Доброго здоровлїчка! Днись маву дяку поговорити за тото, як наші дїточкы ходят у школу, тай як йим у школу ходили дїдове. Из усього по дарабчику.

За первоє хочу ся вас зазвідати: ци было такоє, обы у школї у нас учили «по-нашому»? Затяміт си сесю звіданку, помирькуйте. Вернеме ся ид нюв май дораз. Поникаєме, якоє было вошколованя у нас у крайови.

Як было за мадярӯв (-1914)

Вошколованя люди у Австро-Мадярськӯв імперії єдных 200 рокӯв назад не было єднакым, хоть изгруба бӯлшина селського населїня была неґрамотна, значит читати тай писати не знали. Поникайме на наведену ниже карту. Видиме, ож у комітатови Мараморош (де майвеликый дараб люди были руснакы) процент ґрамотных люди быв доста невеликым (20-30%). Тото єден из маймалых показчикӯв помежи другыми частинами Мадярського Королювства на 1910 гӯд. Чого ипен так? Не думаву, ож туй мож ся легко выдмахнути словами «та руснакы просто дурні». Ото скорше была комбінація факторӯв. За первоє, вошколованя коштовало гроши, а Мараморош у тот час економічно быв у ачий майгӯршӯв ситуації в Королювстві. Може, тямите, ож Едмунда Еґана загнали были сюды, обы злїпшити якраз економічну ситуацію. За другоє, высокі школы, де мож ся было навчити дашто бӯлше, уже жадали выд вас знати мадярську (кидь не латину, авадь нїмицьку), а тото уже была додаточна ступенька про руснака.

Но сесе не значит, ож наша чилядь ниґде ся не учила, авадь не мала домак шансӯв. Было доста руснакӯв ай вошколеных, хоть направду тото были авадь сященникы, авадь люди из сященницькых родин, бо треба было мати гроши на вошколованя. Спомежи тых усьых будете знати за Михаила Лучкая, Василя Довговича, ци даже Адолфа Добрянського. Ушыткі троє ся родили у малинькому руснацькому селови, ушыткі были тїсно закапчані из ґреко-католицьков церьквов, и ушыткі троє мали читавый влив на културу містної русинської чиляди. Исе даже не споминаєме такых люди, ги Александер Духнович ци Анатолій Кралицькый.

Ипен спозад них, тай многых другых люди, была можнӯсть протягнути удкрытя «руськых» школ, де бы ся чилядь учила писати тай читати «рӯднов» бисїдов. Стало ся исе пӯсля револуції 1848-1849, спозад котрої повно всього поміняло ся у тогдышнюв Австро-Мадярськӯв імперії — попиля всього ай поява первого масового вошколованя по-нашому.

Изгруба мож повісти, ож у «руськӯв крайнї» (тоты комітаты, де бӯлшина чиляди была русинами) скоро половина школ была на языкови меншины (по-нашому ся учило), а у другӯв половцї были в бӯлшости школы из мадярськым языком выукы, авадь двоязычні. Но туй треба розуміти, ож выука по-нашому ся зводила хыба до устної бисїды учителюв, бо літературный язык, котрым ся там учили читати тай писати, быв ищи доста далекым выд того, як тоды чилядь говорила (за тото «язычіє» детайлно мож почитати инде). Говорило ся у школах бізӯвно народнов бисїдов, даже кидь письмо было выд ниї подалекоє.

Пӯсля 1867 рока усилив ся быв процес, котрый будете знати ги «мадяризація». Кидь изкурта, та тото быв одголосок мадярської імперіалістичної снагы навчити ушытку чилядь говорити по-мадярськы. Бӯлшина школ переводила ся лишек на мадярськый язык выукы. Така акція, кидь чесно, была не натӯлко ефектівна, ги чекало ся. Кидь проаналізовати наш живый язык, та можеме прослїдити, ож бӯлшина мадярськых пожычок сут дуже-дуже старі, бізӯвно йим єдных 500-700 рокӯв. Тяжко напытати шорик слӯв, які зайшли у живу бисїду ипен у сись період мадяризації. За мотивы мадярӯв сяк учинити можете поникати відео (по-анґліцькы, айбо має тітулкы по-украйинськы тай по-російськы).

Из сього треба си лиш затямити, ож у період 1800-1914 рокӯв вошколованя руснакӯв на Пудкарпатьови устигло поперескаковати помежи екстремумами: выд ініціатив мати гет-гет народні школы аж до силованої мадярської.

