Русинська література, што ся глубоко укорінила у културноє коріня карпатськых русинув, є главным хранительом рудного языка, довгый час пробує найти своє місто у літературному світі. Русинська література ныні лем возобнавлят великоє наслідство періода діятельства народных будителюв, чехословацького періоду (Пудкарпатська Русь) и періода другых мадярув (Пудкаратська Теритторія). Теперішня література, хоть ся й скоро розвиват (маєме много як старшых, так и молодых писателюв) но и стрічат ся из многыма проблемами, котрі мішавут єї розвою и май широкому вызнаню.

Хоть писателюв, кідь поруняти, на даный час замітно побулшало, тото не значит, же якость літературы тоже ся поліпшила. Айно, сут у нас еталоны літературы, чию творьбу читати не ганьба, айбо напрям жанрув у теперішньых писателюв доста ограниченый. 90% русинськой літературы тото поезія. Поезія у нашых поетув на усяку тематику. Меджи нив мож найти исто ґеніальні верші. Айбо сут и хыбы. Дуже много свойых вершув поеты присвячувут ґастрономічнуй темі. Далше йдут сята тай сохташ ай иншоє. Читава хыба, же много поетув так ся бют у груди, які они русины, што даколи доходит до абсурда. Много из такой творьбы похожоє на сесе: Я русин, сижу за русинськым столом и їм русинську солонину. Хыбит нам філософська, громадська и другі тематикы, котрі часто обходят боком.

Дуже мало прозы написано по-русинськы. Не пишут ся “довгі творы” як повісти, романы и так дале. На сесь час, теперішня русинська проза находит ся лем на зачатковому етапі. Сесе ся дотулят и драматурґії. Тому, кідь поезія ся розвиват, лругі літературні напрямы раз заторможені, што ограничує повноцінность русинськой літературы.

Остров хыбыв є одсутность вызнаня русинського языка в Україні. Без вызнаня, русинськый язык не включат у школну проґраму, ани факультативно, што ограничує ґрамотность и літературну активность молодого поколіня. Айбо чесно кажучи, невызнаня из бока Україны, не одбират од нашых поетув и прозаикув “папірь тай перо”.  Невызнання  – тото не заказаность писати по-русинськы.

Інфраструктура, котра бы пудпоровала русинську літературу, скупа. Русинськов літературов ся занимавут лем подакотрі выдавательства. Тай на тото, жебы выдати книжку, писательови треба великі пінязі. Зато ачей усі подкарпатські писателі глядавут пудпоровача, ко бы муг оплатити выдаваня. За ґранты, ци другу пудпору, а особенно гонорар за выдаваня, нико и не думат. Добрі знаєме, одсутность інституціалной пудпоры затруднят авторам и выдавателям обезпечити фінансованя и ширіня свойых выдань.

Много книжок ся выдават самодруком. У припадку Україны выдавати и ширити нашу літературу тяжко. Мало котрый книжный бовт буде хотіти продавати русинську літературу через боязнь, же їх кось може обвинити у “ширіньови сепаратистичной літературы”. Ипен сяк и не каждоє выдавательство узьме ся за печатаня “опасной” літературы. Шовіністична політика, де карпатськых русинув фурт указувут из неґативного бока, має паскудный вплыв на челядь и приносит хыбы авторам.

Сам русинськый язык представлят собов хыбу позад присутности много діалектув и одсутности общеприятого стандарта писемного русинського языка. Сеся лінґвістична фраґментація усложнят намаганя по создаваньови цілосной літературы. Окрем того, розположіня русинськых общин по разных штатах доводит до реґіоналізма, кой кажда ґрупа розвиват свої властні літературні традиції и стандарты. Файный тому приклад література панонськых русинув. Тай даже русинська література пряшівськых русинув буде ся доста рузнити од літературы пудкарпатськых русинув.

Як дуйти до верьха?

