© 2022 Мигаль Чикивдя
Стерьхайте си цїлу книгу в форматї PDF из нашого архіва.

Присвячуву своим прадїдам и прабабам:
Мыньковым Мигальови тай Марії,
Яновым Иванови тай Марії,
Куцовым Василю тай Полани,
Баранишиным Иванови тай Марії,
котрї цїлый живот чесно трудили ся
и в гораздї ґаздовали.

Спередслово

Час плыне, ги вода… Не прÿйшло щи ипен и тÿлько много рокÿв, айбо замітно, як усьо ся мінят довкола. Час дїє и на нас. Дуже видко, як ся з часом поміняв руснацькый живот. Стали не тоты цїнности, ги были давно – а што было привычноє, на днешный час стало дуже чудным, непонятным. И йсе нормално, видав. Світ не стоит на містї.

Давно маленькі дїточкы выд шістьох рокÿв гнали коровы на толоку. А теперь, ци выладила бы чіясь мати малого хлопчика из худобов? Ниґда шуга! Поправдї, теперь мало тко з дїти знає, выдкы ся й бере тото молоко. Конї, вÿвцї тоже ипен стали такі екзотичнї, ги якась дика звірька.

У 2005. роцї ищи я затямив, як у мойому селї орали кÿньми. И на тот час было йщи дуже читаво худобы, айбо на толоку ї не гнали. Затямив им прадїда Ивана Яну, котрый тоды йщи вÿвчарив. Айбо через пару рокÿв коровы зачали масово здавати. Не кажу вже нич за конї тай вÿвцї. Теперь ся кобы убстала хоть лиш єдна третя часть из тых ушиткых корÿв, што были!

Давно ся косило всяды и дуже много. Кÿсницї, сїнокосы чистили, обы мож май читаво накосити. Треба было много косити, бо дві ци три копицї ґазды мали здасти колгоспу. Тому в каждого кÿсниць было много и вни были великі. Усяды по гранках было читаво колиб, оборогÿв, сїновалÿв. Были й хыжкы из стайнями, де дакотрї люди перебывали цїлї сїнокосы з худобов.

Была тоды по вшиткых гранках красота, бо вшитко ся пÿдчищало та кажда коцка была выріхтана. Были файнї путикы до зворин, кырниць.

А на днешный час де є ищи кӱсниця, та вто вже ги оазис у пустыни. А инше заросло драчом тай прямничом. Оты міста, де были толокы, тоже вшиткі заросли папоротьов, даґде берÿзником тай вÿльшом, а каммай драчом.

Лиш повбставали ся старї, зарватї колибы, оборогы, ги памнятка. Памнятка того, ож як давно люди велику часть лїта нарабляли з сїном. Мож натрафити на останок арсаґӱв, котрыми люди з кӱньми везли сїно домӱв. Исе тоже выдбиток історії.

Хоть теперь уже лиш датко косит косов, а май много косїлками, а заладити ся мож за тыждень, кедь година, но челядь ся й зато сього лишат. Здавут коровы, бо вже ся їх стає невыгодно держати. Айбо кедь челядь лишат кӱсницї, та помалы буде лишати й сотины в полю. Туй брати лише ото, ож кӱлько давно было кладню̈в з быльом на обшарю, а теперь лише даґде. Кендерицю сїют лише тому, бо мавут хосен из струча, а быля ся лишат. Пак го трактором пересїкавут авадь палят, тко як.

Но тай друга причина. Кедь на ґаздӱвстві не є коровы, та пак нїчим буде й сотины удобряти. Оты всякі добрива не сут такі ипен ефективнї, ги гнӱй. Та пак и булї так не будут родити. Дале многі си начнут думати, ож вытратили май много, обы булї посадити, покопати, поливати выд боґарӱв и выбрати. Та лїпше си великых купити. Айбо кедь сут у стайни свинї, та треба їм тоже буль. Кедь не буль, та бурак, дынї, кабачкы. Тоды вже й свинї не дуже пӱдходят. Сякый замкнутый ланц. Тай уже на днешный час читаво сотин по полю просто заросло буряном. Не кажу вже за тото, кӱлько в нашому цїлому реґіонї є зарослої землї.

Як буде дале? Годно быти лише так, ги вто є теперь. А може, ги стара челядь каже, ож ищи всьо будеме чистити, вбы косити худобі та з чогось жити. Увидиме…

I. Ґаздӱвські начеркы

Запасы

Што лише не найдеш у пӱвницях и клїтях по нашых селах? Так ги білка збират їдїня й зносит усьо «домӱв», так и мы си за лїто й осїнь робиме великый запас на зиму. Робиме запасы й худобі. Косит ся читаво сїна й отавы, вбы было што давати за довгый час.

Выд яри зачинаєме роботы на полю й городах, а пак на зачатку лїта йдеме на грибы тай ягоды. Ягоды сохтуєме молоти з цукром та класти в камеру. Грибы ся посушат авадь замаринувут, та покладут ся в пӱвницю, де чекавут свӱй час. Май будут хыбіти на Рождественный и Строгый посты, кой буде ся їсти лише пӱстноє.

А в лїтї вже ґаздынї зачинавут закладовати в банкы што лише є на городї и в нашых садах. Ото будут усякі кампоты: з малин, рібізлю̈в, космачок, дичок (груш), яблок-білиць. Но не лише є талант из кампотом, бо читаво ся варит и лекварю. Майдобрый жоны варят из слив, яблок, ягӱд, и так дале.

Помалы й банкы пӱйдут, и огӱркы з парадичками, солодка й гӱрька поприґа. Кажда ґаздыня має свӱй рецепт на закладованя, тому де бысь пак не покушав, приміром, огӱркы, та всяды будут мати инакый вкус.

Сяк позираєме, а в пӱвници вже читаво банок из закладованьом, кампотами, лекварями. В осени ся наварят сокы з грезна тай яблок. Насушат ся й замаринувут грибы. Зварят ся паштеты тай аджіка. Повымыкаєме й почистиме часнок и цибулю. Искладеме бурак, морков, королабу. Насушиме си петрушку й окрӱп. Пӱрвеме та складеме в ящикы яблыка тай дичкы. Пӱрвеме грезно, мало закладеме, мало подавиме на сок, а инше на вино. Но тай бізӱвно си каждый на зиму напарує бочку квашеной капусты.

Майглавноє, ож выберут ся булї, котрї ся на­раз посортувут на дрӱблю, великі, и посадку.Поламлеме струча, полущиме й поносиме на пӱд, обы просыхало. Сяк пӱрвеме й поносиме пасулю, обы схла. Пӱжнеме быля та складеме в кладнї. Поносиме вшиткі дынї й кабачкы. Наостанок помычеме бурак, пак го почистиме та складеме. Буде пак на ковпӱт свиням.

У сїнокосы напаруєме читаво сїна худобі. Єдну часть повеземе домӱв та змечеме до чуре, другу змечеме в оборогы вадь копицї. За сїном ся заладит отава. А даколи щи пӱйдеме на лист, обы стелити пӱд худобу. Но а кедь є корова, та вже є й сметана, сыры, масло.

Дале пак, кой застудит, та зачнеме рїзати поросята. Вариме масть, рїжеме мнясо, набиваєме пікницї й гуркы, будиме солонину. Та сяк маєме вшиткі читаво мняса й иншых своих продуктӱв на зиму. И запасы каждый рӱк поповняєме фурт сяк.

Домашнї продукты

Днешнї русины што дале, тым май часто яли казати, ож держати худобу, садити – словом, ґаздовати – невыгодно. Май бӱльше челяди каже, ож нашто мавут держати корову – та тото ся молоко купит! Нашто садити булї, кедь ото вшитко коштує дуже дорого, а й так потӱм не вродят? Та лїпше си їх купити у бовтї авадь на базарї. Што за йсе говорити, кедь уже дакому неуплатно держати свинї? И сяк ся потихы стало, што сут у нас такі обшаря, де стайня пуста, у потачи кури не є, та не ож на полю, а й на дарабчикови землї пиля хыжі не орано.

А ци всьо мож так легко купити в бовтї? Видит ми ся, ож нїт, бо тото неслабо вдарит по капчуку. Та зато ся держу того, ож у днешный час лїпше ґаздовати та мати своє. Проблем уже много выдпало, ґаздовати намного май легко, бо й до нас дӱйшла модернізація.

Кедь маєш свӱй керт, город, та вже будеш мати свіжу цибулю, редьку, окрӱп и всяку другу зеленину. У саду свої овочі: ягоды, сливы, дичкы, и так дале.
Из поля ся привезут булї, струча, дынї, бурак. Тоты булї буде й челядня їсти, и свиням буде єшто в токан. Струча ся посуче, а пак ся змеле. Дынї й бурак будут ся фурт худобі ресеровати, давати ся в помыї, токан… Того застане й до другої яри. Та мож казати, ож сякі кормы сьме настачили про ґаздӱвство.

Сут кури – уже каждый день сут яйця, кой ся несут. Сяк ипен, кой сут и качкы авадь гускы. А дале їх зарїзати, та вже мож скласти мнясо в камеру авадь закласти, учинити тушонку.

Кедь на мнясови є читаво жиру, ґаздыня го выдрїзат и топит. Кой тот жир стає рїдкый, розливат по баночках и кладе у холодильник авадь пӱвницю. Пак веречи ложку в поливку, та буде мати дуже красный смак.

Датко держит пулькы, бо з них доброє дієтичноє мнясо. Перепілкы ся цїнят яйцьми, котрї дуже добре їсти дїтьом. Фазаны кохавут ради мняса.

А нашто держати свинї, видав, не треба й писати. Доста є мняса, солонины, набє ся пікниця, гурка, натопит ся масть. Учинит ся шовдырь, шойт, наварят ся шкваркы, закладе ся тушонка.

Кой є корова, та вже є своє молоко. А кедь є молоко, та мож назберати сметаны, учинити сыр (будзок), набити масла. А кедь ся втелит, та за три місяцї си мож выгодовати файноє теля. Мнясо з нього дуже доброє и є го читаво.

Сяк накурто даву примір, кӱлько продуктӱв годно быти дома, кедь держати ґаздӱвство.

Квасна капуста

Уже знаєме, як ся наша челядь парує на зиму, як робит великі запасы собі тай худобі. Назбираєме си ягӱд, грибӱв, пак їх закладеме вадь посушиме. Застачиме си овочі й зеленину, в осени выбереме булї, та видит ся, ож уже раз усьо. Айбо не так – видав, у каждӱй хыжи на зиму квасиме капусту.

И выходит, ож гордӱв красной, смачной, соленой капусты – вто єден из нашых живӱтськых символӱв. Давно на капусту хосновали деревляный гордӱв, но теперь уже сут усякі, за сим ся не позират. А квасят тко кӱлько хоче.

Треба наресеровати доста капусты, морквы, бураку, фурт додавати соли. Датко знає вже на самӱй верьшанцї покласти яблок. Пак файно закрыти й чекати, кой на ней прийде час.

И в зимі яка добра на столї! Мож ї навкреме, а мож давати в левеш авадь пасулю. Много чого з нев пак парувут ґаздынї, бо многі ю люблят.

Шпор

Што так читаво в животї для нас є «рӱдноє»? Отвіт на йсе звіданя не буде єднакый в ушиткых нашых реґіонах. Такыми символами руснацького живота годнї быти червеноє вино авадь сливовиця з напиткӱв. Кедь на даякӱй гостинї на столї не є хрїня, та вто тоды не гостина. Ткось не годен жити без кендеричаного хлїба, а ткось – без квашеной капусты. У дакотрых селах ся читаво честує гурка, а десь – токан из брынзов. Сут и села, што ся славлят вӱвчарством, коханьом буволӱв авадь иншой худобы. Иза, приміром, славит ся свойов лозов, Лисичово – водянов кузньов. И сякых примірӱв мож читаво наводити.

Шпор для мене є єден из символӱв дїточых рокӱв, єден из незамінных елементӱв нашого руснацького живота. У каждого мусїв быти в хыжи, а в многых вӱн є и днесь. Служит не лише для тепла в хыжи, но на ньому ґаздынї щи й варили їсти, ги на плитї. У блодерї ся не раз пік хлїб авадь колачі. Видїв им, як ся сушат щӱпкы ци пекло ся струча.

Но май ми ся затямили тай люблят дотеперь печенї на шпорї булькы (крумплї). Тоты скыбочкы порїзаных бульок давали такый ароматный запах, што лиш си подумати, та в моментї ся ллє слина. А які вни добрї – ото вже словами не передати. У пӱстный день ид тым скыбочкам давали олӱй из цибульов тай квасну капусту. А инак сыра авадь урду, тай дарабчикы солонины. Ися ся смакота чинила за пару минут, а руняти ся з нев мало што годно.

Май ми ся затямило выд давна: на дворї красна зима, ударили силнї морозы, а я си сижу в теплӱй хыжи, у шпорї шумит огень, пораз трїскотят искринкы, а на таблах ся печут булькы. Красно, комфортно, смачно – ідеално!

