Гадаву си, добре знаєте, што ся типирька творит на Украйинї. Страхы, які не думав им, ож застану на свої очи. Дїяня, які гадав им си, ож увижу лиш у книжках из історії, а не у оповістках выд мойих цімборȳв. Война прийшла, Росія напала на мою державу. Нагле, без причины. Одурманеный свойив личнов фантазійов президент сосїдньої державы заганят люди на смирть.

Исе не первый раз Росія иде «ослободити»

Туй завіяло страшным déjà vu, бо исе далеко не первый раз сякоє. Тяжко не провести туй паралель из новелов Алексадера Хуста «Руські прийшли!», котра ся писала по вспоминках малого дїтвачати, што застало Другу світову войну. У тот час «руськых» туй направду чекали, бо тогдышня пропаґанда шырила повно мітȳв за тото, як из ними буде пак добре, кȳлко слободы тай гроши ся появит. Як ся стало пак направду, розказовати не буду. Можете зазвідати дїдика из бабков. Тай я ся тоже наслухав усякого — ай доброго, ай пȳдлого. Як выд люди позабирали зимлї, кошеницї. Податко буде вспоминати ковбасы за два рублї, а податко буде тямити, ож перві дисять годȳв по войнї мнясо пахав раз на місяць (кидь быв серенчливый).

Треба туй спомнити ай за мамчиных уйковȳв, які утїкали выд мадярської окупації «ид руськым» у 1939. рокови, бо пропаґанда дале гласила, ож «там наші, там поможут». На граници йих имали тай заганяли у лаґры. Много тко з тых лаґрȳв бȳлше ся ниґда не вернув. А тко ся вернув — бойовав у армадї ґенерала Свободы. Лиш вдяка тому могли ся пак вернути домȳв.

Исе я ид тому, ож пропаґанда не є дачим, чому на слово маєте віровати. Пропаґанда каже, ож идут нас «ослободити», ги нас ослободили тогды. А я вижу лиш кров тай зарваті хыжі. Не сяку слободу я чекав у себе дома.

Што сеся война принесе нам?

Не никавучи на тото, як скоро ся ушытко кончит, тай накȳлко страшні годни быти утраты про украйинську державу, треба ясно розуміти, ож легко нам ся жити типирька не буде. Сесе ся кыват як живота економічного, так соціалного. Гадаву си, не треба быти великым економістом, обы розуміти, ож повно люди ся убстане без роботы, а економіка Украйины буде вытрясена на нич — як самов войнов, так выдстройованьом розгромленого руськыма.

Но бȳлше хочу поговорити за момент май културный. Набізȳвно вам можу уповісти, ож руснакам, так само ги другым меншиновым общностям, стане жити лишек май тяжко спозад слїдувучых двох моментȳв:

1. У ситуації войны, тай пȳсля ниї, народ стане многым май радікалізованый. Выросте нетерпимȳсть ид каждому, тко «не такый». Я не кажу за каждого — но може направду вырости недовіра ай ид другым етнікам, не никавучи на тото, накȳлко ся вкладувут у державу, де жиют. Ненависть до російського може ся переверечи на хоть што «неукрайинськоє». Туй не лиш мы, но ай мадяре, румуны вадь словакы тоже можут мати утискы.
2. У такому припадови многі «сплячі» руснакы — люди, котрі ся щи не дорадили, якый путь ідентичности йим май парує — будут выбирати май престіжну ідентичнȳсть на сись момент тай час. Значит, повно люди будут самі ся голосити ид украйинцям, бо у сякый непростый час буде йим сяк май супокȳйно. Тай они сяк будут чинити даже не спозад страху вызирати «не такыми», ай лиш зато, ож так йим буде паровати.

Кидь накурто, повно люди, які каждый динь говорят по-нашому, можут зачати май актівно хосновати літературну украйинську — ай дома, ай на інтернетови, ай из свойими дїтьми. Не никавучи на тото, ци рахувут они руснацьку бисїду самостатным языком, они можут ї выдверечи, обы на ся взяти май престіжну, обы ся изкапчати з народом Украйины щи май силно — даже кидь тото буде значити выдверечи дашто своє, рȳдноє. Ай выд сього ми є смутно.

Нова габа міґрації

Люди втїкавут выд войны, утїкавут на запад. В Ужгород прийшло повно люди. Вижу йих каждый динь на улици, стараву ся помочи чим можу. Так само приходят ай у менші городы, у наші села. У тот самый час повно люди з нашых сел утїкат дале на запад — на Словакы, на Чехы, тай дале. Чим май довго буде трывати сеся война, тым май менше шансȳв буде у дакотрых люди вернути ся домȳв. Ай наші ся не вернут у свою хыжу, ай многі, кого война заставила утїкнути, зостанут ся туй.

Обы сьме ся добре розуміли, типирь кажу за гіпотетичну сітуацію, яку щи не видиме, яка лиш годна ся стати. Тай буду ся дуже надїяти, ож наопак, каждый ся буде годен вернути у своє обыстя. Но, ги ся каже, надїяти ся треба на лїпшоє, а ладити ся ид гȳршому. Завто туй розникаєме ай пȳдлый, не дуже оптимістичный сценарій.

