жебы видіти як доходит на іх очах до етноциду.

Можеме стратити вшытко інче, але як тота основа в виді родины перетырват, все єст шанса на одбудуваня поверха над ньом. Подумай о тым як о стятю рослины. До часу аж коріня ся лишат, рослина може одроснути. В тым контексті можеме зачати бесідувати о обовязку, якій каждый ма в однесіню до родины.

Основным обовязком Русина, што єст высше вшыткых інчых соспільных обовязків як неє му обоятне пропаґуваня русиньской культуры, повинны быти родина і рідна хыжа. Принятя на себе той одповідальности вказує само в собі непересічну любов до своіх люди і культуры. Неє тото ани проста, ани тіж особливі ґлорифікуюча одповідальніст, але єст она абсолютні основна. Можеме на тот простір посмотрити з традицийной перспектывы штырьох окремых ріль, якы треба одограти. Ходит о реляциі зо старшыма, дітми, женом/ мужом і сестрами/ братми.

Пошана для старшых, ци в шыршым розумліню, старшых од нас, єст днес фразесом каждого консерватывного соспільства (якым Карпаторусины без сомніву сут), але тіж не без причыны ся він появлят. Хоцкі можна арґументувати, же старіст не значыт мудрости, то єст такій єй рід, якій мают лем тоты, што пережыли так долго.

Єст вартіст в простым, безрефлексийным продолжаню традициі тых, што были перед нами. Хоцкі тото діяня не єст правдиве в дослівным смыслі, цілый час вкорінят чловека в його історичне минуле. А то ограничат шансу на драстычну політычну і соспільну зміну, яка праві все веде до переліву кырви і соспільного розпаду.

По мойому неє то найліпшый спосіб на формууваня арґументу. Реляция зо старшыма не повинна быти постерігана на індивідуальным рівни, але як реляция чловека з його дідицтвом. Од той невеликой зміны в думаню можна зачати розуміти, же рахує ся значыня самого діяня, а ні особа, на яку єст оно скєруване. В анґльосаскых державах і решті західнього світа остало тото в великій ступени втрачене. Видно тото по способі, в якій люде односят ся гын до своіх родичів і дідів.

Коли хтоси войде в період старости, стає ся так званым «тяжаром», в векшости припадків такы особы сут высыланы до осередків опікы над старшыма особами або дому спокійной старости. Не споминаючы о загальній погорді мододшого населіня для поколіня бейбі бумерів, што уж вказує тот тренд. На метафізычным рівни высвітлят тото дбачіст пересічного чловека о його культуру і історию.

В сути попереднє поколіня єст заперте і нездібне до дальшого переказуваня знаня не лем своім дітям, але тіж внукам. Можна то дальше повязати з ідейом лібералізму і соспільного поступу в західніх соспільствах, де штораз менше значыня привязує ся до істориі і культуры прошлых століть.

Тота динаміка, як в припадку вшыткых реляций, не діє лем єдносторонні. То, же традиция ма так низку вартіст то не лем вина молодшых поколінь. Фактычні вину праві же в цілости можна шмарити на рамена старшого поколіня. Не треба нам забывати, же то за іх часів виділи сме падіня вельох з основных принципів традицийного америцкого соспільства. Пошана для християньства остала поважні ослаблена і не заступлено єй ничым, што бы могло выполнити тоту пустку. Тото поколіня завело як старшы і як родиче.

Правдом єст тіж тото, же праві во вшыткых статистычных катеґориях іх діти выпадают гірше, але цілый час ждут того самого, што іх попередникы. Не споминаючы о тзв. ґіґ економіці, што довела до того, же вельо молодых люди не ма сталого і стабільного затрудніня, хоц і мают высшу освіту. Культурова аналіза той некомпетенциі старшых поколінь могла бы становити осібный розділ, але неє она цілю той книжкы. В тым сценарию видно невдачу не лем єдной, але двох спомненых ріль – старшых і діти.

Причына для якой подал єм примір заходу єст проста. Разом з прилучыньом великой части нашого населіня до ЄУ і єй заанґажуваньом на Украіні, уж потужна сила вестерналізациі з часом буде іщы міцнійша. Без сомніву далі будут нам нашмаряти своі вартости, аж буде тяжко одмовити, ци то з політычных, ци економічных причын. Видно тото добрі в способі, в якій ЄУ трактує Вышеградску Групу і єй противставны ідеі.

Маючы знаня на тему ефектів такой політыкы в іх власных соспільствах, мусиме за вшелеяку ціну бороти ся з тым ідеолоґічным ворогом. Час на плянуваня єст перед тым як він направду пустит коріня в нашым соспільстві, інакше дуже тяжше буде цофнути час, коли тоты ідеі ся приймут і будут попераны през державу, яка неє през нас ведена.

В тот спосіб заґарантуєме не лем міцный фундамент нашого народу, але тіж континуацию нашой інтелектуальной суверенности.

ОБОВЯЗОК ВЗГЛЯДОМ ОТУМАНЕНЫХ

Першом реакцийом єдиниці в конфронтациі з Русином украінофільом єст переважні мішанка фрустрациі і встеклости. Вкінци в основым іх погляды заперечают тому, же сме осібным народом. То недорічне стверджыня, так як бы повісти, же Украінці то Росияне, бо іронія судьбы звыклі досігат тых самых люди.

В першій реакциі іх выповіди сут не до утриманя, а при дальшій аналізі вказуют ся іщы менше гідны увагы. Єднак посвячам ім тот розділ не зато, жебы одшмарити іх жалістны арґументы. Ходит о штоси глубшого як контруваня теорий або думок. Вірю, же хоцкі тоты особы могли ся в даякій мірі одвернути од нас плечами, то неє тото так просте, як ся нам то видит і маме святый обовязок допомагати ім в дозріню правды.

Як іде о Русинів, што дорастали в отчызні, треба приняти, же такы погляды на нашу тему берут ся з того, што ся лишыло по процесі выоначаня іх думок, а ні з вродженого ґанчу ци зрадницкого характеру окрисленой особы. Не значыт тото, же треба нам дозваляти на понижаня і высмівуваня нашой достоменности, але важне єст тіж, жебы посмотрити на нашу сучасну історию в однесіню до тых ситуаций.

Без сомніву пережыли сме тырваючу піл віку, затверджену през державу кампанію, якій цілю было цілістне выкореніня русиньской достоменности. Ситуация, в якій ся знат кым ся єст, але не ма ся потверджыня того факту в ниякій з урядовых інституций припоминат соспільну версию шізофреніі. Необхідніст переходжыня медже тыма понятями, піпхнена одповідні далеко, може каждого довести до шалінства.

Такы ролі, одгрываны през вібчых собі акторів не сут прости до забытя. Для малого гірского люду, што боре ся против пригнітаючій го силі, то чудесо, же лишыл ся в ним хоц єден Русин, вказуючый вытырваліст нашого народу.

Мусиме выкористати тото знаня о минулым, жебы найти в собі радше спілчутя, а ні аверсию і гнів. Некотры нашы землякы не мали тілько щестя, што мы. През ціле своє жытя были окламуваны і усуваны зо свого дідицтва през кажду інституцию, яка нима рядила.

Ци то з причыны правдивой зрады когоси близкого, ци з інчой з долгой листы причын, правда не была в силі остати видимом. Уж сам тот факт робит з той ситуациі страшну траґедию. Думаня о тым, як вельо втрачено з істориі і культуры може причынити, же на лицях найтвердшых мужчын вкаже ся сылза. Так, як веде ся за руку особу, што поблудила в лісі, так обовязком каждого з нас єст помочы своім сестрам і братям, жебы дальше не блудили. Як хтоси вірит, же ма обовязок взглядом русиньского народу, то з него выникат тіж одповідальніст за себе взаімно, тіж товды, коли друга особа так того не видит. З тым обовязком треба ся барз деликатні обходити, як ма він мати даяку шансу принести зміну.

Подібні як в припадку близкой нам особы, якій высвітлили сме правду о зраді єй жены або свого мужа, першом емоцийом напоминаного Русина буде гнів або заперечыня. Як маш помочы тій особі, не можеш трактувати єй зовнійшого гніву як особистого атаку. Фактычні єст то психічна маніфестация встеклости на тото, што ся тій особі повіло.

Може ся на вас гнівати в загальным смыслі, але фактычні то выповіджена ідея выкликує в них тілько змішаня і фрустрациі. Ні особа, што перша єй выповіла. Хоцкі фраза «тверда любов» не пасує докладні до той ситуациі, подумай о тым шырше, як о любови і прагніню, жебы кажда особа познала правду.

Быти може, же хтоси тобі близкій або і ты сам не знали сте іщы недавно, же сте Русинами. Думаючы з твойой теперішньой перспектывы, тішыш ся, же єс ся о тым дознал? Ци особа, што одкрыла своє дідицтво жалує, же тото зробила? Тепер застосуй тото до потенцийной особы, якій треба переказати тоты же одповіди, якы єс одкрыл. Ні против борбі з правдом, але зато, жебы дозволити комуси близше получыти ся з передками і правдивом достоменністю.

Очывидным арґументом, якій на жал треба узнати, єст тото, же не вшыткы будут слухати. Без взгляду на піднятый труд, некотры не будут в силі порадити собі з правдом або просто не будут ся ньом перенимати. Важне в тым моменті єст знати, коли свій час можна ліпше схоснувати деси інде. Як лем остало засіяне зерно сомніву, то твій мінімальный обовязок остал выполненый. Може минути пару місяців, літ, аж і декад, закля хтоси вкінци акцептує тото, што єс му повіл.

Можу то потвердити своім власным досвідом, бо хоцкі достарчано мі правду на срібній тацы, то потрібувал єм вельо років, жебы ся з ньом вкінци сконфронтувати і акцептувати як достоменніст моіх передків. Стары переконаня долго ся тримают, і то без підтримуваня іх през супресию державы, бо моя родина прибыла до Америкы в часі, коли Австро-Мадяры іщы істніли.

Зміна так важной части достоменности то неє проста річ. Така особа мусит быти в добрым емоцийным здоровлю, жебы мочы в полны акцептувати того рода наверніня. Без взгляду на тото, ци буде то опресийный отец, смерт улюбленой особы, ци даяка інча подія выкликуюча емоцийне замішаня, може то одтягнути когоси од перениманя ся том правдом або зобрати му силы на зміну етнічной достоменности. Станути напротив тых люди з отвертыма раменами і лем найліпшыма інтенциями, то вшытко, што можна зробити.

Так само докладні треба передумати, як трактувати особу з зовні, што рішучо оповідала ся по другій стороні закля перешла на нашу. Планно переведены того рода інтеракциі барз нищат рух русиньского народового перебуджыня. По мойому, як чыісы діяня не мают правдиві ражучого характеру, то повинна істніти дорога, жебы така особа могла быти акцептувана як член русиньсого соспільства. Не означат то автоматычного довіря ци пошаны і такы люде повинны быти на початку трактуваны з крайным підозріньом, але можна змінити своі погляды. Лем найбарже ниякы особы не сут в силі того зробити.

Заміст того треба глядати натуры діянь той особы в однесіню до етнічных переконань. Як ма она правый характер і поступує взглядом нас з пошаном і уцтивістю, треба ю трактувати з пошаном і товды, як єй діяня в минулым были сперечны з нашыма інтересами. З другой страны, як хтоси поступує нечестно, кламле, грозит ітп., то як і змінит своє думаня, то уж знаме яком та особа істинно єст. Перелучыня достоменности того не змінит. Такым людям не повинно ся посвячати часу, хоцкі і іх інтенциі мали бы быти щыры.