Жити стало легко

Пораз за день ся треба читаво наробити. Даколи так, ож на другый день не бируєш устати. Сяк ся доста часто поносуєме на наш тяжкый живот, ож фурт треба жити в талантах тай губити читаво сил и здоровля.

Айбо світ иде уперед, а з тым прийшло й читаво комфорта. Лиш тяжко нам теперь довидїти, ож колись ся робили й оты роботы, што днесь їх за нас «поробит» техніка. Не треба вже всяды мести тай выбивати ковры, бо на вто є пилосос. На цуря є машинка – а щи не так давно го мыли руками в рїцї авадь у валилї, кедь было. А кедь май далеко зачати, та треба было сїяти конопнї авадь лен, місяцями вырощовати, вбы пак из того в зимі вчинити ниткы, а пак цуря. А кӱлько ся читаво пряло з вовны, а як давно ткали покровцї… Теперь того не є. Ися робота теперь выдпала, бо мож купити в бовтї, а до того йщи й біґлязь.

Воду з колодязя теперь мож пустити нараз через краник из безбашенкы, а краник многі мавут у стайни. Но тай за худобу – теперь не так тяжко пӱйти та покосити, та зашорити ся з сїном. Давно на вто треба было тыжднї, а теперь намного менше. И май легко го звезти домӱв. Тяжко ковпотити, бо треба рано-вечӱр фурт быти в стайни. А давно щи маржину гнали на толоку.

Кой ярьованя, та дуже ся не наробиш. Булї ся скоро помечут та загребут, кендериця тай пасуля ся посїют «біціґлями» (сївалков). За день усьо посїяно й посажено на городї. Копати булї стало май легше, бо копальов мож помнякшити. Тяжко май из браньом – айбо кедь руняти, та май легше, кой розрыє шорик копаля, ги кой треба было всьо брати руками.

А їсти варити тай печи хлїб? Давно ся вшитко робило на шпорї. Теперь ся на шпорї зварит хыба токан свиням, а инше ся варит на ґазовӱй авадь електричнӱй плитї.

Ткось каже, ож давно люди были май здорові, айбо вто не так. Приміром, за Чехословакії уровень смертности быв величезный. Народнї методы не помагали, а челядь была смиренна – кедь ткось умер, та казали, ож так Бог дав, и нич не мож было зробити.

Величезна часть того, што ся робило руками, теперь изробит техніка. Не задерь кажут старї, ож прожили выробленї рокы. Айбо кажут, ож жити было не лиш тяжко, айбо й весело, тай челядь была май добра, не така, ги теперь. И вто правда. Жити стало май комфортно, айбо сесь проґрес нас веде в не дуже перспективнӱм пути. Як кажут, світ мудрїє а пустїє.

Струча

И в зимі в нас сут таланты – не так читаво, айбо сут. Ясно, ож давно їх было май много, а теперь хыба посукати струча, полущити пасулю, а пак навбирати буль на посадку. Но тай сут и инші дрӱбнї роботы, котрї си каждый челядник за день найде сам.

Єдна з такых робӱт – ото сукати струча. Давно кендеричанї зернята были майцїннї в каждӱм обшарю, бо пік ся лише кендеричаный хлїб, а білый хыба на Великдень ци другі великі сята. Айбо розпишеме лиш усьо май за шором.

У яри, кой ся посадят булї, челядь зачинат сїяти кендерицю (инде кажут тенґериця, мелай). Кедь давно з тым треба было поталантовати, бо треба было вчинити ямкы на зернята и всьо пак файно загребсти, днесь «біціґлями» (так челядь каже на сївалку) за єдну годину засїє ся читаво сотин. За тым, кой кендеричка файно зыйде, та треба ї промыковати й пак копати. Дакотрї сорты треба копати пару раз. И кой ся файно взьме рости, бурян ю̈й уже не страшный. Тоды майважна робота ся з нев раз кӱнчат.

Паскудно, кой пак у лїтї прийдут великі тучі з вітром, бо не раз вітер повбалят ушитко быля на полю. Десь містами ся не поламле, выпрямит ся й буде рости. Айбо даґде ся так поламле, што треба челяди йти та вже якоє є выжати гет, бо хӱсна з нього бӱльше не буде.

У файнї, краснї лїтнї дны достигат струча, котроє так любиме варити тай їсти з сӱльов. Датко го варит инак, за якымись рецептами, а датко пече на грани.

А в осени вже зачинаєме быля жати. Давно вычіковали май, обы было файноє, сухоє, но в днешный час, тко щи жне, та ипен на вто не позират, жнут го, вбы ся май скоро зашорити. Но є туй читаво роботы. Раз треба йти та поламати струча. Датко го лущит такой на містї, а тото струча ся пак збират у міхы. Є талант, кедь насажено в былю пару шорикӱв пасулї. Треба ї такой убрывати, а убрывати ї доста некомфортно.

Дале ткось зачинат жати, а ткось збират быля та яже в снопы. Кой усьо готово, та зберут ся вшиткі снопы и повезут ся домӱв. Пак дома, кедь быля сыроє, та даґде го приперавут, ид даякӱй стїнї, обы си там прӱсхло, а сухоє складувут у кладнї. Дале го ґаздынї берут та сїчут. Тоту сїчку з быля мішавут из муков та давут худобі.

Начинало ся й лущіня. Давно, тямлю, йсе была весела и інтересна робота. Лущили майчасто увечерї. Струча змітовали в єдного вороха, а піря в другого. Ото пак піря было худобі.

Из лущіньом такой были вечӱркы. Но теперь уже сякого не є. Датко пірьом заплїтав струча, де мож, обы сохло. Но май бӱльше полущеноє струча сыпали на пӱд. Оно пак лежит и сохне там до зимы.

У зимі пак челядь зачинат струча сукати. Май файноє ся фурт выдбират на насїня, та суче ся повкреме, а инше всьо до вороха, та пак ся помеле на муку.

У сесь період ся лущит и пасуля, а пак у кӱнци зимы – на зачатку яри треба навбирати буль…

Зимнї таланты

Першого децембра зачала ся зима. Уже в нас выпав снїг. Хоть невеликый, айбо вже вшиткі гранкы, поля и людські обшаря вкрыли ся тонкым білым снїговым папланом. А за ним ся вже й кӱнчили роботы по двору. До снїгу, кедь ищи ся дашто у двӱрцьови гребло, ріхтало ся по двору, а теперь до такой роботы ся вже не добереш. Хыба занести си дров до хыжі й пустити кури, вбы пасли, дзьовбали траву, де ся щи вбстала. И видит ся, ож уже ниякых талантӱв не є. Земля, дерева, хащі – ушитко выддыхат и чекат яри.

Айбо такі сьме, ож фурт си найдеме дашто, якый талант. Нараз туй вызират єдна з прик­мет нашых, карпатськых русинӱв, ож не годнї сьме лиш так сидїти без дїла, мусит день прӱйти в якӱйсь роботї. Так ипен было давно. Челядь ся не припочивала, ай дїяла все то єдно, то другоє.

Зачну з того, ож у каждӱм ґаздӱвстві быв ковпӱт – незамінна робота, котра ся мусїла и мусит теперь робити каждый Божый день. Ковпӱт рано тай увечерї, а в дакого, кой ся корова втелит, тай на полудне. Майчасто по Новӱм роцї ся котили козы, ягнята, та треба было нарабляти з ними.

У зимі рїзали й поросята, тому щи в осени треба было напаровати папороти, вбы было чим палити. Айбо свини не было тӱлько, ги теперь, а мнясо, пікниця, гурка были на великі сята, а не робочі дны. Мнясо солили й вішали на банты, на пӱд, де ся будило выд дыму.

Люди в зимі йшли на дрыва авадь тыча, а пак на самотяжках (ручных саньох) тягли домӱв. Вычіковали лиш морозну погоду, бо файно мож ити лиш тоды, кой цїпит. На тых самых самотяжках знали притягти домӱв з кӱсницї мало сїна, но май часто го возили на возах. Ґазды и в сесю пору гнали худобу в хащу. Гнали у зворины, бо там были чорницї, котрї уббивали выд снїгу, вбы маржина могла їх їсти.

Майчитаво роботы мали жоны. Треба было каждого дне и поковпотити, и їсти зварити, и хлїба, кой треба, та спечи, а щи треба было ткати вадь терти конопнї, тай ищи пряли з конопель тай вовны… За зимный час ся чинило цуря, жӱнськоє и людськоє. А вже пак по тому челядь видїла, котра ґаздыня читава, а котра нїт. Не треба забывати за пасулю и струча, з котрым треба было тоже поталантовати.

А щи ся треба было паровати на зимнї сяткы. Тоды мало быти всьо выхарено й зашорено. Час у роботї проходив скоро, та сяк и студена зима проходила, за котров ся зачинало ярьованя.

Зима в русинськӱй хыжи

Зима – ото не лише сяткы й файна природа. У давнину зима несла й проблему, бо холоды были май великі и треба было ся грїти. Докы жоны ся занимали коноплями и ткали, люди фурт нарабляли з дрывами, вбы было тепло в хыжи.

Обычно в маленькых хыжках быв лиш єден великый шпор, на якому варили їсти. Єден чоловік мӱг спокӱйно на ньому спати. Муровали їх давно з розумом, обы мож было легко хосновати. И так шпор давав тепло цїлӱй родинї. Айбо не лише родинї…

Постелї нароком робили з великыми лабами, вбы пӱд ними были ягнята й козята – исе чиста правда! У хыжи были ґазда з ґаздыньов, їх дїти, могла быти й старшина… и вшитка мала худоба.

Ягнята, козята, кедь было, и теля – усьо было в хыжи, бо у стайни бы їм было дуже студено. Жоны, што женут ся за євро-модов, лиш си йсе представлявут, та падут у обморок!

Айбо робити было нїшто – и люди, и худобина были в єднӱй хыжи. У стайни была май груба худоба: коровы, вӱвцї, вадь свинї, котрї май могли выбировати холод. И сяк было до прихода яри, прихода теплоты.

Розказала ми была прабаба, ож як мати гойкала доньцї, вбы скоро захарила пӱд ягнятами тай телятьом, бо пӱп ходит «Во Иордана» сятити хыжі, та зараз поверне до них.

Обы щи десь найти слїды того сезонного сосїдства, мож рушити в музей авадь выдпорошити стару етноґрафічну літературу з описами русинськых бывань. Но майлїпше буде пӱйти до ґалерії тай поникати на давный живӱт за нашыми стїнами, як го задержав великый малярь Федор Манайло. Годнї сьте й нынї видїти живі звірята грїти ся в хыжи на його образах, напр. «Інтер’єр» (1960. рокы), «В бабиній хаті» (1971).

Русинськый промысел

Межи вшиткыми роботами зачав им писати за пӱдузятникӱв, дрӱбных промысловцю̈в тай промысел Пӱдкарпатя в часы Чехословакії, а часто й Австро-Мадярщины. Из серії робӱт за Довжанськый округ Марамороша выйшла пак доста хосенна й інтересна книжка. Теперь, кой уже-м зачав май масштабно описовати каждый реґіон Вӱтчизны, годен им изробити пару выводӱв за русинськый промысел.

Строго кажучи, русинського промысла, ги такого, не было. Быв промысел и промы­словцї єврейськый, нїмецькый, мадярськый на русинськых територіях, и не бӱльше. Веду до того, ож наші руснакы у бізнісовому дїлї майже не были занятї. Ушитко было в руках другых народӱв Пӱдкарпатя. Дрӱбнї промысловцї: чоботарї, шевцї, мнясникы и инші май часто были євреї. Великый промысел быв у мадярӱв и нїмцю̈в, а землевластникы были бароны, Малтійськый орден и так дале.

Но кедь и были русины-пӱдузятникы, та чим ся занимали? За записами май читаво было остолашӱв, тесарю̈в и будователю̈в. Датко ховав худобу на продаж, дакотрї люди мали млин. Были мнясникы, горнчарї, ковачі – айбо вже май рїдко. И лише єдиницї у вшиткӱм краю мали бовты авадь дашто продавали (наприклад, доган). Кедь уже говорити за бовты, та маймного по селах было їх єврейськых, де ся продавав усякый товар.

Но была єдна робота, у котрӱй лиш дуже рїдко была занята нерусинка. По днешному акушеркы, а ги тоды казали, сїльські бабы были лише наші жоны – но йсе ся каже ипен за села.

Но ци занимали ся дачим ищи наші люди? Нараз повім, ож айно. Чинило ся доста читаво усячиного, што было в хыжи авадь на обшарю. Ушитко ся в бовтах тай на пяцах не куповало. Чинили лӱйтры, лавицї, столы, постелї и так дале. Люди ся змагали чинити бутор самі, айбо блюдята и вшилияку судину куповали вже на пяцах. Даколи ся дашто купило выд циган – приміром, деревлянї ложкы.

