Історія знищеня русинського языка

Русинськый язык, як и карпаторусинськый народ, має свою історію, де ся стрічают радуснї и тяжкі сторінкы. Богужаль, русинськый язык – бисїда, малого бездержавного народа, тому  тяжкых сторінок маєме много. Русинськый язык не раз хотїли знищити, така тенденція не спират ся и по нынї. Хоче ся навести історичнї данї, убы каждый знав, яка тяжка дорога была у нашого языка закі вун дуйшов до нас. По читаню, треба убдумати што нам, носителям русинськой бисїды, робити дальше дїля єї всокочення и дальшого розвою.

Рання історія. Перві літературнї творы на території Подкарпатя, зачали ся появляти у 17 – зачатку 18 сторочча, вшиткі они были релиґіозного характеру. «Няговська пастила», што ся датує 1758 роком, є єдным из май давных текстув, де ся стрічают фонетичнї май морфолоґічнї характеристикы днишньої русинської бисїды. Пак у 18 стороччу было выдано выдносно много релиґіозных книжок, де быв читавый слїд русинськой бисїды.  До нынї сохранило ся много давных текстув, ги «Гукливськый лїтопис» и читаво другых памняток русинської бисїды.

Перві книжкы дїля карпаторусинув были выданї пуд керівництвом греко-католицького єпископа Йосифа де Камілісса.  Друкарня Трнавського унїверситету выдала « Катехизм дїля наукы Угороруськым людям» у 1698 роцї и «Букваръ языка славенска» у 1699 року. У 1767 роцї «Урбарій» (опис властности и доходув) Марії Терезії выдавали по всюй Гасбурськуй імперії усякыми языками, межи котрыми и русинськый.

За матеріальной помочи австрійськой власти греко-католицька церьков,  пуд інїцїативным веденьом єпископа Андрія Бачинського, на кониць 18 сторочча утворила зачаткові школы, учительську и духовну семінарію, де ся учив русинськый и церковнословянськый язык. Самого Андрія Бачинського рахуєме ініцїатором ширеня освіты и ошколованя помежи русинські сященикы и народ. У період єпископства Бачинського, Іоан Кутка выдав «Букварь» и «Малый катехизм», котрі были написанї народнов бисїдов пуд вплывом церковнословянськой и переиздавали ся по пару раз.

Мадярська політика асиміляції. Шириня нацїоналізма у Європі у 19 стороччі сягло и карпаторусинув. У 1850 роках русинськов інтеліґенцїйов пробовав ся  образовати окремый русинськый округ у Габсбурґськуй імперії. Первов пробов быв Ужгородськый цивільный округ, што екзисиовав выд октовбра 1849 до марта 1950. Добрянськый быв радником округа (туй были скапчанї комітаты Унґ, Береґ, Уґоча и Мараморош), якый вун кликав «Руськов країнов». Курточасноє образованя округу мож было раховати прецедентом дїля дальшых вымог русинськых активістув дати автономію у рамках Мадярського корольства. Айбо выд 1860 рокув зачали ся зміны, котрі стали тяжкыми дїля карпатськых русинув. У 1867 роцї імперія ся поміняла на Австро-Мадярську дуалістичну монархію, што давало право мадярам у мадярськуй части імперії керовати свойов частьов державы без втручаня імперського уряда из Відня. У 1870 роках мадярська власть зачала упроваджовати політику звышованя статуса мадярув, їх языка и културы. Сяк карпаторусинськоє нацїональноє выдродженя ся зоперло ростом мадярсього шовінїзма. У тот час русины многых сел, почасти на низинї у комітатаз Боршод, Абов, Земплин и Унґ, прияли словацьку ци мадярську индентичность.

У тот час выдавати кириличнї книгы, журналы и ґазеты, кой ся упроваджовала політика асиміляції, нияк ся не привітствовало. Приміром была заказана  ґазета «Світ»  – перва кирилична ґазета, што ся пичатала на території Карпатськой Руси. Ися ґазета хотїла консолідовати русинськоє общество, убы сперти політику асиміляції.

