Кривулька

Лемко Лемка пізнат за чугом, а Лемкыня Лемкыню…? За кривульком!

Каждый рік активны Лемкы проводят вельо розмаітых спіткан, де молоде, і не лем молоде, поколіня може ся дізнати дашто нового о лемківскій культурі. Што лем тоты Лемкы не роблят?! І співают, і танцюют, і рыхтуют ідло, і вчат ся по нашому гварити. Сут і даякы майстровиты, што малюют великодны яйця, плетут різдвяного паука, а роблят кривулькы… Як знаме, люде єден другого стрічают за убраньом, зато Лемкыні радо ся старают о своім выгляді. Направду, як мужчына, я ся щырі признам, же нич так не красит Лемкыню, як файна кривулька на єй ніжных плечах.

Мода на кривульку появила ся допіро в меджевоєнным часі. Ношено єй было лем на всході Лемковины. Была то барз гарда прикраса, яку вберали як молоды дівкы, так і старшы жены – і на свято, і на штоден.

Кривулькы Лемкыні майстрували дома самы, а взоры на них брали подібны як на кошулях. Тепер уж нихто не повіст, якій саме ґаздыні пришла тота мысель до головы найперше, лем сеся краса так ся сподабала решті тутейшых Лемкынь, же внет кажда друга мала по кілька такых кривульок – до кольору, до выбору! Хоц не было то туньо выробити кривульку, бо кораликы а нить на єдну кривульку коштували коло 5-6 злотых (приміром, за корову товды просили до 40 злотых), але то никого не стримувало, бо хыба сут іще деси такы парадниці як Лемкыні?

Як оповідали старшы бабці з околиц Команчы, свою назву кривулька бере од єй технікы робліня – лачуваня ниток з нанизаныма шкляныма кораликами. І ниткы, і кораликы куповали в Жыда – на кілько котрій Лемкыні старчыло, зато кривулькы все были ріжных розмірів – і меньшых (ношеных дома), і більшых (ношеных на людях). Техніка выготовліня обыдвох была єднака. Вшыткы кривулькы ся запинали на карку. На тло завсе брали або червены, або бордовы маленькы коралькы, а на фіґуры (переважні ромбы ци квадраты) кажда уж си брала кольоры осібні.

Про мене, гнес є шкода, же нихто добрі не збадал всхід Лемковины і не зробил одталь спис сел, де носили кривулькы. Може, можна тото зробити тепер през стары знимкы?

Не збадано тіж, одкаль ся взяла сама мысель робити кривулькы: ци то є така тутейша новинка, ци сесе запожычка од дальшых сусідів (приміром, деси од стороны Молдовы ци од Мадяр)? Єдно знаме, же осередком того промысла была Команча. Ту, до слова, мыслю собі, же кривулькы з Команчы мали носити і на продаж на ярмакы. Парадниц в каждім селі было дос, і кажда хтіла быти найладнійшом – хыба не добрый привід дати другій дівці кус щестя, а собі заробити якыси ґрош? Думам, же то є єдна з можливых одповіди, як команчанскє вбраня і кривулька колиси трафили аж до дівок з Кіньского (на пілніч од Сянока) – купили! 🙂

Дівкы з Кіньского, 30. рокы ХХ. сторіча, з архіва тутейшого пароха Й. Крисы

Гнеска кривулька єст єдным з найвеце знаных лемківскых «атрибутів» і, так мі ся выдає, же єй популярніст буде лем росла. Для каждой Лемкыні помалы стає локальным национальным симболом. В тім мі ся ввиджат даякый сенс. Прецін, як юж зверхы было повіджено, кривулька не єст старом традицийом, а лем новом, таком, што ся сформувала в тім планным часі, коли наша стара народна традиция уж ся поволи залишала під вплывом ґлобалізацийной еры. Одсаль, вірю, же мы тіж зможеме потрафити штоси подібного – маме глядати нагоды не лем бадати нашу стару культуру, але на єй ґрунті іщы творити нову!