Чинило ся читаво серсамы на сїнокосы, земелнї и другі роботы: вилкы, граблї, держална (рукояткы), косы, мотыкы, бочкы тай инше. Не треба забывати, ож ушитко цуря жоны чинили самі.

Послїднїй вывод такый, ож ота серсама, што чинили русины, хосновала ся на ґаздованя: ярьованя, сїнокӱс, роботы на обшарю – словом, обы прожити. Пӱдузятництвом, кедь руняти, занимало ся мало люди.

II. Днешноє ґаздованя

1. Ярьованя

Помалы выдступат зима. День стає май великый, а значит, ож скоро бы нам читаво мати таланту. Зачне ся всьо з ярьованя.

Теперь ярюєме доста скоро – а вто є велика хыба. Бо кой посадиме, видит ся, ож тепло, та біды не є. Засадиме город, посїє ся пасуля, кендериця. А туй позираш – зась застудит, ударят приморозкы, и вшитко померзне.

Моя прабаба каже, ож давно ся садило в майках, а брало ся в куртках, а теперь навборот. И правда, лїпше было посадити в теплотї, кой точно знаєш тай не боиш ся, ож буде студено. Айбо теперь ся челядь фурт пилує. Скоро ся посадит, а вже ся в авґустї выбират.

Ищи знаєме, ож на Юря ся давно робило. А ипен што ся робило, та вто ся орало вдовицям.

У полю

Вбираня. Докі щи студїнь, у кӱнци зимы – на зачатку яри, у пӱвницях вбиравут булї (крумплї, рїпу). Треба навбирати красных, здоровых у даякі кошары ци ящикы, и позирати, вбы не попутати сорты. Ящикы з каждым фільом ся кладут навкреме. И треба позирати, вбы росли тай не поламали ся кольцятка.

Сортӱв є читаво. Чув им уже за сибірські, лемацькі, червенї, жовтї, и так дале. Дїлят їх по сотинах – приміром, на шістьох сотинах посадят жовтї, на трьох – червенї, а на городї пару шорикӱв и такых, и сякых. Люди так позиравут, обы ся каждого року на сотинах міняв сорт буль, авадь місто них была вже кендериця. Датко знає засївати дакотрї сотины через пять-сїм рокӱв, вбы земля выддыхнула. Місто них ся оре участок землї, де ся косило.

Но не лише треба буль навбирати. Треба й напаровати кендерицю тоту, што ся буде сїяти, тай пасулю. Файно, у теплї, треба сокотити щӱпкы дынь тай кабачкӱв, насїня бурака тай иншой зеленины. Айбо майбӱльше насїня ся купує в бовтї.

Добрива. Обы земля май родила, та треба ї вдобряти. Перед ораньом челядь ся старат навозити гною на каждый участок, сотины. Дуже добре, кедь гнӱй трафит у землю перед ораньом, ци вже фрезованьом, буде з нього файноє добриво. Возят и мечут го у малї ворошкы в осени авадь у яри, кому як парує. Перед ораньом в осени, фрезованьом у яри розтрясувут го ушливома. Старавут ся го розметати так, обы на цїлӱм дарабі быв удобреный ґрунт.

У яри тоже є робота з гнойом – згрїбати го до вороха на засїяных сотинах. В осени челядь везе та трясе гнӱй на сотинах тай подакотрых участках сїнокоса, обы май трава росла. Гнӱй ся впитат за зиму, а в яри ся пак згребе останок.

У садах ся згрїбат з-пӱд приськӱпӱв, бо в осени многі ним убмітувут деревцята. Туй важно знати міру, бо гнӱй пак годен «попечи» землю тай корїня, што вже недобре на родливӱсть.

Датко щи выкачує й возит на сотины муст. Ото май роблят у не дуже горячу погоду.

Хоснувут ся й инші добрива. Приміром, у нас доста люблят фосфорно-калійнї добрива – дрӱбнї ружові «зернятка». Ними сыплют, кой уже поямчено ци, як часто уже теперь, копальов ся вчинят шорикы. Мож сыпати перед тым авадь за тым, як пометанї булї – розлука гибы невелика, айбо лїпше сыпати, кой буль ищи не є, бо так ходячи мож не лише позарывати шорикы, ай ищи поубламовати кольцятка на крумплях.
Ищи єдно добриво, котрого маєме доста – попіл. У каждому обшарю попіл из шпорӱв, котлӱв зсыпат ся в міхы, и пак го мож давати на свіжу, пофрезовану землю. Ефект на урожай дає тоже файный. Посыпат ся ним ипен так, ги аміаком. Чим ся сотины пофрезувут перед сажіньом, датко знає нараз походити та посыпати попілом. Добре го хосновати, бо червакы не їдят булї, де ним посїяно. Попіл ся хоснує й на засїяных травов сотинах тай на кӱсницях (сїнокосах). У полю ся сїє в яри, кой не є вітряной погоды. Часто го сївут и в зимі повер снїга, тоды ся пак файно впитує в землю. А на кӱсницях, у яри, посыпавут ним там, де пӱдла, негуста росте трава. Провірено, ож ефект выд того є – но кедь чесно, ипен у гӱрськых частях не дуже великый.

Фрезованя. Дакотрї сотины ся лишавут неоранї, айбо фрезовати їх уже мусай. Не можеме лише поорати, бо убставут ся великі груды, а через зиму земля твердне, ги фундамент.

Тому кедь в осени ся оре, та у яри перед сажіньом челядь платит тракторістови, вбы пофрезовав. Кӱньми щи доднесь орят май высоко в горах; у селах Боржавськой долины того вже не є.

Перед фрезованьом ся йде трясти гнӱй, кедь вӱн є на сотинах. А пак ся значат межі, вбы тракторіст легко впознав участок – майчасто приязувут рянду авадь кладут склянкы, инак ся забют два-три копачі з ряндами посеред участка.

По фрезованю треба акуратно заправити борозду тай межі – и всьо готово до сажіня. Кедь изорано увечерї, та на другый день уже треба йти садити. Тому ся треба паровати – зобрати мотыкы, шпарґлю, тычкы, добрива, выдокласти ящикы з булями и вшитко инше.

Сажіня буль. Раненько, по ковпоту, треба ся ладити. Каждый ґазда напарує вшитко щи сночи, вбы пак рано лиш усьо искласти. З пӱвницї ся подавут ящикы тай кошары з бульми, што ся пак посадят на участку. Родина ся дорадит, де посадит якый філь – напримір, на сїмох сотинах посадят «білу росу», на трьох «лемацькі», а останок ся засадит «червеными рапавками». Позиравут, обы ся не помішали ящикы тай не поламали ся кольцята – по тых кольцятах мож упознати сорт.

Но спершу треба высадити копалю на кузов мотора вадь попікача (тракторця з кузовом). Айно, дӱйшла й до нас техніка, модернізація. У долинї Боржавы вже мало тко садит мотыками. Усьо на ся бере копаля, што дуже ублегшат роботу. Теперь ся пять сотин засадит за пару годин, а руками треба цїлый день.

Пак ся высажувут ящикы, а дале треба выскладовати инше: мотыкы, відра, ковш, шпарґлю, чотыри малї тычкы. Йсе вшитко ся буде хосновати. И треба повісти, ож мотора на поле женут помалы – опять, обы всокотити кольцятка на булях.

Приходит ся на сотины й нараз ся по межах забют палї. Из єдного боку здолӱ ся заяже шпарґля и протягне ся уподовж до другого кӱнця. А пак такой помалы пӱд тым мотузом прокопує ся межа. Сяк треба робити, вбы видїти, выдкі чинити шорикы. Ткось иншый заправлят мотыков землю (кедь треба), а пак сїє попіл. За тым зачинавут чинити шорикы. Давно май, кой ся ямчило, робили їх напоперек, а копалями вже фурт уподовж. Тыми шориками сїют добриво й зачинавут метати булї – не дослова, бо каждый ся старат класти булю на 15-20 центӱв єдну выд другой.

Кой ушитко готово, та копальов усьо ся такой загрїбат. Треба за нев лише мало изверьхы поправити шоры. Не забываєме, ож треба в них потыкати щӱпкы дынь, кабачкӱв, вбы тоже росли. А пак напослїдь, в зависимости выд того, яка земля тай як фрезовано, вызбирує ся каміня тай бурян. На дакотрому участку тото робити й не треба, бо такой нич не є, а даґде годно быти доста. И на сьому всьо. Лиш чекати пак, обы посходили й пак копати. Но тай надїяти ся, ож не вдарят приморозкы.

Сїяня кендерицї, бурака тай пасулї. Кой ся посадят булї, та зачинаєме сїяти кендерицю. Недавно ся зачали читаво хосновати сївалкы, што дуже полегшує роботу з кендерицьов тай бураком. Давно было май тяжко – раз ся пофрезує, а пак ґазда возьме тайстру з кендерицьов, набере в жменю та засїє. Кликало ся сїянка, сїяна кендериця.

Уже май недавно, як ся зоре тай поволочит, та єдна жона ямчила, а друга жона ци дїтина метала по три-чотыри кендеричкы в ямку. Пак ся вты ямкы красно загрїбали грабльома. Файно ся выруньовало, вбы была руна земля. А теперь кой трактор пофрезує, та сїє ся сївалков. Рїдко ткось ищи зробит усьо руками.

Як кендериця зыйде та копле ся, коло трьох-чотырьох такой ся забиват пасулина. Датко сївалков засїє цїлый шорик пасулї. Годнї го вчинити ручно, поямчити й веречи в кажду ямку по пять-сїм пасулин, а пак, кой прийде час, та потычит ся.

На городї

Єдно дїло садити на полю, а инше – щи й на городї, на кертї, пиля хыжі. На городї, з правила, кедь и не всьо, айбо дашто ся й так май скоро посадит, ги на полю.

Город у каждого має инаку площу: десь годен быти пять-сїм сотин, а в дакого маленькый дарабчик землї, кобы єдна сотина. Усьо зависит выд того, у якӱй части села находит ся обшаря. Кедь у районї, де обшаря дуже густо єдно до другого, та й землї буде немного. Но а в кого ґаздӱвство май искрайкы села, та вже инак, єґде ся май крянути. Сут обшаря, што ближі до поля, там и городы май великі, даколи й дванадцять сотин.

Што ся садит май скоро? Май скорше ґаздыня посадит цибулю. Пиля ней ся посїє двояка редька: ружова тай біла. Повім, ож и цибуля є всяка, из сим теперь проблем не є. Часто мож увидїти білу цибулю, котра є гӱрька, тай май солодку фіалову.

Садит ся якась часть участка бульми, авадь засїват ся кендерицьов – каждый рӱк то єдно, то инше. Айбо два-три шорикы буль ся фурт посадят, обы си пак молодї усе выкопати в лїтї.

У маю, кой садят булї, сїє ся окрӱп и петрушка. Поприґа й друга зеленина ся сїє на Сорок Сятых, айбо стебла поприґы, парадичок садят ся на зачатку мая. Капуста май скоро, в апрілю. Сут усякі сорты – приміром, поприґа ся садит червена (гӱрька) тай червена й жовта (солодка).

Сївалков ся посїє бурак кормовый. Червеный скорше май посїют руками, бо його ипен много сїют, так десь на єден шорик. На єдному дарабчику земли посадят ся кабачкы тай дынї. Щӱпкы з дынь тычут у шорикы з бульми, тому дынник є и в булях. Так роблят, кой ся посїє й кендериця, айбо дынник недобре мати в былю, бо буде го вбаляти.

Пасуля ся посадит у крайнї шорикы з бульми, авадь засївут єден шорик окреме. Пасулї треба читаво, бо в лїтї ся їдят лопаткы.

2. Копаня

Посадило ся, поярьовало ся, слава Богу! Теперь ся лише чекат година, а пораз дрӱбный дожджик, обы мало помочило, а пак была теплота. Тоды помалы булькы, кендериця, бурачок, дынник – ушитко буде сходити.

Май ся боит челядь у сесь час выд того, вбы зась не вдарили морозы, кой начне ся вже дашто вказовати на полю. А май біда, кой ся вже, приміром, булї покоплют, а вдарит мороз, та вшитко померзне. Треба пак чекати, коли ся вбновит «зелень», и наново копати. Но вшитко за шором…

Май скоро ся садят булї, тому лоґічно, ож они майперші посходят. У тот час, у серединї мая, главна бесїда в руснацькой челяди йде за копаня, тай ци указали ся вже корчикы. Період копаня дуже зависит выд погоды – так, ги кажда робота на земли. На сотинах на єдных шориках годнї ся вказовати корчикы, а на другых нїт. Кажда файта буль инако прорастат, указує ся. Но коли ся вкажут ушиткі, тоды челядь иде на поле копати.

Копле ся акуратно, красно мотыками межи корчиками, вбы їх не дай Бог не порубати. Шорикы копальов чинят ся уподовж, тому єден шорик треба «гнати» довго. Даколи го дїлят на половинї. Сяк ся помалы копле, шорик за шориком.

