Война подуркала у двирі

Уже юлій, а война як была, так и є. Ни видко юй кȳнця-краю. Бог знає, коли ся йсе вшитко кȳнчит тай як. Айбо надїєме ся на лїпшоє. Пораз ся видит, ож усьо дуже погано, айбо сут и радостнї моменты. Єдно повім точно, ож люди ся вже змирили, привыкли д войнї. Тото дуже слїдно, кидь поруняти, які всї были перепуженї у пирві дны войны, а які сут типирь. Но єдно ни пропало точно – чилядь ни знає, на што ся надїяти. Нитко ни знає, як дале жити тай до чого ся паровати. Айбо треба жити дале, тому всї у якыхось талантах, каждый си робит роботу. Инак ни проживеме. Бо й до войны было тяжко, а типирь нич ни треба казати. Біда тай готово.

Читаво нам ся поміняв живȳт выд тоды, як ся зачала йся страшна война. У каждого з нас были планы, котрі сьме хотїли реалізовати – ткось паровав ся до ошколованя, ткось на роботу – у каждого своє. Но туй у єден момент усьо ся переломило. Стала ся біда, через котру уже вбито тисячі лише мирных людий, ни кажучи уже за воєнных. 24. фебруара зрана, у чотыри годины, Росія вторгла ся на територію Украйины тай почала бомбити аеродромы, воєннї части тай інфраструктуру. Ни мож повісти, ож сякого ни годно ся было стати. Америка фурт передавала данї про тото, ож армія РФ стойит уздовж границї из Украйинов ни на «ученїях», ай тото было збираня до вороха воєнных сил дїля напада. Лиш в Украйинї тото мало кому ся вірило. Власти даже зачинали укаряти США тай ЄС, ож нагнїтавут ситуацію. Лиш май пак, потому, яли розказовати, ож они й так усьо знали, а просто нич ни казали, ни робили заявы, убы ни напудити граждан, бо быв бы хаос у державі. Лиш каждому было й так понятно, ож штось ся пȳдлоє ладит быти. Ни задерь державы світу выдкликали свойих послȳв, повыдміняли авіарейсы и так дале. Айбо, ож дȳйде до войны, нитко из простых людий ни думав.

А што на вто казала наша чилядь? А ипен нич и ни казала. Кидь по другых областях Украйины люди ся паровали до войны, ходили на вшилиякі інструктажі, курсы, у Подкарпатю мало тко за войну думав. Многі говорили, ож нароком нас пужавут войнов, убы задурити народ, выдонажити позираня выд проблем, котрых было й так дуже читаво.

Чим ся журит русинська чилядь? Ож де бы пȳйти заробити. Сякых людий величезна часть выд ушиткой людности краю. А по селах была зима – робȳт, ги такых, ни было, та лиш талантовало ся по ґаздȳвству, што треба. Вістї слухав, видав, каждый. Мало ся й говорило за тото, айбо за масштабну аґресію нитко си й ни думав. Може дакому й приходило у голову, ож штось подобноє годно ся стати, айбо пак находили ся таланты, та чилядникови нїколи было думати, ги видїло ся, за «дурницї».

Ушиткі в бовт, авадь первый динь войны

24. фебруара вшитко ся гибы перевернуло. Рано-м ся пробудив выд того, ож фурт ми брынїв телефон. Тото приходили увідомленя з Телеґрам-каналȳв. Узяв им телефон у рукы, прочитав им, та аж мороз по минї пȳшов. У вістях писали про наступ армії РФ – на юзї з Криму, на сівері з Білорусї. Были атакованї Чернїговська, Сумська тай Харковські области, из окупованых територій Донбасу тоже зачали наступ. Пошти по всьых областях были нанисинї авіаудары – по аеродромах, нафтобазах, воєнськых частях. Зачала ся аґресивна бомбардїровка Украйины.

Ни годен им передасти тот стан, у якому-м быв, коли-м тото вшитко прочитав. Повный шок. Віра ся ни брала, ож такоє ся стало. Мȳй меншый брат вернув ся з школы, бо усьых дїти выдправили такой из первого урока домȳв. Из телевізора сьме чули фурт лиш єдно – ож Украйину бомблят, росіяне напали. Вшиткі в страху тай тривозї. Што йсе буде? Што робити? Но та де туй ни переживати, кидь исе ся з нами стало у первый раз, ож война нас застала? Много поколїнь, рахувучи й моє, ни знало, што вто посправдї война. Тому ни мож си было дасти покȳй. Усї были такі перепуженї, гибы врагы нам уже пȳд хыжов. Айбо тоды ся видїло, ож так и буде. Тко знав, як пȳйде дїло?