Хоть силами Духновича, Добрянського, Раковського и другых представителюв інтеліґенції, котрых типирь кличеме «будителями», удало ся всокотити ідею карпаторусинськой індентичности, но тото нияк не зоперло мадярську асиміляцію. Тото была часы, коли упроваджовала ся полїтика помадярщіня, убы асимільовати нацїональнї меншины и учинити из них осмысленых мадярув. Тоды мадярськый уряд усяко пробовав звужовати дїятельство русинськых културных орґанїзацїй и майже у вшиткых елементарных школах зопер выучіня русинського языка. У тот час фамілії и имена мусай было міняти на мадярські. Ипен тоды многі русины, май бульше представителї інтеліґенції, перемінили ся на твердых мадярськых патріотув.

Май велика хыба будителюв, што они не брали за основу народный язык дїля свойих творув тай матеріалув дїля просвітництва,ай язычіє, котроє дїля народу было слабопонятноє. Кидь бы народна бисїда была узята за основу, карпаторусинська ідея май активно бы ся ширила и принимала карпаторусинами.

Нагадуєме, Межи 1880 и до 1914 року, через тяжку економічну ситуацїю, 225 тисяч русинув выдыйшли за роботов до промысловых реґіонув сіверовостока США.

Світова война. Вшитко ся поміняло из зачатков Первой світовой войны. У сись час русины служили у Австро-Мадярськой армії и войовали восточному російському фронтї и на території Італії. У тот тяжкый час межи русинами-вояками зачало ся ширеня ідей за соцїальнї и політичнї зміны. Почас Первой світовой войны австро-мадярська власть держала ушиткых карпатськых русинув за симпатизантув Росії. Завто тысячі русинув-лемкув усякых соцїальных статусув – власть верла у лаґры. Єден из них лаґерь Талерґоф, близько австрійського города Ґранц. Читайте дале: Австрійськый Терор

По розвалу Австро-Мадярщины, новоутворена Мадярська республіка вызанала русинську крайову автономію в Подкарпаті  (Руська країна) и утворила на зачатку 1919 року кафедру русинськой бисїды и літературы у Будапештському університетї.

20-30 рокы ХХ стороччя. На чехословацькый період припадат другоє нацїональноє русинськоє выдродженя. У сись час процвітали усякі общества, ґазеты, выдавательства, театры. Розвивали ся малярство и музика. У меживойновому часї на Подкарпатськуй Руси, Пряшувськуй Руси и Лемковинї выдавали ся ґазеты «Карпаторуськый Вісник», «Вперед», «Неділя», «Голос руського народа», «Лемко» и другі. Хоть чехсоловацькый період рахує ся «золотым» дїля карпатськіх русинув, айбо за 20 рокув, на території Подкарпатськой Руси были три напрямы, котрі ся додержовали свойих лінґлістичных норм : українофільськый, русофільськый и русинофільскый. Кажда орієнтацїя мала свої общесва, новинкы и публікація, а чехословацька власть ся межи них не мішала и часто выступала арбітром. Айбо язык, приближеный ид русинськуй бисїдї, вєдно из чеськым, хосновав ся як офіцїйный у роботї державной адміністрації и в ошколованю дїти.

На відміну выд Подкарпатськой Руси, русины Пряшувськой Руси не мали статус «державного народа» ни ся признавали лише нацменшинов и мали май курті права хсоновати русинськый язык и пропаґовати свою културу у школах и общественому животї. У Польщи русинам Лемковины не обіцяв ся ниякый політичный статус и не было ниякой надії на автономію. Айбо у 1930 рокы полська власть дозволила увести у основных школах ошколованя на лемкувськуй бисїдї и закласти лемкувські общества.

У новуй державі Юґославії бачванські русины стали частьов автономной области Воєводины. Тогды они утворили свої перві културнї общества и зачали выдавати книгы, ґазеты и календарі.У вшиткых пубілкаціях и в зачатковуй школї хосновав ся бачвансько-сримськый варіант русинського языка, из котрого у 1923 роцї, Гавриілом Костелником, быв выробленый  воєводинорусинськый літературный стандарт языка.