У майгȳршому припадї зостане ся усьо так, ги є типирь (кидь не гӯрше) в тому, ож повно люди будут мусїти жити инде, не дома. Сесе зась посуне ай діалектну карту. Нові люди у новых містах будут намішовати свої говоры наново. Сугубо гіпотетично представме си, як у подаякоє нашоє село приселит ся 10-15 родин из выхода. Треба розуміти, ож посуне ся бисїда усього села. Єдных сто рокȳв назад тоты родины щи бы ся читаво асиміловали у селови. Йих говор бы ся выруняв май ид «сиридньому» по селови. Но уже дниська тото буде скорше у другого бока. Приїзджа чилядь буде говорити «ги у телевізорови», тай ушытко другоє медіа буде на тому языкови. Містна чилядь не буде мати проблем перейти на бисїду новоприбывшых сосїдȳв, обы ся май легко розуміти, спозад чого йих рȳдна бисїда выдступит щи май назад. А переселенцї у свою бытову бисїду узьмут хыба жминьку слӯв, котрі йим ся направду полюблят — но тото вже буде скорше новый суржик, гикой продовжіня нашого языка.

Сесе буде означати читавоє розорваня діалектного контініума, котрый ся віками туй формовав. Кажда міґраційна габа приносила дашто новоє, но дашто ничила гет. Дниська можеме стати свідками смерти щи єдної бисїды. Не знаєме, ци она буде мати шансы переродити ся у дашто новоє. Єдно вам точно кажу — так ги было вчора, уже не буде ниґда-шуга.

Ци є шанс на вызнаня руснакӯв в Украйинї по войнї?

Дале бы-м хотїв помирьковати над ситуаційов сугубо леґално. Руно типирька руснакы сут офіціално вызнані в ушыткых державах Европської Унії (тай у Америци), котрі пуддержувут Украйину типирька як матеріално, так духовно у змаганьови против аґресора. Но ци буде тото значити, ож Европа буде тручати Украйину признати русинȳв, як ся война кȳнчит? Бізȳвно, ож не — бȳлшости чиляди на вто ся свистати.

Туй, так си гадаву, буде важным фактором тото, ож ци буде Украйина направду пробовати зайти в Унію. Туй вижу два гіпотетичні сценарії:

1. Украйина буде хотїти вступити в Европську Унію. Обы ся так стало, Унія буде тручати Украйину «выруняти» законодавство нашої державы, обы зодповідати многым нарокам. Кроме всякої бюрократії найдеме там ай важні законы за права націоналных меншин. Туй є єден позітівный приклад — Словакія, котра спіхом прийняла ушыткі трібні законы, чим вызнала ай русинȳв, но бенефеціарами того были ай ромы, ай мадяре тоже. Є ай неґатівный приклад, гикой Турція, котра уже ачий дві декады є лишек «претендентом» на членство в Европськȳв Унії, а за йихню політику ид націоналным меншинам най ся не приказує — сиґінята курды годни ся вызнаня в Турції ниґда ани не дочекати.
2. Украйина не буде пробовати вступити в Европську Унію. Шансы, ож так ся стане, направду, дуже малі. Послїднї дві револуції в Украйинї были «проевропейськыма», ай в законодавствови маєме закрїпленоє, ож кываєме ся у бока Евросоюза. Тяжко ми ся представлят, што ся може стати такого, обы народ Украйины выдверг сесю ідею. Но ипен типирь си гіпотетично представме, ож такоє може быти. Руснакам тото буде означати, скорше всього, помалу културну смирть спозад доста очевидных факторȳв радикалізації всього соціума, боязни «инчакого».

Никаєме у завтра из слызами

У сесї дны тяжко ми думати за сесе всьо, бо переживаву. Бою ся за свойих цімборȳв у Києвови, бою ся за далеку родину в Кривому Рогови, бою ся за державу, у якȳв им вырȳс, у котрȳв видїв им себе, у котрȳв маєме шансы на нормалный демократічный живȳт (ото такоє, де си мож выбрати президента, наприклад).

Каждый динь тяжко ся выдорвати выд читаня новинок, бо хочу знати, «што ся там стало, як там наші?» Каждый динь ся тяжко зобрати до вороха, обы дашто робити. Из свойих личных проєктȳв нич ся не рїхтує, бо ани дякы не маву, ани часу. Тай добре розуміву, ож може, подакотрых люди буде даже мериґовати любый контент выд мене у сякый час, бо «не на часі». Тай, направду, сись текст тоже типирька пишу попȳвночи, єдным оком кукавучи на публикацію «Што бы чинити, кидь ся зарве атомна електростанція в Житомирови».

Хочу віровати, ож мы сесе выдержиме, ож аґресор выдступит (ож Путін ґыґне), ож зась мойими майвеликыми бідами будут ортоґрафічні изглядованя — ци лїпше писати «мош», ци «мож». Но из тяжков душов мушу признати, ож так, ги было сперед сим, не буде вже ниґда. Моя културолоґічна робота може быти домак зничена Російов — даже кидь они тото не чинили нарочно против мене. У моїв державі, в Украйинї, руснаком завтра стане быти лиш май тяжко. Не никавучи на тото, як силно пуддержувут Украйину усї офіціалні руснацькі общества. Не никавучи на тото, кӯлко руснакȳв по крови умре на сюй войнї. Не никавучи на тото, кȳлко каждый из нас лично зробит, обы помочи Украйинї. Быти «инчакым» буде май тяжко. За первоє, завто, ож Росія вже устигла выхосновати ай нас у своюй «інформаційнȳй» войнї. Уже руснакы-самозванцї просят Путіна нас «ослободити» за Путіновы такой гроші. Туй буде так, ги усе — помежи дисятьма добрыми яблыками буде єдно гнилоє, спозад котрого пак можут выверичи цїлый міх — бо лиш на гнилоє будут никати.

Бою ся, ож проблема усокочіня нашої бисїды выд дниська буде «не на часі» не лишек про украйинцюв, но ай про многых из нас. Тай не лиш по мотивам моралным авадь політичным, но банално дакому може быти май важно, обы му дїтвача было сытоє, а не обы знало казковати, ги дїдико з бабков.