Перва зилинявка

Хотїло ся зачати тоту історію словами «тямлю тото, гибы вчора было», айбо тогды бы-м вам быв набрехав. Тямлю з того мало, насправдї, та буду пробовати исю історію даяк изшити из тых дарабчикӯв, што ся у голові убстали…

Є ми шість годӯв, я – шіковный дїтвак, валовшен им уже помочи дашто по ґаздӯвствови. Ци загребсти листя у двӯрци, ци помочи прополоти грядку… Благо уже-м спознавав, котрый листок є морков, а котрый – буряня. Тай даже такоє, гикой заязати шнуркы на топанках, уже не є проблемов, тото-м щи у садикови побировав, нич там тяжкого не є. Сього року бы вже йти в школу, айбо щи маву за собов єден «хвощик», котрый ня мериґує. Щи-м ниґда не побировав имити у рїцї рыбу!

Так ми ся видїло, ож дїтвак, котрый уже йде до школы, та вже є доста великый, мусит побировати ай рыбу ймити, ай, кидь дуже треба, даже жаливы урвати! Жаливу рвати уже-м ся навчив, тото нетяжко, кидь мало закотити рукав на сведерови, та имати за стебло, не кывати листя. Листя май пече.

А з рыбов раз нияк. За йсе лїто быв им на рїку з хлопцями из улици уже много раз. Тӯлко много, ож не знаву до тӯлко щи даже личити. А рыбу раз не имив ани єдну.

Брат ми помӯг учинити удицю. Выламав ми шватку тычку из лїщанкы, заязав на струну гачок. Сякоє дрӯбноє чогось не бируву раз заязати, хоть персты у ня многым май малі, гикой у брата. Попиля того мав им ґумові чоботы, шапку из шумлийдером, міщук на рыбу, шкоробыню из-пуд швабликӯв на мухы тай червакы… Ушытко вызират у порядку, та чом ся не имат рыба?

На рїку сьме йшли усе єднов «бандов» – двоє Мигалю̄в, двоє Василю̄в, двоє Иванӯв… Тай Слава. Сись нашӯв компанії мало не штімовав, бо не мав си пару из такым такой имням. Усї сьме жили на єднӯв улици, тай роками сьме были близко. Закидь ми было шість, та майстаршый быв другый Мигаль, было му дивять. Межи нами тото быв май рыбарь! Хоть не думаву, ож спозад того, ож быв майстаршый. Иванови из пригӯрка было руно тӯлко, може на пару місяцю̄в быв май старшый, а из рыбов ся мав дораз так ги я, мож лиш піціцько лїпше.

Каждый раз сьме рушали на рїку рано-рано, лиш як уставало сонце тай прогрївав ся мало воздух. Хоть, так ми ся видит, ож ишли сьме усе у єден час не завто, ож сонце уставало, ай завто, ож мамкы нам ся устигали вже поковпотити тай нас нагодовати та выпровадити за двирї.

Каждый раз ишов им увіреный, ож «но, всьо, типирь точно дашто имлю». Тай каждый раз не имав им нич. Не вертав им ся з пустыми руками, направду… Старші сохтовали дїлити ся тым, што наймали, обы не было, ож узяли ня з собов, а я прийшов опусто. Айбо тото была даяка така цімбораська ілузія успіху. Айно, приносив им домӯв по пару блискунӯв, тай даже єден раз явдруга. Тай гордо казав им мамцї з няньком, ож тото я имив. Айбо тото были бріхнї, тото не была правда. Тай я тото знав!

Типирька, споминавучи тото, не знаву як тот малый дїтвак не почерленїв выд ганьбы, кой узяв у руку явдруга, май великого ги долоня му, тай уповів «исе я ймив», знавучи, ож имив го другый Мигаль… Уже дниська ниґда бы-м такоє не зробив, хоть розуміву, яка у ня тогды была мотивація.

Та сяк ми утїкло цїлоє лїто. Помагати дома, бавити ся, лїпити из пластилїна шелиякых драконӯв тай фрасӯв, мальовати потята, тай брехати, ож имив им повно рыбы, хоть не ймив им нич. Бодай бы хоть даяку сїкавку, авадь зилинявку!

Зачали ся сїнокосы, иманя рыбы ся раз удклало далеко, бо каждый динь быв у талантах. Раз ся косило на нашӯв кошеници, дале у нас быв ищи єден дараб у Манюхах (кушницькый топонім), а дале щи помагати уйкови из сїном. Того было на пару тыждню̄в, тай зайнятый у тому быв ай я тоже! Вилы тай граблї держати-м уже бировав, та уже-м цїлый динь сїно згрїбав тай убертав. Не бировав им лиш розтрясовати свіжопокошені валы, бо там была сыра трава, та не было у минї щи тӯлко силы, обы з тым нарабляти.

Типирь ми ся споминат, як тото сїно сьме пак щи везли у калгоз, а я домак не розумів – нашто? Мы го косили, сушили, збирали, тяжко ся з ним трудили, а пак го задарь везли у калгоз, непонятно кому. Малый дїтвак тото порозуміти не мӯг, хоть не буду ся бити у груди, ож дуже розуміву тото типирь, уже доростлый…

Но історія йся не за сїно, ай за рыбу. За перву рыбу, котру-м имив сам. Было ото уже як исьме докошовали у Манюхах. Як исьме сидїли та полуднали, та проходив попиля нас горі рїков мӯй двоюрӯдный брат Сергій. Вӯн якраз рыбарив тот динь, та йшов на свої міста. Так ся стало, ож вӯн выд ня многым старшый, натӯлко, ож його дїти вже сут мої ровесникы… Мало з нами заприказовав, потяг погар пива из нашыми, та каже «но, всьо, йти бы дале…»,  а минї так гӯрько стало, так им хотїв имати рыбу!