Што ми ся май затямило з первого дне аґресії, тото як чилядь бігла у бовты та всьо си куповала. Усякі продукты: ріжкашу, гречку, макароны, сȳль, спиції и много иншого. Тȳлько народу по маґазинах ищи-м ниґда шуга ни видїв. Усї бігали з ташками, выбирали си, куповали. Пак ся з домȳв зась вертали, убы докупити ищи штось, што забыли. Лиш ся ташкы носили у всї бокы.

Дале пак цїлый динь ни робила ся робота. Всї сидїли сьме пиля телевізора, слухали, што кажут. Паровали сьме ся до май пȳдлого тай ни знали, што чинити дале.

Выголошіня против аґресії

Такой у перві дны войны пошти всї русинські орґанізації з усього світа засудили аґресію проти Украйины. Общество русинськой літературы ачий первоє зробило сяку заяву. Кидь казати за орґанізації Подкарпатя, та Народна рада русинȳв Закарпатя перва зробила выголошіня, де засудила аґресію проти Украйины. Голова НРРЗ Євген Жупан заявив сяк: «Мы, Русины, все проти войны, проти аґресії. Мы теперь находиме ся в складі Україны. І то ясне діло, же то наша держава. Коли нашу державу напав аґресор, ясне, же протестуєме проти того».

Проти войны выступив и Союз русинськых писателюв Закарпатя. На сайтї Державної служби з етнополітики та свободи совісті выголошіня про пȳдпору Украйины пȳдписали русинські орґанізації Наохтема в рокаши, Русин-клуб, Общество молодых подкарпатськых русинȳв, Закарпатськоє културолоґічноє общество им. А. Духновича.

Крайовоє общество подкарпатськых русинȳв (голова – М. Бобинець), котроє входит у Світову раду русинȳв, вракаши з другыми членовами рады на засїданю 26. фебруара в Переґу-Маре (Румунія) пȳдписало выголошіня:

«Світова рада Русинів высловлює солідарность Україні, хоць до днешнього дня Україна Русинів як народность не признала. Русины на Україні жыють і самы свідчать о тій траґедії. В тых днях сьме стали свідками воєньской атакы на Україну з боку Російской федерації, з котров нихто з цівілізованого світа не може быти згодный. Солідарізуєме з нашыма людми, як і з іншыма народами, котры жыють на Україні. Світова рада Русинів і надале оставать вірна своїй місії – репрезентації русиньской ідентіты в країнах, де жыють Русины. Зато і надале потребуєме од влады Україны, жебы признала Русинів і їх права на основі Рамкового договору, котрый Україна підписала 1-го фебруара 1995-го року і котрый здобыв платность 1-го мая 1998-го року. Мы і надале жадаме, жебы План кроків рішіня проблемів Українців-Русинів приятый 7-го октобра 1996-го року і підписаный віцепремєром Україны І. Ф. Курасом быв анулованый. Надіяме ся на скоріше і мірове вырішіня даного конфлікту».

У Сївернȳй Америцї, де ся находит наша русинська діаспора, проти воєнной аґресії выступили Карпато-русинськый научный центер тай Карпаторусинськоє общество в США. Аналоґічнї заявы сьте могли прочитати выд русинськых орґанізацій Словакії, Польщї, тай другых держав.

Што дуже важно, подкарпатські русины, што сут поза офіціальных орґанізацій, ворохом зробили выголошіня на чотырьох бисїдах. Подам русинськый варіант:

«Мы, пудкарпатські Русины, твердо выступаєме против напада Російської Федерації на Україну. Ескалація войны уже принесла много горя нашым Русинам, што жиют, нервозят ся за родину и обороняют ся усяде по Україні. У тот рішителный момент ся вшиткі ко як годен змагаєме помочи державі и спувгромадянам.

Осуджуєме тых окремых особ, што уд имня Русинув безочливо плескают путінськуй аґресії. Авторитарный режим, што пуд брехливыми поводами веде танкы на многоміліонові вароші, не несе и не валовшный нести Русинам нияку «слободу». Слобода, котру хотят Русины — ото мир на нашуй земли.

Дякуєме нашым сестрам и братюм у другых державах за пудтримку антивоєнного протеста. Надієме ся, же ся нам скоро верне мир и покуй».