Подкарпатська теритьорія. По анексії Мадярщинов, у 1939 роцї, Подкарпатськой Руси,  и утвореня Подкарпатськой теритторії карпаторусины мали право на културный живот. Ошколованя ся выдбывало на «угрорусинському» языку, позволяло ся выдавати творы русинськой літератруы и дїятельство културных обществ. У тот час было утворено Подкарпатськоє Общество Наук, котроє выдало читаво книжной продукції, научных, літературных и молодьожных журналув.

Комуністичный період. По анексії Подкарпатя и приключеня го до Української РСР, у статусі Закарпатськой области,  русинська бисїда, як и нацїональность, на території Подкарпатя была заказана. Зачав ся довгый період русинського мовчання. У Подкарпатя звозили учителюв из другых области Україны, котрі пак учили по школах на українському тай росїйському языках.

У Словакії комунїстична партія Чехословакії выдказовала ся признавати русинув за окрему нацїональность. У 1952 роцї комунїстичный режим увів політику поукраїнщіня, и так ушиткых русинув власть пописала в офіцїйніх документах українцями. Українськый язык увели, ги язык ошколованя у школах, у публікації, пресу, културному животї, а русинську бисїда была заказана.У знак протесту, выд 1960-ых роках многі русины Словакії прияли си словацьку индентичность и давала си дїти у словацькі школі. Ися ся пак кунчило масовов асиміляцїйов карпаторусинув у Пряшівськуй Руси.

Май тяжка доля была у 180 тисяч русинув Лемковины. У 1945-46 роках близько дві треті лемкув власти насилу пересилили до западной Україні. На свойих землях упстало ся было ищи 40 тисяч лемкув, айбо скоро и они были выселенї. У 1947 роцї почас операції Вісла польська власть ушиткых їх насилу выселила и порозсельовала май бульше у Сілезії. На Лемковинї, много стародавных русинськых сел власть изничтожила, а пак позвовила заселяти ся туды полякам. На кониць 1950 рокув лемкы, хоть незаконно, зачали вертати ся на свою рудню землю. Дакотрі лемкы, хотїли заложити свої културнї орґанїзації, айбо польська комунїстична власть тото зробити не дала, бо не признавала ідею окремой лемкувськой ци инакой русинськой нацїональности.

Єдиный выняток из тяжкой долї карпатськых русинув у повоєнный комуністичый період – тото Юґословія. Туй уряд спомагав русинськоязычнї школы, публікації, културнї общества, проґрамы у радіо, а пак по телевізії.

По розпаду комуністичного блоку у 1989 роцї, зачало ся тритьоє русинськоє.нацїональноє выдродженя. Много выд тоды ся поміняло, и на сись час русинськый язык вызнаный, як реґіональный и язык нацменшин у Сербії, Хорватії, Боснії и Ґерчиґовинї, Чехї, Словакії, Румунії, Мадярщині и Польщі (як лемкувськый). Нынї, хоть ся замічат ся позитина тенденція на руст числа карпатськых русинув, айбо число людий, котрі говорят по-русинськы, из каждым переписом май мало. У условіях модернїзації тай ґлобалізації русинськуй бисїдї  тяжко конкуровати из домінуючыми языками. Исе ся дотулят до каждой малой бисїды.

У Україні русинська бисїда рахує ся закарпатськым діалектом. У днешный час проводит ся асиміляційна політика выдносно нашой бисїды. Народны фольклор перекручуют, лишают тексы ориґінальности. На културных мироприятях подают ся лише асимільовані тексы співанок, проґрамы не ведут ся народнов бисїдов. Выд садика до выщых шкул не стрічат ся русинська бисїда у чистому видї. Кидь даже и є якісь, културнї проґрамы, де вшитко подає ся “по-нашому”, но акцент кладе ся, же тото ся провело “на закарпатськoму діалекті”.

Дякуючи актвиным пудкарпатськым русинськым писателям и дїятелям културы вдає ся сокотити и пропаґовати русинську бисїду. У нашых руках доля русинськой бисїды, без котрой не буде народа! Робота в рокаши укріпит борьбу проти асиміляції.