Иля – рӯчный праздник межи православными тай греко-католиками Подкарпатя. Ид сьому сяту крїпко ся приязали вірованя Руснакӯв про грӯм тай блискавицї, и не просто так – у реліґійнӯй тай народнӯй уяві пророк Илій хоснує блискавицї в свойих цїлях. Хоть якыйсь ся матеріал траплят, народнї вірованя у грӯм тай блискавицї щи й нынї слабо дослідженї. За посліднї два рокы робив им записы, збирав им інформацію на дану тему. З того вшиткого й хочу розписати за йсе інтересноє вірованя карпатськых Русинӯв.

У народных вірованях пророк Илій постає фурт строгым и сердитым сятым, у котрого є своя важна робота. Боре ся з земнов нечистотов, май часто фрасами (чортами), при чому хоснує блискавицї. Чистит выд фрасӯв зимлю, зашто й чути грӯм. Люди вірили, ож вӯн ся возит на огнянӯй ґолісници, и кой увидит з неба чорта, та мече у нього блискавицю, вбы го забити. Давно, кой зачне гриміти, та казали, ож тото «Бонько колачикы везе». У народнӯй уяві было, ож грӯм чути выд ґолісницї сятого, котрый уже зачав свою роботу, та тїрят нечисть.

Кой ся зачинала буря, та чилядь старала ся чим май скорше йти домӯв. Айбо бігнути не мож было. Кидь были у хащи, прятали ся пӯд колибу, кидь на полю – даґде у ярка. Не мож ся было прятати дись на сїнї, на широкӯй подинї, авадь зад дерева. Зад дерева не прятали ся, бо знали, ож там ся годен прятати й фрас, у динь невидимый чоловікови. А сятый Илій, сердитый и строгый, верже громом хоть де, нич не пошкодує, обы забити нечистоту, та годен забити й чоловіка. За сякый случай є переказ у Горішнюй Боржаві:

Єден хлопчище, звати го было Иван, пӯгнав быв на толоку коровы пасти. Быв там выд самого рана, а пополудню захмарило ся, яло парити, тай прийшла туча. Почало страшенно блискати, та Иван, обы ся спрятати, дорадив ся пӯгнати коровы у крайку, де ся хамник зачинат. Там ся спрятав зад старой трепеты. Айбо не побыло й пять минут,  та як лусне! Блискавка впогадила ипен туды, де ся хлопчище прятав. Шість корӯв убило нараз, а Ивана выд удара выдверло набока.

Увичирї чилядь пӯшла го глядати, бо уже потемок наставав, а його не было тай не было. Найшло го пак на толоцї. Быв убпаленый, потрепаный, айбо ищи дыхав. А пӯд трепетов, пиля убитой худобы, увидїли великоє болото смолы тай копыта из хвостом. Ушитко, што ся лишило выд чорта! Не задирь люди говорили, ож кой Иля цїлит ся у чорта, та никого не пошкодує, тко буде пиля нього. Так ся стало из Иваном, котрый мав серенчу выжити.

У народному переказови лиґінь выжив. Но што ся стає з чоловіком, кидь забє го грӯм? Має ся на увазї не тїло, ай душа. Бо з народных віровань добре знаєме, ож кидь чилядня ся утопит у водї, та власть над ним дӯстане нечисть, и вчинит з нього потопленика. Тко умре наглов смиртьов инак, того душа стане нечистов. На містї смерти, котроє стане проклятым, душа буде ревати страшным голосом, мучити ся доты, докы не судило ся было чилядньови умерти свойив смиртьов. Такых людий хоронили зад тына (теметова) без упровода (похорона).

Но тых людий, котрых убив грӯм, обычно хоронили за всїма обрядами – ги вшиткых, тко умирав свойив смиртьов. Исе сякый єден выняток. Хоть чоловік умер нагло, выд блискавицї, його душа убставала ся чиста тай ишла у рай. Сяка была компенсація за смирть выд Небес, тай вірило ся, ож тото є сятый небесный огинь, што дарує рай душі.

Приходит туча, што робити? Не єден раз было так, майчасто у лїтї, ож зачало ся бурмасити и приходила велика туча (буря). Люди ся дуже бояли такых бурь, бо знали, ож они годнї читаво біды наробити. Майфайный примір, ож из бурьов быв сильный віхор тай дуже часто падав град. Вихор закрутит ся селом, та доста пӯдлого начинит. А град, кидь читаво попаде, та пӯбє вшитко, што люди насадили, убстанут ся без урожаю.