Треба памятати, же квестия отуманеных Русинів не буде коротко тырваючом борбом, але борбом цілого нашого жытя. З причыны знущаня і переступств, якы нашы люде зносили, тот проблем не може быти розвязаный так просто і скоро, як бы ся хтіло. Само оголошыня світу правды не причынит, же стане ся она повселюдні знана, треба єй повтаряти і зміцняти так вельо разы, аж слуханя єй стане ся мучаче. Допрецизуваня ситуациі то половина успіху. Борба о одверніня того, што уж остало зроблене то маратон, якій выгрыват ся каждым послідовным кроком і бесідом на його дорозі.

Не все буде тото давало сполніня, часом буде аж і небезпечне, але нич, што вартістне николи не приходит просто. Так як жытя то неперестанна борба о перетырваня, так само єст з продолжаньом того, што єст істином бытя Русином. Придут дни, коли вашы головы і тіло будут так слабы як мужчына вандруючый през сніжну задуяву. І так то уж буде, важне, жебы не переставати іти.

Битвы не выгрыват ся дякуючы мотывациі, а дякуючы плянуваню, дисципліні і узнаню ждаючых нас обовязків. Не маме фондів ани людского капіталу якы мают нашы противникы. З той причыны мусиме працувати не лем тяжше, але тіж мудрійше. Дорога до остаточной побіды і полного одроджыня нашого народу єст в засягу нашого зору, хоцкі тепер іщы лем што єй видіти деси на горизонті.

Певного дня, коли та борба ся скінчыт, посмотриме на тоты часы з гордістю і свідомістю, же мимо часом пригнітаючых обставин, істинно осягнули сме штоси великого. Сучасні шансы на тото сут без порівнаня векшы як тоты, якы мали нашы родиче і тоты перед нима в своіх часах.Тепер єст момент, жебы сме тоты можливости вполни выкористали. Вед тот процес зо спілчутьом, ні з гнівом. Гнів доведе лем до дальшого одходжыня нашых заблуканых братів і сестр. Вкінци дальше сут они Русинами, хоцкі можут не здавати собі іщы з того справы.

КІНЦЬОВИ ДУМКЫ

Чым єст свобода і чом хтоси до ній стремит то тяжкє звіданя. Ні свобода в просторовым ци правным але в духовым рівни. Душа єдиниці і народу може перетырвати праві кажду траґедию і перешкоду, коли жыє дух і гордіст з себе самых.

Вельо разы в часі писаня той книжкы ставлял єм собі звіданя, чом хочу, жебы думкы якы єм передставил в тых розділах остали довершены. З єдной страны може то ся брати з чысло племянной натуры, але вірю, же єст тіж глубша причына. Коли смотрю на наш нарід, виджу сильных і гордых люди, што были так догло понижаны і окалічаны, же не сут певны, о чым треба ім мріяти. Хыбаль николи не были сме в ситуациі, коли взагалі могли сме о чымси мріяти. Єднак маме шансу стати ся людми, што можут быти кымси значучо веце як нам інчы дозволили быти. Народом, што стремит до того, жебы быти суверенным в думаню і діяню.

Можете называти мене Американцьом, што ма невеликій авторитет, жебы выповідати ся на тоты темы – мате до того полне право. Єднак подумайте, што означало бы стремліня до того, што написал єм на попередніх странах. Нич в нашій ситуациі неє оптымальне ани добре, без взгляду на тото, як барз самы себе окламуєме. Жыєме одділены од себе в окремых державах, што не дбают о нашы села, а в припадку Украіны аж і актывні діют против нам. Ци то нас хоц кус не злостит? Ци то злі чути зліст на таку несправедливіст і хотіти єй одвернути? Ци не треба нам гордити ся з нашыма передками і поправити нашу ситуацию?

Може за мало шаную нашу культуру або опініі інчых Русинів. Втискам своі думкы там, де нихто іх не хоче, лем зато, же мам таку фантазию. Може пішол єм в тых думках так далеко, як то лем можливе, іґноруючы найліпшы приметы нашой культуры. Може то і правда, але тым, што дішли в чытаню так далеко і ся цілый час іщы зо мном не згаджают, лишам остатню річ до передуманя.

Ци то вшытко, чого для нас хочеш? Лем довід узнаня, же сме і марны грошы од уряду, жебы лем што утримувати при жытю нашы орґанізациі і маціцькы фестівалі, до часу аж не появит ся наступна траґедия, яка нас вкінци цілком выбиє? Бо, буд певный, неє значыня, як одлегле ся то видит, проблемы зас придут і будеме на них так само як все неготовы, як нич ся не змінит.

Можеме дальше жыти в краіні фантазиі, де влада і політыка не мают значыня, але нич істинно ся не змінит, закля реальніст в нас остаточні не вдарит. Быти може дадут нам даякы права або добре слово, але за тридцет років далі будеме лем колекцийом бідных сел і меншыном, о якій праві нихто не чул і яком рядит хтоси інчый. Або можеме дальше бороти ся о то, што для нас найліпше і вкінци осягнути свободу і інтелектуальну суверенніст, якы ся нашым людям належат. То вы выберате.

КРИТЫКА ЗАХІДНІХ ВЛИЯНЬ

8 лютого 2022 р.

ВВЕДІНЯ ДО ПОМІЩЕНЫХ ПОНИЖЕ УВАГ

Як доктрина західніх цивілізаций довела іх рідны народы до місця, де ся находят тепер, то якій хосен мал бы быти з повторюваня іх кроків? Або ліпше – як был в іх істориі час, коли вартало іх наслідувати, то як ся то трафило, же пак тот стан ся так драматычні спланніл? Тыма заувагами звідую, ци не такє буде наше будуче, коли приймеме західні вартости.

З минулым триманым желізным пястуком комунізму і зас зміцняныма політычныма і економічныма влиянями Заходу, мусиме розсмотрити тото рішыня тепер, закля іщы маме таку можніст. При підниманю так сутьовых рішынь треба одтяти пропаґанду од правды. Важне єcт зрозумліня, же в тій ситуациі сут два напрями, якы ідут разом, але мают цілком інчы особливости. Сут они в істині тым, за чым оповідают ся великы західні державы і тым, што фактычні ся в них діє. Беручы то до увагы, стверджыня, же падіня порядку в соспільствах анґлийскоязычгого світя єст штораз скорше, было бы еуфемізмом.

Видит ся, же ани раціоналніст, ани тіж погоня за престіжом в виді великости не выкликуют жажды в соспільствах Заходу. Може быти так, же были то лем великы фікциі продаваны як реальніст. Декады привабливого консумпціонізму і легковажыня реального лишают по собі слід. Архетып середньовічного рыцаря заступыл праві же сылзавый тхір, што не думат о хвалі ци обовязку. Почутя ненависти до самого себе переникат каждый рівен культуры і інституциі. Знам о тым, бо в такых обставинах пришло мі прожывати. Чловек Заходу, якого колиси знал світ остал зредукуваный лем до виду самого себе, а то вшытко під контрольом системы, што тішыт ся так великом пошаном.

Свобода, справедливіст, незалежне думаня, сучасні уж не фунґуют в первістным виді, бо треба ім зас заперечати, жебы підтримати кламство о зрівноваженым розвою. Смотрити од внутни, тяжко повірити, же леґендарны діла з епохы ренесансу і часів промысловой революциі вызначают, чым єст днес західня цивілізация, бо хоц тоты ідеі не счезнули, іх культуровы спадкоємці переформували іх в штоси дуже барже дистопійного. Тверджыня, же вартости сучасного соспільства сут оснуваны на тых старых ідеях єст романтызуваном ілюзийом, підтримуваном лем товды, коли ся прийме, же цілый час сут они в позициі лідера, ні емерита.

Візия ліпшого соспільства приходит з вывыжшыньом інчого народу, якій можна си взяти за взір. Незалежні од того, ци єст тото росийска аристокрация почынаючы од Петра Великого або інчых, найчасійше до наслідуваня выбераный єст західній світ. Виджу тот выбір тіж в субтильных симптомах, як переникат до нашого власного культурного руху або в способі, в якым передставляме нашу ситуацию інчым. Але ци на певно єст то місце, де хочеме ся вкорінити? Ци такє рішыня доведе нас до найвекшого сукцесу при єдночасным останю в згоді з душом нашого народа? Власні тоту квестию наступны страны і розділы будут прібувати рішыти.

Чытаючы арґументы против вестернізациі власной культуры, найчастійше одкликуєме ся до традициі, з якой уж невельо ся лишыло. Хоц в сути тот арґумент єст міцный, хыбує му лоґічного авторитету, конечного до того, бы пасувал до буд-якого розсудного стандарду. Такій апель зо свойой специфікы єст і все буде атракцийный для вельох люди, але мусит за ним стати штоси веце. Як ні зо взляду на спійніст, то што найменше зо взгляду на його влияня на люди.

Можна выберати тоту дорогу безрефлексийні, бо продолжаня традициі не вяже ся з конечністю выдумуваня чогоси нового. Соспільство, якого достоменніст тримат ся лем на тій основній структурі, скоро впаде в маразм і впиє ся почутьом безпеку, яку дає тота структура. Чом мало бы быти інакше? Лем переписаня справдженого лікарства дає певніст, же вшыткы одповіды уж остали найдены. Єднак коли появит ся штоси істинно нове, нихто буде прирыхтуваный до діянь, якы треба підняти.

Тото «чом» треба зато пояснити, жебы правдиві зрозуміти, аж і товды, коли інтуіцийні ся з тым згаджат. Так як в припадку віруючого православного – єст велика ріжниця медже хлопом, што вірит, бо того го вчено од вроджыня, а священником, што соткы годин посвятил на чытаня святых книг. Емоцийны вязы не сут на тым самым рівни, што інтелектуальный звязок зміцненый науком.

Одталь ся бере тото, же не легковажу стверджыня, же західня консумпцийна культура в своій сучасній формі лем допомагат здремузґати тканку сутьового соспільства. Тото стверджыня може звучати як пересада, але внескы сут щыры. Процес, в якым ся тото довершат, діє ся під влияньом трьох головных елементів народу. Основом єст ґоcподарка, пак культура, на кінци реліґія. Тоты три елементы не фунґуют вполни одділні в реальным жытю, але зрозумліня влиянь на кажду з них єст барз важне.

Закля зачнеме думаты о тій квестиі, треба дефініювати о якій західній культурі в тым контексті бесідуєме. Не іде гев о діла Моцарта ани оперу, ні о тексты Сократа, ні басні Ганса Християна Андерсена, а о – просто бесідуючы – о іх культуровых наступців в сучасній неоліберальній ґлобальній системі і соспільстві, якє она уформувала по другій світовій войні. Очывидні, ідеі з часів одроджыня або старшы не счезли, але желаньом сучасный геґемонів єст іх здремузґаня. Тій темі посвятиме іщы веце увагы пізнійше.

Тото, за чым західня культура ся фактычні оповідат, то розмазана пляма радикального індивідуалізму помішана зо ґлобалізуваном консумпцийном господарком. Але тота дефініция сама в собі неє старчаюча і не одповідат на звіданя «чом». Єст вельо припадків в напрямі політыкы, якы до того заужыня не пасуют.

На приклад молчаня на тему архаічных рядів Саудитской Арабиі, ци інвазия на Авґаністан аж по тым, як стримано продукцию маку през Талібів, дают образ барже припоминаючый давны імпериі. Єднак ідеовы рухы такы як вокеізм, якы проникнулы найвисшы рівны інститиций і в заужыню были бы противны такым діяньом, не звертают на тото увагы. Короткє описаня, чым направду єст «Захід» з його ріжныма фракциями і інтересами єст тяжкє, а мож і речы – праві неможливе. Радше было бы то описуваня каждой маючой влияня фіґуры і єй стратеґічных інтересів, як філософічне роздумуваня. Єдно єст єднак певне – вшыткы згаджают ся што до того, же то власні Захід повинен рішати о доли звиклых люди.

