Честовані цімборы, здравлю! Читаєте вы сись допис авадь дома, авадь дись дале «дома», но далеко выд хыжочкы, де сьте выросли. А ци возите свойих дїти туды, де вы ся родили тай выросли? Ци будут мати они даякі споминкы за тото місто, за далеку отцюзнину?
На свої очи вижу много прикладӯв, коли наша чилядь такый сохташ не дуже держит. Много ай мойих цімборӯв, ай родины, котрі живут за границьов, свойих дїти домӯв уже не возят. А кидь возят, та лиш закидь «бабка из дїдиком» сут живі. А дале вже не усе ясно як буде.
А типирь представте си, ож ваші дїти перестали ходити на вашу отцюзнину, уже не держат контакт из тов земльов, выдкі йим росте коріня. А пак уже йих дїти тай внукы домак забудут, выдкі сут, домак будут асиміловані у державу, де будут жити на тот момент. Будут бисїдовати лиш тым языком, будут ся чути лиш частьов тої державы, де сут.
Представили сьте си? Як вам сяка ситуація, які емоції чуєте у собі, кой за такоє думаєте? Минї, наприклад, было бы барз смутно быти у сякӯв ситуації, было бы тяжко розуміти, ож мої правнукы стратили своє коріня, утопили ся у каламутнӯв водї асимілації, розчинили ся у містови, куды йих заверг сись світ. Было бы тяжко знати, ож они ся, скорше всього, не спознавут из свойими троюродными-чотыриюродными братами тай сестрами. А кобы ся даже спознали, та ачий бы ся не договорили свойим языком, скорше будут приказовати по-анґліцькы (авадь по-чеськы, но тото уже окрема історія).
Де є тото «дома»?
У сись момент доста слушно зачнете ми розказовати, ож чилядник є дома не там, де ся уродив, ай там, де ся добре чує, де го честувут, де го датко чекат. Исе, набізӯвно, правда, туй не можу спорити. Айбо на другого бока, кобы всьо было сяк просто, та ачий не было бы такого понятя у світови ги «діаспора».
Куртый одступ:
Діáспора, (дгр.) διασπορά россїяня, уд διασπείρω dia speiro россїйовати — члены етнічной або набоженской ґрупы котры походять з того истого міста, але россїяли ся по розличных містах.[1] Зачаточно понятя діаспора хосновало ся дотычно россїяня старовікых Грекох при колонізації Середоморя и удхода Жидох з Палестины по спустошіню Йерузалема.
(цітата из Вікіпедії)
Знаєме, ож по світови є дуже читаво вшелиякых діаспор, котрі сторочами тямлят, ож тко тай выдкі прийшов, де йим є отцюзнина. Ачий у каждӯм світовӯм меґаполісї є «кітайськый варош», куды приселила ся діаспора кітайцюв. Айбо каждый из них тямит, ож выдкі прийшов, якый ся «дома» держав сохташ, якоє їдїня ся раховало май добрым, як ся треба было убирати на сяткы, як ся дома приказує из старшыми… Попиля сього всього, чилядь из діаспоры пораз знає возити ся ай на свою отцюзнину, наладити контакты из «старым світом», навідати ся ид далекӯв родинї, надыхати ся тым воздухом.
Сякых діаспор є повно по світови. США сут ачий май читавым колектором сякых. Там у котрый штат не побзерай, у котрый варош не зайди, якої родины ся не доткни — скоро у каждого дїдове вадь прадїдове сут издалека. Туй сут ай Таліянцї, Ірцї, Кітайцї, а сут ай наші…
Русинська діаспора
Айно, сут діаспоры русинські, тай є йих доста читаво у далекых державах. Дниська поговориме за дві майчитаві: америцьку тай панонську.
