Полєміка о заселїню Лемковины не є нова. Так полякы, як і руснакы хцут перебрати першіст залюднїня собі. На жаль, у тім гонїню оба таборы радше підпадают під емоциі а полїтику, нїм глядают правды. Отже, правда доси остає деси в тїни, добрі спрятаном од людского ока в старых науковых працёх…
Як знаме, одповід на подібны проблємы ниґда не быват простом, лем комплексном. Она конечнї має лучыти в собі даны гісториі, культуры, языкознавства… О мене, даны языкознавства годны дати найвеце вычерпну одповід. Но-ле, збадайме!
Як подає професор Юрій Шевелёв (певнї, найвыдатнїшшый украінскый славіст-языкознавця), диялєктна осібніст лемків мала быти доконаным фактом юж на конец XIII ст., бо в лемківскых гварах не одбыло ся злитя звуків прасловянскых фонем *у з *і, хоцкы сеся процезия юж ся была діткнула інных галицко-карпатскых диялєктів. На хлопскый розум, недармо лемкы гварят < забы́ти > [zaˈbɯtɪ] ‘забути’, але < заби́ти > [zaˈbɪtɪ] ‘забити / вбити’; < гмы́ты ру́кы > [ˈɦmɯtɨ ˈrukɯ] ‘(прикметник) помиті руки’, але < гмы́ти ру́кы > [ˈɦmɯtɪ ˈrukɯ] ‘(дія) помити руки’ і так дале.
Доречнї буде повісти, же злитя звуків прасловянскых *у з *і не діткнуло ся тїж і сосїдскых галицко-карпатскых диялєктів: бойківского а надсянского. З того выплыват можливый часовый контрарґумент: «…якщо лемківські говірки завдячують своє постання носіям надсянських говірок, що переселилися далі на захід (а таке припущення виглядає цілком імовірним), то вони могли принести з собою це розрізнення й у пізніші часи, адже воно дотривало в цих говірках іще й дотепер…». Єднак, пан Ю. Шевелёв го одраз зводит нанич: «…є один важливий нюанс: розрізнення у та i в надсянських говірках, справді збережене й до сьогодні, не стосується позиції після велярних (< к, г, ґ, х >, – прим. авт.), де в усіх випадках вимовляється і (або е). На відміну від надсянських говірок, у лемківських звук у надалі виступає після k, h i x – чого решта південно-західних говірок позбулася ще в XIII ст.»:
надсянскы гвары – лемківскы гвары
*ky: ру́кі – ру́кы
*hy: но́гі – но́гы
*xy: му́хі – му́хы
Одсаль професор робит резонный виник, же: «…усі попередні звукозміни лемківських говірок не оминули. Тому не варто відсувати формування лемківських говірок на давніший час, ніж XIII ст.».
Окрем одсутности злитя звуків прасловянскых фонем *у з *і, важном про хронолоґію є щы єдна подробиця. Лемківскый говір має цимало пожычок з пільского языка, зосібна, де сполука an/am выступат на місци теперійшых пільскых носовых ę та ą ([он]), як: gamba ‘обличчя’, pantlyc’a ‘петлиця’, vantroba ‘печінка’ і так дале (на порівнаня, теперійшы пільскы: < gęba, pętlica, wątroba >). За словами п. Шевелёва: «У польській мові до початку XVI ст. був тільки один носовий голосний – ą. Отже, запозичення такого ґатунку потрапили в лемківські говірки не пізніше, ніж у XV ст., і цим потверджується факт їхнього існування на той час…». Понадто, самостійный статус лемківскых гвар у XIV-XV ст. потверджує ся тым, же они не брали участи в такых тогочасных галицкых процезиях як, наприклад, просуненю наперед артикуляциі а по мнякых приголосных. Порівнати:
надсянскы гвары ( ’a → ’e ) – лемківскы гвары ( ’a → ’a )
‘ляк’: лєк – ляк
‘зять’: зєть – зят
‘шапка’: шє́пка – ша́пка
Тїж цїкавом стане ілюстрация, што в лемків перехід l → v ([w]) у дїєсловах або чысто одсутнїй (по-лемківскы < брал, спал, дал >; по-галицкы < брав, спав, дав >), або одбыл ся пізнїшше за інном парадиґмом, яко загальный перехід l → w/v (по-лемківскы < він брав, о́на бра́ва, о́но бра́во >; по-галицкы < він брав, вона́ бра́ла, воно́ бра́ло >).
Отже, на ґрунтї тых фактів сміло можеме ствердити, же самостійный лемківскый ідиом выник не пізнїшше, як у кінци XIII-го сторіча. Професор Ю. Шевелёв описує тото выникнїня так: «Слід гадати, що лемківські говірки, відокремившися від надсянських, почали контактувати з карпатськими (і що міг відбутися також приплив мовців із тих теренів)».
