Кой ся береме досліджовати територію Карпатськой Руси, выявиме правдивый скарб історії – писемнї памняткы, што свідчат про богатоє културноє и літературноє наслїдство нашого реґіону. У сюй публікації мы хочеме проаналізувати и надасти інформацію про писемні памняткы, котрі были написанї, а пак выявленї на території Подкарпатя. Хочеме розкрыти роль давных писемних записӯв и книг у формованю бисїды. А, што нам ся видит, май главноє – донести хосенну інформацію обивателям Подкарпатя про исе безцінноє народноє багатство, што доказує унїкальность и давность русинськой бисїды.
Не позираючи на загальноє уявленя подкарпатського общества, карпатські русины годнї ся гордити свойим писемным наслїдством, што ся глибоко корінит у минувшинї Карпатського реґіону. Завто и маєме ціль просвітити жителюв Подкарпатя, корінных руснакӯв, на дану тематику. Коли чоловік буде знати за великоє число нашых давных текстӯв, тото лиш му буде кріпити індентиность и поможе бороти ся из «хронїчнов меншовартостьов», на котру «бітїжнї» многі обывателї Подкарпатя.
Аналіз писемных памняток нашого народу выдкрыват перед нами богатый шар текстӯв, котрі свідчат про важнї події, звыкы тай духовный живот карпаторусинського народу. Дослідженьом сих документӯв мож пӯдтвердити давность русинськой бисїды и єї глубокоє коріня у словянськӯй лінґлістичнӯй традиції.
Из май давных текстӯв тото є памняткы письма на релиґійну тематику – молитовникы, прологы, апостолы и так дальше. Годнї быти уровкы из другых жанрӯв, писанї по церковно-словянськы из домішком народнов бисїды. Май старый памнятник народной бисїды выдносит ся до 15 сторочча. Тото грамота 1404 року. Исе є первый памнятник карпаторусинськой писемности. Грамота выдкрыта Петровым, котрый зробив перепечатку и аналіз тексту у книжцї типографії «Шкӯльна помӯч» у Ужгородї за 1927 рӯк – Древнїйша церковнословянська грамота 1404 р. Карпаторуськой території. До основаня Грушовського монастыря Сятого Архангела Михаїла у Марамороши.
Подаєме вам текст грамоты:
Грамота 1404 г.
+ Ce aзъ пань Радуль, вицашпань Марамурешскыи, и жупань Банко, и Тодѣрь, и Шандрь, немиши от Сарвасова, Иванчукь, Драгомирь и брать его Дань, и Леока Белкович, и Косте Драгушевичь, и Косте Поповь, и Нань от Съпжнкы даемо вѣдомо симъ нашим листомь въсѣкому, кто посмотрить на сесь листъ, аже Балица воеводаи Драгь мещерь съзидаше церковь въ име святаго архаггела Михаила; на земли Тересовскои и прѣд нами дадоше от своего урика три села манастирю и единь млинъ. Едно село Тересь, а друго Кривчичь, а третіе Крушево, и млинъ, що на земли Длъгополскои на Сопункы, где падаеть Съпънца у Тису, да служет манастиру святаго архаггела Михаила. А по ихъ съмерти и Думитру воевода, и брать его Але(кса)ндрь мещерь дадоше прѣд нами всѣми тия [оборвано] села святому архаггелу Михаилу от своего урика: село Тарась, и село Кривчичь и село Крушево, и млинь, що ê на земли Длъгополскои на Сопонкы, кде падает Съпжнца у Тису. А тия села дадоше прѣд нами и на наше вѣдание и с полемь, и съ лѣсомь, и съ водою, и съ въсѣмь прижитком да будуть манастиру.
Писано под нашими печатами на столномъ мѣстѣ у Сигѣту въ лѣто Зиц и вi мѣсяца мая въ а день.
Писемні памняткы, выд зачатку 16 стороччя, характеризуют активным хоснованьом народного языка (пиля церковснословянського). Такі тексты можеме поділити на три жанры – релиґіозный, світськый и научный.
До релиґіозных текстӯв выдносеме дуже цїнноє про нас Няговськоє євангеліє. Ипен туй хоснує ся дуже читаво народных слӯв, добре замітный вплыв русинськой бисїды. За Няговськоє євангелія є інтересна публікація на фейсбук сторінцї «По-нашому». Рекомендуєме прочитати.
Из иншого є Тереблянськый пролог, Углянськый зборник «Ключ», Мідяницькоє євангеліє тай другі релиґіознї книгы.
Из світськой писмености мож найти грамоты давных русинськых монастырюв – Імстичевського, Заріцького и Бедевлянського. У примір наведеме «Дарчу грамоту Улашина Имстичовському монастырьови «(1654)
Року бжія 1644, іюнія 16. Я, на имя Улашинъ, котрыи живучи в селѣ Мстичови своимы снамы Ілко і Тома. Того ради, я, знаючи, ажъ мои сны по моюи смерти не много памятку вчинятъ за мновъ, теды я памятаючи конецъ живота своего, прiдаю подъ манастиремъ гору свою, котра моя власна. І такъ вѣчними часы даю за свою дшу влдцѣ Іоанікію, абы которѣ будуть калугорі зоставати в томъ манастиры мстычовскомъ за свое о(т)пущеніе грѣховъ и родичовъ своихъ, дѣдовъ і прадѣдовъ. І кто бы важился тое о(т)бирати назать о(т) манастыра, таковіи повінень будеть судь мати пред бгомъ моимъ зо мновъ, да будеть проклять, абы не о(т)далилъ тую землю о(т) манастыряí гуменъ, ани калугерь, тилко абы завше служила монастиреви. А по смерти моюи, абы гда бга просили… дшу. Списанъ в манастири мстичовскомъ с … часъ зостаючи ігуменомъ снъ влдчи Афанасій Великіи. С подпи рукъ своихъ власнихъ.
Выдносно много дӯйшло до нас хронікальных записӯв у рукописных и пичатных книгах. Приміром, Гукливськый літопис, Євангеліє из Студеного, Апостол из Чопівцюв, «Ключ Разумѣніа» из Изы, Колочавська хронїка и другі.
Из світського є и дїлові тексты, урбариальнї записы, присягы, указы, письма знатных дїятелюв, (примір – письма Григорія Тарковича) літературні тай фольклорні записы.
Из научных текстӯв того періоду мож навести в примір граматику Арсена Коцака. Не мож забыти за перву печатану книгу выд «Букварь Языка Славенська» 1699 року.
Сякі давнї тексты представляют інформацїю про розвой народной бисїды, єї хоснованя у тот період. Они можут служити жерелом дїля возсозданя історії карпатськых русинӯв, помогти поняти нашоє місто у реґіонї и формованю културной и соцїальной індентичности. У дакотрых текстах годнї сьме много найти за наші мудрость предкӯв – традиції, обряды, што тоже важно дїля всокоченя традицїональніх знань. Но в днишнюй ситуації, изглядованя и хоснованя давных текстӯв у сьогочасному контекстови способствує обогащеню културного и інтелектуального діалога у русинському обществі Подкарпатя.