Як стало за чехӯв (1919-1938)

Зачнеме из того, ож самі чехы не силно знали, як наладити вошколованя в области. Укладовали у край повно сил, выдкрывали нові школы: статістічно у крайови выд 1920 до 1938 стало почти удвычі бӯлше школ. Чехословацька влада бізӯвно хотїла выдверечи спередущу мадярську політику вошколованя по-мадярськы. Дорадили ся учити чилядь людськов бисїдов. Завто были ушорені школы на скоро усьых языках краю Пудкарпатської Руси — значит, бӯлшина школ была выдкрыта про русинськоє обывательство.

Но видко, ож чехы не мали дякы бабрати ся из языковов політиков краю. Заладити даяк конфлікт помежи містными проукрайинськыми тай проросійськыма політичными кыванями не знали як. Чеськый уряд закликав галицьку «Просвіту» у край, обы помочи из вошколованьом. Наєдно из сим у край закликали ай учителюв, майбӯлш из Галичины, менше из тодышньої Російської Імперії, спозад того, ож не было нараз готовых кадрӯв, які бы были навчені вести у школах урокы, а приладити новых уряд бы не устиг.

Дале ся зачинат щи май інтересноє.

• За первоє — «офіціалным» урядным языком краю раховав ся русинськый язык (варта тямити, ож у тот час чехословацькый уряд не байловав казати, ци тот язык окремый выд украйинського, ци нєт).
• За другоє — головным інспектором вошколованя в области быв назначеный чех Йозеф Пешек, а значит, скорше всього, вӯн не быв аж дуже зознамленый из проблематиков ситуації у крайови.
• За тритьоє — Йозеф Пешек закликав в Пудкарпатську Русь из Галичины лінґвішту Ивана Панькевича, обы вӯн ушорив сістему ошколованя.

Школы мали можности выбирати, за яков ґраматиков ся учити: Панькевича (1922), Сабова (1924), ци Волошина (1919). У рокови 1923 учителї в бӯлшости проголосовали за ґраматику Волошина (544 голосы; ґраматика Панькевича — 2 голосы).

Слїдуючоє сякоє голосованя ся удбыло аж в рокови 1937, де на выбор были лишек дві ґраматикы: Сабова тай Панькевича. Учителї дали за них 313 (73,3%) тай 114 (26,7%) голосӯв респектівно.

Из сього исписа ґраматику Панькевича мож было раховати «проукрайинськов» из політичного никаня, бо хоть первоє выданя (1922) уважовало на специфіку діалектӯв Пудкарпатя, другоє (1927) тай тритьоє (1936) выданя кым май дале, тым бӯлше выдмітовали нашоє містноє, ай зближовали язык вошколованя ид украйинському (надднїпрянському). Ґраматику Сабова мож было раховати «проросійськов», бо базовала ся на російському літературному языкови, тай мала доста мало локалного. Што ся кыват ґраматикы Волошина (1924), та она была майблизка помежи тыма ид народнӯв спомежи сих трьох (мӯй субєктівный назор).

Но исе ушытко, што ся кыват писаня тай читаня. Айбо ци говорило ся у сих школах по-нашому? Бізӯвно, ож менше, гикой у період 1848-1867, бо бӯлшина учительства была закликана из Галичины.

Карпатська Украйина 1938-1939

Сесе буде майкуртый сеґмент. Урядным языком Пудкарпатської Руси (тай языком вошколованя) быв затвердженый язык украийнськый у новемброви 1938. Уже в динь проголошеня незалежности Карпатської Украйины офіціалным языком так и убстав ся украйинськый, но вошколованя провадити ся не успіло.

«Другі мадяре» (1939-1944)

Кой прийшли, ги туй кажут, «другі мадяре», чекало ся, ож сістема ся уберне гет ид тому, як было до 1914, но стало ся не так. Мадярська корона, гибы може ганьблячи ся за тото, што чинили з руснаками у період мадяризації, утвердила язык вошколованя назад русинськым. Пудкарпатськоє Общество Наук выбрало ґраматику Гарайды (1941) на хоснованя у школах. Знаєме, ож у тот час выдавали ся ай новинкы (ґазеты) усякі май по-народному писані, айбо не натӯлко тото быв живый язык, ги си можете подумати. Тяжко уповісти за ефективнӯсть сістемы вошколованя в тоты рокы, бо ай період быв куртый, ай при тӯм, перебачте, война была навкруг, не до учіня было чиляди.

