Як ся в Кушници имала рыба?

Уже скоро ачий 15 рокӯв як не ймав им на Боржаві рыбу. Не завто, ож домак ї не є, хоть направду менше ги было, айбо завто, ож уже не живу в Кушници. А кой им нагоду дома, та бізӯвно маву повно другых талантӯв, не до рыбы ми.

«Рокы назад Боржава была не сяка мілка ги дниська. Рыбы было повно! Там у лугах, де типирька русло ся дїлит надвоє, на тото типирь кажут «островкы», там мало пониже были два читаві виры. Там такі кленикы плавали, йойой! Дїтваками нам ся видїло, ож такых бы ниґда из воды не вытягнув».

Сяк зачав розказ мӯй стрый, кой им го зазвідав, яка была давно туй рыба. Як исьме казковали, та из глубины вспоминок прилетїло ид минї єдно слово — явдруг. Та спомнив им, ож тото така рыба, а я ї даже пораз у руках держав, имав им ї! Из сього пак вытекла довга бисїда за иманя рыбы тай такоє всячино. Дуже м ся вызвідовав ож як из тым дниська, тай як было.

Рїка вже не тота, рыба вже не така

Каже ми стрый, ож рїка силно обмілїла. А сесе ми даже не мусай было казати, є тото добре видко. Чим ид нюй пудыйдеш, нараз ся мене у очи, ож воды замітно май мало, даже кидь никати на послїдньых 10-15 годӯв. Рыба не має уже ся де прятати, не має де плавати. Чудно чекати имити туй даякого великого кленика, выдыйшов уже тот час.

Стрый розказує, ож русло давно было гет не такоє, як го видиме типирь. Было май увивистоє, май гыдаковатоє, бӯлше мало поворотӯв тай заплав. Почти так ги типирь на дарабчикови помежи селами — так было усягды. Уже дниськы русло є читаво поміняным, много де го выруняли, виры позасыпали ся, корчӯвля ся повырывало вадь повырубовало гет, берегы ся закрїпили ковбицями тай кашицями, люди «наґаздовали». Спозад того стало менше міст, де ся рыбі мож прятати. Клінь ся любит крутити у корчох, там ся прячут ай його менші братя.

На исе ся щи накладує ай тот факт, што рїка сама выд себе мілїє. Воды стає менше, а потокы тай зворинкы, які у рїку тоту воду цїдили, домак высыхавут ай пропадавут. Єдна из такых зворинок была такой за нашым городом, нияку конкретну назывку не мала — накӯлко я знаву, казали сьме просто «зворина». Тямлю ї дїтваком дуже бурнов, через яку не перескочиш. Чинив ся там спеціалный перелаз, обы май легко было перейти тай дале си чимчиковати на кошеницю. У тӯй зворинци была ай усяка животинка. Добре помнит ся тот час, як уночи из братом ишли сьме имати туды сїкавок (даколи сьме на них казали просто «сиклї»). Зворина тото была така могуча, ож кой была силна буря, та вода могла забрати авадь поламати кашицю, ставало ся такоє. Єден раз даже пудмыла была берег, котрый ся изсыпав. Пак роками там была страшна зарва.

На дниська там уже ниє ниякої зворины, сухо. Появлят ся, леґдвы дыше, лиш коли зачне падати дожч. А сяк, крӯзі лїто, домак нич, ни цяткы воды.

Чим ся имала давно рыба?

Споминат стрый ай такі детайлы, за які я ниґда не знав. А май конкретно: якоє у чиляди было матаржиня на тото рыбарство?

Каже стрый, ож за його тямкы удиця у селови мало у кого была. Назвав быв лиш три фамілії свойих цімборӯв, у котрых на тот час у селови была удиця. Фамілії тоты лишиме анонімныма, по понятным причинам. Но можу вам лиш казати, ож споминав за них стрый ги «тоты панські», тай звучали доста не по-нашому. Но не в тому смысел.

Удиця сама выд себе рыбу ймити не годна. Треба мати крючок, треба мати жилку, грузик, повно того є. Уже днись такоє легко мож купити на базарови авадь у бовтови. У час стрыйового дїтвацтва тото было не аж так просто, тай де бы на такоє взяти гроши? Казало ся, ож ай люди много рыбы не їли, не были на тото так навчені. Исе звучало про мене доста смішно, знавучи як рыбу люблю я, тай як повно ся за ниї споминало щи мало май давно.

