Як руснакы называвуть сусідні народы
Гикой і каждый нарôд, руснакы мавуть свої назывки диля инших народôв, головно своїх сусідôв, а диля їх крайин. Даколи сяких назывок є дакôлько, в залежности од того, за котрых руснакôв говориме.
Зачнеме з мадярôв. У нас усе говорили лем Мадярщина, ниґда не Венгрія і не Угорщина, хоть, приміром, чехи а словакы розрôзнявуть: Maďarsko у них – то днēшня Мадярщина, а Uhry – то історична назва зēмēль мадярської короны в Австрії, пôзніше – Австро-Мадярщині. До Uhier ся односили і Словакія (по-мадярськи Felvidék, по-словацьки Horné Uhorsko, по-чеськи Horné Uhry), і Пôдкарпатя, і Трансільванія…
На запад од Пôдкарпатської Руси находить ся Словакія, ще дале – Чехія, вадь Чехи. Кідь наш руснак іде туда на роботу, вôн уповість, ош іде на Чехи (даколи кажуть: ідеме на Мадяри, на Словакы). Интересно, ош самі чехи ще донедавна не мали єдного слова на позначеня свої крайины – термін (хоронім) Čechy хосновав ся диля власно чēських зēмēль, без Моравії (Morava) а Сілезії (Slezsko), а назва цілої крайины была (і є дотēпēрь) Česká republika; лем недавно ся установив у чēськôй бēсіді термін Česko. Сяка традиція называти крайину по назывці народу задержала ся у западнослов’янських языках, айбо її знала і давньоруська бēсіда.
На Марамороші руснакы сусідувуть із румунами. Їх крайину называєме Румунія, но интересно, ош руснакы-мараморошці, што живуть по тот бôк Тисы, у самôй Румунії, на румунôв кажуть волохи. У нас волохами называвуть окремішню румуномовну етнічну ґрупу, що жиє у Порошкові, Мирчі і ще даяких селах оддільно од основного румунського масива (давно сесі волохи ходили по варишах і селах ги бляхарі, латавучи судину, тēпēрь майбôлше видиме їх на базарах продавати дēрēвляні ложки).
У рôзних містах Пôдкарпатя жили німці. У Мукачові їх называли швабами (казали: Павшино – то швабськоє село), а у Рахові на них казали ціпцери (а район вариша, де они жили – Ціпцерай), од німēцького Zips = Спіш (район на сіверо-востоці Словакії, вôдки они колись прийшли). Їх крайину называєме Німеччинов.
Сто рокôв тому назад многі руснакы еміґровали были до Америкы. Традиційно туй кладеме наголос на перший склад: Áмерика.
Иншакий, гикой в украйинськôй бесіді, наголос маєме і у слові Рōсія. Росіян у нас называли мацкалями (видозмінена форма слова москаль). Притому у народнôй памнятці мацкалями были ци не вшиткі, ко прийшов із-за перевалу. Напримір, ще у 1960-ті роки єднôй жительці Мукачова сусідове казали, ош она дочку оддала за мацкаля, хотя зять прийшов из Галичины! Треба добавити, ош і у мадярôв днēшньоє слово orosz = росіянин історично значило нас, руснакôв. Завто маєме у Мадярщині много носійôв прôзвища Orosz – сяк там называли вадь просто руснакôв, вадь тых, котрі прийшли з руських зēмēль (= Пôдкарпатя і Галичина), айбо не із Росії. А на росіян мадяри говорили muszka (аналоґ слова мацкаль). Тēпēрь сленґовов назывков росіян у мадярôв служить слово ruszki.
Пôд Мукачовом є село Быстриця, у котрому жили белґіяне. Сяк называли наших руснакôв, котрі перед Другов світовов войнов робили на шахтах у Белґії, а пак ся вернули дōмôв. Унука єдного з таких белґіян розказовав, ош його дідо з бабов, коли ся вадили межи собов, усе говорили по-фламандськи, обы родичі не розуміли, а ще – лічили гроші лем по-фламандськи (интересноє спостереженя – як бы ся файно не навчив чужôй бēсіді чōлōвік, кідь треба шось скоро пораховати, вôн тото буде робити на свойому рôдному языкови, вадь на тому, котрый му майбôлше штимує).
Волôвські (міжгірські) житēлі называли сусідôв-галичан за перевалом поляками, а тоті їх мадярами – по назві крайин, громадянами котрых были єдні а другі. Нетяжко порозуміти, чого пôсля Другої світової войны ушиткі руснакы диля словакôв стали Rusy: говорило ся, ош ушиткі за Чопом і Вишньим Німēцьким – ото руси.
У слові Украйина у нас наголос майбôлше клали на другий склад: Укрáйина. Наприкôнці зазначу, ош назвы крайин у нас на Пôдкарпаті мало ся одрôзнявуть од назв, котрі хоснувуть русины Словакії (пряшôвські русины), у котрих ся хоснує словацький суфікс -sko. Там кажуть Словеньско (помнякшувучи послідній приголосный перед суфіксом -ск-, котрый на Пôдкарпатю сам стає мнятким: -ськ-).