Америцькі Русины
Трудова міґрація чиляди из Пудкарпатя в далекі крайины не є дачим новым. Щи у кӯнцьови 19. стороча наші прадїдове сїдали на шіфы та везли ся через Атлантіку у далеку «Гамерику». Там робили майбӯлш тяжкым трудом на банях тай такоє всякоє. Майбӯлше вертали ся пак домӯв, бо перва цїль была якраз заробити гроші, а на заробленоє купити дома зимлю та ґаздовати. Датко из них уже мав родину, дїти, датко щи нє. Но никали на вто приблизно єднако, сякоє путьованя из куфром по світови брали сугубо як спосӯб заробити си на ґаздӯвство. Были ай такі, што убставали ся пак там ай надовго, но раз не было тото так популарно.
Хоть так, хоть сяк, а чилядь там старала ся держати ся до вороха, помагали свойим, закладали свої церьквы, обы ся держати у рокаши. Туй щи варта спомнити, ож наші руснакы из Пудкарпатя не дуже ся братали из русинами из другого бока Бескида, из Галичины. Май детайлно за сесе можете прочитати у споминках сякого простого «заробітчанина» из рока 1895 на «Збручови». Чого ипен не братали ся — тема на гет окрему бисїду, котру будеме мати другый раз.
Была далеко не єдна габа еміґрантӯв из Карпат у Гамерику, бо раз утїкали выд жебротства, другый раз — выд войны. Но майчасто держали путь у штат Пенсілванію, бо там уже ай дакого знали, ай може датко вже там раз-двычі быв. Наша чилядь любила ходити лишек протоптаным пішаком (тай типирь тото не є силно инчако). Знаву ай особно люди, у кого дїдо-прадїдо ходив туды «за хлїбом». Тай єден мӯй прадїдо тоже пӯшов тай убстав ся там, но уже мало май на сївер, у Канаду.
У резултатови сього всього изформовала ся там была доста велика комуна нашої чиляди, котра ся там уже убстала навхтема. Бӯлше того, ипен русинська інтеліґенція мала барз важну ролу у формованьови Православної Церьквы у Америци (за тото вам бізӯвно щи пак повно розкаже наш другый колеґа Матфей).
На дниська, за приблизными оцїнками, у самых Штатах жиє пиля 600 тисяч русинӯв авадь люди русинського походжіня. Май детайлно позирайте інфоґрафіку у твітерови «Сись день у русинськӯй історії». Повно з тых люди сут вже давно асимільоваными, айбо немало из них держат ся у рокаши тай тямлят выдкі йим прийшли прадїдове тай дїдове. Сут културні орґанізації, котрі розказувут людям за йих історію, бисїду, сохташ. Чилядь ай додниськы збират ся уєдно заколядовати, посятити паску. Чилядь додниськы держит дома такый самый порядок, як йих навчили дома бабка из дїдиком.
Панонські Русины
Америка была далеко не первым містом, куды прийшли руснакы из бесагами на плечох. Первым читавым переселїньом мож раховати міґрацію у Бачку (історичный реґіон, котрый лежит у днишнюв Войводинї у Сербії, тай піціко у Мадярщинї). У серединї 18. стороча (изгруба 1744-45), первых сто возӯв из русинами рушили з комітата Береґ (из села Червеньово) у Бачку. Поселили ся у селови, котроє пак ся кликало Руски Керестур. Дале пак была ай друга, ай тритя габа переселїня, но чилядь туды вже приходила из другых комітатӯв — майбӯлше Унґ, Береґ, Земплін тай Шаріш.
Закликали йих туды, бо пустовала там добра земля, цїлї просторы на ґаздованя. На сякоє ся тяжко было не злакомити. Тай ишли туды не лиш наші люди, ай тоже словакы, мадяре, румуны, тай поєдны другі народности. Мадярськоє Кральовство, чия тото была земля, кликало туды ушыткых, тко мав дяку.
Панонські руснакы сут концентрованы лиш у дакӯлкох селах, де творят бӯлшу частину населїня. Из Войводины ся розселили ай у пару сел у днишнюй Горватії (Петровцї, Міклушевцї, тай щи пару другых).