Чилядь вірила, ож тучу на село ведут фрасы. У дакотрых селах люди винили чорнокнижникӯв тай босоркань (вроженых). Ищи было вірованя, ож кидь ткось ся завісив, та починала ся страшна туча з вихром, и не переставала доты, докы не найдут та не здоймут тїло. Туча годна была нагло прийти, кидь умерла босорканя, котра никому не передала свӯй «дар». Зависимо выд віровань людий каждого реґіону, версій было доста. Но што видиме з сього, ож туча ся принимала у Руснакӯв чимось ворожым, и завто ї притуляли до нечистоты.

Уже знаєме, што треба робити, кидь буря застала чилядня дись не дома. Дома треба было наскоро йти й закрывати вшиткі возоры. Возоры тай двирї мавут быти заперті, бо фрасы тїкавут выд гримоты, та годнї й до хыжі забігнути, вбы ся спрятати. У час великой гримоты не мож было пиля возора сидїти. Варовали ся сього дне мачок, псӯв тай иншых «нечистых» звірят, бо у них годно ся было дашто перечинити, та забігнути до хыжі. Дале, у хыжи, палили сячену свічку, котру сятили на Стрїтеня. Люди вірили, ож така свічка годна розганяти хмары й тучу.

Выд гримоты помагала й сячена верба. На огни ся палила шутка (мыцка), посячена на Цвітну Нидїлю, што пак стояла над причинов на паску. Рӯску, на котрӯй были шуткы, метали на двӯр, бо вірили, ож и тото поможе зоперти бурю. Кроме сих методӯв быв ищи єден – ишли на двӯр та навхрест клали лопату, сокыру тай кочергу, што й мало втихомирити гримоту. Кой приходила туча, та у церкви починали бити у дзвоны. Вірило ся, ож новта дзвону доходит до неба, та починат розганяти хмары.

Не раз ся трапляло, ож грӯм ударит у дерево, котроє пак называли громовым. Такоє дерево не мож было рубати на дрыва, тай не мож было хосновати, як матеріал на ставлїня хыжі. Копач, ци палиця з громового дерева брала ся в дорогу, бо люди вірили, ож така палиця всяку нечистоту не допущат.

Сут у нас вірованя за громовый каміниць taj громову сокыру, котрі ся хосновали у народнӯй медицинї. За тото написав быв Федор Потушняк:

«Громъ ударивши въ дерево, лишае по собѣ въ немъ камѣнець, а вдаривши въ землю, лишае «громову сокиру». Громовый камѣнь служить до обчираня розныхъ хворотъ. А кто его мае, знае всѣ лѣчничѣ зѣля и тайны. Громова сокира такожъ служить до обчираня боляковъ, хоть чинность еѣ менша отъ громового каменя».

У руснацькых вірованях про грӯм тай блискавицї щи слїдно язычницькый мотив. У дакотрых селах пиля слӯв грӯм, гримота, громот хоснує ся й синонім перун – кой датко ся намереґує, та лає а перун бы го тріснув; перун бы го вбив. Из словянськой міфолоґії знаєме, ож Перун – бог-громовник, єден из централных на словянськых зимлях, подобный до давногрецького Зевса. Стає ясно, ож из християнизаційов Подкарпатя Кирилом тай Мефодійом пророк Илій замінив містнӯй чиляди Перуна, занявши централноє місто у вірованях за грӯм. Язычницькі выдголосы убстали ся й до нынї.

Сохташ на сято. Иля – первоє осїнньоє сято. За сим сятом уже ся не мож купати, бо вода студена. Вірує чилядь, ож кидь ся товды скупати, та мож ся дуже простудити. За єдным из народных переказӯв, не мож ся купати тому, бо по Илю вся нечиста сила, што выйшла была з воды на зимлю, зась ся вертат у рїкы, потокы и другі водоймы.

У «Етноґрафічному очерку угро-руськых» Юрій Коломан Жаткович пише, ож 20. юлія (за старым стильом), на Иля, є кониць лїта. До Иля треба вызбирати сїно, бо «До Иля сїно и пӯд корчом схне, а по Илю й на корчи не хоче схнути», а зась: «Иля начинат жнива и кӯнчат лїто»; «На Иля до полудне лїто, а по полудню уже осїнь». Русин завто говорит так, бо у нього скоро починат быти стыдко.

Грӯм – єден из природных елементӯв, надїленых у Руснакӯв народными вірованями. Має своє значеня и хоснує ся у нашых обрядах. Но подля важности уступат такым природным елементам, як вода, земля, огинь, вітер. Хоть грӯм и рахує ся «небесным огньом», видит ми ся, ож великый шор народных віровань тай обрядӯв выдїлят го в окремый елемент.