У што вірят наші нынішні лідеры, што вни думавут за одроджіня послідньых 30 рокув? Што щи май важно — якый має быти, подля їхнього назора, наш путь уперед? Пойте ся дузнаєме! Зазвідайме в них тото, што нико окрем нас не зазвідат. Нашоє другоє інтервю — закладатель Русинського културолоґічного клуба и головный редактор часописа “Отцюзнина” Юрій Шипович.
— Розкажіт, будьте добрі, мало за себе й за свою путь у русинськум двиганю.
Родив им ся на Свалявщині, у селі Павлово, де и майдавно окрім русинув бытовали хіба што жыды. Айбо після Другої світової во́йны пуслідных ся не обстало ани єдного, тому рус им у цілком русинському окружені. Тому, коли кажуть за материнськый язык, про мене лем русинськый є материнськым. Дуже м любив исторію, и все ня сердило, што дуже мало информації про минулоє именно нашої землі. Щи до вступа в УжДУ (товды ся так называло) трафила ми в рукы серія статий Павла Чучкы (старшого) «Як русини стали українцями», котру у септембрі 1989 року, у № 12, 13, 14, 15, 16 печатали «Новини Закарпаття». Котру бы ціль не клав перед собов автор, про себе м рішив твердо – єсьме русины! З сьыма думками й пушов им ся вчити. Так ся стало, што м учив ся на філологічному факултеті УжДУ, за што м вдячный Богу: туй вчив им старословянськый язык у Любомира Белея, діалектологію у Йосифа Дзендзелівського, историчну граматику у Василя Лавера. Та й, кедь припомнити універзитет, выплывавуть лем світлі асоціації. До Белея пудходив им з вшылякыма звіданями и тот, знавучи, же стою на русинськых позиціях, з интересом дискутував зо мнов и клав ми файні оцінкы. Не вникав им товды в русинськоє двиганя, не знав им про сосполні організації. Правда, коли знимали Волощука, быв им свідком протистоянь, у котрі втягли й мойих єднокурсникув. Про мене се вшытко было штось збоку и неважноє. Тому м и став учасником русинського двиганя вже немолодым, у 2006 рокови, коли прощун бы директор русинськых неділных школ Василь Сарканич предложив ми создати русинськый клас у Плоскувськуй ЗОШ.
— Русинськоє двиганя у нуловых роках и русинськоє двиганя теперь. Які основні переміны годни сьте назвати?
Русинськоє двиганя зачало ся у кунці 80- зачатку 90 рр. 20 стороча и мало читаву пуддержку челяди. По-другому и не могло быти – се было своє. Та озьміть лем першоє правліня ОКР: М. Томчаній, Б. Сливка, М. Михальова, П. Годьмаш, В. Данканич, В. Микита, Л. Філіп, А. Шепа, М. Кость, И. Петровцій, Ю. Чижмарь, Д. Олесин, М. Ладані, И. Долгош, И. Гранчак, М. Мегеш, Е. Балагурі, В. Котигорошко, В. Молнар, І. Голінка, К. Балог, П. Матій, М. Зубанич, И. Манайло, В. Зарева, В. Фединишинець, М. Думнич, В. Свалявчик, И. Туряниця, С. Фодор, П. Кампов и М. Палінчак. Професоры УжДУ, знамениті писателі, малярі, артисты. Тому русинофобы од власти й постарали ся в першум шорі зробити много організацій и наповнити їх маргіналами. Може м и неправый, айбо виділо ми ся, што у перші 20 рокув 21 стороча сюда, в русинство, приходили в булшости неволяшні люде з нечистими мыслями. Не просто приходили, а й возглавляли подакотрі організації. Ги резултат, з двиганя пушли многі активісты з потенціалом. 2024 рук мож назвати знаковим, коли одойшли у ліпшый світ Иван Туряниця, Людвіг Філіп, Иван Поп, Володимир Біланин. Мало скорше лишили нас Михаил Алмашій и Юрій Чорі. Се ліпші представникы Третього ренесанса. Майбулша їх біда – многі замастили ся (вадь спеціално замастили їх) у сполопраці з Російов (у сюм трафунку мож класти хрест на організації) и не лишили по собі послідовникув.
Кедь казати про днешні сосполні карпаторусинські організації, то їх много, а роботы «0». Даже такых, што час од часу заявлявуть про себе, мож перелічити на єднуй руці. У сьому й діференса: у 90-х 20 ст. – зачатку 21 ст. організації робили. Най буде, што робили хыбы, айбо активності были фурт. Днесь повный штіль, правда во́йна з Російов є та́кой серйознов обєктивнов причинов сьому.
— На які основні хыбы й вызовы ныні наражує ся русинська община в Пудкарпатю?
Днешньый час про русинську общину непростый. Во́йна внесла сво́ї корективы у жытя вшыткых жытелюв Украины та и карпаторусинув тоже. Як даколи кажуть: «Не было бы щастя, та нещастя помогло» – напад Росії, видить ми ся, цілком похоронив русофільство у русинськых сосполностьох. Не чуву нигде, што мы єсьме єдным народом з росіянами. То, што нас з 19 стороча тягло взада́, наконець то кануло в Лету.
