Перебігом історії многі народы тай културы хосновали нищеня языка як тактику покореня тай панованя. Языкы марґіналізованых авадь колонізованых ґруп часто злонамірено называют діалектами, сленґом авадь неґрамотнов бісідов. Сесе є способ вынищеня сих языкув, а нараз из тым – скапчаных из ними културных практик. Можеме найти многі приклады: придушеня шкотського языка, што сотворило так названу «шкотську ганьбу», заказ каталанського тай галісійського языкув у Еспанії, заказ множества языкув корінных американцюв, и само собов, придушеня русинського языка.

Правда, ож ото лиш мало прикладув, айбо методы языкового придушеня часто ся повторяют по світу – у майліпшум трафунку ото заохоченя ганьбы, у майгуршум – смертелна кара. Сесе придушеня годно быти дуже гамішноє, не вказуючи ся удкрыто, наприклад, кой ся язык называт хыбным имньом. У дітинстві ми казали фурт лиш тулько, ож моя родина росіяне, вадь може українці, тай говорили по російськы, кой прийшли до Америкы. Не чудно, ож изученя родинної історії удкрыло тулькі хыбы. Місто, удкы прийшла родина, на тот час не было частьов Росії, ани Україны. Подобенка моїх пра-пра-прародичув пудписана «баба и дідо Гончокы». У языках єм слаба ги дітина, айбо ай зато-м знала, ож слово «дідо» не є російськоє – ото вже вылучило єден варіант. Уже май пак, знаючи, ож моя родина лемкы, было намного май легко порозуміти контекст фотоґрафії.

Язык має значеня – ото є ключ про твореня функціоналної общины тай културы. Язык має неєднакый контекст у вшелиякых културах, айбо всяды ун важный. Передає цінности тай ідеї, єдинит членув културы вадь дакулькох култур. Язык важно сокотити, бо кідь пропаде метод комунікації, вєдно з ним пропадут и културні традиції, історії тай знаня старшых поколінь. Из часом ото приведе до того, ож култура умре вадь стане артефактом минулости, што годно мати особні, соціалні тай антрополоґічні наслідкы. Стратит ся честованя тай глубокоє розуміня конкретної културы. Кідь говорити за русинську културу тай язык, годны ся натулько розплысти в домінуючых културах, ож стратит ся ціла ідентичнусть.

Історично русинськый язык приписовали до українськых авадь російськых діалектув зависимо уд епохы тай автора. У 20. столітю СССР и державы-сателіты безпосередно придушовали русинськый язык. У тот час русинув не вызнавали за окремый наруд, а їх язык ганливо называли діалектом українського языка. Сяка політика заглубила наслідкы операції «Вісла» в Польщи, у рамках котрої лемкув, бойкув и українцюв насилу забрали гет из їх домовины и розсіяли по країні. Лемкы чинят дас 20% депортованых. Люди з єдного села розпорошовали межи десятками селищ, далекых уд Лемковины и межи собов. Кідь у ґрупі ся находив даякый інтеліґент (напр. сященик авадь учитель), його селили окреме уд остатных. Сяк люди удрізали уд помочи в утриманю културы и просвіты, ведучи їх у асимілацію. Придушеня языка туй было лиш частьов великого процеса, котрый глубоко ранив русинув и другі депортовані народы.

Активні пробы нищеня языка, як напр. заказ языка вадь розбиваня общин, и пасивноє придушеня у формі неґативных стереотипув и фізичных ограничень – ото лиш мікрокосм того, што ся стає, кой народы ся байлуют покорити. Ото лиш часть из численых методув придушеня и нищеня меншин. Ищи по кунцьови операції «Вісла» и розпадови СССР русинам ся было мусай бороти за вызнаня своїх языка и културы як окремых уд тых, до котрых їх насилу прилучили. Скоро по зачатку постсовітської епохы Словакія, Польща, Чехія, Мадярщина и Сербія вызнали русинув за народну меншину, а на русинськый язык розширили законну охорону. Україна у 2012 прияла закон, котрым вызнала русинськый язык за окремый, айбо у 2014 удкликала йсе рішеня. Українські научникы дотеперь твердят, ож русинськый язык ото лиш діалект українського. Из часом прийшов розвуй русинського автономного руху, айбо вызнаня и уброда русинського языка дотеперь мают централноє значеня про глубокый контакт русинув з їх културнов ідентичностьов.