Уже было сказано, ож челядь ся май боит, обы, кой уже покопано, та не вдарили морозы. Бо кедь буде студїнь, та вшиткі корчикы померзнут. Шкоду годен наробити й студеный вітер. Тому, кедь булї насаженї й пиля хыжі, а видко, ож мороз буде, та челядь даколи й огне на городї розокладовала, вбы тепло огне перебивало студїнь та спасла ся хоть часть корчикӱв. А кедь, не дай Бог, померзнут, та вже треба чекати, коли ся зась убновлят. Тоды пак ушитко ся перекопує заново.

Потому, кой булї покопанї, начинавут файно рости дгорї. Корчикы вже великі, файнї. Тоды їх треба йти зась копати, вбы їх не заглушив бурян, котрый росте май скоро, ги булї. Меж шориками ся мнягшит копальов, а мотыками ся файно убкопує, вбы не было буряну. За тым, зась копальов, шорикы ся пӱдгартавут, и на якыйсь час робота ся з ними кӱнчат. Челядь пак лиш ходит поливати булї хімійов выд жукӱв, бо инак изїдят ушитко, и не буде ниякого урожаю.

Кендериця ся вказує май пӱзно, а копати ї май тяжко. Подле файты ї треба копати два-три раз, а пак ищи промыковати тай убгрїбати. Є така, што й не треба ї убгрїбати, бо має файный, мӱцный корїнь, кажут за ней мадярська – а инша неубгреблена не буде.

Из маленьков кендерицьов ся вкаже й бурянець, тому треба акуратно скопати ушиток бурян. Тяжко копати, бо кендерицї ся сїє читаво – обы прӱйти єден шор, треба повно часу, сил а терпіня. Кендериця пак зась заросте буряном, зась ї треба копати. Так ги з бульми, бурян росте май скоро, та кедь не копати кендерицю, та бурян ї вшитку заглушит. Ниякого урожаю тоды не треба такой и чекати. Зато ся копле пару раз подле файты. Усе ся позират, обы ся встигло покопати, докі бурян ищи малый, бо чим вӱн май великый, тым май тяжко, и посїче ся мотыков такой и кендериця.

Уже тоды, кой кендериця файно пӱдросте, окрїпне, мож ї буде в послїднїй раз копати тай такой убгрїбати. Тямлю, давно май треба было тото робити ручно, што было тяжко. Быв шорик, а в єдному шорику читаво вже великой кендерицї. Май пӱдлу треба было вымыкати, а май файну лишити, по єдну мотыков убгрїбати. Тото занимало дуже читаво часу. На днешный час, кедь є даґде щи бурянець, та мотыков ся покопле, помыче ся за разом май пӱдла кендериця, а пак копальов ся походит меж шорикы, и так ся вшитка попӱдгрїбат.

Так само ся копле бурак. Є вӱн маленькый и доста слабый, тому кедь нараз ся не покопле, та хӱсна пак из нього не буде. И зась, тӱлько раз ся буде копати, кӱлько треба, вбы го не глушили буряны. Процес сесь читаво довгый, тому бурака не садят читаво, бо треба го копати щи май много раз, ги кендерицю. Но кой уже пӱдросте, та красно ся пӱдгорне – так ся робота з ним и кӱнчат. Лиш пак чекати осїнь, кой выросте.

Ищи йдут на сотины, та рвут листя з бурака, котроє сїчут свиням. Айбо треба повісти, ож без того листя бурак выросте слабый, та старали ся не рвати читаво, хыба по пару листкӱв.

Кой ся вказує пасуля, та файно ї убкоплют, и повезут тыча на поле, вбы потычити. Тычити мусай, кедь пасуля насажена в шориках из буль­ми – майчасто в крайных шориках, из єдного боку тай из другого.

Выдкы ся бере тыча? Майчасто у зимный час ходят у хащу та заготовлявут. На тото треба файноє, потовстїлоє лїщаня. Треба нарубати хоть сто тычок, обы пак было доста на пасулю. Тычкы мавут быти довгі а тонкі. Пак їх дома издолӱ треба кажду убтесати, заострити.

На сотинах, де сут корчі з пасульов, колом ся чинят рупкы, и туды ся забивавут тычкы. Треба позирати, вбы тычка была близько д пасули, обы пасуля ся могла файно по ню̈й вити. Но а дале роботы з пасульов не буде – за єдным ся разом убгребе з бульми тай усьо. Треба буде лиш пак позирати, вбы ся файно вила на тычцї, а инак роботы вже до осени не буде.

Пасулю садят и в кендерици, лиш там уже не треба тыча – місто тычкы пасули буде быля, по якому ипен так ся буде вити. Пасуля на кендерици не є така красна, ги на тычках, бо там ся приглушує, не доста ю̈й сонця.

Пасулю пак не кывавут до осени, роботы з нев не є, айбо датко щи убрыват лопаткы – тото вже в лїтї, кой ся пасуля наяже по вшиткых тычках ци былю. Лопаткы убрывавут у кошары, пак из них варят левеш тай закладувут на зиму.

А што ся дїє на городї? Руснацькі жоны там кельтувут дуже читаво свого часу, бо читаво їм там треба полоти. Якоїсь хытрої роботы там не є, лише промыковати бурян у цибули, редьцї тай иншӱй зеленинї, не давати погороднинї зарастати. На селї ся буде продавати всяка зеленина на сажіня: парадичкы, капуста, поприґа и инше. Там ся вже купує кӱлько треба, а пак ся садит на городї. Кой пӱдросте, та треба побити напарованї палї, та попӱдъязовати парадичкы тай поприґу. На огӱркы ся робит огӱрчник, и фурт ся вшитко держит у порядку. Тоды є з погороднины хосен.

Дуже добре, коли недалеко выд города є потӱк, выдкі мож провести шланґ и каждый вечӱр поливати погороднину. Инак мусай носити воду у відрї. Кой ударит лїтна жара, та земля стає така, ги бетон – погороднина ся не вбыйде без поливаня.

3. Сїнокосы

Сятили бы ся наші сїнокосы! Зазвідайте хоть кого, ож якый талант за рӱк майтяжкый – ачей каждый повість, ож сїнокосы. Чекат ся година, вбы файно сохло, та йде ся косити. Даколи ся косит тай сушит у таку горяч, што в холодї нїчим дыхати. Айбо робота йде. Пӱдло, кедь зачне ся бурмасити, а сїна натрясли читаво. Тоды вшиткі бігом хапати го, збирати в пласты, та вкрывати. Даколи мало погримит та прӱйде. Лиш кой прийде буря, приллє сїно, та най Бог заварує!

Тяжкі сїнокосы, айбо ци годнї ся зруняти з тыми, што были в минувшинї? Ниґда шуга! Щи не є Иванделя, а мы вже по кӱсницях. Косиме, сушиме, мечеме сїно в оборога вадь копицю. Дашто дома змечеме до чуре тай на стайню. Кедь дасть Бӱг годину, за тыждень тяжкої роботы ся заладиме.

А давно? Зачинали перед Иля, авадь уже по Илю. Косили ручно, доста ся треба было з косов намахати. Много ся держало худобы, та мусай было читаво косити. При совітах треба было напаровати з єдної кӱсницї три копицї: дві в колгосп, а єдну собі. Та онь тоды были сїнокосы! Нынї ся так много не накошує, кӱсницї намного май малї. Айбо лишила ся матарґа, процес роботы и много иншого.

На полю

Так ся стало, ож у руснакӱв сїнокосы теперь ся зачинавут май скоро. Годнї ся зачати онь у яри, зависит усьо выд погоды. Кедь красно задожджит, тоды трава по полю дуже скоро выгучит идгорї. Треба пак ї встигнути покосити, кой ищи молода, бо як устарїє, та не буде така красна.

На полю челядь не так давно яла косити. За по­слїднїй час дуже много сотин позасївали, а давно тяжко было выздрїти даґде дарабчик землї на полю, де бы росла трава. Повім, ож и по берегах, выще села, орали тай садили, не ож на поли засївати. Теперь позираш даґде з гранкы та чудуєш ся – усьо ся поле зеленїє! Десь-не-десь дарабчикы ораної землї. Дако має на полю тӱлько засїяных сотин, што й не треба їм кӱсницю, бо там си сїна напарувут доста. И вто є правда. Сїно, пак отава – ото вже читаво. Кедь позирати, ож корӱв уже мало, та з сїном теперь проблем не є. Пӱйдеш на поле, скосиш, высушиш, пак прийде час на кӱсницю, и буде чурь повный. Даже кой рӱк дуже горячый, и так ся штось напарує.

Косити в полю, на сотинах челядь зачинат выд мая – годно ся посунути на тыждень зависимо выд погоды. Главный ґанч сього кошіня в тому, ож сотины не сут у челяди всї при воросї, ай розметанї. Пять сотин годно быти на єднӱй части поля, сїм на другӱй, три на третю̈й – сяк ся ходит и косит за шором. Но скосити щи такоє, мож ся мирити. Май паскудно ходити д покошенӱй траві та сушити ї. Докі, приміром, збереш у єдному містови, пак у другому, та зайдеш у потемок. Бо єднї сотины часто сут доста далеко выд другых. Та сяк мусай бігати. Докі на каждых ся сотинах потрясут пласты, та вже треба вбертати.

Трава туй росте груба, стебельовата. Тому не дуже ю̈й добрый постоянный дождж, бо перерастат. Ґазды позиравут, обы йти косити тоды, кой трава щи файна, молода. Буде з ней тоды файноє сїно, котроє буде любити худоба. Айбо не вганеш, тай погоду не зопреш – не фурт ся вдає, ги ся планує. Тому сїно з поля датко має файноє, а датко не дуже.

Косят ї раненько, захолода, авадь увечерї. Мало де увидиш, обы датко теперь косив косов. Годно быти хыба мало, на єдну верету корові зеленого, не бӱльше. Сесю роботу теперь роблят косїлкы. Туй треба майменше двох – єден косит косїлков, а другый выдгартат грабльома траву. Кедь не выдгартати, та тоды не мож буде увидїти, де нескошена трава, буде ся вбставати, путати ся на косу. Сяк ся помалы косит, а кой уже готово, та треба порозтрясовати траву там, де ся збила у валкы. Розтрясує ся, бо збита у вороха не буде просыхати.

Зависимо выд погоды, сушит ся на полю два-три дны. Кедь задожджит, та тото вже велика хыба. Не факт, ож из того сїна пак дашто буде. Выд мокроты зачинат дуже парити ся й гнити. Покошену траву вбертавут вилкома вадь ушливома, раз ци двычі, як выходит. Пак увечерї ся йде збирати в пластя. На пятьох сотинах нагрїбат ся маймало сїм файных пластӱв. Ушливома ся складе, грабльома ся файно пригребе, тай готово! Айбо тото ся лиш видит, ож легко. Ушитка робота їсть выд челядня силы тай час.

Другого дне, кой спаде роса, та йде ся трясти. Май добрї на трясїня ушливы, бо вни мӱцнї. Трясти треба нашироко, старати ся, вбы не было дуже густо, бо инак слабо буде схнути. Розтрясут ся пласты, и мож ити на другі сотины трясти. Обы было май скоро, та дїлят ся. Ткось иде на єдны, ткось на другі. Иншак тяжко встигнути всяды потрясти.

До полудне, десь у 11 годин треба вже вбертати. Позират ся за сонцьом – не треба перевертати сїно на тот бӱк, де тїнь паде. Убертат ся помалы. Кой треба, та пӱдтрясує ся, вбы не было сїно дуже д земли прибитоє. Позират ся, вбы ся не лишило притряшеноє невбернутоє сїно. У дві годины зась ся йде вбертати. Но тото всьо зависит выд часу, ци має го челядня, ци нїт. А пак увечерї, докі щи не зайде сонце, не впаде роса, йде ся назад збирати в пласты. Кедь сїно высохло, та пласты грузят на мотора й везут домӱв, кедь не досухоє, сушат го на другый день.

И сяк ся робота робит доті, докі ґазды не видят, ож сїно вже файноє, сухоє, и мож го везти домӱв. Обы го не пересушити, тоже треба позирати. Даколи доста того, вбы го рано мало роздрылити, через годину вбернути, и на полудне мож ити помалы збирати й везти го гет.

На кӱсницях

Кошіня на полю мож назвати розминков ци репетиційов перед сїнокосами на кӱсницях. Туй уже треба поробити серйозно. У днешный час, при файнӱй погодї, сїнокосы занимавут мало бӱльше, ги тыждень. А кедь дождж, тоды годнї ся затягнути до двох тыждню̈в.