— Кідь добрі тямиме, у 2019. році, Вы из єднодумцями, основали Русинськый культуролоґічный клуб. Видиме, што, кідь порувняти, сесе є єдна из май активных русинськых орґанізацій в Пудкарпаті. Яка основна місія Русинського культуролоґічного клуба? Які цілі кладете перед собов?
Правду кажете: «Кедь поруняти», бо хоть як стараєме ся, робота наша мізерна. Зачало ся з того, што в кунци 2017 року проводили сьме конференцію до 200-роча Адолфа Добрянського. Організаторами были Общество Духновича, де голова Юрій Продан и Агенція изглядовань регіонального соціума «Карпатія» Маріана Токаря. Товды Маріан Юрійович й предложив создати клуб єднодумцюв. А твердоє рішеня у мене появило ся після СКР у 2019 рокови в Старуй Любовні. Появила ся дяка создати сосполный рокаш, неве́ликый, айбо шіковный, оперативный, абы робота го была ефективнов. Наразі хотіли сьме назвати имням Адолфа Добрянського, айбо там были юридичні преграды, тому назва проста – СО «Русинськый културолоґічный клуб» ци курто «Русин-Клуб». Основна місія – просвітництво нашого народа, всокоченя и донесеня до людий нашых културы, сохташа, всокочення и высвітленя правдивої исторії, всокоченя од асиміляції языка. Через місяць буде пять рокув, як фунгуєме.
— Які основні проєкты авадь ініціативы Клуба годни бы сьте были выділити ги майзначні?
Я знаву?..Брали сьме ся за вшытко, што ся тыкало културы, исторії. Изглядали, проводили круглі столы, диспуты. А основныма, безунь, будуть «Алманах днешньої русинської літературы» за рокы 2019, 2020, 2021, 2022 и обновлена «Отцюзнина». Книжні проєкты з прощеним бы Володимиром Біланином «Русинські співанкы» и «Казкы з телевізора», выдані у 2023 рокови. Се табла словацькому публіцисту Богушу Носаку Незабудову у Перечині, котру «Русин-Клуб» встановив вєдно з Клубом Т.Г.Масарика. Се, што нараз прийшло в голову.
— Можете розказати за дакотрі успішні приміры спувпрацы Вашой орґанізації из другыма орґанізаціями?
Є такоє. Мы маєме договор, пудписаный з Клубом Т. Г. Масарика в Ужгороді. Мали сьме з нима шор ефективных акцій у Поляні, Голубиному, Ужгороді, Перечині. Ги м казав, таблу словацькому публіцисту Богушу Носаку Незабудову у Перечині платили сьме вєдно з «масариковцями». Щи маєме пудписаный договор з СО «Карпатськый русин». Робиме фурт з Обществом Духновича Юрія Продана, часто з НРРЗ Євгена Жупана. Декотрі зверненя до власти Украины готовили сьме вєдно з Свалявськым обществом русинов.
— У журналі “Отцюзнина” й “Алманахови днешньої русинської літературы» за основу сьте взяли ґраматику Меґелы. Напишіт накурто, чом ипен сеся ґраматика была выбрана ги стандарт про Ваші печатні выданя.
Се быдо щи скорше. У 2016 рокови Общество Духновича зачало выпускати «стару» «Отцюзнину» (2016-2018 рр.). Товды Юрій Продан на правліню свого Общества й постановив, што за основу озьмуть «Граматику русинського языка» Анны Меґелы. Сама Анна Михайловна стала коректором журнала, а пузніше й «Алманаха».
— Знає ся не єден трафунок, коли через правліня текста пуд стандарт выданя, пудкарпатські писателі пуднимали суєту, а пак ся одказовали подавати свуй матеріал. Ци мож якось рішити сесю хыбу?
Мали сьме и такоє. Айбо нормы правописа мавуть быти. Челядник може говорити хоть як, айбо, кедь хочеме стати повноцінным народом, мусиме вчинити кодифіковані нормы. Без сього у нашого народа будучность сумнівна. Но а писателі мавуть выбор. Я пробывав пустити в «Алманах» дакотрых старшых писателюв з їхньыма правописами и нараз зарождав ся хаос.
— Сут особы у русинськум двиганю, котрі кажут, же ґраматика Маґелы фест українізована. Ци правда, же приятый Вами писемный стандарт ся читаво рузнит од народной бесіды?
Ги казав на пуслідному нашому засіданю Томаш Калинич: ««Граматика русинського языка» Анны Меґелы повностьов придатна для хоснованя, як и булшость з тих, котрі выйшли в краю». Я цілком з ним согласный. Часто у нас характеризувуть роботу, котру й не виділи. Кедь критикант – тот поет, што думаву, то дакулко рокув взада ун казав, што Меґела не враховує марамороські ознакы языка. Товды попросив им їх перераховати. Ун не назвав ани єдної. Думаву, з украинством така точно исторія. Ищи єдно: любы́й літературный стандарт різнить ся од народної бесіды, бо при його твореню мусай враховувати етимологію. Кедь опирати ся лем на фонетику, то мож зайти в блуды.
