Днишнї реалії колядованя

«Христос ся рождає! Славіме єго!» – скоро буде чути у каждӯй хыжи, в каждōму обшарю Подкарпатя. Бо прихōдят ид нам, Богу дяковати, рождественї сяткы, та буде чути по селах веселу колядку. Айбо ци така ōна типирь весела, ги была давно? Ци кōлядувут дїточкы из тым огньом у сердци, из тыми мотивами, што были и давно? Уже ни так, исе є дуже смутно. У днешнōму світї мы фурт маєме перспективу, айбо идеме штось у дуже ниперспективнōму планї. Но вшитко за шором.


Тямлю ся малым, як я читаво чикав колядованя. Ищи за два тыжнїв до сяток учив им колядкы, ōбы пак им красно мӯг заколядовати. Сяк робили ипен и другі дїти. А типирь уже такого великого чеканя тай парованя до Сятого вечера у дїти ни є.


Но лōгічно бы зачати ни из самого колядованя, а из поранка. Коли ся  розвиднят, та хлōпцї вставали и заходили у кажду хыжу тай кланяли ся «Добрый рано!». Ґазды ся выдкланьовали, а завто ищи давали яблок, ōріхӯв, чōколаду, якыхōсь фанкӯв, колачӯв, даколи и грōші. Рōль поранка обрядова, бо русинська чилядь вірує, ож кидь рано, у динь Сятого вечера, на обшаря прийде хлопчик, лиґінь, та тоды буде ся ім цїлый рӯк вести. Тōму ищи в потемок по хыжах палили світла. Дуже ся бояли и бōют ся до типирь, ōбы перва до хыжі ни зайшла жона, бо буде нипōрядок.


Кōй я быв малый, ищи у 2006. рōцї ипен ся нич ни пōміняло. Давали ми ōто вшитко, што м написав, а у сусїдах и фамілії та давали и грōші. Хлōпцї хōдили и хōдят по єден, авадь по парах, кōму як выходит. И сяк до вȳсїм-дивять годин.


Но типирь вшитко ся перевернуло. Дїти уже хōдят лише си до родины, даколи и сусїдӯв, и давут ім, кидь руняти, дуже читаво гроши. И исе про них є «легкый зарōбӯток». А ходити по чужых перестали, бо ни хōтят «задерь ити за купікы». И пак колядовати уже ся ити ни хōче, бо туй ся дали грōші за два слова, а увичирі май тяжко. Тай уже ти ипен тӯлько ни дадут, ги дали рано. Робиме вывод, ож людська тяга до гроши, дуже спортила исю традицію. 


Вечером, кōй ся заість, та выд хлōпчикӯв до людий, вшиткі ся зберавут колядовати. На днешный час сут сякі колядникы: малі дїточкы, котрых вōдят колядовати матери, май старші хлōпцї, што хōдят колядувут церкōвнї колядкы, лиґінї, што хōдят веселити, колядовати світські колядкы, старші люде, што кōлядувут на цирькōв.


Малых хлōпчикӯв матери вōдят колядовати до родичӯв тай до сусїдӯв. Тай ōто уже дӯйшло до того, ож фамілії треба просити, кликати колядовати, бо инак хлопчика ни пустят, ни приведут колядовати. Абсурд! Айбо сяк є.


Май старші хлōпцї збиравут ся по троє-пятеро та хōдят групами колядовати по фамілії каждого из групы. Давут пӯсля колядкы грōші. Май радувут ся, кōй дадут грōші каждōму, а ни єдну суму на вшиткых, бо май мало ім выходит. Из хлōпцїв єден є касірь.


Лиґінї уже бандувут ся и хōдят веселити. Идут до свōї фамілії и дївок, а май старші, ги правило, лише до дївок. Хлōпцї захōдят на обшаря, а ткось єден гōйкат: «Ей пане ґаздо, ци даєте веселити на сись Сятый вичӯр у Вашōму дōмі?». Хлōпцям кажут, ож давут, но ōни ищи уточнявут, ож кōму. Кидь ōто у фамілії, та кōлядувут хыжцї.