Спершу треба ми розписати, які сут у челяди кӱсницї, што там є. Кӱсницї сут по гранках тай у рїцї (у долинї). На долинї кӱсницї рунї, даґде спохові, айбо без берегӱв. Пиля них тече рїка авадь потӱк. Ото файнї коцкы, бо мож си на них пӱйти й на біціґльох та без біды косити. Файно на них, удатно. Межа ся позначат городинов авадь деревами. По крайках часто ростут хамникы з файнов буковов хащов. На кӱсницях ростут вӱльхы, май рїдко лїщаня. Даґде ся стрїчавут березы, айбо ґазды не хотят мати в ся на земли березы, бо пӱд ними не хоче рости трава, а пӱд вӱльхами файна росте.

Сут кӱсницї и по гранках – давно такых было бӱльше, айбо теперь такой ушиткі лишенї й позарастали. Рельєф ся рӱзнит – сут у берегах, на споховому, даґде на выдноснӱй рунинї. Всяды, кроме жолобка, де ся сушит сїно, по кӱсници насаженї вӱльхы. На тых коцках, што ближе д селови, насаженї сады. За площов кӱсницї всякі, выд невеликої загороды до доста великого дараба в пару гектарӱв.

Што має быти на каждӱй кӱсници? Десь у холодку мусит быти вацок, де челядня може ся розложити, выддыхнути, напаровати ся до роботы. Там си мож накласти вгне, зварити си їдїня. Має быти стӱл из лавицями, а пиля них колиба. Давно по колибах и ночовали, айбо теперь ся в них хыба держит якась серсама на сїнокосы, выскладована матарґа.

На дакотрых кӱсницях были тай сут деревлянї хыжчины, де челядь знала перебыти з худобов цїлї сїнокосы. Было там ушитко, што треба для комфорта. Даґде ся стрїчавут ваґончикы, у котрї ся накладут постелї, столы й иншый бутор, де си тоже мож супокӱйно ночовати.

Из кӱсниць ушитко ся сїно домӱв не везло. На нього ґазды паровали оборӱг, а май рїдко сїновал. Там ставало дуже читаво сїна, тай не мокло так, ги в копицях. Тому хосенно было мати оборогы там, де ся косило. Челядь приказує, ож пораз ся на горї, на оборогах ночовало, кедь треба ся было вбстати, а колибы не было.

Парованя до сїнокӱс. Сїнокосы – процес довгый, до нього ся челядь парує. Теперь ся зашориме за тыждень, та видит ся, ож довго, а щи не так давно ся косило вручну. Обы ся зашорити з сїном, треба было місяць. Де кӱсницї ближе д селови вадь у рїцї, там ся йде косити щи до Иванделя, а де май у гранках – там по Иванделю.

Дома треба скласти вшитку матарґу, вбы нич не забыти. У склянкы, битон (велику канту), набират ся вода, котрої треба мати доста, кедь близько не є зворины вадь кырницї. Позират ся, ци робит косїлка, бо кедь ся сказит при кошіню, та буде дуже паскудно. Ушитко ся накладе на мотора, вбы ся вывезло на кӱсницю. Туборӱв тоды дуже читаво – выд їдїня до кльонок, цуря, и всього иншого.

Матарґа – обща назва вшиткых інструментӱв, котрї ся хоснуют при сїнокосах. Роблят ся вшиткі вручну. Матарґа ся складат из косӱв, грабель, вил, вилок тай ушливӱв. Ищи сут дві довгі ноші, на котрых ся носит пластя. Кой пак ся натерьхат мотор сїном, та треба пауз тай важіль. Важільом ся придавит пауз, котрый сам буде давити сїно в кузові.

Докі вшиткі дома талантувут и парувут ся до кошіня, ткось иде ся паровати на коцку. Треба ся прокосити до вацка, хыжчины, наладити місто на мотор. Ґазда пак за тым косит, убкошує дерева, што стоят у межи, тай там, де тяжко покосити косїлков.

Другого дне ся выходит косити. Добре, кой уже вшитко напаровано, бо тоды си челядь сяде на вацкови, припочине й бере ся до роботы – не треба ся прокошовати й робити иншу дрӱбну роботу, што згубит дуже читаво часу. Ипен так, ги на полю, двоє йдут косити. Єден косит косїлков, а другый выдгартат траву. Инші, закі ся косит, ищи роботы великої не мавут, хыба харят коло вацка. Кой ся май читаво накосит, берут вилкы та йдут пӱдтрясовати валкы травы. Косити туй треба дуже читаво, айбо косїлков ся много вкосит, кедь файно робит. Сяк люди покосят, мало припочинут, и зась до роботы. Та до полудне полӱй уже великый, а щи до вечера є час косити. У кого май малї кӱсницї, та за день годнї вшитко змолотити.

Айбо читаво ся не накошує, бо не знати, яка щи погода буде, годна ся раз-два поміняти. Майвелика журба в сїнокосы – не як сїно посушити, а кобы лише не было тучі, та не треба буде всьо наскоро хапати. Не дай Бог, обы прилляло, бо такоє сїно пак хыба палити. Давно наша челядь так знала фіґльовати за частї тучі в час сїнокосӱв. Апостол Петро зазвідав Господа, де най паде дождж. Христос му выдповів: «Там, де просят!» Айбо Петро не дочув и причуло му ся: «Там, де косят». Сяк теперь фурт из неба то лиш пужат, то даколи красно уллє дождж. Тоды гия немало ся набігати, изобрати всьо в пласты вадь кагаты, тай што мож укрыти. И доста пӱдло, кой дождж приллє лише скошену траву, бо пак не мож выдорвати полӱй. Щи й теперь, тко йде з косов, та кажут му: «Идеш косити, та нарвеш дождж». Сяк на всякі трафункы наш нарӱд мав «поясненя».

Процес сїнокосӱв. Кӱсниця ся дїлит на услов­­нї дарабы, де за шором ся буде косити й сушити сїно. Скошену траву увечерї зачинавут згрїбати та складовати в пласты. Зависимо выд площи полою буде ся міняти число складеных пластӱв. Кедь є час, та трава ся спершу згрїбат у валкы, бо так ся май скоро складут пласты. Ото вже як парує, айбо в пласты мусит быти погреблено. Байлувут згрїбати и в кагата, айбо вто вже з сїном, бо травы спершу не є читаво у воросї.

Рано, кой спаде роса, та трясут ся пласты. Файно ся позират тай пытат паллаґ, ци не є на ньому росы, бо инак годен сїнови выддати. Лиш коли уже не є набізӱвне росы, тоды ся зачинат робота. Пласты ся трясут на рунинї, авадь на жолобі – выдносно великому за площов містї без дерев. Там стає читаво сїна й не паде на нього тїнь, тому годно файно схнути. Пласты за жолобком доношувут ся на ношах. Дві ноші забивавут ся пӱд пласт. Єден чоловік стає спереду, другый иззаду, берут за них и несут, де треба. Пак путь за тыми пластами треба пригрїбати. Майчасто ся так робит, ож єдны носят пласты, а другі їх красно розтрясувут ушливома. Позират ся, вбы не было дуже густо, бо не буде файно схнути.

За тым си мож ити припочити тай помалы косити в другому містови. Так ся получат, ож другого дне є вже й сїно сушити, котроє пак треба вшитко зобрати тай полӱй за тым гребсти в пластя. Сяк ся робота затягне онь до потемку.

Сїно треба вбернути хоть двычі, тому довго ся пиля вацка не посидит, треба рушати. Берут ся вилкы и вбертат ся такым само методом, што й на полю. Туй ся вбертат май легко, бо шуга не є такоє грубоє, ги на полю. Што ся згребло у валкы, тоже вбертавут, бо так буде май доходити. Сяк треба вбертати то єдно, то другоє. Ушитко ся робит пилувучи, бо котроє вже дӱйшло, треба зношовати та метати в оборога вадь терьхати на машину, а котроє посыроє, складує ся в пластя.

Тото сїно, што треба в оборӱг, спершу збиравут у пласты, а пак їх носят ид оборогови. Там єден чоловік мече сїно з пластӱв на оборӱг, а другый на оборозї файно розокладує. Кедь ґаздӱм ся видит, ож сїно щи не дӱйшло, такой на оборозї посыпавут сӱльов, тоды му хыбы не буде. Там, де было сїно, треба пригрїбати, што ся нагрїбат, пӱдношовати, и зась ся з того зробит пластя. Тото всьо сїно має ся зметати в оборога, а пак ся пӱйде збирати у пластя недавно кошеноє. Бо кедь на зеленоє впаде роса, не буде такої біды, ги на сухому сїнї. Тому роботу треба робити лише в сякому порядку.

Кедь челядь хоче везти сїно домӱв, робит ся инак. На тому містови, де схне сїно, позиравут, де буде майлїпше покласти машину. Пак сїно ся згрїбат, складує ся в пластя, и зношує ся в два великі кагаты. Кагаты ся кладут єден напротив другого так, обы ся межи ними вдїла машина. Дале вже каждый має роботу. Єден чоловік вымітує сїно на кузов, а другый терьхат. Пласты ся складувут и доношувут ся д машинї, пак тото ся файно пригребе, и убстає ся лише выметати всьо на мотора.

Кой ушитко сїно на машинї, тоды великыми грабльома убгрїбат ся з каждого боку, вбы не стырчало, а пак ся подає пауз, котрый ся яже ланцами. Обы го придавити д сїну, та треба важіль. За важіль годна послужити береза. Важіль придавлює пауз, а пауз – сїно. Тоды вже мож спокӱйно везти сїно домӱв, айбо раз-двычі стати перевірити ланцы.

Дома пак го треба розгружати. Спершу ся здойме пауз, а пак мож помалы сїно змітовати. Нараз ся всьо до чуре не змече, а треба го горї на стайню. Тоды єден лїзе на мотора, выдты змітує сїно на землю. Другый бере навилок и через чурь мече на стайню. На стайни тоже треба двох – єден буде перемітовати другому в конець сїно, де оно ся вже файно до верьха розокладує. Дуже ся челядь радує, кой сїно погреблено у пластах, айбо май читаво ся радує тоды, кой ушитко є на стайни тай у чури. Ищи до того читаво го є у оборогови. Усї тоды дуже довольнї, знаву по собі.

Отава

Давно отаву не косили. Тых, тко быв годен ото робити, были єдиницї. На полю ся всяды орало тай не косило, а на кӱсницях треба было накошовати дві копицї в колгосп, а єдну собі. Косило ся руками, што занимало дуже много часу. Было так, ож уже треба булї брати, а щи ся з сїном не заладили. У кого было зашорено на кӱсници, та туды гнали калгознї вӱвцї. Докі там были, челядня не мало ниякоє право.

Теперь майбӱльше отавы накошувут на полю. При файнӱй погодї росте доста скоро. Кой задожджит, та скоро выгучит. Отава намного лїпша выд той травы, што ся косила перва, айбо доста курта. Сяк є на тых кӱсницях, што май ближе села, тай там, де є близько вода. У май гӱрськых кӱсницях отава росте хыба при файнӱй погодї на май родючых містах. Там ся мусит косити дарабчиками – дарабчик пиля хамничка, дарабчик пиля оборога. Уся ся кӱсниця не косит. Сушит ся отава єднако, як на полю, так и в хащах, айбо процес ся вже буде рӱзнити выд сушіня сїна.

Отава ся косит так само, ги трава на сїно, лиш теперь ї намного май легко косити, тай май легко выдгартати. Скошенӱй траві давут покӱй, обы прӱвяла выд сонця. Кой высыхат, чинит ся ї дуже мало, тому треба йти, та згрїбати ї май до вороха, майчасто з єдного боку сотин тай из другого на середину. На кӱсницях ї згрїбавут у валкы. Сяк ся отава за єдным разом и повбертат.

Пак увечерї отава ся помалы збират у маленькі пласткы вадь кагатикы, бо єї ся чинит немного. Из семи сотин буде дас десять маленькых пластӱв сыряка, айбо сухої отавы кобы пак было хоть чотыри великі. На другый день, кой спаде роса, треба трясти пласты. Айбо трясе ся вже руками, бо ушливома вадь вилками паскудно ся бере, бо дуже дрӱбна. Пак на полудне йдут ї вбертати, но не вилкома, ай грабльома, бо вилкома зась не буде ся брати, а грабльома ся мало переверне. Сяк ся увечерї зась збере в пласты. Сушит ся доті, закі не буде суха. При годинї за пӱвтретя дны бы дӱйшла.

Треба повісти, ож отаві треба май читаво добагати, май файно, рядно сушити, айбо й худоба ї май любит їсти. Кой грузят на мотора, та не місят так, ги сїно, лиш файно у кузові вадь лафетї розокладувут. Дома, у чурьови вадь на стайни, на отаву є окремоє місто, де ушитку змітувут, обы не приметати сїно, котроє дає ся худобі каждый день.

Отава ся на полю косит, кедь дожджит, айбо є й година, зас три-чотыри раз на рӱк. На кӱсницях, пиля воды и близь села тоже сяк. Но а на тых коцах, што сут далеко май у гранках, кобы хоть єден раз.