Чытайте тото, што найдете на наступных странах не як опис будучого, до якого повинны сме стремити, але як критыку окрисленого способу жытя і арґументів, яку мают го оправдати. Тота книжка не єст безсторонна, ани тіж не стремит до того, жебы таком быти, бо ціню собі перспектыву, през яку смотрю на тоты темы. То, што повинно принести чытаня, то свідоміст траґчной ситуациі, в якій находят ся тоты, што хотят нас уформувати як Франкенштайна в своій культурі і тоты, што тоту культуру приняли. Маючы то на увазі наступны розділы будут бесідувати сами за себе.

СКОРУМПУВАНА ЕКОНОМІЯ

Найсильнійше влияня західнього соспільства не зосереджают ся на попкультурі ци рядах, лем в економічній системі. Ним можна влияти на вшыткы аспекты жытя. Діє ся так не лем зато, же господарка єст головным фактором народовой стабільности і звязаного з ньом фінансуваня, якого властиве утриманя єст ґарантом леґітимізациі ведучых державы, але тіж можна повісти, же свобідный гандель приносит векшу можніст медженародного влияня.

Тоты, што сут найвисше в західніх соспільствах знают о тым барз добрі і не раз выкорыстували тоту залежніст до своіх ріжнорідных інтересів. Ци то соткы років тому в припадку династиі Цін, ци богатых в мінералы африканьскых держав, схема єст тота же сама. Закля єднак перейдеме дальше, треба допрецизувати інчу дефініцию. Капіталізм як ідея в абстрактным смыслі може быти прикладаный до ситуаций, до якых буду ся одкликувал, але коли хосную тото слово, не єст мойом інтенцийом зосереджати ся на його основных принципах.

Хоц можна на тоту тему шырше дискутувати, цілю того розділу єст вказаня процесу переказуваня влады державы яка єст в руках громадян в приватны рукы і консеквенций того процесу. Тота система ма вельо назв, од свобіднорынковой господаркы по корпорацйный капіталізм, але быты може наліпше єй означат термін ґлобальный рынковый капіталізм. Хоц його офіцийна дефініция праві все односит ся лем до «свободы» рынків, містит ся в ній дуже веце.

Єст тото система основана на понаднародовым перепливі капіталу, не підпорядкуваным рішыньом державы, до якой входит або з якой выходит. Рахує ся лем розвій предприємства, а штонайменше його основаня. В практыці приносит тото делеґітымізацию народового уряду з причыны того, же неє він здібный до контролюваня власной господаркы навет коли однотовує ся повекшыня зысків, а тіж консолідацию богацтва в руках невеликой групы люди, што творят квазі-сенат здібный влияти на внутрішні справы.

То власні той динамікы боронят західні інституциі під назвом господарчой лібералізациі і приватизациі, обіцюючы добробыт. Беручы до увагы лем чысла, часто мают они правду, але звіданя, до кого трафит тото ново одкрыте богацтво і в якым рівны стратит ся свободу рішаня, лишат ся як основне.

Коли тот господарчый модель прийме держава, яка хоче придбати схыльніст медженародной соспільности (Заходу), то реальні буде она залежна од рішынь бізнесів і держав, якы в ню інвестуют і обіцюют господарче повекшыня. В тот спосіб переказала владу в не лем приватны, але тіж вібчы приватны рукы, якы не дбают о фінансы державы. Коли центральный уряд фактычні підойме політычны діяня, жебы зас, хоц в невеликій ступены контролювати свою господарку, скоро зачне ся втіканя капіталу і в тоту владу вдарит молот протекціонізму і антидемократычных тенденций. Найчастійше буде тіж мал місце вспераный през Захід замах стану, якій буде мал вернути позір нормальности. Коли держава не ма такых засобів як Хіны або Японія (з чысленным населіньом і войсковом потенцийом) невело єст способів, жебы реальні мочы змінити тоту умову.

Вшытко тото навет не споминат наступной квестиі, яка выникат з факту, же система, яка діє в інтересі малой групы не повязаной шырше союшами, часто єст сперечна з безпосередніма інтересами народу. Добрі тоту залежніст зобразує продаваня необхідных антибіотыків. На потребы того приміру уявлийме собі, же спрытный бізнесмен ма вельо фабрык, што продукуют рідны антибіотыкы до лікуваня загражаючых жытю хворот. Окрем того затруднят заграничных працівників за низшы пенсиі, а тіж продає продукты до сусідній державы за ліпшу маржу, як тота за яку продавал бы іх в своій державі.

Згідні з теорийом ґлобального капіталізму і свобіднорынковой економіі єст то чудовый, аж і взірцьовый примір того, што повинно ся подіяти. Очывидно, коли річне ПКБ появит ся в його працівниках, зыск появит ся як додатній в білянсі народу. Поводжыня під каждым взглядом, як правдоподібні бы повіл працівник Медженародного Валютового Фонду, але ци єст так істинні?

Тото, што выглядат як выразне господарче повекшыня і обіцюваный през медженародны бізнесы і західні інституциі добробыт, фактычні єст неґатывным явиском для рішучой векшыны локальных жытелів. Не лем локальным працівником обнижают ся пенсиі през туню робочу силу з заграниці (враз з єй етнічным переселіньом в іх власным соспільстві), але тіж держава тратит самодільніст і цінны лікарства, якы могла бы запевнити внутрішня продукция. Як бізнес ма «сідибу» в місци в роді Канарийскых Островів, держава тратит тіж векшыну податків. Нихто окрем заграничных працівників і властителя не ма хосну з того укладу. Середня і низша соспільны клясы попадают в стаґнацию або в економічну біду в часі, коли высша кляса входит до першого світа з драпачами хмар і дорогыма гандльовыма центрами з видом на бідоту. Роблят тото переконуючы, же так выглядат поступ.

Ідучы дальше до іщы глубше вкоріненого внутрішнього приміру – не даст ся уж смотрити на експлоатуваня Серединовой Америкы под позором свобіднорынковых принципів, як доводу повелюдного добробыту причыненого ґлобальным капіталізмом. То єден з найбарже ражучых примірів зрады высшых соспільных кляс взглядом його середньой клясы, арґументуваной дальшыма зысками і повекшыньом ПКБ. Зачынаючы од 80. років ХХ віка соткы промысловых предприємств, такых як фабрыкы вздолж Великых Озер, зачали ся пакувати і переносити заграницю, жебы тяти кошты. Єст вельо обставин, якы тото причынили, єдном з них была фаля неоконсерватызму, што переляла ся през державу разом з выбором Рональда Реґана на президента в 1980 р. А радше тото, што ся з тым вязало.

Під його ведіньом зачала ся формувати політыка «Reaganomics». Фактычні было то лем пару новых розвязань в обсягу господаркы, решта становила повторіня тырваючых од декад прокорпорацийных постав, якы николи не мали на ціли добробыту пересічных люди, лем узкой елітарной клясы інвесторів і властителів акций. Значыт тото, же байка о стремліню о свобідного рынку была сама в собі ілюзийом, бо як така остала створена. Тятя подадків там, де допомагат тото тым, што радят і підношыня іх, жебы выелімінувати конкуренцию, зношыня граничных оплат там, де приносит тото хосен приятелям, але підношыня іх, жебы затримати заграничну конкуренцию – вшыткы тоты процесы лучыт спільна жажда выграной, яка оправдат аж і корупцию.

«Свобідный гандель» в смыслі отвореной конкуренциі николи не был прагніньом, але його появліня ся єст ключове. Єст хоснуваный як страшак, жебы вказати, коли появлят ся контроверсийна оказия до тятя коштів. Єднак стосуваня той методы вказує на іґноруваня факту, же векшына великых голузи промыслу, од рільництва по технолоґію єст в гідній мірі фінансувана през уряд. Єст тото помияне з очывидных взглядів. Што веце, скора деіндустрялізация Арджавого Пояса не была пробом створіня свобідного гандлю, але заробліньом грошів през звекшыня і так уж приносячого фінансовый хосен бізнесу при єдночасным обнижыню коштів дорогой робочой силы. Японьскы продукты, якы были іх головном альтернатывом, были купуваны не зато, же были туні, але зато, же мали ліпшу якіст.

Односило ся тото до стали, самоходів і вшыткого, што продукували. Ци люде купуют авта Тойоты або Гендея просто зато, же сут туньшы як америцкы авта, ци зато, же сут дуже барже безпечны і порядны? Перенесіня фабрикы до даякой преіндустрияльной обшыри Монґоліі, без досвіду в напрямі продукциі на высокым рівни видит ся як мало розсудне рішыня, як хоче ся побороти конкуренцию, радше єст тото стремліня долов.

Зрозумліня єдного приміру того сценария означат зрозумліня іх вшыткых. Каждый пункт ґлобалістычного переношыня голузи бізнесу деси інде в імя «свобідного гандлю» єст в своій сути маском стремліня до придбаня векшых зысків без предуманя, якы буде тото мало влияня для інчых. Уж сама система єст так скорумпувана, же навет як бізнес тримат ся даякых моральных принципів, тягле стремліня долов буде мал тенденцию до іх анулюваня, зато же не сут они в силі конкурувати з маржами інчых.

Для соспільства такого як наше, тырваня в клятці фальшывого свобіднорынкового пекла не лем ослабит внутрішый промысел, якого не даст ся затримати в державі, але тіж причынит поглубляня ся нерівности през консолідацию богацтва в руках оліґархів. Єст то не до принятя для тых, што хотят, жебы соспільство было основане на справедливости, явит ся зато звіданя, ци можлива єст інча система.

Так комунізм, як і апараты опікуньчой державы або довели до занепаду господарок (подумайме о Совітскім Союзі і його проблемах в напрямі господаркы од 70. років), або причынили, же в продолжаню голузи услуг треба было операти ся (правдиві або ні) на заграничных міґрантах в ціли утриманя рівня господарчого побілшыня, коли зменшат ся чысло народжынь в родимых державах. Можна арґументувати, же модель опікуньчой державы єст в істині лем менше радикальном версийом ґлобального капіталізму з доданима бенефітами з обшыри здоровля.

Оба сут взагалі стабільны лем през короткій період і заклядают експансию промыслу, але тото не мусит быти конечі іх цілю. В місце того як основу глядат економічного систему державы, што буде в силі уртимати ся през долгій період, не смотрячы на господарче побілшыня або занепад.

Єдним з такых примірів, што часто мі го прикликуют так дослідникы, як і антикапіталістычны діячы, єст кытайскій нарід. Трактуваня іх як символю комуністычной влады, лишат на ранті очывидны, але сперечны з офіцийном наррацийом факты. Од часу офіцийных реформ з 80. років і пізнійшых тяжо Кытай назвати комуністычном державом. Дуже ліпше была бы класифікация автоританый уряд з протекціоністычном господарком. Векшыня великых корпораций, такых як Huawei, подлігат контроли державы, але тяжко повірити, де клясичный максіста описал бы тот рівен контроли предприємства як штоси веце од націоналістычного капіталізму.

Аж і тепер Кытай стає пред проблемамы, якы ся берут з конфронтациі іх сучасной ситуациі з реальністю, в якій уформувала ся тота держава. Першым з них єст хыбна історична оціна, што закладала, же господарче побільшыня наступило дякуючы діяльности Ден Сяопіна і його реформам. Хоцки причынили ся они до остаточного побільшыня і влучыня до «Азиятскіх Тиґрисів», векшына ґенеруваного товды богацтва переходила неофіцийні. Єдным з приносячых зыскы джерел мали были теоретычні сколектывізуваны рольны господарства на селах.

До 1972 р., праві декаду перед реформамы, аж і 60% тых, што формальні были в колектывах, выіхали (хоцки уряд до тепер тому заперечат). Великы териториі на селах были уж товды власністю і місцьом прожываня родин (были в приватных руках), діяли на них тіж неофіцийны фабрыкы. Тота масова скаля придукциі не была врахуваня в ПКБ, зато же проходила на чорным рынку.

