Ци сут на Закарпатю лемкы?!

…не так легко одповісти. Україньска етноґрафия твердї стане на тім, же лемкы на Закарпатю сут і яко примір лемківского села наведе Зарічово. З тым ся переважнї згаджают і тамтейша їнтелїґенция. За їнтелїґенциём слїдуют медия, за медиём — люде, а за людми — туроператоры. Замкнуте коло! Гнес закарпатскы лемкы — тото аксиёма: альбо тїж слїдуй, альбо не смій лїзти. Загрызут. Властиво, так і ня хтїли загрызти, лем я так просто не дам ся.

Ци сут на Закарпатю лемкы?! Чытайте долов…

Далекого 1834-го рока вышла друком Grammatik der ruthenischen oder klein russischen Sprache in Galizien п. Левицкого. Властиво там, у предслові (Vorrede, сторінка V-а), мы першый раз спіткаме назов лемкы. Лемків автор описує яко мешканци Ясельщыны (Jasloer) а Сандеччыны (Sandezer). Станом на товды было тото 121 939 чловек. Бесїду тых люди п. Левицкый называт диялєктом мовы галицкой руской, курто повідаючы, же має він выміны х тональности і закінчынях слів, а мимо того, даякы близкы выразы до мовы слёвацкой. До слова, мешканци Сяноччыны (91 848 чловек) п. Левицкый споминат од лемків одрубнї. Отже… в Галичынї, до рока 1834-го, лемкы — тото руснакы, котры жыют од Сандеччыны до Ясельщыны – і не всхіднїшше!

Добрі, лем тото Галичына. Што мышлїли по другый бік Карпат? Одповід на тото дає п. Чаплович у праци Gemälde von Ungern. Mit einer ethnographischen Karte…, 1829-го рока. На сторінцї 205-ій автор гадат о народах Венґерщыны, медже інныма, споминат руснаків і дїлит їх на дві ґрупы: лишаків (Lissaki) і лемаків (Lemáki). Цєкаво, же натиск назови Lemáki паде на < а >, з того сьмію допустити, што головнї лемаками прозвато люди, котры акцентуют слова на предостатный склад. На жаль, на своёй мапі п. Чаплович ани лишаків, ани лемаків не зазначыл. Отже… в Закарпатю, до рока 1829-го, (як юж єм повіл) лемакы — тото руснакы, котры акцентуют слова на предостатный склад — і лем!

Як видиме, в обох лучаях маме справу наступну — і лемкы, і лемакы — сут руснакы, же гварят лем і сталї кладут натиск на предостатну силябу. Перша назов гісторичнї веце прияла ся на пілнічнім боцї Бескыда, а друга назов веце прияла ся на полудневім. Ружнят они лем закінчынём, бо і перша, і друга цавком передают тот сам сенс. Підтверджує тото п. Чопей: «На гôрскôмъ пôднарѣчиѣ говорять бойки, лемки (лемакы) и гуцулы…», — Русько-мадярский словарь, рока 1883-го. Тото ствердил і п. Желехівскый, кажучы за п. Огоновскым, што лéмкы сут русины Низкого Бескыда і Спиша. Тото ствердил і п. Головацкый, якый перенюс назов лемкы на Спиш і Шариш. І хоц юж 1948-го року п. Ґеровскый твердї рюк, же на полудне Карпат назови лéмко не є, п. Рудницкому ся гдало тоту назов там зафіксовати (рік 1938-ый): «То сут фшыткы лємкýвскы селя, де по-лємкывскы гвар’ят… Ту єзд граница менджі русінамі й руснакамі і сльовакамі», — х селї Камінка над Попрадом (Спиш).

Позір! Зас повім… Грубо, зо 20-ых років і до 80-ых років ХІХ-го сторіча назов лемкы была тотожна назови лемакы. Окрем тых назов, іщи гварили лемци, лемкачы (за п. Вагилевичом), лемчакы (за п. Верхратскым) а інны. Зоправды, кілько бы їх не было, означали вшыткы тых самых люди — руснаків, же гварят лем і акцентуют слова на предостатный склад. Тоты руснакы сут лемками / лемаками през свою бесїду, а не през убраня, през архітехтуру, през ремесла, през полїтику, през попкультуру а дале подібнї! Квітка! На тім бым зупинил, лем на тім ся не пристане зупинити… Винне ту є слово лем.