Подібный погляд, кус скоре, высловил і языкознавця Іван Панькевичич: «Він вийшов з бази територіального діалекту Перемиської землі, продовжував з ним і дальше своє життя, а на протязі століть XIV-XVI уформувався під впливом польським та словацьким…». Выразнї з тыма двома твердженїма контрастує думка знаного Івана Верхратского: «…нїяк не хочемо сказати, що мова галицких Лемків була материю бесїди угорских (словацьких, – прим. авт.) Лемаків. Дослїди язикові доказують просто противне. Річ галицких Лемків, так само як і бесїда угорских Лемаків підлягли сильно впливови словацкому. Відкиля-ж взяв ся сей вплив у Лемків в Галичинї, коли Галичина нїколи не була осїдком Словаків? По моїй думцї се так би пояснити: Словаки в західній части угорскої Руси з давна давен жили з Русинами поміш; бесїда Словаків сильно вплинула на річ руску, хоть конець кінцям Словаки межи Русинами поселені – беручи в цїлости – такой зрусчили ся, до чого мабуть богато причинив ся обряд руский або як люд говорить „віра руска“. Се, гадаю, стало ся, давно-давно, коли то обряд руский і у сусїдів був в поважаню. Та з часом обстанови змінили ся. Висші верстви угорских Русинів спроневірили ся своїй народности і свому обрядови котрому остала вірною сама лише про́щава. Руснакам угорским ставало що раз важше і они по части переходили через хребет карпатский до Галичини, де оселяли ся на планних, погористих землях, котрі тоді відай дуже слабо були залюднені – а то на просторі занятім нинїшними галицкими Лемками. Оттак тоті переселенцї принесли до Галичини руску бесїду з сильним впливом Словаччини. Не лише сама бесїда Лемків піддержує ту мою гіпотезу, але говорить за нею і вся удача Лемків, мов би галицких Словаків, більше метка, запопадлива і видержна, котра різко відбиває від задуманости, утяглости і легкої уступности иньших Русинів в Галичинї…», – твердит він. Справды, думка І. Верхратского має сенс, хоц з нём ся не згаджат п. Шевелёв, кажучы, што лемкы осїли на полудне Карпат в XVIII або – штонайскоре – в XVII сторічу. Ту зазначу, же за баданїма украінского мовознавцї І. Зілинского (до слова, він ся притримує бойківско-надсянского повстаня лемківскых гвар), руснакы зо Шляхтівской Руси (села Шляхтова, Явыркы, Біла Вода та Чарна Вода) гварят бесїдом барз близком до бесїды руснаків зо Спиша, отже іх предкы потенцийнї сут выхідцями одтамаль, а не з Перемышльской земли. Што ходит о інных лемківскых гварах, то я тримам «злотой середины». Спрощенї виджу дерево повстаня лемківской бесїды (односнї украінского языка) так:
Пояснїня:
- З галицко-подільского наріча прасловянского языка на долах выникли надсянскый а надднїстрянскый диялєкты.
- Носїї тых долівскых галицкых диялєктів зачали іти в горы і до кінця XIII сторіча сформовали основу лемківского (з надсянского) а бойківского (з надднїстрянского) диялєктів.
- Під потужным пільськым а словацкым вплывом, а тїж під деякым вплывом бойківского диялєкта, лемківска бесїда формує ся остаточнї.
- Злитя гісторичных ґенетичнї незалежных диялєктів галицко-подільского наріча і кыівско-полїского наріча прасловянского языка пак призведе до выникнїня гнешнёго полуднево-всхідного наріча, котре і лїгло в основу лїтературного украінского языка. Умовнї, галицко-подільскє наріча – то є «нянько», а кыівско-поліскє наріча – то є «матер» української мови.
З пункта №4 выплыват сенсацийне тверджіня. Так, лемківскы гвары належат зо гнешнїма украінскыма гварами до єдной языковой родины… але лем за «няньком»! Себто правильнїшше і доречнїшше буде гварити, же лемківска бесїда – то є рідна «сестра» гнешнёй української мови, а не єй дїтина ци, борон Боже (як дахто любит гварити), якаси «зіпсована українська мова». З языкового погляду, родинны звязкы гнешнїх украінского языка а лемківской бесїды аналёґічны до звязків гнешнїх украінского а білоруского языків. Ріжнит іх лем то, же украінскый а білорускый языкы сут споріднены не за «няньком», а за «матером».
Жерудла:
- Юрій Шевелёв: “Історична фонологія української мови”;
- Іван Панькевич: “До питання генези українських лемківських говорів”;
- Іван Вехратскый: “Знадоби для пізнаня угорскоруских говорів. Говори з наголосом сталим”.