Реформы КПК дозволили влучыти тоту дільніст в офіцийны структуры, але не тото было причыном господарчого побільшыня. Хоцки єст тото само в собі імпонуюче, не засвідчат то о компетенциях центрального уряду, як колиси закладано. Просто тоты у влады знали старчаючо, жебы цілком того не зопсути, так як зробил то іх попередник Мао. А при загальных планных настроях, якы причынила культурна революция, мало хто мал охоту дальше брати участ в тій фарсі.

Інчом очывидном квестийом, яку треба выяснити, єст тото, же значуча част господарчого взросту остатніх декад то просто ошуство. Стверджаючы тото не докінця мам на думці перебільшены приходи або цену акциі (хоцкы часто тіж), але кламство, на якым основаны сут поєдны предприємства. Дрібниці в каждым припадку кус ся ріжнят, але модель єст взагалі тот-же сам. Якысе предприємство зо серединового Кытая, што подібні зараблят милиярды на выдобываню мінералів і єст нотуване на америцкых ґєлдах, може през єдну ніч счезнути. В консеквенциі західні інвесторе лишают ся з діром в кышені, а невелика група ошустів втікат з грошами.

Незалежні од того, ци ішло о інвесторів Lantern Mining, што стратили праві 800 тыс. дулярів, ци Luckin Coffee, што сфабрикувала 310 милийонів дулярів в продажы лем в 2019 р., вшыткы тоты істориі сут до себе подібны в легковажыню консеквенций скорого зыску і браку переписів в напрямі охороны консументів. Не вірити, же тоты підступны практыкы діют ся тіж серед кытайского населіня єст наівністю.

Такы культурны основы сут по части причыном створіня стану польной інвіліґациі, якій власні тепер ся довершат. На даякым рівни ходит очывидно о контролю населіня, але треба собі поставити звіданя, што ся діє, же векшына (53%) оповідат ся за шырокым закресом інвіліґациі, бо ма надію, же то розвяже част тых проблемів. З етычного пункту пізріня аж тяжко повірити, же єст тото взагалі бране до увагы.

Быти може ліпшым звіданьом єст тото, в якій спосіб нарід може іти допереду без впаданя в фальшыву дыхотомію неограниченого ґлобального капіталізму і ґлобальной контроли. Єст тото особилві тяжкє дла народа, што ма невелику силу і засобы, такого як мы, бо чыслиме лем парусот тысячы, што найвеце милийон. Што веце, земля Підкарпатской Руси, хоцкі красна, не ма ниякых великых натуральных засобів, такы як нафтовы поля Баку ци земельный ґаз Росиі, якы могли бы дати безпечны обставины, бы тестуваты даякы ідеі. Як Підкарпатска Русь ма ся стати богата, то лем дякуючы русиньскій креатывности.

Інчом, повязаном з тым квестийом єст рішыня, ци підняти пробу створіня барже справедливой системы внутри істніючой системы ци поза ньом. Розвязаня видит ся мі очывидне. Абстрахуючы од правдоподібного незадоволіня нашых люди, же сут в непиємній економічній ситуациі, станя ся медженародным париясом, такым як Венезуеля, причынило бы нам лем кривду без ниякой нагороды ци безпекы. Не знатя, ци протекціоністычна політыка старчыт, жебы стримати скуткы світового порядку, але не ма для нас ліпшого розвязаня.

Жебы дойти до того пункту треба зробити іщы вельо. Найголовніше єст признаня, же маме проблем. Хоцкі маме його перечутя, то як то ся часто в нас діє, не береме го нияк до увагы. Правдиве стремліня до реального розвязаня буде можливе лем товды, коли влияня Заходу на економію буде постерігане як проблем. Покля што єст то лем кус веце як байка, яком жыют люде, што ім лишат сил і здібности до ряджыня собом.

ВТРАТА ЩЫРОСТИ

Недоціненым явиском в розвитю неоліберального моделю капіталізму, а што ся з тым вяже вестернізациі, єст побільшаюча ся дисфункцийніст реляциі медже працівником а працодавцьом. Вдарят тото не лем в нашу комунікацию поза хыжом, але тіж творит середовиско запроєктуване до цілістного підпорядкуваня соспільства корпорациі. Хоц хоснувано інчы методы в обсягу права і корупциі, то довершат ся тото предо вшыткым за посередництвом комунікациі.

Протягом остатніх пятдесятьох років новый тып взорців бесіды і постав формуувал ся на тым безпощадным моделі і скоро переникнул во вшыткы аспекты жытя. Знаны сут они як корпорацийне наставліня, а тота нова бесіда як корпорацийный жарґон. Тоты культурны артефакты выоначают речыня в пропаґандовы кламства або нонсенсы так одлеглы од реальности, же аж і тоты, што іх выповідают, не розуміют, што выходит з іх ґамб. Так же само формуют они обставины, в якых головном цілю єст вытягніня як найвеце. Оба явиска сут наставлены на тоту саму ціль, але ріжнят ся они характером і підходом. Перше з них односит ся до воли, што імплікує діяня, другє – вкрываня інтенций. З той причыны закля ся іх зас получыт, мусят быти обзераны осібно.

Дорослый чловек на Заході, што през ціле своє жытя ховал ся під каменьом, без сомніву виділ пусты слоґаны або словны нонсенсы на фільмах або як іх выповідали менеджеры роботі. Быти може трафлят ся, же си чловек усвідамлят выповіданя іх автоматычні, як на автопілоті. Може то быти фруструюче, бо видит ся, же такому способови бесіды лишат сути, аж і єст цільово фальшывый. То єст перша хыба в зрозумліню, яка єст ціль того рода реторикы.

Надаваня невеликой комунікацийной сути в тым моделю бесіды не єст проблемом в смыслі, в якым ся звыкло о тым думати. Інтенцийом такой выповіди в корпорацийным середовиску неє ліпше взаімне зрозумліня, але індоктринация або затемніня «правды» як іде о особысту одповідальніст, залежні од підмету, што єй хоснує. Корпорация єст найгіршым переступцьом цілой той системы, бо тримат інституцийну владу, якой вшыткы ся мусят підпорядкувати. І хоцкі корпорацийный жарґон єст часом хоснуваный в офіцийных выступлінях і прасовых комунікатах, жебы вкрыти одповідальніст перед зовнішнім світом, то його головном цілю єcт формуваня реляций медже працівником а працодавцьом внутри.

Видно тото в остатніх роках в пропаґандовій кампаніі вельох корпораций кєруваній до працівніків, односячій ся до думаня о родині. Річы такы як пілкарскы і пінґпонґовы столы, «інспіруючы» ранні стрічы, кольоровы бюра, што припоминают дітячу ізбу, ци фільмы выхваляючы працівників і іх працу, а єдночасно справляючых, же фірма выглядат на барз приязну, не сут выдуманы, жебы поліпшыти настрій працівника.

Сут они хоснуваны, жебы підтримату го в стані фантазиі, в якым єст так вельо сперечности і пілправд, же в дезорєнтациі зачынат він брати тоты фантазиі до серця. Вірят, же іх місця працы мают на увазі іх інтерес, а Дженіфер, так звана «працьова жена» єст так само важна, як тота правдива. Присмотріня ся цілі тых практык вымагат зрозумліня основной квестиі. Ци тяжше робиш для ідеі, што тя постерігат як звыклый трибік в машыні, ци для свойой родины? Тото звіданя вертат до темы ментальности корпораций. Фактычні туньше од істинной роботи над правдивым получыньом єст створіня його ілюзиі, яком можна скоро і без остережыня закінчыти, бо николи єй правдиві не было. Дає тото вшыткы додатковы хосны выникаючы з продуктывности, без ниякых обтяжынь да фірмы. Очывидно працівник, якого ся звалнят по тым як провел триста надгодин в якісым безсенсовным проєкті і стратил тот час, якій міг посвятити будуваню реляций з групом ци родином, єст в тым припадку мало важный.

Тота індоктринация єст найбарже небезпечна зато, же не лем одберат працівникови свободу діяня, але тіж думаня. То не лем примушаня особы до робліня того, што ся му наказує, жебы мал шансу на выплату і уриманя ся, то тіж вчыня го, же ма быти за тото вдячный. В получыню зо страченым часом, якій можна было схоснувати на поправу сусідскых реляций, бесіды з родином ци одкрываня заінтересувань, робит ся з того фарса на масову скалю.

Нестримана жажда максимального зыску при можливі найнизшых коштах, хоц з натуры Орвельовска, єст зрозуміла в моделю західнього капіталізму. Але чом працівникы ся на тото згаджают? Можна на тото одповісти в формі звіданя – якы мают інчы можливости? Векшына, што входит на рынок працы знат, же іх працодавця не дбат о них нияк, а слова, што ім звучат в ухах менше вартают як потрібне до іх выповіджыня повітря. Але здемаскуваня того і страчыня середків до жытя видит ся як гірше розвязаня. І в векшыні припадків так єст, бо причыны не сідят лем в конкретній фірмі. Бунт єст як цвяк, што треба го вбити, бо то не люде, а система го вымушат.

Коли чловек не перестігат тото самого способу бесіды і вкупуваня ся в систему, жде на него не лем дезапробата інституциі, де робит, але тіж не буде міг осягати наступных етапів корпорацийной карєры. Діє ся так зато, же на внутрішнім рівни єст значучым проявом підпорядкуваня ся системі. Єст як стверджыня: «Знам тоту гру і буду грати подля єй принципів з надію, же буде за тото нагорода». Інакше бесідуючы, принаймій єст шанса на тото, же ся выграт. З часом вельох аж і дає ся ошукати тому, што бесідуют і чуют, бо барз тяжко єст одділити думкы од діянь. По місяцях, пак роках выголошаня тых самых абсурдных стверджынь на тему корпорацийных родинных вартости, лем найсилнійшы можут утримати тоты ідеі перед влучыньом іх в свою достоменніст.

Зато радше як направду направити ситуацию і влучыти суть правды до обставин, в якых роблят (чого звыклый працівник не єст здібный зробити), або цілком лишыту гру і стратити шансу на успіх, тото ошуство єст утримуване на своім місци. Очывидно сут тіж люде, што выкористуют корпорацийный жарґон на свій хосен.

Тоты, што хоснуют такы взірці бесіды і характерный для них споіб ведіня ся для особистого хосну сут часто пятнуваны през люди зо свого поколіня, але осягают наступны етапы карєры, бо знают, як выгривати. Єст то система, в якій тоты нечысленны, што знают ся дистансувати або просто не старают ся о інчых люди, мают перевагу. Очывидно як до тых, што собі усвідамляют бытя такыма особами додаме тых, што ся так безрефлексийні ведит, маме уж долгу листу.

Головны корысты, што плинут з того західнього корпорацийного моделю сут очывидны. Описана ситуация не односит ся до векшыны працівників. Як ся можна додумати, тычыт ся то лем маленькой еліты. Групы назначеной гіперіндивідуалізмом і презентуючой фальшывый образ самой себе. Што веце сут і такы, што твердят, же то єдиный споcіб конкуруваня в «ґлобальній господарці». Неє тото правда, так як вказуют тото вшыткы приміры з попереднього розділу, што взазуют фальшыву дыхотомію неоліберального пекла і даякого рода пережаючого підземля, але так ся явит суть філософского рішыня, якє кажда держава мусит підняти.

Ци направу вартат втратити щыріст і поглубляти дысфункцию медже працодавцьом а працівником, жебы осягнути західній стиль жытя? Лишати на ранті факт, же даст ся осягнути успіх в інчый як тот спосіб, тверджу, же в духовій сути чловека єст штоси внутрішні основного. Серце і правда народу не повинны быти чымси, што можна купити або продати, треба іх особливі плекати.