Хоть є читаво хыб, ситуацію мож трутити у инакый бук. Май первоє, сесе ся односит до русинськых писателюв Пудкарпатя. Красна література – тото верьх до котрого мавут выходити вшиткі русинські літераторы. Писати по-русинськы тото єдно, а писати так, обы заінтересовати читателя, сесе инше. Лем од писателюв зависит фурташна робота над собов, изглядованя новых тем и жанрув про творьбу.

Ачей ушиткі русинські літераторы ся держат “консервативных” тем. Не треба ся бояти у изглядованю новых тем про написаня. По-русинськы мавут быти написані такі творы, тематика котрых была бы чудна и непривычна про обывателюв Пудкарпатя. Літератор свойым твором має пробудити інтерес. Не тым, же його поезія ци проза написані по-русинськы, а тым, же його твур капчат читача інтересным сюжетом и другыма літературныма елементами.

Не треба ся зацикльовати лем на поезії. Літераторам треба ся пробовати у написані прозы и драматурґії. Треба розуміти, же література без красной прозы и другых довгых творув ниґда не выйде на світовый уровень. Коли бы русинська література набыла жанровый розвуй и ґрамотноє написаня творьбы, хотіло бы ся уже мати в Пудкарпатьови стандартизовану форму пудкарпатського варіанта русинського языка. Пак розрабляти освітні й літературні проґрамы, на котрых бы выросло новоє поколіня писателюв тай читачув. Но докі стандарта не є, писателі можут писати каждый на свому варіантови.

Од председ обществ хыбит орґанізація писательськых симінарув, фестивалюв, конкурсув и літературных премій, котрі бы стимуловали творьбу и выявляли таланты. У Пудкарпатьови ся теперь вручат  премія им. Мигаля Града про начинающых писателюв и културных діятелюв (Русинськоє літературно-културноє общество) и премія Ивана Петровція, што ся вручат за розвой русинськой літературы (Крайовоє общество пудкарпатськых русинов). Кідь позирати обєктивно – сього мало. Учасникы русинського двиганя, а ипен лідеры обществ, мавут докладати булше намаганя про стимулованя літераторув. Стимул зачне тручати писателюв писати бульше и ліпше, заставит “одшліфововати” творьбу до ідеала, а сесе дуже треба.

Кідь подкарпатські писателі не мавут фінансовой и институційной пудпоры, та годні хосновати цифрові платформы, котрі одкрывавут возможности про публікації и ширіня русинськой літературы, переходячи лоґістичні барєры и выходы на ґлобальну авдиторію. Пудмітиме, што пудкарпатські писателі активно хоснуют соцмережі, де ширят свою літературну творьбу. Тото є добре. Также находиме платформы тай рокаші, де можеме читати русинську літературу вшелиякых жанрув.

На конець, хочеме пудмітити, хоть кулкость літераторув у Пудкарпатьови росте, література ся лишат майбулше у границьох поезії, часто ограниченой тематикы ґастрономії тай патріотизма, што куртит єї пртенціал. Літераторы ограничені у жанрах, а проза и драматурґія находит ся на зачатковуй стадії розвоя. Меджи другых хыб русинськой літературы є невызнаня русинського языка в Україні, слаба пудпора и ограниченоє выдавательство, фінансові проблемы тай лінґвістична фраґментація через діалекты.

Много чого зависит од самых літераторув. Они мусят розвивати разні літературні напрямы, глядати нові темы тай жанры, не бояти ся експериментовати. Писати по-русинськы – сесе єдно, айбо важно ай створьовати творы, котрі будут інтересныма про читателюв. Писателі мавут робити над свойым стилом, удоскональовати майстерство, жебы заінтересовати широку авдиторію

Ищи, жебы поліпшити ситуацію, треба стимуловати писателюв до роботы над новыма темами тай жанрами, проводити літературні конкурсы, симінары тай фестивалі, а также хосновати цифрові платформы про публикації й ширіня літературы. У голову приходят слова Падяка: “Кідь екзистує русинська література, значит екзистує русинськый язык. А кідь екзистує русинськый язык, значит екзистує русинськый наруд!”