У психолоґії є понятя синдрома жертвы – йсе стан, при якому чилядник рахує себе жертвов неґативных дій другых люди вадь обстоянь. Ото ся проявлять не лише у сприняті світа, но і у поведінці. «Жертва» на вон винить причины свойых бід, но удну ся даже не намірює міняти ситуацію, бо чує ся в ню̄в комфортно. Іся психолоґічна модель скоро заходить у привычку і стає набытов рисов характера. Тым не менше, синдром жертвы може мати і колективні проявы в обществі. У сьому начеркови поникаєме на нього із соціального боку. А обєктом нашого інтереса буде населеня Пудкарпатя.
Начати треба з того, ож ушиткі колективні ментальні структуры не беруть ся на руному містови, ай формувуть ся у довгому процесі. Як бы ся ко не удносив до днишньої нашої ситуації, она выплывать із обєктивных факторӯв і причинно-наслідковых ланцӯв. Выбор полігать у спринятьови.
Пудкарпатя – ґеоґрафічно детермінованый реґіон. На сьому факторі базує ся його статус перманентної політичної і економічної периферії, начинавучи із Середньовіча і кӯнчавучи типирішньым дньом. Условноє населеня Пудкарпатя єствує у даному соціальному околищи, якоє зо свого боку стратифікованоє, што значить, ож туй фурт є динамічный ієрархічный соціальный орґанізм. У ньому, выходячи із выше казаного, за довгі стороча закріпили ся історичні тренды, котрі суть жерелами многых дилем.
Положеня індивіда вадь групы люди у обществі дефінує соціальна стратифікація – розділеня населеня на слої за ієрархічным шором. Соціолоґ Пітірім Сорокін выділяв три основні критерії соціальної стратифікації: політичный (діленя влады і впливу), економічный (діленя матеріального богатства) і професійный (діленя на сферы занятости тай іх внутрішня ієрархія).
Типир попробуєме розникати конкретный обєкт – русинӯв Пудкарпатя. У сьому контексті я їх дефіную, ги соціально-культурну ґрупу, бо ничим иншым они щи не є. А хронолоґічно туй треба уділити два періоды: становый (до 1918) і постановый (по 1918). У першому общество розділено на слої і фактично, і юридично, а у другому лише фактично.
Щи до 1918 рока были закладені основы соціальної стратифікації у Пудкарпатьови. Регіон цілі стороча быв інтеґральнов частьов Мадярського королю̄вства. Практично вшиткі русины політично находили ся у статусі пӯдданых. Иншыми словами, были на денци ієрархії. Їх економічноє положеня выплывало из політичного, бо пӯддані, ги правило, не были держителями землі (основного капітала у становому обществі) вадь иншого матеріального богатства.
Кідь політичный і економічный критерії соціальної стратифікації силно детерміновані історично, та тритьый, професійный, представляв собов серйозный канал мобільности. Як не чудно, но якраз у професійнӯв стратифікації крыє ся причина общественної стаґнації русинӯв. Они, ги ґрупа, тривалый період не лишали соціально майнизові сферы чинности (ручный труд), і даже в тых часто занимали пудлеглі позиції. А індивіды, котрым ся удавало пудняти ся горі по професійнӯв рӯтлі, часто переставали удносити ся до русинӯв. Само по собі вто не є пӯдло, но у перспективі грає фатальну роль.
Навидко мож сись феномен указати на Барровуй шкалі професійного статуса. Она условно вызначує, якый уровень інтелекта (уд 0 до 100) є мусайный для того, вбы робити в конкретнӯв професії:
| Індекс інтелекта | Професія |
|---|---|
| 0 – 4,29 | Сезонный робочый, зберач смітя, грузчик, ремонтник, прасличка (прачка) |
| 5,41 – 6,93 | Шофер, борбіль, чіжмарь, столярь |
| 7,05 – 10,83 | Кухарь, аґрарій, поліцейськый, поштарь, гончарь, шивкыня, стройитель |
| 10,86 – 16,28 | Клерк, бібліотекарь, учитель, медсестра, фармацевт, інжинер, архітектор, артист, сященник |
| 16,58 – 17,50 | Адміністратор, дохтор, журналіст, оптовый торговець |
| 17,81 – 20,71 | Професор, музикант, писатель, іноватор, великый бізнесмен |
Із шкалы выплывать закономірнӯсть: чим бӯлше ручної (мануальної) роботы у професії, тым менше ся в ню̄в хоснує інтелект і наоборот. Сам факт, ож домінувуча часть русинӯв у Пудкарпатьови позад свого професійного положеня находила ся у границях мінімального інтелектуального індекса не одну ґенерацію, много про што говорить.
Не варта забывати, ож індекс інтелекта напряму з‘язаный із уровньом соціальної орґанізації і контроля. Утрата яковись ґрупов сих артибутӯв веде д роз‘єднаности, пасивности, ізольованости.
Айно, у становому обществі Мадярського королю̄вства фунґовали многі селективні механізмы, котрі блоковали переход межи соціальными слоями. Но факт обстає ся фактом – ціла соціально-культурна ґрупа (русины) масово просіла на дно общественної піраміды.
Наприклад, жид, котрый у 19. сторочови прийшов у пудкарпатськоє село из-за гатара, мав ничим не ліпшый політичный вадь економічный статус, ги русин. Пуднимав ся по соціальнӯв вертикалі дякувучи высокому індексови інтелекта, вадь кваліфікації. А вже професійна позиція му давала ліпшый доходок тай престиж. Зато жиды збали на школованя свойых діти.
Русины часто обставали ся иззаду не зато, ож кось їх оббігнув, ай зато, ож самі стояли на місті. Коли прийшла епоха просвітництва – хыбіла інтелігенція, коли прийшла епоха емансипації – хыбіла буржуазія (пудприємці), коли прийшла ґлобалізація – хыбіла еліта.
Сяк русины у началі 20. стороча прийшли до тяжкого соціального тай інтелектуального упадку. Єднов руков винили панӯв-угнітителю̄в, а другов зняли з себе ушитку удповідальнӯсть за свою будущнӯсть тай переклали ї на них же. Завто, коли на папірьови замість станового общества прийшло громадянськоє, ситуація ся кардинально не поміняла. Русины віділи тай видять винуватцю̄в і спасителю̄в у всіх кроме себе. Ци не припоминать ісе знакы синдрома жертвы? Мені айно.
Кідь удало ся провести йсю паралель межи психолоґічными тай соціальными симптомами, проведім іщи паралель із лічіньом. Із боку психолоґії выход із позиції жертвы полігать у тому, вбы ся набрати увірености (повысити самооцінку) і взяти на ся удповідальнӯсть, а не глядати винных у свому положеньови. Кардинально удверечи жалӯсть до себе і начати задавати звіданя, котрі ведуть до рефлексії і конкретных крокӯв.
Впозирує, ож реалізовати сяку терапію в соціальнӯв площині буде дуже тяжко. Но кідь хочеме колись жити ліпше, ги типир, прийде ся занюрити якраз у самых себе і приняти много вольовых змін. Лишити вічноє жалованя, банованя, неґативізм. Най ся обстануть у нашых спӯванках, а не каждоденному животі. Начати бӯлше і релевантно учити ся, а коли ся удасть соціально пудняти – не забыти обстати ся собов. І накониць догадати ся про общоє благо і вто, ож нам не має быти єдно. Ко ся старать – пуддержати, ко в нужді – помочи, ко шкодить – зоперти. Так із жертвы годен стати вольовый чилядник і вольовоє общество.