Наша чилядь тоже держала ся уєдно, тоже тямили своє слово тай сохташ. Они ся читаво помежи собов перемішали, спозад чого выруняла ся ай бисїда. А за літературну норму, закладену щи у 1921. рокови, узяли діалекты, котрі про дакого из вас будут звучати скорше словацькыми ги русинськыми. Но, непозиравучи на йсе, чилядь дале ся кличе руснаками, а держит ся за свою отцюзнину — за Пудкарпатя.
Держіме ся в рокаши!
Недавно трафило ми ся быти у Петровцях, у селови на сїверови Горватії, де жиє комуна руснакӯв. Тото дуже піціцькоє село, што має изгруба 700 жителюв — бӯлшу часть творят якраз руснакы. Быв им на културнӯм фестивалю, котрый ся кличе «Кед голубица лєцела». Проводит ся каждӯй гӯд уже доста довго, днишньым орґанізатором є «Дружство Руснацох у Републики Горватскей». Позбігали ся туды были вшелиякі гудакы як из самої Горватії, так и з Польщи, Сербії, Румунії. Не было гостюв хыба зо Словенська — сього року тому помішала пандемія. Быв там ай я, а из Пудкарпатя зо мнов ся везли иршавські дїточкы из банды «Кирниченька», тоже пак там выступали.
Но што ня направду зрадовало, тото были не танцї тай не співанкы, а тото, як нас там стрїчали, як там люди говорили помежи собов. Тото є дуже піціцька комуна, котра ай зато тямит свою історію. Тямлят, ож прийшли зпуд Карпат, тямлят, ож де йим жиє далека родина. У 1989. рокови, кой упав «желїзный мур», та вже мож ся было изкапчовати помежи собов. На русинськый конґрес прийшли ай бачване тоже. Тямили ай сокотили сись усьый час, кохали свої вспоминкы тай културу, надїяли ся пак заприказовати из свойими.
Тай в Пудкарпатю за них тоже не забывали. У містнӯй ґазетї «Недѣля» в Ужгородови выдавали вірші панонськых руснакӯв окремов рубриков «Нашѣ южнѣ братя». Самі вірші можете прочитати у дайджестови за 1942-1944 рокы, котрый вам приладив Др Михаил Капраль.
Из свойих личных вспоминок можу повісти сяк: чув им ся там почти ги дома. Може мало хыбіли ми горы за возором, тото направду, айбо хыжочкы были почти тоты самі. Можу сміло казати, ож айно, тото сут наші люди, тото сут наші братя, а радо прийду до них у гостї щи пак раз. Не в співанках а танцьох тото всьо, но в тому, ож знаєме ся пораз зобрати уєдно, заприказовати, чути ся свойими.
Уже у пӯздньый вичӯр, кой по формалнӯй проґрамі зачали ся розсувати столы, обы было єґде ся имати у каріку тай танцьовати крученый, выйшов им вонка тай чув им ся домак ги дома. Дїти, што ся привезли из Иршавського відика, уже зачали даяк там приказовати з містными. Треба йим было може 10 минут, обы ся адаптовати тай зачати говорити мало май потихы, обы ся розуміти. Дале йим ниякого товмача уже не треба было. Мене тоже податко спознавав тай здоровкав ся. Звідали ся, ож як ня так далеко выд гӯр заверло, тай ци прийду до них щи раз. Радо м ся засміяв, бо прийду, ай гадаву си, ож тоты дїточкы тоже будут у контактови из свойими далекыми братями, ож будут ся держати в рокаши.
Є там ай ваша, даяка дуже-дуже далека родина. Гадаву си, ож треба бы за тото помнити тай інтересовати ся, ож тко што чинит, як мы жиєме туй тай там, як ся маєме. Читати книжкы єдно другого, слухати співанкы єдно другого, жити уєдно, жити в рокаши.