Декады по револуціях 1989. рока представляли собов єден из май ліпшых шансу діля русинського народа у його історії. Были часы, кой исьме были май автономні й голосні у нашых амбіціях, айбо повісти, же даякый другый період часу быв май слобудный ци май податливый на права меншин было бы читавов дурницьов. Наша довірена еліта из її убширныма інтелектуалныма можностями, тендинційов ид баламуті и смілостьов олиня, котрый учув хрускот голузкы, досягла бы щи меншого, кібы тото была неправда.

Уд зачатка 1990-х году, Світовый конґрес русину служив головнов політичнов інституційов межинародної русинської комуніты (май офіційно —«авторитетным представитильством інтересу русину»). […]

Українізм давно ся провказав єднов из майвеликых екзистенційных угроз, котрі обще колись нависали над карпаторусинськым народом. Його основов є ідея нації, котра ся тягне уд Галичины до Кубані — народ и утцюзнина межи европськым Западом и російськым Востоком, котрі представлявут собов «посправдішню» руську цивілізацію. Хоть історія сього націоналного проєкта є многым май сложна ги мож туй розписати, його цілі ся не дуже прячут.

Уд зачатка 1990-х году, Світовый конґрес русину служив головнов політичнов інституційов межинародної русинської комуніты (май офіційно —«авторитетным представитильством інтересу русину»). На ділі, сись колективный проєкт жмині реґіоналных орґанізацій из утцюзнины й діаспоры уто скорше символічный прояв єдности ги стыржень межинародного лідерства.

Перед вами декларація амбіцій русинської нації. Візія за розвуй нашого народа, котра ся цілит так высоко, як нико си перед сим ани не представляв. Макет натулко муцного тай самостуйного націоналного фундамента, же ся даже по нашуй смерти нам будут класти памнятникы. И я хочу, жебы на тых памнятниках писало: „Ися нація — Карпатська Русь, наслідникы цивілізації, котруй уже йде не перва тисяча году. Мы унія Влаху и Руси, границя межи степовов Восточнов и Серидньов Европами, межи пудошвами Татр и Говерлов. Наш наруд не потопит ся у прудкуй ріці історії, бо посіли сьме своє місто як нація межи другых націй.“

Проблем з русиньскым языком не лежыт в його сути, але в його статусі. Єст він постеріганый як штоси, што треба лишыти до контактів в хыжы ци селі, ні як язык, што може быти схоснуваный в літературі ци мейнстримі.

When I look back on a trip that took place halfway across the world and made me visit more Rusyns in 10 days than I had in the previous 22 years, what I often think about are the moments that helped me better understand our situation. It was a journey that began in the inner highlands of the Tokaj wine-making region of Hungary, progressed to the great peaks of central Transcarpathia, and ended in the rolling mountains of Prešov Rus. Not everything made me optimistic, but not a single day of it was unenlightening.

A prevailing thought within Rusyn intellectual discussion is the desire to proclaim the uniqueness of our identity and culture. Given our recent history and the outcome from the previous century, it is an entirely understandable goal, and to have this thought at the forefront of one’s mind is vital for the continued existence of our national consciousness. However, one must not take this into absurdity unless they wish to abandon their connection with the reality of our history.