Збудуваня хыжы, де люде чуют ся шануваны і знают, же ся іх не ошукує, мусит быти основом каждой соспільной ціли. Якій бо єст хосен зо злотого палацу, коли неє в ним правдивой родины? Коли рішыме не принимати тых дистопійных фантазий, не означат, же не поведе ся нам як народови успішні двигнути ся з той нужды, в якій без суміву сме, порівнуючы з тыма, што нас отачают. Все найде ся інча дорога, а одмаріня корпорацийного моделю значыт лем тото, же треба єй глядати. Мож не доведе нас она до той самой обіцюваной земли, але буде одповідня для нас.

ДЕРЖАВА І ЄЙ ГРОМАДЯНЕ

Хоц держава і люде не сут зо собом получены в такым самым значыню, можут мати спільны інтересы, коли сут властиві заряджаны. Або мож повісти, же ся так діє, коли держава єст ведена так, як повинна. Мам ту на думці покликуваня ся на західню ідею, же держава то люде і же істніє для люди. Коли держава твердит, же репрезентує етнічну групу або кофедерацию, то повина на них основати своі інтересы, ні на силі своіх лідерів.

Кєруваня ся даякым інчым мотывом єст предо вшыткым легковажыньом основного принципу народовой державы. Треба підкрислити, же не мусит быти то демократычна держава, але часто так єст тото понимане. Покля держава діє в інтересі своіх громадян, тот принцип єст пестеріганый. Можна очывидно достеречы, же трафляют ся народовы державы, якы не сполняют потреб свойого соспільства. Сут то єднак приміры дисфункций і корупциі основаны на давных купєцкых або ленных імпериях, ні тото, што входит до філосовской ідеі сучасной державы. Сут они в найбарже основным смыслі безправны з пункту виджыня народу, аж і товды, коли сут узнаваны на медженародій арені. Принятя іх як основы реляциі медже державом а людми, свідчыт о тым, же ся піддало уж на самым початку.

На основі того принципу тіж націоналістычный уряд, што діє на річ выключыня своіх меншын, може ся стати з перспектывы народа нелеґальный. Незалежні од того, ци будут то Косовякы і сербска держава, ци заселены през Росию Крим і Украіна, тот арґумент єст засадный без взгляду на зовнішні обставины. ЕУ могла помочы Косовякам, але коли они направду хтіли ся одлучыти, то іх потреба была так само засадна як попередньо. Вшытко інче єст просто нефортунном реальністю ґеополітыкы, яка аж і вымагат од меншыны получыня ся з противном фракцийом.

Беручы інчый примір – коли бы звідати жытелів Полудньовой Осетіі, ци хотят одлучыти ся од Ґрузиі, переважаюче чысло голосів бы тото потвердило. Росийска анексия не причынила, же ся тото здезактуалізувало. Быти може грали они на сварах медже двома етнічныма групамы, жебы зміцнити ґеополітычну позицию, але іґноруваня причыны той первістной іскры єст глупотом. В тій ситуациі єст вельох винных.

Вертаючы до центральной ідеі реляциі медже державом а громадянами, коли векшына єст попыхана за далеко і надмірні выкорыстувана, як приде одповідній час збунтує ся против державі. Коли і чом ся то подіє залежыт од культуры выкорыстуваной групы, але без огляду на населіня, істніє тот критычный пункт. Діє ся так раз за разом на просторі часу. Такым пунктом была французска революция, повстаня боксерів в Кытаю і вельо інчых. Ключове для осіб одповідальных за установліня уряду неє вказаня той можливости, лем уставліня одповіднього рівня, в якым люде осягнут тот момент встеклости і створіня системы, в якій осягніня того пункту буде барж ограничене.

Вымагат то створіня структуры, в якій ведучы державу не докінця мусят діяти подля чыстой націоналістычной любовли до спілгромадян. Як то мало місце во вшыткых державах в істориі, мала група люди, маючы на увазі власны інтересы, вкінци уформує собі дорогу на верх. Ефекты принципу Парета зо своій натуры ґарантуют тото до даякого рівня. Думаня, же властивый лідер сам ся найде во властивым часі єст аж і дефініцийом наівности.

Знатя, же жажда влады і богацтва все буде істніла, місийом не може быти створіня чогоси, што єй выелімінує. Прібуваня того было бы направду наівном і бортацком втратом часу. Радше треба подумати о створіню системы, де по перше влада веце зыскат на піднимаю хосенных для громадян рішынь, як на іх зраді, а по другє консеквенциі браку рішынь были бы поважны.

Введіня пересічных форм західньой демокрациі видит ся сучасні нестарчаюче до борбы з тым проблемом. Аж і зо вшыткыма так званыма механізмами контроли і рівновагы, ведучы держав такых як Канада ци Америка зас скуточні продают своіх люди для власного політычного хосну, нп. як іде о масову іміґрацию, корпорацийный капіталізм і хыбну заграничну політыку, причыняти тысячы смерти і билийоны выданых дулярів. Коли чыстый републиканізм проявлят вшыткы тоты приметы, то якє може быти розвязаня? Одповід вымагат системы, што єст в силі почути голос люди і вызначат одповідальных за тото, жебы го іґнорувати, коли єст хыбный, але тіж беручых на себе консеквенциі, коли самы хыбні порішают. Потреба демократичных принципів і сильну етычну поставу. Розвязаньом єст конституцийный монархізм.

МОНАРХІЯ І КОНСТИТУЦИЙНЫ ГРАНИЦІ

Найголовійшом квестийом в каждій дебаті на тему рядів єст стабільніст, без нєй бо не даст ся осягнути ничого, што ма значыня для соспільства. Коли не сут заспокоєны основны потребы чловека, то як ма він ся зосередити на чымси інчым як перетырваня? Сопільства, так як єдиниці, ведут ся подля того самого принципу, лем в шыршых структрурах. Што веце, ні народового дідицтва, ні його будучого не даст ся сохранити перед занепадом без стабільной державы. То дякуючы інститициям тоты обшыри сут утримуваны, мимо динамікы соспільных настроів.

Видно то найвыразнійше в народах о слабой народовой достоменности, такых як наш. Такій уклад допомагат зміцнити погляд, же достоменніст єст звязана з устройом, што пак веде до примату в істориі державы істориі етнічной групы над єдиницями або подіями. Без так міцных основ язык або культура можут петырвати, але будут все в непевній позициі зо взгляду на брак інституцийной силы.

Приміры того видно в бідных етнічных меншынах векшых держав. Коли і язык, і культура, і достоменніст меншыны сут інчы як народа, в якым прожывают, то єст то нехосенне, бо одберат ім престіж і значучо ограничат обставины, в якых іх можна маніфестувати. Выкликане розсудком жаданя добробыту і соспільной акцептациі веде до поступенной асиміляциі, аж лишат ся лем група впертых старшых, што іщы хотят переказувати свою достоменніст дальше. Коли ся уж осягне тот етап, як то наступило в корінных жытелів Пілнічной Америкы, для якым єдиным способом на успіх єст лишыня резервату і рідной культуры, то шансы на культурне і достоменностьове оздровліня сут невеливы.

Тіж меншыны, што сут у влады не сут од того механізму безпечны. Поряды досліджыня в тым напрямі односят ся до загыбели манджурского языка – мимо же владали они як династия Цін соткы років. Русины, зато же не мают ниякой політычной силы, дуже барзже припоминают корінных Американів, примір з владаючом клясом ся з той причыны до них не односит.

Єдну річ, яку треба приняти, то же принципы і процедуры сут найголовнійшы. Коли права сут писаны і вымавляны в окрисленым языку, то інституциі, што сут на ним оснуваны, будут фунґувати в тым самым языку. То тіж причынят, же сут они пониманы як ціліст. Можна тодвы такій язык назвати «языком інтеліґенциі». Литература і фільмы в ним творены будут промуваны над інчыма, зміцняючы ідею высокой культуры. Вкінци переносит ся она тіж о шкільной системы і до голов діти. Такє зміцніня може быти фактычном політычном цілю, як місийом власти єст моноетнічніст.

Вертаючы до надрядной квестиі, яка уж вельократі ся гев появляла, чом стабільніст єст важнійша як свобода? Якій хосен приносит власт, што єст стабільна, але тоталітарна? Беручы до увагы нашу історию, в якій ся над нами знущано і лишано свобід, не чудує вертаня той квестиі. Але хоцкі єст то безсперечні важна тема до передуманя, бо розважаня єй тепер то як ставляна воза перед коньом.

Як соспільство неє стабільне, як можна інституцийні запевнити свободу і права? Не іде мі гев о тото, яка повина быти культура або што нам треба цінити, але о політыку державы. Тоты дві темы (свобода і інституциі) можут і повинны лучыти в собі ріжны підходы, залежні од ситуациі. Але тот звязок не єст фактычном основом, на якій можна будувати. Люде можут мати надост свободы, але коли не даст ся уникнути занепаду інституциі, а разом з ним загорожыня ззовни, то свобода не ма ниякого значыня. Розсудне, аж і справедливе єст тото, жебы пересічный чловек ставлял інституцию над свободом, але то не значыт, же інституция як така мусит думати так само.

Не значыт тото, же зосереджыня ся лем на стабільности єcт все оптымальне. Можна найти вельо ріжных припадків, коли діяня в опозициі было правдоподібні добрым рішыньом. Арґументувано, же знесіня невольництва на Полудни єст діяньом, што може розсадити ціле соспільство. Реалніст по сецесийній войні в вельох аспектах потвердила тото стверджыня. Середовиско, што ся уформувало на основі того економічного моделю счезло і лишыли ся лем еха великого минулого, такє як ера Джіма Кроу. Але ци яка-небуд раціональна особа або інстутуция може на поважні ствердити, же з моральных і політычных взглядів заперестаня той практыкы было планным рішыньом? Быти може з перспектывы формы, яку выбрано (што до якой бым повіл, же было лем пару альтернатыв), але вкрыта потреба, жебы скінчыти з неволіньом інчых люди мусіла ся довершыти так з моральных, як і політычных причын.

Полудня было радше бідне, не было там промыслу, зато його жытелі были потенцийныма повстанцями. Без сомніву было бы парясом, бо было єдным з остатніх неволничых держав в сучасным світі. Зміна мусіла наступити, жебы появила на шанса на направліня глубоко вкоріненых проблемів. То, што осягнули насупуючы власти не змінят того факту.

* * *

Власні том думком о зміні пануючой системы, доходиме до пробы одповіди на звіданя, яка система рядів єст для нас найліпша. По мойому єст тото демократична монархія. Єст так з двох основных причын. По перше, противні до републиканьской державы, де тото, што выйде з діяня одного президента видно аж і за каденциі другого, што наступуют по ним, то в аж і несправедливій системі монарха фактычні муст поностити скуткы своіх діянь. Не може ся вкрыти за попередниками, рідко тіж за парляментом (за тым другым товды, коли монарха не може самодільні діяти). Выманат тото долготерміновой стратеґіі обнимючой часом і десятолітя, якой неє в республиках, де што штыри або пят років проґрам ся розпадат, а його місце занимат інчый. В узкім, дефініцийным смыслі єст тото не лем нестабільне, але тіж дає векшы шансы на тото, же в моменті зміны влады штоси піде не так. Коли не треба ся з тыма загорожынями рахувати, можна діяти барже успішні, але сут тіж обшыри, в якых треба уважати.

Очывидно, в такым моделю явит ся можніст хоснуваня пропаґанды до маскуваня непопулярных діянь монархы, але розгрыват ся тото кус інакше як в припадку выбраного президента. Та борба не фокусує ся на тым, чым можна обвинити наступцю або опозицийну партию, але о тото, як громадяне будут істинно постерігати діяня дакого в коротко- і долготерміновій перспектыві. Вяже ся з тым тіж квестия дідичыня, бо діяня монархы влияют не лем на него, але тіж на потомків, якы будут по ним вели державу. Лучыт іх дуже веце, як колегів з партиі.

