Коли Украйина вызнат руснакув?

У каждого народа, а тым бӯлше такого малого, гикой мы, є цїлый шор проблем тай бід, котрым кӯнця не видко. Дакотрі з тых проблем доста універзалні про каждый нарӯд світа: туй мало роботы, там повно хвораєме, всячино. Другі проблемы сут мало май спеціфічні про нас тай про другі малі народы тай етнікумы: недостача културного простора, пасівна асімілація моложавы у другі етнікумы, тай другоє. Но помежи сима специфічныма бідами «малых народӯв» єднов из май серйозных є баналноє іґнорованя державов того факту, ож такый нарӯд домак є. Ипен ися біда є з руснаками, хоть не є про нас унікална.

Кидь побзерати, якый леґалный статус мавут карпатські русины домак у світови, тай поруняти из даякыми другыми малыми народами у похожӯв ситуації, та мож уповісти, ож у нас ищи не так всьо пӯдло, ги ся може видїти.

Русинська ідентіта, бисїда, нарӯд сут вызнані у бӯлшости держав, де тота комуна жиє. Не вызнані сьме лишек в Украйинї, но ай тото доста неєднобоко: Закарпатська областна адміністрація вызнала русинську ідентіту щи у рокови 2007, та гибы убстало ся лиш закрїпити на націоналнӯм уровни.

Кидь до сього дати щи тот факт, ож русины сут вызнані щи маймало у сїмох державах, де живут, та мож казати, ож мы не просто єднов ногов на ґарадічцї повноправного вызнаня, ай такой цїлі сьме залїзли, убстало ся по-людськы угнїздити.

У сю̄м аспектї вшытко вызират многым лїпше, гикой у даякых сілезцю̄в авадь кашубӯв, бо у них ушытко залежит на єднӯв конкретнӯв державі, котра у дакотрых аспектох є щи май ортодоксална, гикой Украйина – на Польщи. Кидь кашубы дотягли своє вызнаня, та з сілезцями раз мало май тяжко у леґалнӯм планови – но сілезськов бисїдов супокӯйно ся дублувут назывкы сел и варошӯв, другі таблы на хыжах державных інштітуцій. Не позиравучи на статус, бисїда йим жиє.

«Говорили сьме з людьми»

Якраз недавно была бисїда за тото, ож каждый актівішта має даякый свӯй універзалный рецепт рїшеня проблемӯв. Єден каже, ож треба кодифіковати бисїду, а за тым ся потягне ай леґалный статус. Другый каже, ож треба раз леґалноє вызнаня, а за тым ся потягне ай кодифікація. Тритьый твердит, ож треба просто популарізовати нашу ідентіту другыми методами, а леґалноє вызнаня тай кодифікація пудтягнут ся май пак. 

Послїдня думка гибы має смысел: ідентіту треба популарізовати, бо є читава тенденція того, ож наша молода чилядь асимілує ся у другі етнікумы респектівної державы, у котрӯв живут. Туй добрым прикладом буде Словакія, де з леґалного никаня ушытко в порядку, айбо число люди, котрі бы дали свою дїтину у русинську школу, силно паде. На тото впливавут другі факторы, котрі, богужаль, выд леґалного вызнаня нияк не залежат.

Выдсї бы треба розуміти, ож як ся рїшит єдна проблема, та рїшит ся лишек тота єдна проблема. Далеко не факт, ож выд того даяк ищезнут другі наші біды. Над каждов ся мусиме постарати окреме.

Дорадив им ся за йсе позвідати ся в подакотрых днишньых украйинськых актівістӯв, котрі самі выд себе до русинства нич не мавут. Выд ушыткых чув им приближно тото самоє, у сякӯм форматови:

— Ци є у карпатськых русинӯв шанса на вызнаня в Украйинї – пак, як ся йся біда з войнов кӯнчит? 

— Не думаву, богужаль, тото ачий нереално. Украйинська общнӯсть буде дуже крітічно позирати на ушыткі малі етнікумы тай народности.