4. Браня

Давно словом «хлїб» руснакы называли вшиткі продукты, овочі, зеленину – усьо, што си наґаздовали выд яри до осени. Хочеме мати хлїб на зиму, та треба в осени усьо напаровати. Брати булї (крумплї) – основа сеї роботы, бо з них ся й жиє. Кедь файно вродят булї, знає ся, ож у зимі будеме сытї тай из єчого ся буде варити токан худобі.

Нынї булї ся берут легко, бо копальов ся розрыє шорик, та лиш ся їх нам убстає помалы збирати у відра. Айбо сякоє полегшеня настало недавно. Тямлю, як ся брали щи давным методом, ручно. Из шорика си выкопати, булї вызбирати, по кошарах-відрах їх розметати, и сяк цїлый день. Сотин насаженых было доста, тай зачинав ся сезон май пӱзно. Теперь челядь хоче чим май скорше їх ся знебыти. Фурт ся пилуєме.

Браня – основна часть «забираня» з поля. Выберут ся булї, дале ся зачне ламаня, треба буде жати, пасулю убрывати, и робити щи читаво иншой роботы. Туй прочитаєте, як ся тото вшитко дїє.

Булї

Стара челядь каже, ож браня ся починало пӱзно. Айбо теперь усї в пилованю, тому датко вже посеред авґуста зачне косити бурян, обы выбрати булї. Инак усї ся рушавут у кӱнци авґуста.

Перед тым, як зачати з браньом, треба рано вадь увечерї (захолода) йти на сотины косити бурян. Майчитаво люди косит ручно, косами. Прийдут, зайдут си з єдного боку, та помалы косят до другого. Тяжко, бо файно треба выкосити межи шорикы. А бурян є всякый. Даґде го дуже мало – нать тай даґде повитиця – айбо є й такый бурянище, верьх челядня! Щи й з лободов. Тому кошіня годно быти тяжкоє зависимо выд буряну. Провбує челядь косити й косїлками, за тым само методом, што й траву. Лиш косит ся тяжко, тай выдгартати треба вже не грабльома, ай ушливома.

Но покосити – тото лиш єдно. У дакого такой у булях є дынник. Тоды, коли ся докосит до дынї, треба ї акуратно вырвати та понести в єдного вороха. Кедь дынь много, та на йсе пӱйде цїлый день. Докі дынї пӱрвати, покосити бурян, та день изыйде. А щи дома їх треба розгрузити, файно выскладовати, обы ся не побили, бо зачинавут дуже гнити. Бере ся й мало буряну на мотора, бо давут го корові. Кедь дынь мало, та змітувут ся до вороха, а забиравут ся вєдно з бульми.

Дома ся треба напаровати до браня: наладити міхы, кошары, відра, мотузкы, мотыкы. Поникати, ци робит копаля. Наварити на сесь день їсти, бо буде таланту до вечера. Усьо має быти напаровано, вбы пак мож было робити. Брати ся йде чим май рано, бо захолода май легко збирати.

Чим ся приходит на сотины, нараз ся з мотора знимат матарґа, ушливома у ворохы ся збират бурян, пригрїбавут ся шорикы. Тоды вже мож заводити копалю й зачати рыти шорикы. Рыє ся почерез шорик, бо инак бы вшиткі булї попримітовало глинов. Каждый челядник рыє по шорикови, а кой ся шорик вызбирує, тоды ся впят розрыє. Треба щи позирати, ож из яков файтов буль розрыв ся шорик, обы їх не перемішати, не зметати вєдно.

Кой шорикы розрытї, тоды ся вже мож брати збирати булї. Збиравут авадь усьо до вороха, у єден кошар, авадь дїлят на дрӱблю, посадку, тай великі – тоды ся берут три окремі кошары вадь відра. Кой ся назбирувут у кошарови, та сыплют їх у міхы. Сяк помалы ся робит цїлый день, хыба си мож мало припочити на полудне. Повнї міхы ся складавут до вороха, обы ся зверьхы наклало їдїня. Такой за тым «столом» ся й заїсть.

Увечерї ся треба збирати. Яжут ся міхы, значат ся, обы знати, якый сорт. А пак помалы всьо треба складовати на мотора. Копалю, міхы, матарґу, дынї, тай пару навилкӱв буряну корові. Дома ся посадка сыпле на кльонкы, вбы прӱсхла. Пак ся перебират и сыпле в пӱвницю, де є налаженоє місто. Тко булї не дїлит, ай збират до вороха, тот їх дома высыпат из міхӱв та перебират.

Быля

Кой ся выберут булї, треба пак помалы йти ламати. Уже не треба дочіковати, вбы быля «достигло», бо в днешный час го жнут лиш єдиницї. Тому выберут ся булї, тай такой иде ся в поле ламати. Там уже тко як хоче – датко струча ламле, та за єдным разом такой лущит, а датко лиш ламле, а лущит пак дома. Стає ся на зачатку сотины, заходит ся три шорикы ци бӱльше и ламле ся. Треба позирати, вбы не попролишовати. Ламлют у кошары й такой сыплют у міхы, авадь змітувут у ворошкы, а вызбирувут, кой усьо вже готово. Кедь у былю сут дынї, за єдным ся разом пӱрвут та заберут.

Тко лущит дома, тот выскладує на дворї міхы, повысыпат струча, и почне роботу. Высыпле ся чим май бӱльше струча, вбы просыхало – айбо тӱлько, вбы ся встигло й полущити. Піря ся выдрыват и змітує до вороха. Пак го зберут и у веретї понесут до чуре. При ковпотї давут корові. Струча ся зась збере в міхы, а пак ся высыпле на подї, обы схло до зимы, до суканя.

Кому треба быля, тот по ламаню йде го жати. Выжне ся тӱлько, вбы было на снӱп, пак ся кладе у ворошка и яже. Дїлят ся так: єден жне, другый яже. Снопы змітувут у великі ворохы, а пак везут домӱв. Зась нагадаву, ож кедь быля посыроє, та припиравут го на обшарю на стїны хыжі, а кой видят, ож уже точно сухоє, лиш тоды го складувут у кладнї. Спершу го на драбаню (закопанӱй убтятӱй вӱльсї) складовали издолӱ, чинили каландяк (закрученый снӱп), а за тым вішали изгоры. Так ся чинят кладнї.

Кедь быля не треба, та де го дїти? Тоды го по ламаню не кывавут, а заказувут трактористӱв, обы го пересїкли. Кедь ся видит, ож тото ся быля не приоре, тоды го йдут згрїбати та палити гет. А ткось пӱйде на сотины, выжне быля, змече го у ворохы та спалит.

Тко жне быля, мусит ищи йти прикоповати быляницю, што ся за тым лишит – она ся файно не переорує. Робит ся тото в осени вадь у яри, кедь ся не встигне.

Пасуля й бурак

Кедь пасуля на сотинах, перед браньом буль треба йти на поле, вбы ї пӱрвати гет. Авадь робит ся инак: прийде ся, помыче ся вшитко тыча, и повезе ся домӱв. А пак уже дома з тычок убрывавут пасулю. Кедь пасуля в былю, та тоже ї йдут убрывати перед тым, як жати. Но челядь так робит, ож кой иде ламати, та за єдным разом пӱрве пасулю. Рве ся в кошар, а пак ся сыпле в міхы. Міхы ся пак несут на пӱд та вішавут ся до зимы. Датко высыпле пасулю на подї, вбы схла. Тко як хоче тай тко як годен.

Кедь челядь ся пилує вшитко поробити, та з бураком ци рїпов ся не пилує – бурак росте щи в септембрї, шкода го мыкати. Час на нього приходит пак у октовбрї. Заходит си челядь по пару шорикӱв й зачинат мыкати. Вымкне, почистит выд глины, мече у вороха – и сяк до кӱнця сотин. Датко такой притинат листя, датко го притинат дома. Дале бурак ся змече з ворохӱв в кузова, тай мож го везти домӱв.

Дома бурак змітовали до вороха пиля пӱвницї. Там го убрїзали выд листя, перебирали, пак складовали в пӱвницю. Окреме складовали побитый, обы нараз зачати ресеровати худобі.

Забираня

«Ци забрали сьте ся з поля? – Нєт, щи бы йти та бурян палити». «Забираня» в нашої челяди – не лише выбрати булї, ай щи захарити на сотинах. По браню люди щи не раз приходят на сотины.

Майпервоє треба попалити тот бурян, котрый ся вбстав, бо вшиткый ся домӱв не забират. Раз го треба вбернути, обы просох. Лиш пак го зберут у пласты й попалят. Дале челядь иде й красно загрїбат ушиткі сотины. Де є читаво камене, та вызбирує у відро, сыпле на путь. Старавут ся, вбы на сотинах было «чисто». За єдным разом позначат межі палями, обы не йти окреме перед ораньом.

Опят – тко заказує, вбы му быля посїкли, пак тото всьо згрїбат и палит, кедь хоче. Тко быля жав, иде скоповати быляницю. Тко хоче засїяти сотины, де были булї, годен засїяти цвіт такой за тым, як ся позахарює.

5. На обшарю

Пишу, як днесь ґаздувут русины горїшньої Боржавы. Туй им вырӱс и затямив, як было май давно, а як теперь, як ся вшитко поміняло за тот недовгый час. Єдно, што ся з роками не мінят – руснацькі обшаря. Які были май давно, такі сут и теперь, не міняє ся стиль. Сучаснї ремонты не рушавут давно закладену нашыми людьми структуру – и тко ся строит теперь, та ипен так мурувут ид хыжи стайню, хоть може ї пак и не буде треба.

Што є на нашых обшарях? У хыжи мусит быти ґазовка (окрема хыжа з плитов), баня, кӱхня, приймалня, пӱвниця, клїть, пӱд, котелня, но тай комнаты, де жиєме. Пӱвниця годна быти при хыжи, авадь, май рїдко, в берегови.

Пиля хыж часто сут пристройкы тай стайня з чурьом. У чурьови наметано сїно, є сїчка, вбы сїчи быля. Має свої великі дверї, вбы ся сїно легко метало, кой ся привезе. Верьх стайнї є пӱд, котрый ся тыж закладує отавов тай сїном. У кӱнци стайнї сохтовали чинити захӱд.

Попиля стайнї найдеме хыжчину («свинську кӱхню»), де ґаздыня варит свиням токан. Там ся хранит мука, отрубы, зерно, ресерувут ся булї – вшитко, што треба на ковпӱт.

На каждӱм обшарю є потач на кури з малов загородов. Є дрыварня тай котелня з камином на дрыва. Даґде сут мурованї будїлкы, айбо рїдко. Тко ся занимат деревом, має дома майстерню. Но тай усяды вже сут ґаражі.

Перед хыжі часто видко городцї з насажеными косицями тай малыми деревцятами. Кедь хыжа скрайкы села, та тоды до обшаря є й берег, де насаженый сад из усякыми деревами.

Коло хыжі знавут рости яблӱнкы, дичкы, сливы, вишнї. Садят ся рібізлї, малины, даґде и ягоды. Што хоче ґазда, тото си й посадит. Айбо майглавноє, што мож назвати русинськым символом – тото грезно, виноград. Было и є в каждого – не стрїчало ми ся ани єдно обшаря, де бы не росло вино.

Окреме мож уповісти за пӱвницю тай клїть. У пӱвници руснакы хранят ушиткі свої запасы. Чинят ся полицї на закладованя. Сут там гордовы з вином тай кваснов капустов. Найде ся місто на ящикы з налажеными яблыками. Окреме щи є пӱвниця, де позасыпованї булї тай выскладованый бурак. У кого вродили дынї, тоже їх складувут ид буракови.

У клїти май тепло тай сухо. Там ся держат міхы з молотым цукром тай білов (пшеничнов) муков. Горї, на ключках, вішавут солонину. У баняках стоит варена свинська масть. Годна туй быти складена сӱль у бочках тай ушитко инше.

Кӱлько держиме худобы?

Теза, ож худоба нас годує, страчат актуалность. За послїднї рокы люди яли масово здавати коровы, бо не хотят каждорӱчноє талантованя тай каждый день рано-вечӱр ковпотити.

Май давно корова была в каждӱй стайни, а майчасто корова тай телиця. Тко не держит корову, айбо треба му молока (приміром, малӱй дїтинї), тот годен держати пару кӱз. Свинї держат маймало дві великі й дві малї. Тко їх рїже на продаж, годнї держати й до чотырьох. Конї в простых ґаздӱв вже не сут. Уже ся дораз не лишило вӱвчарю̈в, котрї бы мали вӱвцї, ягнята – а давно были такой на каждӱм обшарю.

На обшарю є потач из загородов про кури. Держат їх тко кӱлько хоче. Сохтує ся каждый рӱк куповати молодї кури ци пітята, бо котрї кури переставут ся нести, та рїжут. А тко має близько пиля хыжі рїку вадь потӱк, тоты си часто купувут и качкы. Датко держит пулькы, перепілкы, айбо вже май рїдко.