Гамує то тіж політычный екстремізм, о кілко монарха неє скінченым бортаком. Без неперестанной потребы бомбардуванє громадян підсвідомыма реклямами і пропаґандом в надіі на побільшыня чысла выборців або публичну акцептацию рішынь в перспектыві реелекциі не буде уж конечне. Роля лідера в монархіі єст уж утырвалена і рішена, згода на выполняня «голосу люду» неє уж в такій ступены потрібна.

Триманя контроли над думаньом люди буде все в монархіі хоснуване, але єст то неодлучный елемент каждой діючой інституциі. Для пересічнього чловека такій уклад єст дуже барже зрозумілый, бо не єст він часю політычной кампаніі.

Правдиве загорожыня єст в переконуваню громадян, же не лем згаджают ся з каждом круциятом, яку еліты рішут вести, але тіж, же то было іх прагніня і конечніст як елемент демократичного консенсусу. Тот механізм змушат єдиницю до слухнячости, а тіж лишат єй інтелектуальной справчости през маніпулюваня думок. Консеквентні стосуваный причынят, же люде тратят контролю над свойом інтелектуальном реалністю і згынают ся до воли демократичні выбраных еліт, што мают середкы, жебы нима маніпулювати.

Розсудні было бы ся тепер звідати, же як вид монархіі єст так позитывный, то чом демократична а ні абсолютна? Одповід зас ділит ся на дві квестиі. Одданя громадянам голосу в політычных справах без сомніву причынят вымінены проблемы. Мусит єднак ся найти компроміс медже небезпеком, яку соспільство єст гідне підняти, а можністю забраня през громадян голосу або выбраня передставників до локальных рад або Думы. Єст тото раціональне жаданя, головні порівнуючы невеликы шкоды того компромісу з тым, што може принести скорумпуваный державный лідер. Друга квестия єст барз легка до поясніня, беручы до увагы історичный контекст абсолютного монархізму. В припадку каждой державы єст праві же певне, же влада трафит в рукы чловека з найгіршынма інтенциями. Окріпны володары будут зберати од люди грошы, зраджати родаків, манити пропаґандом, влучати ся до воєн, в якых гынут милийоны люди і робити вельо інчых жалістных річы. Можна істинні ствердити, же так ся стане, беручы до увагы, хто і чом глядат власти.

Як ся прийме, же од перенятя власти през тырана не даст ся спасти, то ліпше од скупліня цілой енергіі на тым, жебы го стримати, было бы поставліня звіданя, якы нарядя можут ограничыти його деструкцийны діяня.

Можна то осягнути тоталітарном системом, але очывидне єст, же система з принципами демокрациі ма векшы шансы успігу, бо векша част соспільства може інґерувати. Выбір дорогы, де не робит ся вшыткого, жебы уникнути планного володаря, а глядат ся наряді, жебы го стримати єст основный, бо дякуючы тому творит ся інституциі, што сут гідны перетырвати окропечного лідера, а не полігат ся лем на єдній особі. Як вказуют росийска і франсузка революциі, системы тоты не были оснуваны так, жебы противити ся окопечным або некомпетентным володарям, бо в своій сути полігали лем на них. Довело то не лем до іх власного знищыня, але тіж до леґітимізациі торону, системы і народа, якых одбудова заняла десятолітя.

Згідні з том думком демократичны кодексы і права повинны обовязувати тіж з інчой причыны. Конституция, што ограничат владу монархы не лем стримує діяня тыранів, але тіж ґарантує свободу пересічного чловека, на яку не можна рахувати лишати єй людскым емоциям. Лем записаня іх на папери дає правдиве право, в якым сут стисло окрислены обовязкы володаря взглядом громадян. Без того лишат ся лем вірити на слово. Установліня правного кодексу то кус як принципы усталяны на небезпечны ситуациі – не думат ся о них, аж ся подіє штоси, што іх выкличе, а тоты, што іх не пестерігали понесут консеквенциі. Товды на певно будеш вдячный, же сут, навет як ся в минулым на них нарікало або нияк о них не думало.

Нич тото єднак не вартат без влучыня в громадяньскє соспільство, то значыт без реального «схоснуваня» тото, што остало написане. Правдиве право (не примітывне схоснуваня влады) не може быти еґзеквуване без зрівнаня тьох осібных обшыри – громадян, што дают леґітимацию, еґзекуторы, што затверджают леґітимацию ораз судова система, што зміцнят основном інтенцию права. Без вшыткых тьрох наріканя мальконтентів ся зміцнит і знищыт позосталы дві обшыри.

Як суды не будут в силі одмовити потужным єдиницям, публична леґітимация буде цофнена, а еґзекуторы, што были сторожами порядку, зачнут быти постеріганы як част тыраньской системы. Тот процес по части пояснят, чом в вельох скорумпуваных соспільствах поліция і того рода інституциі сут неґатывні оцінюваны. Не тілко ходит о конкретну інституцию, што о скорумпувану систему, яка одвертат увагу од тых, што сут правдиві одповідальны. Єст она публичным лицьом тотых, што ведут соспільством.

Переходячы од дрібниць до шыршой перспектывы можна ствердити, же получыня демокрациі і дідичной монархіі причынит не лем доглотермінове політычне плянуваня і здібніст до рішучого діяня (запевняючы высшу ступін народовой потенциі), але тіж даст простір до публичного дискурсу і індивідуальній свободы, што уформує систему, якой не даст ся лего знищыти несподіваныма подіямы. Єст то получыня найвысшой і найнизшой монархіі з куском бюрокрациі. Ні чыстый республиканизм, ні абсолютный монархізм не несут за собом так вельох позитивных примет. Зато треба ся одлучыти од іх перестарілых ідеі.

ПРОДЕМОКРАЦИЯ В ЗАГРАНИЧНІЙ ПОЛІТЫЦІ

в західній уяві республика єст найліпшом формом рядів. В тым смыслі не єст тото безпосередня демокрация, а выбраны урядникы, што подібно діют згідні з вольом люди. Односит ся тото не лем до західніх держав, але тіж до цілого світа, незалежні од істориі ци культуры. Тверджыня, же тота система буде добрі діяла для каждого народу єст міцно пересаджене.

Смотрити шырше, даваня каждому громадянинови свобід на індивідуальным рівни видит ся як шляхетный акт, але тота ідея гірко ся асоциює тым, што ся ім єй вмушало пропаґандом. Не іде лем о саму абстрактну концепцию, але о єй фактычну ціль і спосіб, якій єст еґзеквувана през головы моцарства. Під вкрытьом кликаня до демокрациі сут дуже барже зловорогы цілі.

Хоснуваня госла права єдиниці до свододы во сучасных медженародных одношынях было головным нарядьом знущаня ся над державамы, або придбаня чогоси, чого не дало ся осягнути явні. В анґльосаскій сфері сут за тото одповідальны головні Америка і Анґлия. Смотрячы на приміры Іраку і Афґаністану в остатніх 20 роках, не треба вельо, жебы собі усвідомлити, же арґументы до інвазиі не были ясны, брали ся тіж з жажды осягніня вкрытых інтересів, што чынит з тых діянь приміры чыстой некомпетенциі безпрецеденсовы во сучасній істориі. Етнічны і політычны обставины тых держав были поясняны лем през пропаґандовы упрощыня і фальшы, што видно в скутках тых інвазий. Не треба быти ґенійом, жебы собі усвідомити, же дві оперты на племянных леніях державы не будут си радити в квазі демократичній системі. Заміст то щыро признати, людям вказувано як фаля західньой демокрациі несе за собом екпансию громадяньсых свобід, а фактычні для громадян тых держав, окрем еліты, была тото катастрофа.

Тепер, в наступстві тых двох войен, не лем побільшыл ся меджеетічный конфлікт в Іраку, але і талібы переняли контролю в Афґаністані, акцептуючы його одвічнніх ворохів в Пілночным Союшу. Очывидно, можна приняти, же были то лем наступства поражок, ні ефект свідомых діянь, але за вкрытьом офіцийной наррациі можут стати ріжны мотивы. Єдным з них сут інтересы ЦІА в обшыри світового гандлю нарокотыкамы. Так як в припадку Контрас в Серединьовій Америці і епідеміі краку в 80. роках, тота орґанізация зараблят великы грошы на екпорті героіны з Афґаністану до європскых держав. Де пак ідут тоты грошы не знатя, але аґенция од моменту єй покликаня была дрібницьово розраховувана зо своіх діянь. Тверджыня, же влияло то лем незначні на двадцетлітнє лишыня ся в тій державі, єст, подля думок автора того тексту, мало правдоподібне.

Хоц єдна аґенция не повинна і правдоподібі не веде аґендом цілого народу, обставины звязаны з тым конфліктом сут особливі чудесны. Што найменше од афґаньской войны против СССР, што ся зачала в 1979 р., ЦІА разом з ІСІ в Пакістані зачали фінансувати іслямскы екстремістычны групы до борбы з Совєтами. Принимат ся, же велика част свого маєтку аґенция придбала в окресі медже 80. і 90. роками аж до 2000 рока.

Тот рік єст важный, бо то власні в червци мулла Могаммед Омар, товдышній ведучый талібів, оголосил заказ продукциі героіны. Довело тото до падіня продукциі о чудуюче 99% протягом парох місяци. Лем рік пізнійше Америка доконала інвазиі на Афґаністан, хоц контролювала тоту державу през веце як штыри рокы і од того часу продукция зас ся побільшат.

Продукция опиюм од 1994 до 2018 рока

Не мусит очывидно быти звязку медже тыма подіями, але обставины выкликуют підозріня. А при так чысленных конфліктах, што выбухлы в імя демокрациі і прав, як на примір замахы стану на Гаіті, того рода чудесны аномаліі выходят при найменшых досліджынях. В повселюдных выборах в роках 1990-91 на Гаіті богатый, фаворизуваный през Вашынґтон кандидат Марк Базен значучо переграл з популістом Жан-Бертраном Арістідом.

Вшыткы державны дослідникы были тым фактом шокуваны. Так ся якоси поділо, же лем вісем місяци пізніше, в 1991 р., примушено го до опущыня становиска през замах стану, а протягом наступных тьох років новый уряд выкоренів значучу част лишеного популістычного руху през масовы морды.

Вельох проводирів масакр тых, што противставляли ся урядовы, было фінансуваных през ЦІА. Так як Еммануел Констант, ведучый гаітаньского швадрону смерти о назві ФРАПГ, якій в 2008 р. трафил до вязниці ні за мордуваня люди, а за фінансовы ошуства з часів, як робил в маклєрскым дому в Америці. По куріозальні названой «Операциі підтримуваня демокрациі» веденій през американьску армію, так як і Констант, никого з одповідальных не стрітила кара. Ведучый войскового ряду, Рауль Седра, отримал милийон дулярів і три нерухомости за резиґнацию зо становиска, полковник Мішел Франсуа (перешколеный в Форт Браґґ) остаточні трафил до Гондурасу, вельох по них мало подібну дорогу. То власні такы факты, для каждого, хто звертат на них увагу, причыняют, што ся уж не барз вірит в продемократичну заграничну політыку.

В тым світлі подіі Євромайдану видно в не так позитывні. Подля вшыткых розсудный дефініций тото, што ся гын поділо было замахом стану против правовітому урядови, але в перспектыві Заходу был тото акт свободы. В получыню з появліньом ся в Украіні важных публичных урядників, такых як Джон Маккейн (уявте собі, што было, коли бы Дмитрий Медвєдєв приіхал до Мексику) і помочы зо страны неоназістовскых парамілітарных груп на сході, приходят на думку дуже менше корыстны внескы.

Маючы тото на увазі, важне єст, жебы си усвідомити, же для нас тоты люде тіж сут загорожыньом, бо сме в так непевній ситуациі. Русины не мают аж і уряду, ні вывідовчіый аґенциі, што бы могли такым інґеренциям протидіяти. Окрем того, же можеме ся выміняти досвідом єст іщы пару опций. Як перенятя публичной опініі і політычной суверенности єст можліве в Украіні, то в одповідніх обставинах можна тото довершыти тіж і в нас.