— Кідь враховати теперишні реалії, та ци годни русины Пудкарпатя у ближайшый час кодифіковати пудкарпатськый варіант русинського языка? Выходячи из того, же в єдиных печатных выданях хоснує ся ґраматика Маґелы, ци годна сеся ґраматика стати скелетом про будучный общеприятый кодифікованый язык?
Мавучи «Отцюзнину», на котруй мож ся оперти в плані адаптації языковых норм на практиці, думаву, за рук утрясиме нормы пуд кодифікацію. Маєме дяку граматику Маґелы зробити основов. Наші передникы Алмащій, Сидор и др. не мали печатного органа, де бы могли адаптовати нормы и, штобы они не приняли, стояло мертвым грузом. Зміны мавуть видіти люде й реагувати на них.
— Кідь позерати з бока, пудкарпатськоє русинськоє двиганя у виді орґанізацій ся поділило на два таборы, де каждый “веде свою політику”. Ци годни ся вшиткі общества скапчати про общу ціль? Кідь айно, та што про вто треба зробити?
Коли створили сьме Клуб, нараз договорили сьме ся не вороговати з другыма організаціями. И москвофілськыма тоже. Тяжко робити, коли на тебе ллють ся помыї, а ты верташ тым же. Про скапчаня вшыткых русинськых організацій у єден рокаш чуву часто, айбо не вижу смысла. Най каждый робить чиммайбулше и честує, не обливать помыями другі організації. Сього буде доста, бо ціль єдна.
— Пораз дако каже, же ся через войну, русинськоє двиганя в Пудкарпатю зоперло, до толку шагув у перед не є. Ци вто ціле так? Як російська аґресія вплынула на Пудкарпатя ай ипен на русинув?
Вже м казав, щто во́йна внесла корективы. Само собов нитко теперь не буде проводити фастиваль. Айбо проведеня конференцій, диспутув, выпуск новинок, книг мусить быти. Лем так можеме протистояти асиміляції.
— Чом по днесь карпатські русины так и не вызнані на державнуй уровни в Україні? Ци робит холем штось меджинародноє русинськоє сообщество жебы помочи пудкарпатськым русинум у реалізації свойых прав?
Но се ганьба Украины, котра хоче впозіровати ги демократична, а сама не признає народ, колись заказаный тираном Сталіним, а наднесь признаный всягды кроме нас. Но туй бы могла помочи активность СКР, лем она штось домак по́мала. Было зверненя СРР у Венеціанську комісію, а дале цілковита тишына. З таков активностьов СКР Украина зайде в Європу, а русинув у себе не признать. Но й мы не маєме быти тихо.
— Яка роль русинськой моложавы у всокоченьови індентичности й рудного языка? Ци сут теперь молоді люде, котрым мож довірити важну місію воскресіня русинського народа в Пудкарпатьови?
Слава Богу, днешня молодеж, дякувучи технологіям й доступу од информації, розбирать ся май скоро в ситуації, идентифікує себе май скорі ги старшына. Молоді люде приносять в русинство новоє війованя. Часто они спорять з нами, мавуть свої позуры на проблемы, айбо зязує з нами їх любов до свого: землі, языка, сохтаща и тд. Ци мож їм довіряти? Комісію по кодифікації языка при «Отцюзнині» возглавить Томаш Калинич. «Отцюзнину» верстать Петро Біров. Та и сама комісія буде молодов. Так мыслю.
— Як думаєте, што чекат русинськоє двиганя у ближайшуй будучности? Ци є надія на переміны у ліпшый бук?
Се буде зависити од многого: як и коли ся ко́нчить во́йна, чим ся кончить; як ся пове́де Украина; як ся поведе Європа, світ. Про русинські організації треба активізувати ся, абы пак не было, што ниякых русинув на Пудкарпатю не є. Не кажу про насилство и агресивні закликы, кажу про културні акції. На́дія є фурт. Наші предкы пережыли закон Алберта Аппоні 1907 рока и туй исьме. Думаву, про русинув закончиться вшытко добре.
— Які Ваші власні планы й надії на будучность у контексті роботы в Русинськум культуролоґічнум клубі?
Упущати «Отцюзнину», бо душов прикипів од нюй. Любити Отцюзнину, бо другої не буде, та и не треба ми другої. Обновити «Алманах» и видіти в ньому нові таланливі лиця. Кодифікувати язык и тд. Щи хоче ся, бы чим скорі русинськый язык прийшов у школу, де ся учать русинські діти, а русиністика зайшла в УжНУ. Се й суть наші цілі. А як прийнято казати у нас, у «Русин-Клубі»: «Доки сьме в рокаші – доты ся вшытко нам буде вдавати».