Ковпӱт

Ци робочый день, ци недїля, ци великоє сято, ги Благовіщеня вадь Великдень – ковпотити каждого дне мусай. Ґаздыня вадь ґазда зачинат ковпотити раненько, щи до шістьох годин. Берут на ся, так повісти, робочоє цуря, и йдут до хыжчины, де сут відра, токан – усьо, што треба. Важно мати «свинську кӱхню», бо там ґаздыня зварит токан, наресерує булї тай бурак. Не треба йти в ґазовку по сю̈й роботї, не робит ся в хыжи безряд.

Уподовж стайнї є дорӱжка, пиля котрої ся чинит шанц, де мож згартати гнӱй до вӱчка, што є в кӱнци. Многі мавут проведену воду до стайнї. Сут дверї зо двору тай выд чуре, три міста на худобу – єдно на теля, а дві, з яслями, на корову тай телицю. Дале є кецок на малї свинї тай кецок на великі. У каждому кецкови є валӱв. Ищи єдны дверї ведут выд кецка з великыми свиньми на двӱр, на окрему площадку.

Корові ся мече навилок сїна, чистит ся спӱд ней гнӱй. За тым ся мече лист, обы ю̈й было сухо. Потому, як изїсть сїно, дає ся ю̈й пити відро воды. У валӱв великым поросятю̈м ллє ся токан, розмытый из помыями. Токан из молоком ся дає малым поросятю̈м уже тоды, кой ся здоит корова. Кедь є теля, молоко ся ллє такой у відрятко и дає му ся з рук пити. Корові ся верже щи сїна, позахарює ся. За сим ся кӱнчат ранїшньоє ковпочіня в стайни. Пак ся пӱйде д потачови выдкрыти кури, усыпати їм зерна з кендерицьов тай налляти воды.

На полудне ся ковпотит тоды, кедь сут малї поросята тай утелила ся корова. Корові ся зась верже сїна, почистит ся спӱд ней, постелит ся листом. Корову треба здоити, а пак напоити теля, пак вылляти токан из молоком малым поросятю̈м. Ищи ся дає корові вода, мече ся сїно тай отава. Отаву давут тоды, кой корова ся втелит авадь має ся втелити. Увечерї ся ковпотит так, ги й рано. Ищи треба йти закрыти кури.

Каждый день у лїтный час мече ся корові «зеленого» – травы тай буряна – лиш немного, вбы ї не болїло выд сыряка. Сяк ся робит, бо коровы не женут пасти, фурт лишавут у стайни. Ресерує ся бурак, перемішує ся з муков, та тоже ся дає їсти корові. Кедь є пиля хыжі керт из яблӱнками, та яблыка не ресерувут худобі, вбы не была искомина. Свиням тоже много не мож. У зимі ся бере быля з кладнї и сїче ся сїчка. Сїчка ся збират у великый баняк, туды ся мече два-три черпакы мукы й заливат ся горячов водов. Сїчка ся дає рано-вечӱр.

Сяк ся ковпотит каждый день – так, ги й давно. Айбо вже мож пораховати тоты обшаря, де є ковпӱт, а пару рокӱв тому быв усяды.

Ріхтованя дров

Дуже ся теперь журит челядь, ож як тай де бы си заготовити дров. Май давно сяк не было. Кой им быв малый, та клали сьме огне в шпорї. Выд нього было тепло такой у двох комнатах. Ищи ся включав ґазовый котел. У зимі в хыжи было тепло, дров не треба было дуже читаво. Доста было мати єден-два кузовы «Газ-66», тай щи ся й убставало.

Дале настав крізіс, за ґаз пӱдняли захмарну цїну. Ушиткі мусїли перейти на инчакі котлы, котлы на дрыва. Тоты не такі ефективнї, ги ґазові, айбо куды ся дїти? Теперь на зиму треба заготовити мінімум пять машин (!) – исе дуже читаво. Цїна на дрыва дуже выросла. Датко на них дуже зараблят, а простоє чилядня бідує. Бо де їх тӱлько заготовити?

Дрыва у нас ріхтуют такой на кӱсницях, кой ся пӱдчищат. Товстї дерева ся вбалявут и рїжут на ковбицї. Убалявут дерева пиля кӱсниць, у хамниках, айбо за йсе ся треба договорьовати з лїсниками. Мож пӱйти на лїсництво та там си выписати, авадь прийти си нарїзати на стакаду, авадь самі ти привезут домӱв – за всьо буде инчака цїна.

Які си дрыва рїжут наші руснакы? Май ся всїм любит бук, бо є файный, без сучкӱв. Айбо кедь сякого не є, та кобы хоть штось было. Майбӱльше ся з кӱсниць везут вӱльхы тай березы. Продає ся майчасто бук. Процес читаво розписовати не треба: убалив дерево, убрїзав выд рӱща, рӱща зметав набӱк, нарїзав ковбицї, ковбицї зметав у кузов, тай уся робота.

Дома дрыва змітувут у вороха, пак колют надрӱбно и навелико. Дрӱбнї дрыва треба в шпоры тай каміны, а в котел пӱйдут и великі, пару тонкых треба лиш обы розкласти вгня. Кой ся поколют, дрыва ся складувут у клїтку в дрыварни. Окремоє місто (навес) на дрыва правлят и на дворї. На зиму тоже треба наколоти трїсок на розоклад. Добре, кедь дрыварня стоит близько д котелни, инак каждый день треба читаво носити.

Гнӱй

Кой ся кӱнчит браня, зашорят ся всї роботы на полю, тоды на сотины зачинавут возити гнӱй. При ковпотови ся вымітує через вӱчко вон на площадку, де ся выдводит и муст. Выдты го возят на тоты сотины, де слабо родит земля, а кедь гною є много, повезут го на всї сотины. Там го сыплют у ворохы, а кой ся дорадят орати, перед тым го пӱйдут розтрясовати.

Везут гнӱй и на засїянї сотины. Там го розтрясувут, обы май росла трава. Датко везе и на кӱсницї, де трясе там, де дуже слаба трава. Гнӱй – файноє добриво для землї.

Пӱдчищаня

Пӱдчищаня в руснакӱв є у яри, лїтї и осени. У яри майчитаво пӱдчищат тота чилядь, што має берег пиля обшаря вадь кӱсницю з кертом. Треба гребсти лист, пак го палити вадь носити в хамника. Не знаву, выдколи ся йсе зачало, айбо каждый прискіп тай дерево ся білит. Кроме того, треба поскоповати драча, поубтинати городину, кедь не убтяла ся в осени. Кедь кыртина надула копінкы, треба йти їх розгрїбати, авадь вызбировати й высыпати землю.

У лїтї зачинавут пӱдчищати такой нараз по сїнокосах. Там ся убтинат прямник, скоплює ся драча. Май много роботы є з вӱльхами – треба їх убтинати, а пак тото рӱща тьогати та складовати у ворохы. Великі вӱльхы вбалявут та рїжут на ковбицї, такой ся заготовлювут дрыва. Там, де ся буде косити отава, забивавут великі рїзкы, обы знали вӱвчарї, ож не мож туды буде пущати вӱвцї.

В осени йдут пӱдчищати вже тоды, кой упаде листя. Помалы ся гребе й носит ся у веретах у хамника вадь у вороха, де ся палит. Гребсти в осени намного май файно, ги в яри. Щи не впав снїг, та файно ся выгрїбат. А в яри, як ся потопит снїг, та не мож тото листя выд землї выдорвати.

За єдным разом нагрїбавут файного лїщанкового листу вадь листу з бука та набивавут у міхы. Його пак дома складувут и стелят пӱд худобу.

Щи ся люди збиравут ремонтовати путь у бӱк їх кӱсниць. Прокопувут яркы, убтинавут дерева, и роблят усяку другу роботу, вбы май легко мож было везти ся на моторах у гранкы.

Домашнї таланты

Кроме ковпоту, русины мавут за цїлый рӱк иншакі таланты на обшарю. Які вто будут таланты, зависит выд поры року. У кӱнци осени й на зачатку зимы треба рїзати свинї. Пак фурт носити дрыва до хыжі тай у котелню, пӱйти нарубати тыча тай паль, та привезти на самотяжках. Промітовати снїг, кедь читавый нападе. Пасулю лущити, сукати, буль навбирати.

У яри, кой ся потопит снїг, загрїбат ся в двӱ­рцьови, білят ся прискіпы. Ґаздынї зачинавут садити перві косицї. Пӱдчищат ся в берегови. Каждый день ся штось найде. Майбӱльше пак роботы є з погороднинов.

У лїтї з нев зась читаво роботы. Майбӱльше ґаздынї закладувут усячино на зиму, варят лекварь, чинят узвар. Дорӱжкы замітавут, чӱхавут, держат дворець у порядку, выріхтаным.

В осени квасят капусту, рвут грезно тай яблыка пиля хыжі. На яблыка правлят рвачку, котру натїгавут на тычку, вбы досягнути. Грезно пак давлят на вино тай сок. Листя грезна ся убтинат и носит гет. Фурт ся гребе листя у двӱрци. Кой уже видко, ож усьо упало, тоды файно захарювут. Даколи возят гнӱй пӱд прискіпы, садят часнок. Сяк усьо напаровано на зиму.

Но тай єден из май главных талантӱв, май у жӱн – тото харити в хыжи. «Харити» – термін широкый: тото й порохы втирати, пилососити, замітати, чӱхати… Каждый день треба зварити їдїня, без того не буде. Кладе ся мыти цуря. Доста треба нарабляти, мывучи фіранкы тай паласы. Но тай усе ся паровати на недїлю тай на сята, а каммай на сяткы, до котрых ся парувут тыжднями.

Свіжанина

Из приходом морозӱв карпатські русины сохтувут рїзати поросята, котрї ся рӱк держат и выдгодовувут. У сесь час ся добре будит солонина и мнясо, што ґаздӱм лиш на хосен. Айбо давно не вшиткі были годнї держати свинї. Датко їх не мав, бо тяжко было выгодовати. Тоды рїзали козята, ягнята. Айбо у многої челяди за основу дїля мняса были свинї. Як до ярьованя авадь кошіня, до сього «сытного» сезону треба ся было паровати.

Давно зачинали так, ож паровали си много файної папороти, котров убпальовали поросята. Лампы на бензинови прийдут ищи нескоро. На папороть ся ходило выд зачатку новембра. Челядь брала міхы, вязанкы, та йшла в хащу д толокам. Папороть найти было тяжко, бо всяды ся косило, были толокы, де ся пасло читаво худобы. Майлїпша папороть была в драчу, там ся лишала высока тай руна. Треба ї было нажати на дві файнї вязанкы, а дома пак вымыти й посушити.

Из рїзалником, гентешом, треба ся было договорити навперед, бо їх было лише пару на село. Професія гентеша за мадярӱв, а потӱм и за чехӱв была цертіфікована – треба было не менше пӱврока-рӱк ся вчити в цертіфікованого гентеша из стажом бӱльше пяти рокӱв, а потому складати екзамен. Кедь у єдного гентеша двоє не склали екзамен, йому самому брали цертіфікат.

Як давно, так и теперь, ґазды ся брали рїзати зрана, вбы быв час талантовати з мнясом. Гентешови фурт помагали єден-дває люди – раз вытягти порося из стайнї, а пак помагати з палїньом тай розбираньом. Порося раз убертали на єден бӱк, примітовали папоротьов и палили, а пак тото робили з другого боку. Дале гентешови треба было акуратно розбирати.

У давных хыжах дым из печи йшов до сїни, з сїни на пӱд, а з пода попӱд стрїху на двӱр. На пӱд и клали солонину, котра ся будила выд дыму. А пак ї на лїто складовали у гордовы.

Мнясо было делікатесом про руснакӱв. Не їло ся каждый день, а лише на праздникы. Пораз го давали хворым ци малым дїтьом. Мнясо солили та вішали на пӱд, на банты. Пікниця была лише на великі сята.

И днесь маєме цїлу традіцію рїзаня за морозӱв. Коли ся зарїже веперь, та треба два-три дны талантовати з мнясом, а щи за тыждень будити солонину. Дуже є читаво роботы – первого дне ся робит и до попӱвночи вадь ищи май пӱзно.

Гикой давно, треба ся договорити на день тай час из рїзалником. Ушиткі бы ся хотїли договорити чим май скорше, вбы мати час талантовати з мнясом. Обы рїзати чим май скорше, рїзник мусит прийти дуже рано, коли щи довго буде потемок. Тому ґазды позиравут, обы там, де ся буде рїзати, робила литрика.

Теперь уже на папороть ходити не треба, хоть є ї дуже читаво. Свинї ся палят лампами на бензинови, та ґазда мусит напаровати пару літрӱв навперед. Приносят ся два цапы тай великі дверї, ци инакый стӱл. Складувут будїлку, кедь она деревляна (розкладна). Ищи ґаздови треба напаровати чистї великі дрыва, котрыми ся порося пӱдопре горїлиць, кой го треба буде вже розбирати. Не забыти напаровати мотуз, котрым будут язати порося, кой го будут из стайнї выводити, тягнути. Кедь у хыжи не є бӱльше люди, та треба ся щи з дакым договорити, вбы прийшли помочи тягнути, а кедь треба, та й убстати ся палити.