Для нашой інтелектуальной суверенности і будучого буде барз нехосенне, як ся в медженародным просторі зачнут надмірні інтересувати Підкарпатском Русю. Головне єст зміцняня народовой достоменности поза контрольом радарів, аж буде она неможлива до поборотя. Не дайте ся оманити – тоты ряды не дбают о наш найліпшый інтерес, хоц можут передставляти тото інакше. Нещыры запевніня, же нашы права сут пестеріганы, промуваня свобідных і уцтивых выборів, то лем фальшывы фантазиі, смотрячы на іх правдиву форму.

Ні нашы сучасны проблемы з Украінцями а тото єст найповажнійшым загорожыньом, якє нас жде, бо бере ся од найпотужнійшых люди на світі. Пригнобляюча реалніст єст така, же вратувати нас може лем ситуация, в якій нихнто ся нами не заінтересує. Але каждый ся може уж сам додумати, якы сут на тото шансы.

ВОУКІЗМ ЦИ АМЕРИКАНЬСКІЙ ІМЕРИЯЛІЗМ?

Выразом акцептациі сучасных влиянь Заходу єст без сомніву влучаня ся до культурного жытя американьской громадяньоской реліґіі. Розумію през тото не лем зас повтаряны фразы о демокрациі і кіню істориі, але тіж повставы взглядом культур, што маніфестуют ся в американьскій культурі.

Беручы до увагы факт, же Вашынґтон хоче експортувати тоты самы вартости на цілый світ під загорозом бытя на ранті, як ся іх не прийме, названя тых діянь культурным імериялізмом не видит ся як хыбне окрисліня. Очекувати, же талібы будут «інклюзивны», так як американьскы урядникы по падіню афґаньского ряду тіж може быти приміром фантазиі. Твір, што лучыт в собі американьскій імпериялізм і зміцяючы го переражаючы ідеі окрисляют ріжны надрядны терміны, але найчастійше на його описаня хоснує ся воукізм.

Коли хтоси чує назву таку як воукізм, часто думат, же він значыт лишыня західнього освічыня і поворот до ставляня груповой достоменности понад вшытко. Політыка достоменности, стокы заімків, листу безсенсовных думок з тым звязану можна бы было вычысляти цілыма днями. В сути продолжаня тых думок мала бы ся зосереджати на тым, што моі люде зробили або што ся ім притрафило і як можна тото направити. Але што як єст то лем фасада, а правдива суть лежыт в чымси цілком інчым? Бо хоц реторика того руху вельо значыт, то іщы веце значут інтенциі, што за ньом стоят.

Значыт тото, же воукізм неє колектывном ідеолоґійом, што одходит од стандартного західнього думаня, жебы го заступити, але радше акцептацийом самой системы і жаждом осягніня ньом індивідуального зыску. Фактычі воукізм єст полученый основом і корінями з індивідуалізмом, што єст сильно присутный в західніх консумпцийных соспільствах. Хоснуючы назву «воукізм» аж і не можна однести ся до єдной ясной дефініциі, бо залежыт она од становиска особы, што єй хоснує.

Смотрити на тото шырше – істніє што найменше єдна примета, што єст спільна для вшыткых тых дефініций. Вшыткы зродили ся з незадоволіня з власной позициі во сучасным світі. Вельох маінстрімовых інтелектуалістів, як нп. Джордан Пітерсон, оклисляют тоту фалю політычного радикалізму як постмодернізм або тому подібны, але фактычні єст то бастардизация історичной західньой культуры одлученой од свого коріня. То драстычні хыбні окрислят правдиву натуру того, што ся діє. Денекотры з барже популярных ідеі могли ся зродити в кругах парискых інтелектуалісів з 70. років ХХ ст., але в руках звыклых люди жыли власным жытьом. Пітерсон і інчы не достерігают тіж, же тота культура, што єй так выхваляют і хотят влучыти до груп такых як наша, єcт тіж причыном єй занепаду. Тото, што діє ся тепер остало дослівні уформуване в модерным західнім культурным середовиску.

Дефініюваня вшыткых тых версиі воукізму хоснуючы політычну термінолоґію в тадицийным смыслі єст, делікатні бесідуючы, сомнівне. Фактычні векшына так названых діятельскых рухів, што вдаряют в маінстрім Америкы і решту анґльосаского світа не ма аж же ниякых ідеовых основ. Не ма то єднак значыня, бо то ні о ідеовы основи в них іде. Так як і корпорацийный жарґон, не мают на ціли утриманя взаімной комунікациі в єй стандардным значыню. Радше єст нарядьом пидбаня власти і статусу, як жаждом створіня чогоси вартістного для грядущых. В тым значыню єст то рід громадяньской реліґіі основаной на культурным масохізмі, што ставлят кажду реальну візию будучого пониже того, што єст найліпше для єдиниці. Єст тото тіж ідея, в якій традиция і правда стратили уж своє значыня і де одшмарят ся раціональне думаня, як хоче ся реалізувати несучы хосен мріі. Тот брак прагніня правды може быти єдном з головных ріжниц медже старым і новым західнім соспільством.

Вельо контроверсий нашых часів, што іх выразні видно, не можна выповідати голосно в соспільствах анґльосферы. Ци то признаня ся до цілістного неповоджыня в еґзеквуваню од корпораций одповідальности за іх діяня, ци шалінство критычной теориі расы – проблем єст тот сам. Єст то стан груповой шізофреніі, в якым реальніст не згаджат ся з тым, што за акцептувальне видит соспільство. Хоц само в собі неє тото штоси нового ци чудового, бо такій стан панує в даякій формі каждым соспільстві, але рівен, в якым тот стан ся розвинул уж так. Можеме найти приміры во власной істориі.

Не приходит мі на думку нич выразнійшого, як Совітскій Союз. А в тым розумліню знане: «мы удаєме, же працуєме, они удают, же платят». Фраза выповідана през незадоволеных фабричных робітників то штоси веце як лем демаскация неефектывности совітской ґосподаркы. Під том фразом крыє ся свідоміст, же нич неє такє, як ся видит і єдностка не ма ниякой моци, жебы штоси з тым фактом зробити.

Такє признаня ся до безсильности в доконаню реальных змін часто ся явит в групах діячи воукізму. Як самы того не декляруют, то видно то іх жаданях. Заміст прібувати цільком переформувати в іх уяві несправедливу систему в тым самым модусі, што марксисты, найчастійшом цілю єст рівніст тых, што сут у влады, так жебы і они мали когоси по своій страні. То ні на урядниках ци електриках ма ся зосереджати тота рівніст, лем в обшыри адміністрациі і державных урядів. Лишаючы вшытко інне на ранті, головном цілю єст влада. Тота штучка не значыт революциі, лем охоту бытя на місци люди, якыма погорджуют.

Там, де ідеольоґічны взгляды колектыву кєрували акцептувальом одповідю соспільства в Совітскым Союзі, нова ітерация єст улюбліньом гіперіндивідуалізму зродженого зо світа, якій ґлобальный капіталізм не лем поміг створити, але і цілый час попыхат допереду. Прагніня і віру єдиниці заступуют тепер вшелеякы великы ідеолоґічны наррациі або прагніня важнійшого добра народу. В своім коріню єст доґматычный, але не ґарантує то автоматычні, же єст тото спійна ідея. Ставляня потреб і поглядів єдиниці яко найголовнійшых появлят ся в праві каждым примірі, якій можна выбрати.

Односячы ся до актуальной культурной темы, порозважайме ідею теориі плоти. В минулым о тым, якой плоти была дана особа, внескувано на основі здорового виду і правдивых науковых доводів. Так, як в дефініюваню, чым єст кресло, все будут крайны приміры того, што ним єст, што ні, але все буде тото верифікувал принцип хоснуваня. Сучасні ся принимат, же правдом єст тото, што хтоси видит як правду о собі. Або бесідуючы просто – неє обєткывной правды до одкрытя. Так, якбы уроіня не были хоробом, а сутю, до якой лем они, а ні наука, мают доступ.

Жебы найти потверджыня на правдивіст такого думаня, ломит ся вшелеякы принципы і вымаганя. Зато неє значыня, як дана особа выглядат, як ся веде або як єст в істині біолоґічні ульокувана. Особа, што стоіт перед тобом може мати пеніса, бороду і сплодити пяторо діти, але коли твердит, же єст бабом, то тепер лем тото ся рахує.

В місце єдной домінуючой наррациі, формує ся вельо слабых індивідуальных нарраций, што часто собі перечат. Треба памятати, же не іде гев о спійніст нарраций, але о іх оціну. Можна єднак звідати, як тота ситуация вяже ся з традицийном західньом культуром? Ци не діє она безпосередньо проти єй стабільности? В даякым смыслі так єст, бо чудесны ідеі такы як теория плоти і інчы, што выступуют під радше гмлистом назвом «політычной поправности» ци «воукізму» сут сперечны з постеріганьом пересічного Американця. Але уж не так очывидны єст факт, же неє він з натуры антаґоністом взглядом днешньой еліты і ведучых. Тоты рухы так добрі пасуют до ідеі сучасной системы, же не сут през ню одшмаряны, але хоснуваны до знищыня вшелеякых елементів противу. Лем дяючы сучасній духовній клясі зашло тото так далеко.

Мусиме тіж поставити собі звіданя о тото, чом тоты ідеі, якы вывертают нарубы дотеперішній порядок і сут сперечны зо станом стабільности, сут попераны або декляруваны през кажду векшу інституцию першого світа? Лем в тым році ЦІА, уособліня неоліберального імпериялізму, опибликувала вельо реклям промуючых інтерсекціональніст. Якбы хтіла повісти: «зас будеме бомбардувати невинных люди на Близкым Сході, але тым разом зробит тото баба». Тоты ідеі з дефініциі не можут уж быти радикальны, бо сут обниманы інституціональні, без взгляду на тото ци хтоси тото признат, ци ні. Сут они частю той цивілізациі і зродили ся з давных інституций. Хоц неє тото так очывидне, то джерела сут ясны і не можна о них забывати.

Власні зато треба си усвідомити, же вестернізация соспільства приде разом з введіньом воукізму. Не можна си выберати, што ся прийме, а што ні, якбы ся выберало додакты до піццы. Єдиным приміром втриманя ґлобального капіталізму сут державы такы як Кытай, але гын, як єм уж споминал, панує цілістна інвіґіляция, што выкорінят найменшы проявы культурной експресиі. Так як і іх ґосподарчой системы, нихто бы не хотіл приняти ставляня на першым місци цілів народу. На даякым рівни видно тоту дыхотомію тоталітаризму і вестернізациі в однесіню до сучасной системы. Мусят быти інчы способы раджыня собі з тым проблемем без попаданя в єдну або другу крайніст. Лем цілый час не можу го зімати.

Можна ствердити, же в часах, коли аж і наше традицийне коріня неє в полны стабільне, заступліня іх західнім воукізмом може быти єдным з найбарже шкодливых розвязань. Тепер неє час на плеканя шаленой єдиниці, але на піднесіня соспільства з розпукы. Ідеі тоты не лем будут сперечны з нашом цілю, але тіж заберут надію на правдиву зміну. А єднак єст то лем єдна з квестий, што піддає в сомнів тото, што так вельо люди хоче копіювати. Як тот імпериялізм довел до сучасной ситуациі так вельо силнійшых держав, то неє сомніву, што і нас там доведе, як на тото дозволиме. То час, коли треба вказати границю.

