Выд 1989. року русинськый народ в Центральнӯй Європі зачав своє выдродженя. На днись Русины офіціально вызнанї у Румунії, Мадярщинї, Словакії, Польщі, Чехії, в Сербії тай Хорватії. Русинську бисїду як реґіональну авадь бисїду національной меншины, выдносно до Європейськой хартії, вызнали Боснія и Герцеґовина, Хорватія, Сербія, Словакія, Мадярщина, Румунія тай Польща (як лемкӯвську бисїду).

У 2007. роцї національность «Русин» была вызнана Закарпатськов обласнов радов. Но на державному уровни наш народ и по днешный динь не є вызнаный. Украйина стала кандидатом на вступ у ЄС, но Кийов ищи не выдкликав документ «План заходiв щодо розв’язання проблем українцiв-русинiв» (Державний комітет України у справах нацiональностей та мiграцii, Київ, 1996).

Мож сміло твердити, ож русинськый народ на території Подкарпатя тоже зачав воскресати после 1989. року. Айбо повного «пробудженя», навертаня до свої ідентичности у нас ся так и не стало. Подля ідентичности Руснакӯв Подкарпатя мож подїлити на чотыри катеґорії.

Перша катеґорія

Люди, што тямлят свӯй рӯд и сут твердыми Русинами, не ганьблят ся свого, активно хоснуют русинську бисїду тай держат ся народного сохташа. Сюды выдношу русинськых дїячӯв разных напрямӯв тай другых людий, котрї ся выдкрыто выдносят до русинськой національности. Богужаль, сякых людий, видит ми ся, маймало. Хоть слїдно, ож из роками їх число хоть помалы, айбо росте.

Друга катеґорія

Майбӯльше є Русинӯв, котрї ся щи не пробудили («не оставили глубокый сон»). Сут усякі причины, чому йсї люди щи «дрїмлют». Многоє зависит выд дїй русинськых орґанізацій, айбо дашто и выд самого народа, його тягы до знань, думаня, психолоґічного тай матеріального стану.

Занятї роботов. Єдна из майпоширеных причин у тому, ож Русинам не до сього, зато не думавут за тото, тко они є, авадь просто їм єдно. Сякі люди держат ся прадїдӯвськых традицій, говорят рӯднов бисїдов, айбо коли їх позвідати, тко они, та не знавут, што отвітити. Тяжко самому поняти, тко сьме, бо у власти кажут єдно, но на дїлї усьо инак. Чилядь не раз повість сяк: «Давно сьме ся кликали Руснакы тай Подкарпатські Русины – видав, сяк тото и нынї є». Ткось думат тай каже инак, бо по телевізорї кажут, ож кидь жиєме в Украйинї, та Украйинцї сьме. Айбо до повного выднесеня до якоїсь національности дїло не доходит. Вшитко тото другорядноє – через постоянну роботу, не живот, ай выживаня, нїколи думати за свою етнокултурну ідентичность.

Сяк и у мене дома, и в многых знакомых тай родичӯв. Робиме, трудиме ся цїлый рӯк, та кой увичирї змученї ся притягнеме домӯв, та кобы на постїль лячи. Журиме ся, як буде усьо наперед. Штимуєме, вбы сьме были у теплї, сытї тай убратї, а темами національности си нитко не забиват голову. Є хыба сякый подїл: наші тай чужі, по-нашому тай нєт. У народному животї даколи хоснуют реґіональнї самоназвы.

«Закарпатцї (сплячі русины)». Много чиляди має слабі знаня за свою ідентичность. Кличут ся «закарпатцями», розуміют, ож сут инакі выд Украйинцю̄в тай другых народӯв. Каждый динь хоснуют русинську бисїду, котру часто кличут «закарпатська мова». Айбо сякі люди рїдко за ся повідят, ож они Русины. Они думают, ож Русин є лиш тот, тко є у якӯйсь русинськӯй орґанізації. Не єден сякый чоловік до ня пӯдходив, та казав, ож хотїв бы ся «записати у Русины». У їх розуміню Русин може быти лише тот, тко є у якомусь офіціальному обществі, а инак усї другі просто «закарпатцї».