Туй мусай піціцько выдыйти выд темы тай скочити нурькы у гісторію. На гербах многых сел тай подакотрых жуп тоже была возначена рыба — а значит, была важным містным ресурсом, тай было ї дуже читаво. Споминат ся ай кӯлко ся рыбы їло на свальбі Ілоны Зрінської в Паланкови! Окреме щи вартує спомнянути книжку д-ра Вадима Владыкова «Рыбы Подкарпатской Руси» (1926), де ся дуже детайлно споминат вшелияка містна рыба, яка ся водила в ріках Пудкарпатя — де жила, як ї много было, ай даже як містна чилядь тоту рыбу кликала.

Но, вертавучи ся ид темі серсамы на иманя рыбы, видиме, ож удицї были мало у кого. Но тото не значит, ож рыба ся не имала домак, правда? За словами стрыя, руснакы май часто чинили си великый сачок, ткану сїтку из мӯцных ниток, та имали рыбу на ниї. У стандартному «меню» рыбка ся стрїчала не часто, завто ай серсама на иманя не была аж бог зна яка комплікована.

Цигане у селови метали «ядрикы». Из сим інструментом я уже добре знакомый, бо у мому дїтинствови сякоє было уже много у кого. Но стрый розказує, ож давно лиш цигане такоє знали плести. «Ядрик» — тото така спеціална сїтка, яка ся плела из мӯцної ниткы на желїзных карічках. Выплїтала ся ги довга туба из внуторными секціями, што формовало «лабіринт». Удну ся клала даяка приманка, а рыба, кидь заплыве удну, та тяжко юй было найти выход гет. Сякый ядрик метали у воду, а пак за пару годин досїгали поникати, ци дашто ся имило.

«Панські дїти», ги йих стрый кликав, мали бамбукові удицї. Тото была страшно екзотічна серсама у селови у тоты рокы — мали ай жилку, ай ушытко. Пораз знали люди ай «гарпунити» рыбу заточеным копачом, авадь просто ймати руками. Но тото вже не было аж так силно пошырено.

Попиля того щи стрый розказав ай за тото, ож у його дїтвацтві люди не знали, ож рыба ся имат на шкоробыню — водну червакоподобну животинку, што чинит си «хыжку» из каміня. Добре тямит динь, кой видїв на рїцї єдных знамых суботникӯв, што наимали были повно рыбы. Звідав ся йих: «Файно маєте, на што сьте имали?» А они му выдказали мало не из криком: «Тобі тото нїчого знати!» Пак из роками уже ся догадав, ож тото, видав, были шкоробынї, бо ай сам зачав их пак быв сохтовати, лиш уже не тямит, тко му розказав за них.

Розказав стрый раз ай як ся быв звернув камаз из аміачнов селітров у рїку. Тоды рыбы выумерало было дуже читаво! Казали ми, ож у тот динь машинами ходили вызбировати мертву рыбу, што плавала горі черевом, у сїтках тай у руках ся не ставало. Исе быв самый «ефектівный» метод, нитко щи тӯлко не имав. Айбо, из жальом каже мӯй сполубисїдник, ож пӯсля того рыбы у Боржаві уже ниґда тӯлко повно не было…

Як из тым днись?

Як ся дниська имат рыба у Боржаві, ачий знаєте. Стрый нич, до мондьоклує тым любителям метати «донкы». Каже, ож тото несправедлива матарґа. А щи май скабрит тым, тко любит гудицї не прості, а «електричні». Тота чилядь выубивала ай тото, што ся там щи прятало, выд великого до дрӯбного.

У сись час матарґа уже є усяка-вшелияка, ай рыбы уже почти не є, сяка іронія. Бойиме ся, ож, може, слїдувучоє колїно дїти не буде знати што такоє «сикля» авадь «блискун», а тым бӯлше ниґда не имит піря — хыба може у ресторанови, вырощеного на фермах.

Давайте будеме разом сокотити нашу рыбу, сокотячи нашу Боржаву. Не мечте у ниї смітя, не пущайте в ниї хімію, сокотїт природу, обы сьме из ниї могли брати, ай мати из ниї хосен. Красно дякуву.