Но а ци говорили у сись час у школах по-русинськы? Так си гадаву, ож ситуація не силно ся была поміняла из 1938 рока, бо бӯлшина учительства ай дале была ипен тоты люди, што были. Хоть мадяре старали ся аж дуже політично актівну чилядь выд школ выдонадїти гет.

Як стало за союза (1944-1991)

У сьому періодови людські споры за тото, «чий сесе язык» наскоринько заткали рїшеньом звирьхы. На папірьови ушытка чилядь стала украйинцями, не никавучи, што си гадали самі. Бисїда у школах пак была, ясноє дїло, украйинська тай російська. Зачинавучи из сього момента, вошколованя уже не міняло свӯй курс довгый час.

Но а ци у сесь період говорили у школах по-нашому? Так ми ся видит, ож туй у дачому было ай полївило. Союз, ясноє дїло, тоже позаганяв сюды читаво спеціаліштӯв, учителюв. Но уже ай містна чилядь мала бӯлше шансӯв стати педаґоґами тай вернути ся домӯв, быти учителями у себе дома. Много такых пак, правда, заганяли гет далеко.

Што ся кыват нашого днишнього вопроса — айно, у сись час ачий май бӯлше ся зачало говорити у школах по-русинськы — главной, спозад того, ож изась пудняв ся процент містної чиляди помежи учительством.

Як ходив у школу я

Мигаль Лыжечко у школу ходив из рока 1997 до рока 2008, учив в основному язык украйинськый, російськый тай нїмицькый (піціцько). На чудо, ани єдным из сих трьох я не побировав бы аж слобӯдно говорити до єдных 14-15 рокӯв точно, бо не мав доста практікы. Читати тай писати вто єдно, но говорити треба мати из кым. Дома сьме говорили лишек по-нашому, тай у школї у бӯлшости учительство говорило так, ги говорит дома, сітуатівно переходячи май на літературну. Были у ня ай учителї тай учителькы, котрі говорили домак літературно — но они ай самі были не кушницькі, ай прийшли сюды, ги у нас кажут, «из Украйины». Спомежи такых не можу не спомнити за Петра Шинкаря, бисїду из котрым могли сьте видїти туй.

Изась, у школї доста слобӯдно ся говорило по-русинськы, нитко за такоє линіков по перстох не дӯстав, бо уже на сись момент натвердо ся уклало у вошколованьови, ож тото є лиш містный діалект украйинського языка.

Як тото є типирька

Щи адде недавно у нас на Пудкарпатьови были русинські школы. Ай, сесе не фантастика, были! Фунґовали тоты школы до рока 2017. Варта спомнити, ож тото ушытко были приватні школы, фінансовані меценатами як из Пудкарпатя, так из діаспоры в Америци. Чим ся зперли гроші, так ся заперли ай школы. У тот самый час державні школы Украйины русинськых проґрам, ясноє дїло, не мавут.

У тот самый час у школах на Пудкарпатю, майбӯлш по селах, тоже слобӯдно ся бисїдує по-русинськы, хоть тяжко уповісти, кӯлко процентно учителюв сохтувут говорити из дїтьми «нелітературно». Не никавучи на позицію самых учителюв, ож ци тото є самостатный язык, а ци тото є лишек діалект украйинської, разницю помежи «по-нашому» тай «по-украйинськы» іґноровати нелегко, та пораз дїтьом треба убясняти ай так, обы порозуміли.

Выслїдкы

У кӯнци хочу уповісти лиш пару слӯв. Як бы не вызирала політично-языкова ситуація у слїдувучі пару декад, руно типирь наша бисїда є доста жива тай барвит ся вшелияко, не никавучи на тото, ож сугубо леґално в Украйинї поважує ся за діалект украийнського языка. Айно, у нашых школах говорят по-русинськы, даже кидь не знавут за сесе.

Тот факт, ож за минулоє стороча не было довгої практикы вошколованя письма тай читаня ипен народным языком, ай лиш літературным стандартом другого, діалектом котрого нас раховали, не дав нам утвердити єднотный приступ ид письмови. Но на другого бока, исе дало шансу розвити ся многым окремым никаньом на тото, як бы мало вызирати письмо нашов бисїдов. Може, днись маєме шанс учинити ревізію того всього.