Русины ги пôддані Австрійської імперії дôстали офіціально закріплені (стабільні, спадкові) прôзвища у 1780 році. Доти каждый чоловік мав хресноє имня, а мôг мати і індивідуальну назывку, айбо она не мусіла (хоть і могла) переходити на його діти, жону а т.д.

Донедавна сам термін «прізвище» не хосновав ся у народнôй бесіді. Коли ся звідавуть челядника, якоє його имня, майчасто кажуть: «Як ся звеш?» вадь «Як ся кличеш?», а за прôзвище ся звідавуть: «Як ся пишеш?» Тым ся указує, ош прôзвище было офіціальным, «писаным» именованьом чоловіка.

Не хосновало ся у тому значеню і слово «фамілія», як у російському языкови. У нас, як у иншых європейських народôв, «фамілійов» май часто называли родину.

У сьому есейови хочеме ся застановити на традиційных прôзвищах русинôв Пôдкарпатя, вытвореных од назв вшилияких народôв. Они могли ся давати челядникови, котрый прийшов на Пôдкарпатя з даякої землі, по назві сьої землі – причому не мусай, обы такий чоловік походив из того народу. Напримір, жителі сіл Волосянка, Ялинкувате на Галичині досі кажуть на жительôв Студеного (бывш. Міжгірський район) «мадяры», хоть на Міжгірщині мадярôв не є. Так ай міжгірці на тых кажуть «полякы». Мадярські лінґвісты пишуть, ош многі їх прôзвища, дані за етнічным признаком, значать лем ото, ош їх носителі выділяли ся даяков одзнаков, характернов для таких етносôв, айбо не значили, ош они ци їх предки належали до такого етносу.

Ужгородський лінґвіста професор Павло Чучка писав, ош сяких прôзвищ (од етнонімôв – назв народôв) у русинôв не є дуже много. Їх частка змежи ушитких прôзвищ пôдкарпатських русинôв чинить лем 2%. Чучка наряховав быв лем дас 50 таких прôзвищ, айбо дакотрі з них дуже часті.

Природно, ош май часто стрічаєме прôзвища по назві близьких сусідôв руснакôв. Сесе такі: Горват (од «хорват»); Волошин, Олашин (доныні гуцулы Румунії кажуть на румун «волохи», а не «румуны»); Басараб (житель Бесарабії, теперь – Молдовы), Молдавчук; Лях, Поляк; Сербин; Мадяр, Мадярчик, Угрин; Німець, Німчук; Жидик; Циганин, Циганчик, Циганчук; Турок, Турчин.

Выділиме туй прôзвища Русин а Руснак. Прôзвища ся давали за даяким таким признаком, котрый бы мôг ідентифіковати чоловіка, значить мав быти рідким там, де вôн жив. Зато суть прôзвища Ковач, Шустер, Попович (у селі быв єден вадь дуже немного ковачôв, шустерôв и сященикôв), айбо не є прôзвище Селянин (селянином быв каждый). Завто на западі і в центрі Пôдкарпатя, де наш нарôд называв себе руснаком, на пришляка из Галичины, Гуцульщины ци Буковины, де люде называли себе русинами, казали: «Сесе русин» і давали такому прôзвище Русин, Русинко. А кідь наш руснак ішов у Галичину ци Буковину, там дôставав прôзвище Руснак, Русняк. Дотеперь на Пôдкарпатю намного май частым є прôзвище Русин, а на Буковині а Гуцульщині – Руснак. Даже тоті Руснаки, котрі теперь живуть, напримір, в Ужгороді, прийшли з Рахова вадь із Чернôвцьôв.

Даколи треба было выділити і меншу етноґрафічну ґрупу межи русинами. Житель Мукачова, прийшовши до Хуста, мôг стати Лемаком («лем» кажуть на западі Пôдкарпатя, а на востоці – вже «лиш», і сесе была характерна риса носителя спершу такої назывки, а пак уже прôзвища на востоці). Но, а кідь кось переїхав у Мукачово із Хуста, то у Мукачові вже мôг стати Лишаком.

Прôзвище Бойко дуже часто ся стрічає од Лемковины до восточної Україны, а щи у Польщі, Хорватії. Його походженя у рôзних реґіонах могло быти неєднакоє; шо ся тыкать Пôдкарпатя, Василь (Ласлов) Чопей, автор русько-мадярського словника XIX ст., писав, ош так долиняне могли кликати верховинцьôв (они дуже часто хосновали слово «бо», як долиняне – «лем» і «лиш»).

Міжгірці називавуть своїх долішніх сусідôв иршавцьôв «бляхи», шо изясь походить од «влахи», «волохи» (румуны). Одповідно, такий челядник мôг дôстати назывку Бляха, Бляшин, Бляшко.

Гуцулы называвуть долинян із Тячова ци Хуста гайналями (од слова «гайновати» – лінюховати, вадь од мадярського hajnal – «світанок»). Зато на Рахôвщині, межи гуцулами, стрічаєме прôзвище Гайналь. З другої стороны, на Тячôвщині живуть люде з прôзвищом Гуцул, предки котрых мали бы прийти туды з Гуцульщины.

У мадярôв частым є прôзвище Orosz (Орос). У теперішньôм мадярськьôм языкови «оросами» кличуть росіян, айбо донедавна сяк называли руснакôв (до Первої світової войны офіційнов была назва magyar-orosz – мадярський руський/русин). Росіян товды по-мадярськи кликали muszka (москаль). Природно, ош прôзвище Орос давали людьом, котрі вадь были руського (руснацького) походженя, вадь прийшли у Мадярщину з Пôдкарпатя ци Галичины – мадяры товды ся стыкали з сими руськими, а не з росіянами, котрі жили дуже далеко. Потому такий Орос мôг ся вернути домôв, на Пôдкарпатя, уже носячи сесе прôзвище.

Застановиме ся ще на прôзвищах мадярського походженя, котрі ся давали за етнічным признаком. Із усяких причин такі прôзвища теперь носять і руснаки. Межи нима: Ґереґ (görog – грек), Козарь (kazár – хозарин), Лендєл (lengyel – поляк), Муска (muszka – москаль), Неймет – (német – німець), Олаг, Олах (olah – румун), Рац, Рацин (rác – серб – од давнього князьôвства Рашка), Сас (szász – саксонець, староє найменованя німцьôв), Сейкель – (székely – сейкей, трансільванський мадяр), Терек (török – турок). Межи майчастыми прôзвищами не лем у руснакôв, а й у мадярôв і головно межи ромами (циганами) суть Товт (tóth – стара мадярська назва словакôв), у русинôв іще і Товтин; Горват (horváth – хорват).

Од румунôв прийшли до руснакôв прôзвища Молдован, Басараб; од чехôв і словакôв – Ліптак, Словак, Слов’як (так колись словаки і руснаки кликали цотакôв, восточных словакôв).

Як видиме, руські прôзвища, котрі походять од етнонімôв (назв етносôв), указувуть на ґеоґрафію культурных і ґаздôвських контактôв руського населеня Пôдкарпатя – майбôльше межи нима назв сусідніх народôв і етноґрафічных ґруп самых русинôв.