Ися мы хыжка на сятӯм містї, сятая!
Сятая Трōйце, Господи Боже, Господи Боже, помилуй!
А у тӯй хыжцї писаный столик, сятая!
А на тӯм стōлі вино в погарі, сятая!
А за тым столом Исус из Петром, сятая!
Поклонив Христос на пана Петру, сятая!
Поклонив Петро на пана ґазду, сятая!
Поклонив ґазда на ґаздынницю, сятая!
А ґаздынниця на служанницї, сятая!
А служанницї на церкōвницї, сятая!
Гей на Новый рӯк жий на дōвгый вӯк, сятая!

У кӯнци, ткōсь єден из лиґінїв каже: «Вінчуєме Вам, пане ґаздо, исї сяткы в гораздї попровадити, а другых ся в гораздї дочекати!» Но даколи хлōпцям кажут, ōбы колядовали чōлōвікови. На каждоє имня є колядка, наведу примір:

Было в Мигаля нова ясени, даєму!
Даєму, Боже, щастя й здоровля в сім дōмі!
А в тых ясїньох зеленый явӯр, даєму!
З того явора – жōвта колыска, даєму!
А в тӯй колысцї пан Мигаль лижит, даєму!
А коло нього слугове його, даєму!
– Слугове мōї хамайте кōні, даєму!
Двӯр войовали, дївчину взяли, даєму!

Ишōв Иванко через мосточок, на кōню!
На кōню, кōню, золоте піря, золоте піря по ньōму!
Звідавут його: Ци є в тя нянько? – на кōню!
Є в мене нянько, на небі Бōнько – на кōню!
Звідавут його: Ци є в тя мамка? – на кōню!
Є в мене мамка, на небі хмарка – на кōню
Звідавут його: Ци є в тя браток? – на кōню!
Є в мене браток, на небі серпок – на кōню
Звідавут його: Ци є в тя сестра? – на кōню!
Є в мене сестра, на небі дзвізда – на кōню!
Гей на Новый рӯк, жий на дōвгый вӯк – на кōню!

Дївкам сут усякі колядкы, айбо у Березниках, де живу, колядуєме май часто сяку колядку:

Было в Марікы єдно яблычко, ни вержу!
Ни вержу, вержу, милōму держу, милōму держу, ни вержу!
Каже ій нянько: вирзь ми яблычко, ни вержу!
Каже ій мамка: вирзь ми яблычко, ни вержу!
Каже ій браток: вирзь ми яблычко, ни вержу!
Каже ій сестра: вирзь ми яблычко, ни вержу!
Каже ій милый: вирзь ми яблычко, ой вержу!
Ой вержу, вержу, бо тōбі держу, бо тōбі держу, ой вержу!

Дале, за колядкōв, сїдат ся за стӯл, и выдданицї зачинавут гостити колядникӯв. Грōші ся выд дївок ни берут. Тай штōсь християнського туй ни є, бо сього дне, треба держати строгый пост, а лиґінї ся гōстят. У каждōй молодицї выпют по тричі, та ся назбират читаво. А дале ся ни раз зачне суєта тай пянї бӯйкы. И чим май ид пӯночи, тым май банда стає дрӯбна, бо коли тко выдпаде.


Но тай убстали ся старші люди, кōтрі хōдят колядовати на цирькōв. Дїлят ся групы, в зависимости выд «реґіōнӯв» села, и зачинавут ходити выдколи ся змиркне и доты, докы ни ōбхōдят усї хыжі. Колядувут «Рождество твоє».    Ипен у Березниках бетлегем є рідко, а кōй є, та тоды хлōпцї хōдят цїлї сяткы, ōбы ōбыйти вшиткі хыжі у великōму селі. Но и хōдит ся усьо ради гроши, а ни традиції.


Вывод такый, ож днешна ситуація дуже смутна. Ни є тōї радости выд Рождества, ги было давно. А колядованя про дїтий, ōто типир є спōсӯб зароботка, а лиґіням – повод читаво ся нагостити. И вшитко бы было добре, бо колядкы ся ни забывавут, сись ся сохташ сокотит, айбо што, кидь є єдна дуже велика хыба. Из славнōї традиції наші люди учинили про дїтий «заробӯток». Типирь дїтина ни чекат, ож колядовати бы, а лише выгōду из того.