Понятя приученого покореня описує тот процес, коли етнічна меншина перенимат ідею правомірности панованя чужого народа над собов. Сесе ся годно скласти через вонкашню політику, айбо майчасто описує днукашні методы контролу. Типічно настає так, же меншина принимат вонкашні (авадь публично допустимі) утвіты за свої властні посудкы. Кедь націонална держава особливо чутлива на предмет страты свої власти, окреме што ся докывує меншин, та сесе часто веде до културы силованого патріотизма. Зачим меншина не годна удкрыто высловити свою посправдішню думку без ризика кары, лишат юй ся лем тот наратив, што пристає на державні позиції.

Сила сякого наратива лежит у його повтореню при каждум розхоженю межи двома народами. За якыйись час посправдішня (днукашня) думка народа зливат ся из штучнов (вонкашньов). Коли ся пак змінит поколіня, сеся розлука ся зотре, бо нова версть ї не встигне увідіти. Жебы ся вернути до інтелектуалного стану, што бы даяк припоминав выступну точку, мусай перейти процес систематичної націоналізації (поз. «Русинізація»).