Проблем з русиньскым языком не лежыт в його сути, але в його статусі. Єст він постеріганый як штоси, што треба лишыти до контактів в хыжы ци селі, ні як язык, што може быти схоснуваный в літературі ци мейнстримі.

Каждый, хто уважні присмотрює ся ситуациі уж тото знат. Молоды хоснуют русиньскій язык в контактах з родином ци близкыма приятелями, але рідко хоснує ся го в інтернеті ци поза селом. Очывидно, сут річы якых не треба зміняти. Неє тото понижаюче ани шкодливе, же Русин бесідує зо Словаком з Братиславы по словацкы. Єст тото прецінь урядовый язык той державы. Не іде о тото, жебы ся не комунікувати в першым языку народу серед якого ся жыє.

Найбарже непокоюча єст зменшаюча ся вартіст рідного языка серед Русинів. Реальніст єст така, же вельох молодых люди на Закарпатю і Словациі не знат і не бесідує по русиньскы так добрі, як іх родиче і дідове. Штораз частійше зачынат домінувати украіньскый язык, тіж серед русиньского населіня на Закарпатю.

Можна тото приписати насиленым стремліням, жебы вчыти украіньского языка, неґатывному постеріганю особливости Закарпатя през решту держав і вельом інчым важным квестиям. Вшыткы тоты гев іґнорую.

Кажда з них ма другорядне значыня для нашой справы. Быти може то они поставили нас в тій ситуациі, але направліня іх неє способом, жебы ся од них спасти. То нашы власны неповоджыня поглубляют занепад языка. Возме яко примір квестию браку кодифікациі. Мали сме 30 років на розвязаня того проблему, але до днес не можеме того довести до кінця. Так якбы каждый в диялектів был так важный, же не можеме ся згодити на єден стандард.

Коли бы сме взяли пятьох русиньскых писателів з Польщы, Словациі і Украіны, правдоподібні каждый писал бы в інчым стандарді. Теоретычні каждый з них был бы в силі зрозуміти, што написали другы, але з даякыма проблемами. Як ся тото ма до уніфікациі культуры і языка?

Не можеме, аж і як нарід, добесідувати ся што до стандарду, так, жебы каждый і всяди міг зрозуміти хоснуваный язык. Як в такым разі маме быти здібны розвязати поважнійшы проблеми? Русиньскій язык неє вынятковый з языкозначого ци історичного пункту зріня. Єст вынятковый для нас, бо єст нашым дідицтвом і голосом нашых предків, але нич в «по-нашому» неє барже гідне увагы, як в украіньскым ци росийскым языку.

В Італиі сут 34 рідны языкы і, Бог лем знат, кілько диялектів, але якоси повело ся ім выпрацувати стандард, якій вшыткы сут в силі хоснувати. Было то для них важне з єдной головной причыны: зъєднаня і консолідациі італяньской державы. Мимо того, же на окрисленых обшырях хоснує ся інчы языкы, стандарды і диялекты, то італяньскій язык єст нерозлучный з людми і народом. Было тото можливе в місци, де реґіоналізм під даякыма взглядами єст векшый як в нас.

Не іде гев лем о зъєданя, але тіж о тото, жебы ся спасти од теперішній сепарациі. До днес векшына Лемків-Русинів называт свій диялект просто лемківскым языком так, як бы то был цілком інчый язык. Іщы 150 років тому называли себе Руснаками, так як мы вшыткы. Помалы єднак одділяли ся од інчых Русинів в вельох аспектах.

Што треба нам з тым зробити? В ідеальным світі зобрали бы сме найліпшых языкознавців з каждой групы, заперли іх в конференцийній сали і не выпустили, закля не нашли бы розвязаня на кодифікацию. Лишати тоты гіперболі на ранті, стріча тых специялістів єст необхідна. Згромаджыня найліпшых фаховців в єдным місци в ціли рішыня так важной квестиі видит ся мі найліпшым розвязаньом.

Іщы векшым проблемом односячым ся до русиньского языка єст спосіб, в якій го реклямуєме. Навчыти ся пару слів, жебы побесідувати з бабом при наступній стрічы, знати як попросити о штоси до питя, коли заходите до декотрых сел, то вшытко єст важне, але не старчыт, жебы переконати когоси до порядного вчыня ся языка або писаня в ним. Тоты ціли дают причыну лем до розумліня языка поверха, не сіганя глубше.

І гев зас протинают ся высока культура і язык. Заміст прібувати заохочати лем выміненыма арґументами, треба нам передставити хосен, якій выникат з чытаня русиньскых літературных творів, а наступні писаня власных. Ма тото вело корысти. Першом з них єст поглубліня знань о істориі нашого народу, якы в припадку векшыны з нас сут, щыро бесідуючы, барз невеликы.

Другом корыстю єст помаганя в поправляню постеріганя языка. Наш язык може творити шедевры, што перетырвают на наступны поколіня, уж іх прецінь творил. По-нашому то не єст чудачный диялект, походячый з бідного гірского соспільства, але культура, яку вартат продолжати.

Лишыл ся іщы остатній проблем до обесідуваня. Іде о способы вчыня нашого языка. Окрем придбаня книжкы, обізріня пару фільмів в інтернеті, ци звіданя родичів істніє невельо потенцийных способів на вчыня ся языка. Тота ситуация выкликує поважны проблемы, простый доступ до вчыня ся языка може міцно влинути на його постеріганя.

Без інституций высокого або і якой-небуд середнього рівня, постеріганя языка буде неґатывне. Хоц реклямуваня го єст важне, то єст тото лем першый крок. Пріоритетом повинно быти отворіня русиньскых шкіл, не лем основных, але тіж ліцеів, ґімназиі, технікум і высшых.

Змогу, жебы перейти вшыткы етапы едукациі в русиньскым языку, тяжко перецінити. Вказує она придатніст языка, а тіж дає глубокє знаня о русиньскій істориі, ведене в едукацийных структурах. Коли така едукация буде можлива, потенция хоснуваня русиньского языка ся побільшыт, додатковым хосном буде створіня простору для науковых і літературных текстів. Остали сме зозаду і дозволили сме на обнижыня статусу нашого языка. Але не єст найгірше; то, што стратили сме або чого николи сме не мали, можна іщы выпрацувати. Вымагат тото рішучого і консеквентного діяня – поведіня, з якого наша соспільніст неє знана.