ПОПУТАНЯ РОСИІ І СЛАВІІ

Хоц неє ниякой конкретной статіі або книжкы, в якій бы то было отверто стверджене, в індивідуальных дискусиях вельократні єм досвідчал, же моє становиско взглядом Росиі і східньославяньской культуры єст хыбні розумлене. Зато в тій книжці, якой тема ся ясно до тій квестиі односит, думам, же вартат до ній вернути. Тоты хыбны інтерпретациі (выникаючы головні з «Нашой візиі») ідут за стверджыньом, же сме русофілямы або, осмілю ся повісти, сепаратистамы, а ні за розсудном віром в можніст спілпрацы в політычній стратеґіі.

Получыня тых двох квестий не бере до увагы нашой барз компликуваной ситуациі. Не можна тіж милити зо собом політычного реалізму з ідеолоґічном жаждом. На рівни глубшого значыня єст ріжниця медже стверджынямы: «Русины і Росияне сут братями і мусят ся зєднати в суверенности» а «Коли бы штоси пішло не так і наш нарід погружыл ся в катастрофі, старый знаємый може ся придати».

Єдно стверджыня операт ся на спільным націоналістычным неспокою, а другє зосереджат ся на реальности тото, што ся діє. Фактычні єст вельо засадных поводів, для якых можна критыкувати Росию і єй культуру. Серед тых історичных претенсий найстарше єст призволіня на украіньскій імпериялізм на Підкарпатскій Руси. Якбы Росиі дано шансу на пануваня над нашыма землями двадцет років скорше, сучасный русиньскій рух был бы цілком інчый, якбы в заглі істнувал. На щастя повело ся нам уникнути Коренізациі і Голодомору.

Хоц треба звернути увагу на ріжницю медже націоналістычном Росийом, як бы єй назвал Симеон Пыж, а том опануваном комунізмом. Перед большевиками трафні было бы ствердити, же Росийска Імперия была заінтересувана русифікацийом полудньово-західньой Руси. Єднак разом з утворіньом марксистовской державы квестия етнічной достоменности не была уж так важном частю народового проґраму. Коли монархія бы ся зреформувала або аж і авторитарна фальшва республика переняла контролю, єст мало правдоподібне, же Москва бы рішыла інакше в тій справі. Хоц з другой страны могло бы ся тото преродити в дальшу русифікацию. Того ся николи не дознаме, зато неє сенсу спекуювати.

Против Росиі можна также схоснувати факт, же выкористує она бортаків такых як Петер Ґетско до борбы з лояльныма союзниками. Деклярация неподлеглости з 2000 рока не лем осмішыла Русинів перед медженародном публиком, але тіж іщы силнійше зразила до них решту Украіну. Як то єст найліпша росийска метода диверсиі, то ся ФСБ міцно спланніла од часу падіня берліньского муру. Вказує то лем, же Росия не бере той квестиі на поважні, беручы до увагы іх діяня в Кримі ци Донбасі.

Іщы барже непокуюча з культурного рівня єст шырока деґрадация соспільства. Росия цілый час єст державом, де лишат свобідных інституций і што примущат до комбінуваня, жебы штоси осягнути. Можна правдоподібні тото ствердити на даякым рівни о каждій державі, але гын єст то дуже барже розвинене. Поданя гев фактів ци покликаня ся на студия на тоту тему неє необхідне, бо просто єст то інтеґральна част той культуры. Старчыт звідати якого-небуд Росиянина, што хоц кус ма політычну свідоміст. Думкы з «The Rage Against God», хоц перестарілы, видят ся акуратны до описаня, з чым мусіли собі радити тоты з Руси. Часи Совітского Союза і наступуюча по них ера оліґархів то уж в векшыні минуле, але над вшыткым зас уносит ся порох, як радіоактывный одпад з Чарнобыля.

Маючы тото вшытко на увазі стає ся ясне, же Росийска Федерация неє державом до наслідуваня в діяню ци політычным ряджыню. Не барз можна повісти, же коли-небуд был такій час. Єст то особливі правдиве, як ся возме до увагы цілком інчых характер русиньскых обставин і темпераменту. Аж і хтоси ставит Москву на першым місци, жебы мати політычный хосен, то неє причыны думати, же бытя так лояльным взглядом Росиі могло бы быти хосенне для Підкарпатской Руси. Могла бы лем скінчыти як наступна Абхазия.

Як бы треба было єднак выбрати іх єдну варту похвалы примету, то была бы тото воля претырваня. Росийска душа може не быти атрауцийна ззовни, але єст в ній штоси выняткового. Єст то загартувана примета, якой мы, двоюрідны з Європы, повинни сме в собі зміцняти.

Єднак загалный образ обставин без сомніву передставлят Русинів в пригнобляючым світлі культурной шізофреніі. Єдна група потомків Руси выросла в постсовітскым соспільстві, а друга в влиянях Заходу, якій іде ку занепадовы през масову міґрацию і кризу правды. Аж і Вышеградска Група, мимо вшыткых своіх добрі заповідаючых ся діянь, тіж еманує давном совітском авром вкритом за позірні націоналістичном аґендом. Як векшына автократычных держав, през цілы своі діі маскували своі ґанчы і холодили неспокоі. Зато коли пишу о інтелектуальній суверенности істинно пишу о потребі думаня незалежного не лем од Заходу, але тіж од Сходу.

Можна арґументувати, же іщы не цілком уформуваня інтелектуальна постава Русинів може быти найліпшым початковым пунктом. Не маме вкоріненой істориі ряджыня і рядів, што бы влияла на тото, як себе постерігаме. Наша достоменніст фактычні єст барже народна і родинна, як державна. Значыт тото, же перейтя до той домены было бы для нас барз тяжкє, але дає тото тіж шансу, бы не іти том самом дорогом, што інчы. Робити штоси цільком нового єст переражаюче, але ци маме інчый выбір? Тоты слова мают Тя лишыти з думком, же не треба ся нам обзерати на інчых. Не потрібуєме того до осягніня нашой ціли, не мусиме на ХХ-вічный вид глядати того, кому ся кланяти. Выбрір неє необхідный, хоц вельох і днес єст переконаных, же лем під кимси міцнійшым можеме ся в польны уформувати і осягнути сувереннніст.

СЛОВО НА ЗАКІНЧЫНЯ

Як єст ся молодым, часто ся романтызує своє пізріня на світ. Нич неє так перажаюче, як повинно быти, а річы лем лекко теплы горіют під палцями. Старіти ся то видити чорну діру і чути єй ближыня ся. Так рішуча критыка ідеолоґіі вкорінеой в свідомости од дітиньства, яка нашла ся в тій книжці, не несе укоіня. Єст то, отверто бесідуючы, усвідомліня собі некомпетенциі чловека, абы ся освободити з того блудного колеса і видити світ такым, якым єст.

Памятам тоту надію на капіталістычну секуляризацию соспільства, яку єм чул давно тому. Освободити ся од остатніх безсенсовных традиций посучасности і жыти в просторі, де рядит лем чыста раціональніст і жажда фортуны, припоминало отворіня ся брам раю. По переломліню ся старых барєр зачне ся нова ера покою. Єднак тот ден николи не пришол і не прийде. Пересічный чловек все буде буде звязаный прагнінтом віры в штоси векшого як він так міцно, же буде можна то выкористати. Легкіст, з яком реліґія переникат слабы умыслы загалу соспільства, сполнят вшелеякы прагніня західніх еліт. Якыма сме были бортками, як част того порядку.

Переміны в способі думаня і діяня часто не наступує одраз, як ся на них рішыт. То радше ряд цільовых або підсвідомых выборів, што нищат основы старого порядку. Приде тото до нас, так як і до мене пришло, без взгляду на нашу волю. Так власні культуры ся розвивают або цофают, сут зас в процесі зміны, так тіж наступуют по собі поколіня. Аж і святи принципы з минулого з часом ся зміняют і приберают інчу форму, важне єст рішыня, яку. Можна лем мати надію, же думаня накєруване на будуче дозволит видити, што може, а што не може перетырвати. Даст мудріст, жебы зміняти тото, што даст ся змінити і лишати тото, штого змінити ся не даст.

Цілю тото, што пишу неє кликаня Русинів, бы поступували так, як все. То бы значыло, же неє надіі на поліпшыня нашой ситуациі. Хтіл єм вказати, же евоюция жытя на Заході не сполнила надіі. А тіж тото, же мріі, якы сут нам аплікувани през інчых, николи не сут тым, чым ся видят. Влияня вестернізациі неє єднином формом на будуче, против тому, што думают декотры, але чымси, што можна выбрати або ні. Може ся тот выбір скінчыти катастрофом, але все го маме. З том свідомісю чути штораз векшый дискомфорт, як ся смотрит на штораз міцнійше влияня на нас західніх думкы і політыкы. Західні державы і ЄУ манят так сильно, же тяжко ся тому оперти. Теоретычні хосен єст перевеликій. Николи в нашій істориі не мали сме такой охороны і свобід, як тепер, коли сме під рядами західніх держав. Але не можна удавати, же ся не видит, якє та ґлобальна лібералізация може принести і принесе екстремальны консеквенциі.

Етнічны переселіня, знищыня локального промыслу під гослом ґлобального капіталізму, лишыня щырости і вельо інчых, што ся на даякым етапі переникают. Може не будит так легко видими, але коли посмотрит ся глубше не буде тяжко іх найти. Європска держава може мати ліпшы працовничы права або і втримати воукізм ліпше як інчы але ци жытя пересічного жытеля Заходу ся поліпшыло ци радше погіршыло?

Думаня, же Європейчыкы сут одпорны на проблемы американьского імериялізму означат іґноруваня выразных сиґналів, што іх маме перед очами. Можут ся они помалы появляти, але неє сомніву, же ся появлят. Пишучы тото, треба тіж ставити звіданя – коли державы, што мают своі інстутуциі сут корумпуваны през Захід або хоснуваны як піоны в імериялізмі в американьскым виді, то якы сут нашы шансы? Не сме вынятком, лем малым народом без реальной власти. Што веце, Русины не мают ішы істориі суверенности ани успіхів в борбах. То так, якбы сме были уцями, што ідут на прожертя волкам.

Єднак зо взгляду на нашу попутану ситуацию, треба поставити іщы єдно звіданя. Чом західня ідеолоґія єст так приваблива? То не може ся брати лем з самой потребы вызнаваня даякой ідеі. Мусит то быти штоси, што дотыкат глубше. Для декотрых приваблива єст наівніст принципів, а в однесіню до імерияльной політыкы – стремліня до власти. Єднак основом єcт гев освободжыня ся од ограничынь. Ломліня одповідальности наложеных на єдиницю през церков, соспільство і нарід.

Як з цукєрком – єст він солодкій і манит, жебы го істи і жебы істи іх веце, аж до моменту, коли выдумат ся фантазию, же іджыня цукєрків єст здорове. Жытя не діє в тот спосіб, чловек неє до того створеный. Добре жытя не полігат на іджыню лем солодкого, а на тяжкой працы і помаганю інчым. Щастя неє і николи не повинно быти цілю, зато, же неє станом думок а емоцийом, яка змінят ся незалежні од того, ци хтоси хоче, ци ні. Гев єст ульокуваный одвічный проблем. Як ся стримати од іджыня за вельо солодкого?

На тото звіданя сут лем дві одповіди – балянс і цілістна ізоляция. Аж і бы сме мали вшытко ясно выложене, то кєрунок, які выбереме, буде ся вязал з борбом, бо як ся глубше го переаналізує, то певно найде ся в ній концепциі взяти з західній культуры. Зо соспільствами, в якій єст іх джерело єст штоси так міцно не так, же уж само то веде до іх квестийонуваня. Дорога до світла єст мрачна і дуже барже од інчых небезпечна для народу, што не ма певной себе і сильной душы. Уформуваня такой, што не заперат в собі розкладаючых ся одламків сучасности то заданя, што вымагат конфронтациі з чорном діром людской деґенерациі. Акт, якій все оставлят слід.

The Society for Rusyn Evolution

Cуверенніст