Сервус і цюлюву ручки!

Історично у нас на Пôдкарпатю были дуже красні а різноманітні формулы вітаня а прощаня. При сьому слово «вітати ся» было «дуже літературным», у простôй бēсіді сохтовали казати «кланяти ся». Было щē «здоровкати ся», айбо сяк казали, коли мужчины подавали єден другому руку і казали: «Здоров!»

Я туй хочу пригадати, як ся кланяли у варишах (головно, у Мукачові) представники нашої старої інтеліґенції, тоті, котрі ся вчили ще «за чехôв» (1920–1938 рр.), авадь «за других мадярôв» (1938–1944 рр.).

Май часто у вшитких руських говорах по обі стороны Карпат кланяли ся єден другому Слава Ісусу Христу!, на што ся отвічало: Слава навіки [Богу]! Хотя тēпēрь дакотрі учēні говорять, ош сесе вітаня – католицькоє (давно сохтовали казати «папôвськоє», од «римський папа»), бо оно калькує латинський выраз Laudetur Jesus Christus, айбо у нас його хоснувуть як греко-католики, так і православні. Мусай уповісти, ош дале на Великôй Україні і в Росії православні так ся не кланявуть.

Май уживані нēсь формулы Добрый рано! Добрый дēнь! Добрый вēчȏр!, Дай Боже [здоровля]! говорили межи собов у родині вадь межи сусідами. Його называли щē «жидôвським», бо сяк ся кланяли з юдеями. Отвічали на сесі вітаня так: Дай, Боже, і Вам!

Пôсля сього могли ся зазвідати: Як ся маєш / Як ся маєте? Отвічали: Богу дякувати, [добрі]!

Інтересна формула ся хосновала диля поважных гостьôв: Вітайте (у нас)! (а не: *Вітаєме!). Памнятам, ош так было записано на транспаранті, котрый быв вывішеный сперед Цегольнянської церкви пôд час приїзду до Ужгороду греко-католицького митрополита із Словакії. Так мені ся кланяли і у Пряшові в єднôй інтеліґентнôй родині. Мож уповісти і Вітаю! – сяк і тēпēрь говорять головно чоловіки сēрēднього а старшого віку.

Кіть видиме, ош кось робить у керті ци у полі, кажеме Боже помагай!, а од них чуєме: Бôг в помôч і Вам!

Од Паски сорок днôв до Вознесенія казали єден другому Христос воскрес!, отвіт: Воістину воскрес! Сеся формула ся задержала на Пôдкарпатю дотēпēрь, правда, мало ко каже сяк через усі сорок днôв. Зато тēпēрь од Рôздва до Срітенія кажеме Христос ся рождає!, отвіт: Славіте Його! (вадь Славімо Його!), котроє, видить ся, зачало ся хосновати май пôзно, пôд упливом книжок. У Галичині щē кажуть на Водощі: Христос ся хрищає!, отвіт: В водах Йордана!, айбо у нас так не говорили.

Прощавучи ся, на Пôдкарпатю казали: Будьте здорові!, Бывайте здорові!, а тот, ко ся лишав дома, отвічав: Ходіть здорові!, а вēчором щē: Добру нȏч! На дорогу казали: Щасливої дороги!, З Богом!

Кіть бēсідники были межи собов на «ты», то, прощавучи ся, казали: Май ся! вадь Май ся фест! (іщē могли із сміхом добавити: Напий ся бровзы!). Дітям, і діти а молоді люди межи собов, говорили: Папá! Сеся формула лишила ся у хоснованю дотēпēрь.

Є у нас слово, котроє мож назвати індикатором австро-мадярського наслідя: Сервус! (руснаки часто казали Серус!). Сесе вітаня видить ся таким важным, ош дослідники на мапах вызначавуть «зēмлю Сервус», до котрої залучавуть території, котрі до 1918 року належали Австро-Мадярщині, а тēпēрь суть частьов Польщі, Чехії, Словакії, Мадярщины, Австрії, Хорватії, Сербії а Румунії. Дійсно, у Кракові ци у Сиготі учуєме «Сервус!», а у Варшаві вадь у Букарешті вже ніт. «Сервус» казали старші май молодым, ровесники межи собов, а ще тоті, котрі межи собов были на «ты».

Слово szervusz – латинського походженя(лат. servus humillimus = май покорный слуга). У нього вже в послідні 25 – 35 рокôв появили ся май курті дериваты: Szevasz! / Севос! (кажуть, ош «звучить по-будапештськи»), Szia! / Сійо! (прийшло із сленґа мадярської молоді; прижило ся у вариських руснацьких говорах ги неформальноє вітаня межи цімборами, ровесниками).

У Мукачові широко ся хосновали мадярські вітаня. Так, хлопцям а чоловікам валовшно было казати жонам: [Kezét] csókolom!, Kezi csókolom! Сяк казали і молоді чоловіки май старшим чоловікам. Кіть чоловік із дівочков вадь жонов быв на «ты», казав юй Csókollak! Мож ся было поклонити і по-руськи: Цюлюву ручки! У отвіт старші молодшим казали Сервус!

І csókollom, і szervusz казали і коли ся стрічали, і коли ся прощали.

Пôсля 1945 року у нас ся стали хосновати українські формулы Привіт!, Здоров!, май рідше – helló! csaó! (до нас прийшли із мадярського сленґа), ahoj! (од словакôв). Форма здрастуйте! не прижила ся, айбо До свіданя! кажуть дуже часто (донедавна, може, май часто, чим До побаченя!).

 Уже лем у май старшої ґенерації вариської інтеліґенції почуєме вітаня Па! / Pá! Оно ся хоснує межи жонами приблизно єдного віку, не близькими межи собов. Па можуть отвітити май старші жоны май молодым на їхньоє Сsókollom.

Межи старшими мужчинами, котрі были межи собов на «вы», тоже было своє вітаня, котроє уже майжек ниґде не учуєме: Alászolgálja! (дослôвно: «Ваш покорный слуга!»), Tiszteletem! З чēстованьом!»).

Дуже шкода, ош наші вітаня ся уніфікувуть. Майже щезли «ієрархічні» высловы, а на їхньоє місто приходять практично безликі формы.