Хосновати самоназву «закарпатцї» до русинського народа было бы пӯдло. Многі люди, кой кажут «закарпатцї», та говорят за Руснакӯв. Айбо неправильно Русинӯв Подкарпатя называти «закарпатцями» ци «подкарпатцями». Закарпаття є многонаціональноє, тому назва «закарпатцї» може пӯдходити й містным Мадярам, Нїмцям, Румунам и другым народам, бо назва прикапчана ид назві реґіону, а не ид якомусь народу.

Народный страх. Є много людий, котрї за ся боят казати, ож они Русины. Тот страх ся лишив у людий выд комуністичного режима – щи дотипирь тай, видав, до кӯнця живота будут жити тым страхом. Тому, кидь сякых людий зазвідати, ож кым ся рахувут, та будут мовчати, утїкати выд отвіта. Їм добре тоды, кой їх не кывати. А на сякі звіданя отвітят, ож они ся в сьому не розуміют. Май тото замітно, кой у державі настає нестабільный період, як у 2014. роцї тай типирь, кой РФ зачала аґресію проти Украйины.

Яка власть, такый ковпак. Часто вижу такых, котрым єдно, як ся кликати. Типирь Украйина, кличут ся Украйинцями, быв бы Іран – были бы Персами. Сяк ся склало історично. Яка власть, така й національность, такый и «патріотизм».
Єден ми написав, ож кидь ся Русином буде кликати, та што му за тото дадут? Дорога ся зробит? Йому невыгодно. Выгодно му типирь ся выдносити до титульной нації, та бити ся у груди. Каже за ся, ож Украйиниць, та и тӯлько не має, а так хоть бы си рӯд не ганьбив. Исе мінімум. Тямлю, як ня было тото задерло. Отвітив им стихом:

Тобі не зробит ся дорога,
И задерь нич не змеле млин,
Кидь будеш ты усьым казати,
Ож подкарпатськый єсь Русин.
Усе ячиш, ож што ти з сього,
Тобі и так вто нич не дасть,
Ци за Русинӯв деца буде,
Ікра заморська, мнясо, масть?
Я нараз кажу – нич ни буде!
И гибы в душу наплював,
Так мамі вєдно и вӯтцьови,
Забыв ись, тко тя колысав?
Національности зректи ся – 
Вто забывати файту, род.
Вто матери си ся ганьбити,
Но што исе в нас за народ?
Сякый при Мадярах є Мадяр,
При Чехах – Чех,
А кой Совет, та быв вӯн вірный комсомолиць:
О Ленїн! Партїя! Привет!
Уже часы ся поміняли,
Типирькы щирый вӯн козак
И сиґінь даже не споминат,
Ож його дїдо быв Руснак.
А кидь ся чудом дашто стане,
Й при власти буде Папуас,
Та буде, ги в Новӯй Ґвіниї,
Скакати з списом та, ги фрас.

У сякых частично мож говорити за комплекс меншовартости, за котрый пишу ниже, айбо повторю, лише частично. Они, хоть и не кажут за ся, ож сут Пӯдкарпатські Русины, айбо у пріорітетї у них майчасто свої традиції, култура и вшитко рӯдноє. Їм усе май мила материнська бисїда, хоть ткось ї буде кликати діалектом. 

Реґіональнї самоназвы. Є такі люди, што не кажут за ся Руснакы ци Русины, но дїля самоідентифікації берут реґіональнї, народнї назвы. Даколи можут казати за ся, ож они Украйинцї, айбо самі розуміют, ож сут инакі выд істинных Украйинцю̄в. Приміром, прийде ткось из Хмельницькой области у даякоє нашоє село, та будут казати за нього, ож тото «не наш, ай якыйсь Украйиниць». Авадь, кой чувут украйинську бисїду, та повідят: «Тото якісь не наші, бо по украйинськы говорят, а не по-нашому». Што ищи треба уточнити, сякі люди рїдко ся кличут Украйинцями дома. Повідят за ся «Украйинцї», кой пӯйдут за гатар, на заробкы.

Дома хоснуют реґіональнї самоназы, ги приміром, я лишак, а тко у Мукачовському районї, за того повім лемак. И сяк люди кажут єдны за другых: лемакы, лишакы, верховинцї, вавуны и так дале. Сут ищи назывкы, як буляникы, мотрыґаші, годьмаші, парастасяникы, драбиньоші и много иншых. Айбо сякі назывкы хоснуют ся ги задиранкы на сусїднї села.

