Як у нас кликали псôв і мачок

Мамка моя памнятать, як, коли была малов (у 1940-ві), її няньо, а мôй дідо пôшов из Мукачова в Хуст на торговицю (базар худобы) купити корову. Назад ішов из маржинов пішо три дны і три ночі, і за тот час корова дуже ся присохтовала од новому ґаздови, котрый іще і пысок юй вытирав мокров ряндов, бо было дуже тепло. Коли дідо зайшов у Мукачові у цукрасду (кондитерську), абы купити цукру (так казали у нас на конфеты) дітвакови (моюй будучій мамці), а корову лишив саму на улици, то она, увидівши його за вітринов, рішила йти за ним, проломила рогами вітрину і зайшла у цукрасду. Дідо, стоячи у шорі, корову не видів і не чув тот ушиток халамай, бо втратив быв слух іще пôд час Першої світової войны, як хворів на тиф, і лем коли люди из шора йому знаками начали указувати, замітив корову. Видав, прийшло ся му пак заплатити за вітрину.

Мамка ще застала тоті часы, коли у них было ґаздôвство: коровы, волы, труськи (кролики), свині, куры… Памнятать, як из своїм няньом їхала на возі, запряженому волами, на винницю пôд Попову гору (на Косівку, де тēпēрь вариський теметôв) – волы йшли помали, на возі было повно сіна, на котрому ся дуже файно спало…

На тоту вшитку худобу у нас казали «йōвсаґ», од мадярського jószág – «скотина». На кōрōв майбôлше казали «марга», вадь «маржина». Діточоє слово диля свиней было «чінька».

Но айбо у каждому дворови были псы і мачки. Загальным словом диля собак было «пес», лем кідь треба было пôдкреслити стать, на самку казали «сука». Абы покликати пса, прицмокували языком і казали: «пс-фс-фс». У бабки і діда Шарикôв ниґда не было, клички у її псôв были такі (даву їх кирилицьов і мадярськов латинков, бо в основному сеси клички были мадярського походженя): Дунчі/Duncsi (у словакôв і нись Dunčo – поширена кличка), Бōдрі/Bodri, Джуді/Csudi, Кувос/Kuvasz (а сесе вже од мадярськōї назывки дворняжки), Бōбі/Bobi. Сусідови кликали свōїх псôв так: Ціґань/Cigány, Рексі/Rexi, Тáрзан/Tárzán, Csöpi (дуже поширена на Пôдкарпатю кличка, из-за мадярського звука ö тяжко її правильно написати кирилицьов), Буркуш/Burkus.

Загальноє слово для котôв было «мачка», кідь треба было пôдкреслити, ош сесе – самець, на нього казали «мацур» (маєме на Пôдкарпатю і иншакі слова: на Мараморощині на мачку кажуть «мыца», «мынька», «кутка», а на Верховині на мацура – «коцур» вадь «кут/кіт»). Клички у дідових мачок были такі: Ціла (од мадярського Cila cica), Ціфра (тоже мадярськоє cifra – «таркаста», «тарабурита»), а мацур быв Конді (од kandur – «мацур», «коцур»). Мачок не кликали нияким «кс-кс-кс», а лем «ці-ціц!» (на Тячôвщині – «мынь-мынь»), котроє ся вымовляло высоким тоном. Сяк – «ціца», «ціцушка» (мадярськоє cica, cicuska), на Мараморощині «мынька» – лагôдно сохтовали казати і мачатам (малым мачкам), і дітьом.