Гнес около Мукачева гварят лем, але мінимум до 1827-го тутейшы люде щи не знали гварити лем, а гварили лиш, од чого были прозваты лишаками. Знаме тото зо слів єй мешканця, п. Фоґорашия: «отъ иныхъ … именуются лишаками». Отже, слово лем на Закарпатю перебрало си новы териториї, а трафило тото ся допіру недавнї. Подібнї лем перебрало си новы териториї в Галичынї, же тераз навет бойкы на заходї од Туркы знают го гварити. Вєдно зо словом лем пришла і закріплена назов. Перша, лємкы, пришла до чысто бойківскых галицкых сїл Лїтовищі, Скородне, Поляна, Росохате, за п. Жулїнскым, щи далекого 1877-го. Друга, лемакы, фіксує ся п. Верхратскым у 1899-ім на Закарпатю. Пан Верхратскый пише: «…дїлю взагалї угорско-рускі говори, яко приналежні до червоно-руского нарічя українско-руского язика на говори 1) билаків і говори 2) булаків. Говори билаків сусїдних галицко-руским Лемкам визначають ся тим, що у них, так як у галицких Лемків, нема движимого наголосу: акцент паде подібно, як у польскім, все на передпослїдний склад в виразах дву- або більше складних пр. гóра, молóко, óрел лéтіт. Бесїда тих угорских Русинів єсть властиво лише одміною говора лемківского (як се доказують знадоби зібрані мною в Шаришскій столиці). То властиві Лемакы. Однакож руский люд на Угорщинї в околицях, де уживають лише, лиш, прозиває „Лемаками“ і других, Руснаків, що дальше на схід висунені, безпосередно з Лишаками сусїдують і уживають в своїй бесїдї частицї лем. Бесїда тих то „Лемаків“, котрі і від Лемаків властивих, сусїдних галицким Лемкам, відріжняють ся, окрім иньших приміт, движимим акцентом, стоїть подальше від говора властивих Лемаків а далеко більше близить ся до говора Лишаків, від котрого єї годі відділити лише на підставі уживаного слівця лем. Приклад оповідань „Лемаків“ з Страбичева, Малого Лугу, Ґоронди, Зарічя, Греблі, Нового Давидкова, Дунковицї і оповідань „Лишаків“ н. пр. з Ільницї, Влагова, Вишного Шарду показують, що різкої границї межи тими говорами нема», — Знадоби для пізнаня угорско-рускых говорів. Отже, Верхратскый чітко ружнит дві ґрупы лемаків:

Ґрупа №1

Лемакы властивы мают сталый акцент, за то гварят подібнї до галицкых лемків. Пан Верхратскый называт їх край гардым словом Лемаччына.

Ґрупа №2

Лемакы невластивы мают рухомый акцент, за то гварят одміннї і од лемаків властивых, і од галицкых лемків. Бесїда тых лемаків праві єднака з бесїдом лишаків.

І на конец остало лем провести границу меджы двома ґрупыма лемаків. Гев нам поможе праца п. Панкевича:

Видиме, же вшыткы лемківскы ізоглосы (цехы лемківского говора; за п. Панкевичом) сут на захід од р. Цірокы.

То само хказує мапа докіль доходит сталый акцент:

Не доходит він навет р. Цірокы. Пан Панкевич доводит го до лївого беріга Лабірця, а Зїлинскый лем до вододїла Лабірця і Ондавы.

Якы можу підвести підсумкы? Най каждый си підведе сам, лем най буде зо собом щырый. Осібно я пропоную, бы не было плутанины, называти вшыткых руснаків зо сталым акцентом і што гварят лемлемкы, а тых руснаків, же мают рухомый акцент, але тїж гварят лемлемакы. З того повім, же на Закарпатю (в Українї) не є лемків, лем сут лемакы і єст тото цавком одмінна ґрупа люди… бодай під взором языковым.

Щырі Ваш, Максим. Пиште свої одгукы і буду рад одповісти 🙂 Па-па!