Ґаздыня парує лаворы, банякы – вшитко чебря, котроє треба буде на мнясо, а треба го дуже читаво. Приносит ся корыто, в котрӱм ся буде солити солонина. Треба напаровати й сӱль, начистити часноку на пікницю. Видит ся, ож нич тяжкого не є, айбо сякі пӱдготовчі таланты забиравут много часу.

Рано, кой ся рїже порося, ґазды вставут и роблят си роботу: ґаздыня ковпотит, а ґазда палит литрику, выносит ушитко, што треба, на двӱр. З правила ся хотят зашорити на годину май скоро, ги прийде рїзалник, обы всьо было напаровано, и мож ся ймати до роботы. Рїзалника раз честувут кавільом авадь узваром, а пак ся вӱн парує до робочого процесу. Приносит усякі ножі – єдны на рїзаня, другі, вбы порося чистити. Точит їх, кедь треба. Ллє бензин и розпалює лампу – треба ю̈й час, обы ся прогрїла. Кой усї ся зберут, мож ити в стайню.

Люди заходят у стайню та шіковно планувут, як выпровадити порося на двӱр. Ґаздыня стає пиля коровы, сокотит ї, вбы ся не напудила ци не стала ся инчака хыба. Гентеш иде в кецок, ид поросятю̈м, выбират, котроє треба, мотузом яже за лабы так, обы перепуженоє легко было тягнути. Даколи му натягне на голову відро, та так помалы го вытїгавут, обы ся не так бояло. Кой порося вже на дворї, рїзалник го тым мотузом шпотат, а люди в другому кӱнци мотуза мӱцно держат, обы собов не било. Пак рїзалник наскоро досїгат нӱж та рїже порося. Рїжут у нас поросята в сердце, а майчасто в шию. Чекавут три-пять минут, обы стекла кров, и лиш так го кладут на напарованый стӱл.

Зачинат ся процес: двоє-троє люди зачинавут убпальовати свиню тай такой ножом чистити выд шерсти, котра убпалена легко ся выдшкрїбтує. Убпалювут тай чистят з єдного боку, а пак перевертавут на другый. Дале свиня читаво, начорно палит ся лампов, зась из єдного боку, а пак из другого. За єдным разом выдрывавут гет папіркы.

За тым, як свиня убпалена, поливавут ї горячов водов, и давут мало часу, вбы «накысла». Дале єден чоловік изливат горячу воду, а другі чистят. Майтяжко чистити там, де гучок тай уха, туды воды треба лляти майбӱльше. Ґаздыня позират, ци заходит воды, та доносит.

Дале рїзалник зачинат розбирати. Выдрубує и рубат на дарабы голову. Такой из шиї рїже ґаздыни мняса, вбы зварила на фрыштик. Дале ся бере вшитко за шором тай мече ся в лаворы ци инакоє чебря. Келюхы кладут навкреме и раз прячут. Дале вже мнясо носят та вішавут у будїлку, а дарабы солонины носят у корыто з ропов. Солонину з мнясом вішавут навкреме будити. Кой ушитко ся зробило, ґазды кличут рїзалника за стӱл на фрыштик, де мусит быти свіжоє вареноє мнясо.

И дале є туй сила роботы. Ребра, лабы треба убрїзовати, а мнясо рїзати надрӱбно на пантликы. Тото пак мнясо моле ся в млинцьови, набиват ся пікниця. Май навелико рїжут мнясо на тушонку. Ідеалноє, черствоє мнясо, за котроє кажут «рыба», рїжут окреме. Кӱстя, што ся лишат, рубавут на май малї дарабы, а дакотроє будят (май ребра).

Варят ріжкашу, котру треба буде на гурку. На ней треба зварити сердце, печӱнкы, язык, и почкы свини. Тото ся пак моле и набиват ся гурка. Як на гурку, так и на пікницю треба кышкы, котрї ґаздыня все мыє в рїцї, потоцї, а пак у хыжи щи поверьхы чистит. На пікницю до фарша щи молят часнык и додавут попрю тай соле. Гурку пак варят, а пікницю несут у будїлку.

Будїлка – спеціалноє місто, де будят солонину тай пікницю. Ищи там годнї будити шойт тай инше. Сут будїлкы вымурованї тай деревлянї, розкладнї. Дрыва ся кладут не тоты, што в шпор – парувут ся дрыва з овочных дерев, ги слива, яблӱнка, вадь дичка. Дым из сякых дров буде мати файный аромат, котрым ся красно пробудит солонина. Про аромат знавут класти на огень піря з струча, а пораз и струк.

Солонина день-два стоит у ропі, а пак ї будят за пару днӱв, закі не буде файна. Пікници доста й день. Ищи топлят на шпорї сало тай шкваркы, вбы была масть. Роблят ся щи всякі дрӱбнї роботы – приміром, нарїзати кожу вадь закласти шкваркы. Тко што любит, тото си налажує.

Ися робота – приклад того, ож як у днешный час ся вчинив сохташ. Сут туй и народнї вірованя – кой гентеш зарїже свиню, выдтинат ю̈й кӱнчик хвостика, а ґаздыня го мече в стайню, у кецок, обы свинї были чеснї. Рїжут у нас и телята, айбо сякых талантӱв, што бы мали почесть межи руснаками, там не є. Там што? Зарїжут, издоймут кожу, розберут, порїжут на дарабы мнясо, кӱстя порубавут – и конець. А з свинями вже сут традіції, період свіжанины ся чекат. Но тай які вечӱркы фурт были! Уже выд рана ся сходили жоны, та помагали талантовати з мнясами. Робила ся робота, тай за єдным разом доста было бесїд. Быв сохташ нести ташку из свіжанинов родичӱм, обы й они си заїли мало свіжака.

Датко вже не знає чинити пікницю, гурку, шойт и всьо инше, а мнясо складут у камеру тай готово. Айбо май много є тых русинӱв, што щи талантувут ипен сяк.

Позадслово

Кeдь дӱйшли сьте досї, та теперь знаєте, як ґаздувут руснакы Горїшньой Боржавы. Пишучи за вшитко, што є в книжцї, не глядав им матеріал десь по архівах, бо вӱн ушиткый є дарабчиком мого живота, живота мої тай каждої фамілії. Йсе є жива, днешна руснацька етноґрафія.

Усьо, што туй написано – вто реалії ґаздованя тай людськых талантӱв. Без ґаздованя упустїє обшаря, з нїчого буде жити. Без каждоденных талантӱв челядня не буде годно мати нич, бо кедь дома ся талантує, та є й порядок у хыжи. Айно, треба доста робити, айбо завто є з чого жити.

Но треба ми дати отвіт на дакотрї звіданя. Нашто-м ся дорадив писати ипен на сяку тему? Яка главна цїль мої роботы?

Уже довго пишу за вто, як было в давнину. Як люди жили, у што вірили, як ґаздовали. У животї руснака майглавнї міста занимали звыкы (сохташ), реліґія тай ґаздованя. Йсї три елементы фурт ся дотуляли єден до другого, што й, видит ми ся, усокотило карпаторусинськый народ дотеперь. Знаєме, ож нашым людьом треба было ґаздовати, вбы з чогось жити. До того віровати в Бога тай молити Му ся, вбы даровав сил тай сокотив їх выд усякых бід. Пиля того мали читаво звыкӱв тай ритуалӱв на кажду ситуацію в житю.

Много-м писав за давнину, а пак думаву си, ож хосенно бы написати й инше – як руснакы ґаздувут теперь. Што й як ся поміняло в єднӱм из майважных елементӱв нашого живота. Так увидїли світ начеркы, котрї сьте прочитали в первому роздїлї. Люди роблят, обы мали што їсти, тай мали чим кормити худобу. Тому сьте читали за їдїня, парованя запасӱв худобі, як руснакы паровали й парувут ся до зимы, што роблят у зимный час. Не годен им быв забыти за міста, де ся ґаздує: обшаря, городы, поля, кӱсницї – што теперь из ними є. Пиля того догадав им за русинськый промысел – што люди майстровали.

Исї ґаздӱвські очеркы за давный и днешный час трутили ня май дале – на опис нынїшнього ґаздованя карпатськых русинӱв на примірї Горїшньой Боржавы. Главна цїль – указати, як ся поміняло нашоє ґаздованя пӱд уплывом усякых факторӱв – модернізації тай днешного розуміня сього світу.

Могли сьте прочитати тай поруняти, ож як ся поміняло ґаздованя, як ся теперь робит. До ярьованя як ся паровали давно, так и теперь. Выд ярьованя до забираня, выд сїнокӱс до сушіня отавы штось ся робит ручно, ги давно, а штось ся модернізовало й полегшило нашоє талантованя. Можете досудити, ож теперь стало намного май легко садити, вадь нарабляти з сїном, ги щи адде недавно, коли вшитко ся робило руками. У совітськый час много проблем было через колгоспы, на котрї треба было читаво, так напишу, служити. И нїґде ся было дївати. Пак ся вшиткі землї вернули своим ґаздӱм. Помалы ся робило й жило, довго ся нич дуже не міняло. Тото адде, пару рокӱв тому, читаво ся модернізовало ґаздӱвство.

Уже всї майлїпші землї перейшли руснацькӱй челяди, много роботы вже ся не робит ручно – видит ся, ож нашоє ґаздованя бы ся мало пӱдтягнути щи на май высокый уровень. Айбо так ся не стало. Парадокс, айбо робити стало май легко, а люди ся роботы стали лишати. Файно тямлю, кӱлько кӱсниць было по гранках – теперь усьо позарастало; кӱлько много сотин. На полю ся засажовало, а теперь десь по дарабчику, а инше засїяли травов.

Люди перестали держати худобу. Уже на перстох мож поличити, у кого на обшарю є корова. Многі бӱльш не держат свинї, ани кури. Зашто нашоє ґаздованя пустїє? Завто, ож люди, кой увидят можность десь заробити, та повідят, приміром, ож нашто садити булї, кедь и так си куплят. Нашто держати корову, кедь они си молоко куплят. Такый настав світ, ож усї ся женут за грӱшми. Щи їх не заробили, а вже си з ними планувут. Чинят из ся панство, котрому ганьба на земли робити. Айбо часто тоты, тко казав, ож не треба їм ґаздовати, бо зароблят си гроші, та всьо куплят, не годнї ся дуже розогнати. Но кедь тото їм нагадати, та дуже ся сердят. Мы нагадовати ци штось казати нич не будеме, най робит каждый як знає.

Друга немаловажна цїль – сохранити інформації за тото, як люди роблят теперь, обы з часом мож было поруняти єдну добу з другов. Знаву на бізӱвне, ож тко узьме сесю книжку в рукы десь через 50 рокӱв, буде ся чудовати, ож сяк ся ґаздовало. Світ ся крутит, ги вітруля – та ипен так ся помінят ґаздованя в будучности, ги поміняло ся выд давна до теперь. А може колись у будучности руснакы й не будут ґаздовати? Будут на нашых землях фермы, выдкы си й буде челядня куповати продукты. Дуже годно быти й сяк. Та ци не хосенна буде йся книжка? Ткось прочитат, ож як тото, бывало, руснакы садили, д сїну ходили тай худобу щи держали. Повість: «Ей бо тото были часы! Ґаздовала тоды челядь, доста робила!» Ипен сяк и мы кажеме, кой читаєме вадь слухаєме выд старшины, як ищи давным-давно наші люди талантовали. Тому ся читаво надїю, ож файно тай подробно-м розписав за нашоє руснацькоє ґаздованя. Описав им ушитко, што роблю сам, робит моя фамілія и вшиткі простї руснакы по селах Боржавськой долины.

Не буду заключати, ож ци важноє теперь дїля руснака ґаздованя, ци нїт. Най си каждый повість, ци є му хосен выд роботы на земли тай талантованя з худобов. Но треба на послїдок написати, што ми повіла прабаба Марія Мынькова, кой у фебруару зачала ся война. Прийшов им быв за ней знати, ож як ся має, та яли сьме говорити за тоту біду, што ся стала. Тоды ми й повіла сяк:

«Исе-м уже другу войну застала, єдну-м уже пережила, та знаву, яка тото біда. Айбо повім ти, ож няньо ми держав читаво худобы, мали сьме землю, робили сьме на ню̈й, та мали сьме што їсти. Дяковати Богу, были сьме сытї каждый день, а што хыбіло на обшарю, та міняло ся на їдїня. Та так помалы сьме перебыли. Сяк и теперь – кедь посадиш хоть тоты булї, та вже будеш знати, ож штось маєш. Та треба садити, талантовати, вбы было своє, та якось помалы перебудеме и йсю біду».