Зачав им ся просити у мамкы з няньком, ож най иду из Сїрьожом, дуже-м хотїв имати рыбу! Но тай дуже-м хотїв из ним заприказовати. Вӯн ми быв читаво інтересный, бо давно вже туй не жив. Уженив ся дись на Украйинї, сяк ми казали, а я ся не знав тогды щи на ґеоґрафії аж так, ож Варшава тай Иршава про ня были єдным варошом. Зкурта – не видїли сьме ся часто, та хотїв им из ним ити. Сїно-м видїв май часто.

Пустили ня, пӯшли сьме. Сергій шіковно выломив ми по пути даякый копач, приязав на нього запасну струну из гачком, тай готово, малый Мигалько уже має серсаму, готовый на иманя рыбы.

Ужек не тямлю, ци йшли сьме далеко, ци было тото такой близко, не тямлю даже, за што сьме приказовали. Но файно помню, як ся вӯн сміяв, кой им му розказав правду за тото, што щи-м не ймив быв ани єдну зилинявку за свої цїлї 6 годӯв! Розказав им му правду, котру не знав ищи нитко из мої родины.

«Порозумів им тя, но та пой тогды у другого бока…» – уповів Сергій, усмівавучи ся такой выд уха до уха.

Прийшли сьме мало пониже того нашого дараба, де сьме косили, там быв дуже широкый розрытый берег. Преповно рїни, котру туй часто брали екскаваторами на стройкы. У сьому містови рїка ся часто розливала, та сись берег фурт быв без травы. Містами май намуловый, містами сугубо рїнь.

Пӯсля тых екскаваторӯв лишали ся туй великі (очима малого дїтвака такой веліканські) болота, такой дораз озера. У них ся часто трафляла рыба, котра сюды попадала из дожджом, як ся мало пуднимала рїка, та заплывала у сесе озерце. Вода у них была дуже чиста, та мож было поличити доґде зилинявкы, доґде пуголовка, котрі туй плавали.

– Но, никай, издїваш си муху, мечеш туды, де плавлют тоты зилинявкы, тай гадкуєш, коли узьме муху в рот, – Сергій зачав інструктаж будучого успішного галаса, – та кой узьме, нараз тягни идгорї.

Ися інструкція была ми не нова, у теорії я сесе вшытко вже знав. Айбо туй, у сьому болотцьови, рыбу было видко нараз, вода была чира ги скло, онь до динця, та легко было видїти коли рыба направду прӯмкне гачок.

Здїв им муху, завер у воду, чекаву. Чув им ся, гикой мацур, котрый ся изпрятав у высокӯв траві тай никат на цїплят у двӯрцьови, лиш чекавучи, коли они ся приблизят на добру дістанцію, обы учинити смерталный удар…

Но, туй го маєш! Секунда дїла, тай уже тягну из воды величезну зилинявку! Но, у тот час ото была перва, тай майвелика рыба, яку-м домак имав… Сергій тоже имав попиля мене, хоть не думаву, ож йому тоты зилинявкы домак треба было, скорше за компанію.

Я ся зачав хіхонити, потекли ми слызы, як им тоту рыбу взяв у рукы! Сергій ся сміяв, я ся радовав. Зайшов им у азарт, имив им другу, тритю, четверту! Тото было направду дуже легко, кой тоту рыбу видко крӯзі воду. Слызы ми дале течут, но я ся шкірю ги дурный, так ми добре. Кажу братюкови: «Спориме ся, ож я май много имлю? Уже у ня чотыри!»

Сергій ся не спорив, дав ми пак щи ай свойих пару, казав, ож най дам мачцї. Тямлю до типирь, як тота мала рыба залеґдвы ми ся ставала у дїтвачӯв руцї, хоть великі хлопцї такоє ани не брали ниґда. Зилинявкы даже не сохтовали їсти, давали мачкам.

Як им прийшов домӯв, щастливый, онь світив им ся, мусай уже было выдкрыти правду ай мамцї з няньком, мусай было розказати, ож исе, лиш типирь, моя перва рыба. Моя перва зилинявка, я ї у міщукови спознавав.

Тоту рыбу я сам ножом почистив, выпотрошив, позошкрібовав луску. Мамка ми тото усьо у яйцьови посмажила, тай я мав красну вичирю, котру сам собі приню̄с. Сам добыв, сам имив.

Прӯшли рокы, а я з великым теплом споминаву си тот динь. Не лиш завто, ож я накониць, пӯсля довгых старань, имив рыбу. Ай завто, ож я мав доста терпіня до того часу дӯйти. Не знаву, ци побирує сякоє пак мӯй дїтвак, авадь ци сохтувут сяк робити дїти типирька… Много днӯв за шором я тратив по пару годин, никавучи на воду, держачи у руках не дуже легкый копач. Не здав им ся ни пӯсля первого, ни пӯсля дисятого раза, кой вертав им ся домӯв з пустыми руками (из чужов рыбов). Тай дотягнув им тото до тої свої первої зилинявкы. Нитко ня не заставляв, я просто хотїв тото сам додавити, имити свою перву рыбу сперед тым, як ити до школы.