Дашто такоє чекав им и сам, тай писав им за тото щи в яри, кой ся лиш зачала актівна фаза інвазії. Писав им, ож дуже ся бою, што чим дале ся тягне война у сякӯв формі, яка є, тым бӯлше ся буде радикалізовати даякый «просїковый чилядник».

Айбо гет другоє дїло учути йсе напряму выд люди, котрых инчак пуддержуєш. Сякоє приносит у серце журь, тай зачинаш ся уже май мериґовано звідати: Чом сяк? Чого не маєме шансу?

Тай удповідавут тоже дашто шаблоновоє: Мигалю, тото не спозад тебе, до тебе не є претензій, но подакотрі ваші чинят тай говорят такоє, же тото цїлком територіалный сепаратізм!

Но, туй го маєш. Та значит, наш нарӯд не має мати права на вызнаня лиш спозад того, што даякый Митьо Сидор, котрого нитко никуды не выбирав нас репрезентовати, у рокови 2008 наробив дурного?

Правова держава ци фіґля?

Так ми стало было гӯрько выд тых бисїд из актівіштами, ож не знав им, де ся дїти. Як люди, што ся голосят ид высокым ідеалам, што тручавут ідею правової державы, де чесні люди будут помежи собов руныма, што тягнут нас ид даякӯв ефемернӯв «европськӯв слободї», пак зачинавут казали, ож «у вас не є шансӯв, бо єден из вас не быв чесный, та завто не вызнаєме цїлый нарӯд»? Сесе фіґля, а не правова держава.

По-людськы бы ся мало робити так, ож нарӯд, бодай якый малочиселный, мав бы ся вызнати. А індивіды, котрі роблят на благо другых держав, но у шкоду матерськӯв державі, мавут быти даті на суд. Но аж нияк у сьому сценарови не вижу лоґікы, обы по тым двом-трьом індивідам ся рїшало, ци домак тот нарӯд має право на еґзістованя.

Сміх є у тому, ож Украйина уже дала на суд тых індивідӯв, котрі творят проблемы – правда, выпустила крок из вызнаньом ушыткых другых, котрі сю̄в державі помагавут тай старавут ся ю̄в на благо.

Што з сим дале?

Айно, туй сьме у зоправдї смішнӯв, мало не траґікомічнӯв ситуації, ож наші хлопцї так само умиравут на фронтови уєдно з другыми, не мавучи шансу быти вызнаными «на папірьови». А пак актівістоші кажут, ож «исе спозад того, што Петро Ґецко вырыґав на ютубови». Ганьба-сміх!

Та ци маєме перестати вымагати нашоє простоє людськоє право, обы нас называли нашым имньом? – Ясно, ож нє, не маєме. Мусиме ся держати свого, мусиме фурт а дале вести діалоґ из Украйинськов державов – бо про многых из нас тото є наша держава. Не можеме ся просто выд ниї удречи, не можеме ю̄в так само класти ултіматумы. Но мусиме ся добити, обы сьме мали такоє право, гикой другі. Просто мати право кликати ся карпатськыми русинами.

Ци варта чекати, ож леґалноє вызнаня рїшит ушыткі наші проблемы? – Ясно, ож нє, не рїшит. Айбо йсе тот крок, котрый буде мусїти зробити наша держава, обы зачати быти посправдї демократічнов тай правовов, у дїйох, а не на папірьови, не на словах.

Ци маєме дале популарізовати нашу културу тай бисїду? – Айно! Не позиравучи на тото, ци маєме папірь, ци не маєме, айбо туй сьме! Тай кидь хочеме, обы нам дїти знали бисїдовати, ги мы, знали честовати своє, та мусиме ся не ганьбити того самі, кохати тото тай розказовати за тото дале.

Туйкы не є панацеї, не є універзалного метода рїшити ушыткі наші біды. Айбо мож йих помалы рїшати по єдному. Помалы тручаєме тото дале.