Украйинцї по паспорту. Поєдны думавут, кидь мавут украйинськый паспорт, та тото їх робит такой нараз Украйинцями. Авадь, ги єден казав ми: «Закарпатя часть Украйины, та значит, ож мы тоды Украйинцї». Подкарпатя, як Закарпатська область, є частьов Украйины, но тото не робит ушитку людность реґіону нараз Украйинцями. Добре знаєме, ож живут туй ищи Мадяре, Словакы, Волохы, Нїмцї тай другі народы. А наш край за всю исторію быв частьов многых держав, но Карпатські Русины усе были автохтонным народом.

Гражданство не є національностьов, а паспорт лиш пӯдтверджує, ож мы є граждане сиї державы, маєме свої права тай обовязкы, прописанї у Конституції. Айбо національность у гражданина Украйины може быти русинська, мадярська, армянська, циганська и так дале. Паспорт – тото не повод выдрїкати ся выд свої народности.

Затямив им, як казав Петро Медвідь на Світовому Конґресі Русинӯв у Словакії, ож вӯн майперше Русин, а пак гражданин Словакії. Бо паспорт може поміняти хоть завтра, а Русином ся убстане, закі буде жити.

Українофілы, авадь Русины-Украйинцї. Є й сяка катеґорія людий. Майбульше йсе якісь културнї, научнї тай другі дїячі. Можут быти й такі, што читаво ся напозирали телевізора тай начитали фейсбука. Они ся держат того, што Русины тото унікальна ґрупа украйинського народа, а їх бисїда – діалект, на котрый учинили вплыв європейські бисїды, майбӯльше мадярська.

Я думаву, ож як їм ся кликати, тото їх право. У нашӯй історії уже были русофілы и мадярофілы. У каждых из них была своя орієнтація. Тому разнї напрямы у нашых людий будут и на дале. Кидь сякі люди сокотят сохташ тай бисїду, но кличут ї «діалектом», та йсе у днешный час тоже є добре. Нынї главноє сохранити тото, што маєме, выд бисїды до културы и традицій, а пак дале вести дискусії што до напрямӯв двигань. Кидь ся штось робит на хосен краю тай народа, та тото уже є добре.

За сякых людий мож бы было говорити окреме, айбо така бы катеґорія не была стала. Траплят ся так, ож ткось из такых осӯб из часом мінят орієнтацію на русинофільську. Кидь ткось не пристає докус до карпаторусинськой ідентичности, то и так май тяжіє до ний. Кидь бы настала щастлива ситуація дїля русинського двиганя, та много бы такых осӯб навернуло до карпаторусинства.

Тритя катеґорія

Не хотїло бы ся за йсе писати, айбо кидь им уже зачав, та треба писати так, ги тото є. Є катеґорія Русинӯв, котрых буду кликати «манкурты». Пӯдыйдут туй и синонімы «яничаре», «христопродавцї».

Гӯрькый живот из сякыми людьми, котрї за посады й гроші розпинают свӯй народ. Сякых маєме читаво. За выгоду, за чины они старанно гноблят рӯдноє. Пиля свої старанной роботы на когось, будут повторяти фурт тото, што їм книжечка пише – ож Русинӯв не є, тото стара назва Украйинцю̄в, русинськой бисїды не є, бо у каждому селї инак говорят и так дале. Їм єдно на свӯй рӯд, бо матеріально богатї з того, што чинят. Та нашто ставати їм простыми Руснаками, вбы не дай Бог, стратити золоту жилу? Лїпше їм ся выдносити до титульной нації. Сяк было усе, у каждого народа.

Дуже добре за яничар писав, прощен най буде, Володимир Танчинець – ґеніальный поет из Широкого Луга (Тячовськый район):

Чужі на своюй – не чужуй земли,
Вы выживали гурько, як могли,
За віру предкув, розпинали наш народ,
За имня своє скореняли род.

Тко удрікався, была чисть йому і слава,
Плекала файно іх тогды держава,
А тко прадідув род не продавав,
Тот денно й нощно тяжко бідовав.

Вун бідовав, но душу сокотив,
Надію мав, из нив у серци жив,
Язык, обычай, віру нам оддав –
Д народови чужому не пристав!