Вадаска на босоркань

На фонї войны появило ся читаво провокаторȳв тай псевдопатріотȳв, котрым ся дуже хотїло чинити суєту. Ясно, ож кидь ни знали, де си дїти енерґію, та починали выписовати, чинити усякі провокації. Што провокаторы, а што псевдопатріоты чинят лиш пȳдлоє у тяжкый час. Мало їм біды, а хотїли бы йщи. Тому сякі «герої» почали были войовати из православными, русинами тай другыми, у котрых видїли врагȳв. Айбо што вчиниш, ож они такі примітивнї, што нич доказати, розказати толком ни годнї, лиш єдна аґресія? Люди, Богу дяковати, ни повели ся на усякі ячаня у інтернитї. Навборот – наводили арґументы, котрыми домак розбивали такоє писаня. Тому многым туманам (иншак ни назвеш) наскоро выдыйшла дяка писати штось паскудноє за русинȳв. Убстала ся лише суперліґа, котра ни годна найти розлуку меж гражданством тай націоналностьов, державнов тай рȳднов бисїдов, на котрых ся нїщо творити.

Кидь псевдопатріоты глядавут суєту май часто через емоції, та провокаторы роблят усьо усвідомлено. У каждого є якась цїль. Звідав и мене єден провокатор у пирві дны войны: «Та што русины кажут за войну, кого пȳдпорувут?» Казав им му, ож най иде улицьов, перестає чилядь, та звідат каждого, ож што повість за войну тай кого пȳдпорує – бо я ни русины, я лиш єдна особа, а выд иминї усього народа отвічати ни маву права, бо мене нитко ни выбирав представляти карпатськых русинȳв. Писав им сяк: «Сам я против того, ож на державу ми напали, бо йсе біда. Видит ми ся, ож туй каждоє чилядня видит, тко туй прийшов біду чинити, та знає, кого пȳдпоровати. Ци ты ся сумнїваш, та перезвідовуєш? А кидь звідаш за русинські орґанізації, зайди на фейсбук, прочитай. Там уже зробили заявы».

Ни отвітив ми нич. За вшиткый час нич ни звідав за русинські орґанізації тай русинȳв, а тоды му стало дуже інтересно. Ясно ми стало, ож задав ми вопрос, бо хотїв имити на чомусь. Думав, ож кидь у мене активна русинська позиція, та типирь замовчу, бо буду ся бояти. А минї ся нїщо бояти, як и другым истинным патріотам Подкарпатя, котрі роблят усьо дїля розвою културы тай всокочіня карпаторусинської ідентичности. Ни буду брехати, были поєднї й такі, што напудили ся, та стали «щирими патріотами», айбо пак зась ся догадали, ож они руснакы. Дакотрі мовчат и по днешный динь. Но тото вже дїло каждого.

Нынї май ся ни повело печеным русинофобам. Як тото – они ячат, ож русины тото проєкт кремля, сепаратисты, котрі чекавут руськых, а оказало ся, ож тото ни так?! Як читаво сиґінят морило, бо ни знали, ид чому ся придрати. Починали писати, ож чому русины ся «позатыкали», кой росіяне напали. Айбо, ги уже-м писав, провокативнї записы їм ни помогли.

Ни вдало ся, пȳшли дале. Зачали были піарити у свойих вістях тай записах у соціальных мережах пару чилядникȳв, котрі робили выголошіня тай заявы выд именї русинӯв. Усїм давно ясно, ож они ниякого дїла до Подкарпатя тай карпаторусинського народа ни мавут. Ипен так ни мавут туй пȳдпоры. Айбо мусят робити усякі заявы, бо сут докус зависимі – самі знаєме выд кого. На тоты выголошіня, ги каже ся, нитко й пȳвшваблика ни дав. Прочитали, засміяли ся, забыли. Айбо русинофобы ни годнї были втратити такый шанс, мусїли были зробити рекламу. Думали, ож дȳбют ся свого – розпалят ненависть до руснакȳв, выдобют у корінной людности Подкарпатя, котра ищи ни «оставила глубокый сон», дяку называти ся русинами. Тому писали за нову фантастичну «загрозу». За тых чилядникȳв так розписали, гибы їм заплатили.

Кȳлько было ячаня, ож русинȳв спонсорує Москва! Чим перестанут гроші цяпкати, нараз русины пропадут, бо тото проплаченый проєкт дїля розхытованя тай Бӯг знає щи дїля чого. А оказало ся, ож и тото брехня. Што дале знавут казати? Уже многі зачали писати, ож карпатські русины сут, они проєвропийські, а тото «кремлівська версія русинства» біду робит. Уже зачали нас дїлити на «порядных» тай «нипорядных», «културных» тай «політичных».

Я бы повів на йсе так, ож Подкарпатя ся находит у центрі Європы. Мы, Руснакы, не проєвропейські, ай центрально-європейські. Усе сьме были у європейськȳй файтї народȳв. Ни є ниякых версій русинства. Є народ, котрый жиє на свойих етнічных зимлях – Лемковина, Пряшȳвська Русь, Подкарпатя, Марамуреш – у діаспорі в Чихії, Мадярщинї, на Балканах тай у Сївернȳй Америцї.

У каждому народї сут усякі люди, у каждого є своє позираня на світ. Датко може зробити штось доброє, а датко поганоє. У когось сут єдны цїнности, а у когось инші. Та типирь ни мож судити цїлый народ через выголошіня якогось єдного чоловіка. Русинами Подкарпатя ни выбраный такый чоловік, котрый бы говорив штось, заявляв выд именї народа. Тому каждый, тко што чинит, за тото сам и має отвітити. Нитко ни в праві через дїла єдной особы винити в чомусь цїлый народ, кидь народ тоту особу ни пȳдпорує.

Тай ищи фурт Русинȳв просят высловити свою позицію. Чим штось, та мы постоянно маєме усїм доказовати, ож мы проти аґресії тай пȳдпоруєме Украйину, хоть выголошіня русинськых орґанізацїй были вже давно. Русины Подкарпатя ищи в перві дны войны заявили, ож пȳдпоруют Украйину, бо йсе наша держава. Мы ни маєме постоянно комусь штось доказовати, нам доста и єден раз высловити свою позицію. А наша позиція така, ги в ушиткого цивилізованого світу.

Добыткы в огни

Мене радує, ож и в сякый тяжкый час у русинському двиганю видко роботу. Тай тото без ниякых державных пȳдпор. Наші поеты тай писателї радувут свойих читачȳв прекрасными творами на рȳднȳй бисїдї. Много творȳв написано за актуальнї темы, убы пȳдняти моральных дух нашȳй чиляди, што є тоже важно. Интернетом ся ширит добрый контент по-русинськы. Нынї простї люди можут си уже доста много прочитати красной інформації, котра ся дотулят русинськой тематикы. Темы бисїды, сохташа, културы, історії ширят ся межи народ.

Хоть было й такоє, ож люди починали укаряти, ож типирь ни треба писати за нашу бисїду, културу тай ідентичность. Типирькы біда, та молити ся треба! «Не на часі», як исьме чули много раз. На йсе повім так, ож мы ся помолиме, а пак, ги каже ся, робиме си роботу. На часї є всьо, што доброє можеме вчинити. Всї добрі дїла сут на часї – всокочіня ідентичности тоже.

Юрій Шипович тай Юрій Продан орґанізовали были збор матеріалу до далшого рочника Алманаха днешньої русинської літературы. За апріль-май русинські авторы могли подасти свої роботы. Читачі уже у кȳнци лїта годнї будут читати красну поезію тай прозу рȳднов бисїдов.

Радый им, ож удало ми ся з Иваном Бузашом тай Митром Попом выдасти книжку «Леґенды давньої Подкарпатської Руси» из зобраными оповідками, леґендами тай переказами Подкарпатя. Видит ми ся, ож исе тоже хосенноє дїло дїля нашой ідеї.

Мож спомнити, ож коли у Мукачові хотїли перейменовати улицю Духновича, та русинськый актив написав доста публікацій тай заяв, што й дало позитивный результат – улиця ся убстала названа на чисть нашого Будителя.

Простому народови было пȳдло, а типирь ищи май. Цїны на вшитко шіковно пȳдняли ся ид горі, а заробити нїґде. Даже тко й має роботу, та тяжко, бо задержувут и скорочувут платню. Майбȳльша часть чиляди сидит без роботы. Плюс до того зачав ся дефіцит бензину тай дакотрых продуктȳв.

Много нашых людий давно воює. Богужаль, читаво уже й погыбло. Страшна біда дотулила ся до многых русинськых файт. Но як бы ни было тяжко, наша чилядь помагат тко чим може. Много люди, што тїкали выд войны, найшли си пристанок в Подкарпатю. Усї города тай села помагают збирати гроші, усякі товары тай продукты армії тай переселинцюм. Люди розумівут, ож исе й наша война тоже, хоть многі думали, ож у Подкарпатю нам нич ни грозит. Айбо коли тритього мая російська ракета вдарила по Волȳвцьови, всї порозуміли, ож безпечно ни є ниґде.

Ни знаєме, што буде завтра. Што нас чекат май дале, ни годнї сьме й подумати. Надїєме ся на лїпшоє. Знаву єдно – ни мы на когось напали, а напали на нас. Нам прийшли біду чинити, и мы в праві ся вбараняти. Бог нам дасть кріпости тай сил. Миру вшиткым!