Видит ми ся, ож містнї манкурты май бӯльше біды чинят нашому народу, як чужі, што ся поселили на нашӯй земли, та хотїли бы туй ґаздовати. Смішно ми, кой за ся кажут «корінний закарпатець», ци штось инше в сьому родї. У них така колонізаторська натура – пӯдлоє чинити коріннӯй людности краю. А йсе містнї люди, котрї так старанно ся имили збытковати рӯдноє.

Видав, многі тямлят депутата родом из Грушова, котрый у прямому етерї у єдному з державных каналӯв роздерав ся, доказуючи, ож не є ниякых Русинӯв, ож тото фейк тай провокація. Пӯсля критикы выд людности краю пак зробив выголошіня, ож його недобрї поняли, ож русинськый народ є, а вӯн сам ся Русином рахує, просто є проти «московськой версії русинства».

Похожа ситуація стала ся адде. Рекомендуву прочитати статю «Імперіалізм меншого формату». Туй тоже містный чиновник зачав розписовати, ож Русины Словакії тото не окремый народ. Но добре знаєме, ож Русины и русинська бисїда у Словацькӯй Республіцї вызнанї на законодавчому уровни, а сам русинськый народ є четвертым по числу людности. Айбо тото не заважало чиновнику зробити сяку заяву.

Зась ся треба вернути до літературы. Ушиткым, тко туй описаный, треба прочитати стих Василя Сочкы-Боржавина «Панам Яничарам»:

Є у Руснаков исторія давна,
Співанкы краснѣ и сильный язык!
Кто сисю правду
Грѣховно збыткує,
Тот уже дьяволу душу оддав.

Кто изнечестив обычаѣ предков
И не продовжив народность отця,
Тот и потомкам по собі лишає
Злоє наслїдство дѣтей – яничар.

Тот, кто русинськоє теплоє слово
Высміяв, скривдив, або розтоптав,
Най ни домувства,
Ни щастя не має,
Чести не має, ги юда и хам!

Четверта катеґорія

Окреме выднесу катеґорію Русинӯв, котрї «хворїют» комплексом меншовартости. Исе майпроблематична катеґорія народа. Кидь полїпшити  економічный стан краю, активно вести културну и літературно-просвітницьку роботу, та много нашого народа «пробудит ся» и буде ся кликати Руснаками, авадь Карпатськыми Русинами. В зависимости выд ситуації, яничаре раз будут гойкати, ож Русинӯв не є, а пак бити ся у груди, ож они Русины были тай будут. Сякі ся случаї уже трапляли. Айбо из людьми, котрї мают синдром меншовартости, тяжко штось изробити.

Они ся ганьблят ушиткого свого. За рӯдну бисїду кажут, ож тото сїльськый суржик ци діалект, котрый треба забыти. Спеціально говорят си з дїтьми тай межи собов по украйинськы, лиш бы не по-нашому, и найдут на тото читаво причин. Ги примір, не хотят говорити, так «ги старї бабы тай дїды». Ганьблят ся по-нашому говорити особенно тоты, тко перейшов жити у варош, авадь там робит. Айбо и по селах сякых ся доста находит.

Сись синдром видко и в сохташови. Взяти, приміром, Сятый вичӯр. Сякі люди уже ся будут ганьбити на стӯл си покласти бобалькы, фанкы и другі традиційнї стравы. Забудут они и за керечун, котрый дїля них не є модный, а місто нього буде ся красовати кутя, котра на їх радость є «украйинська», та пӯддає їм титулы. Ипен сяк и на Великдинь. Місто паскы несут сятити кулічикы, и тым ся зачали возвышати.

Дуже люблят украйинську вышиванку, но не узяли бы на ся дїдову ґуню, бо у такому хыба вӯвчарї давно ходили, а вышиванка тото «круто», код нації ци щи штось.

Видав, каждый из сякых людий хотїв бы домак искітити рӯдноє, бо про них ото штось выдсталоє. Но до чужого липнут, ги пчолы на мід. У своїх соціальных мережах фурт пишут, які они Украйинцї – чистокровнї козакы. Люблят за ся сяк казати, тото у них повод дїля титулы.

Но у послїдный час, из масовыми зароботками на Чехах, популярно стає быти «Чехами». Дуже люблят, кой за них казати: «Исї живут так, ги Чехы». Тото высокый указатель уровня достатку. Тко уже много рокӯв робит на Чехах, та дуже любит, кой за нього «Чех» повідят. Дуже стало замітно, як у бисїдї люди нароком зачали хосновати чеські слова. Сим ся указує тяга народа до уровне живота Чехӯв. Многі наші хотїли бы так жити, позычавут си їх спосӯб живота. Чехы ставут «титульнов наційов», на котру ся зачали руняти Руснакы.

Маєме факт, ож дакотрї Русины ганьблят ся свої ідентичности. Иван Петровцій писав: «Русин, котрый ся ганьбит, ож вӯн русин, най ся не ганьбит, бо вӯн по правдї не Русин». Тото бы было айно, кидь бы ся йсе дотуляло якогось чужого чоловіка, котрый прийшов у наш край, и поправдї не є Руснаком. Айбо йсе сут наші люди, котрї ся выдрїкают свого через тото, што їм ся видит, ож вшитко чужоє май лїпшоє.

Што з сим робити?

Треба розуміти, ож сись комплекс людьом вбили в голову и чинят сяк дотипирь. Ткось думат, ож кидь народ май великый по числу людности, та вӯн тоды май богатый и славный. Хоть розумієме, ож тото далеко не так. Та кидь якыйсь народ и є май славный, треба си нагадати слова Александра Духновича: «Люби рӯд свӯй не тому, што вӯн славный, а тому, бо вӯн твӯй».

Такым людьом ся видит, ож люди из Львова ци Києва май богатї и културнї. Не вірит ся, ож у нашому краю тоже годнї быти розумнї спеціалісты, професіоналы свого дїла. Принято думати, ож у гӯрськых селах ци нижнянськых районах Подкарпатя не годен вырости талант, котрый бы ся прославив на цїлу державу ци даже світ як великый літератор авадь художник. Наші люди, богужаль, самі пӯдпорувут стереотип, ож Подкарпатя выдсталый реґіон.

Мы маєме доказовати істину: Подкарпатя – унікальный край у центрї Європы, днешна Закарпатська область – єден из майестетичных, духовных, добрых про архітектуру и рекреацію, еколоґічно чистых реґіонӯв Украйины.

Треба пропаґовати русинську літературу, ширити межи чилядь творы нашых писатилю̄в. Сякым способом повышати популярность рӯдного слова. Тоды многі будут видїти, ож не ганьба хосновати рӯдну бисїду, кидь мож нив писати файну поезію тай прозу на всякі темы. Исе ся дотулят и до народных спӯванок тай новты. Треба, вбы усї увидїли, ож спӯванкы по-нашому не лиш на свальбах мож слухати, ай и каждый динь. И не треба забывати за народный фольклор, котрый треба збирати, а пак публіковати.

Маєме подавати історичнї тай етноґрафічнї публікації, котрї ся дотулявут Подкарпатя тай нашого народа. Треба донести правду за тото, тко такі Карпатські Русины. Дуже бы треба писати докладно за каждоє село, за каждый район. И на дале треба творити русинськый контент, котрый не лише ся дотулят історії тай културы, ай и другых тем (як, приміром, «Інтерфийса»).

Кидь русинськоє двиганя на дале буде уже без провокаторӯв, робота русинськых орґанізацій буде координована, авадь буде мати цїль на повноє выдродженя русинського народа, тоды увидиме позитивный результат. Уже доказано, ож лїпше мати в Подкарпатю три-пять орґанізацій, котрым видко роботу, а не дисяткы, котрї треба «вождям» дїля титулы, а самі тоті общества убстают ся на папірю. Видит ми ся, ож русинськоє двиганя дӯйшло уже до того момента, коли період «великых вождю̄в», свады єден из другыми, кӯнчив ся.

Вшиткі русинські дїячі тай зантересованї люди мают каждый занимати ся свойив роботов. Ширити русинську літературу, публіковати матеріалы за наш край тай народ, зберати фольклор. Головноє – говорити и старати ся чим май бӯльш писати по-русинськы. Треба пудняти інтерес до всього рӯдного. Исе поможе многым Русинам пробудити ся авадь побороти комплекс меншовартости.