Перегляд книгы Капраль, М. Карпаторусинські поселеня. Будапешт, 2021.

Крузь вікы на мапі Карпатської Руси не міняли ся хыба лем єї фізичні обрисы. Кажда держава, што дуставала з неї дараб, укрывала го своїма ґеоґрафічныма назвами, указуючи на приналежность тої землі.

Днесь ото вже русинські топонімы, што переходят «из народної памняти» на мапы, и не лем. Помалы їх стає видко зажива по варошам и селам. Значат, де є русинськый простур, кажут «ту сьме». Сесь контекст жадат ясности в самых русинськых формах.

Скорше, як языковый конґрес авадь комісія, за тоту задачу ся ймив професор Михаил Капраль, кодіфікатор русинського языка в Мадярщині. Скапчав уже прилажені формы топонімув (про Горватію, Сербію, Словакію) з новым матеріалом (про Мадярщину, Польщу, Румунію, Україну). Резултат выданый книгов Карпаторусинські поселеня.

Варта зазначити, же першый список сіл Карпатськой Руси по русинськы (у латинськуй транскріпції) опубліковав проф. Павло Роберт Маґочій у додатку до мапы Росселеня карпатьскых русинів (1996, 1998, 2011). Там, де Маґочій мусів сігати за старшыма непрямыма жерелами, Капраль ся змагав зобрати репрезентативні дані за устну русинську форму топонімув.

Основну часть книгы чинит список 1329 теперішных и щезлых сіл и варошув, поданый у сімох розділох подля сучасных держав (про порувнаня, мапа Росселеня карпатьскых русинів має 1455 сіл).

Список наводит назвы по русинськы (де сут, хоснуют ся удповідні кодіфіковані варіанты), назвы офіційным языком державы, назвы по мадярськы (окрем Лемковины; у кунци книгы поміщеный мадярськый указовач) и районы Україны (уд юлія 2020), а на доданя містит 90 історичных и діалектных варіантув поєдных назв.

Пуднаголовок книгы, Лішта сел и варошув у Централнуй Европі, де днесь бывавуть вадь даколы бывали Карпаторусины, просит ся конкретізовати. На жаль, книга не має повноцінный розділ за методолоґію. Як ся выбирало помежи варіантами єдної назвы? Які были крітерії твореня списка, напр. ци мала бы в ньому быти «чужына»? Знаєме лем тулько, же в українськуй части списка є доґдеєдна локаліта Закарпатськой области, а словацька часть закладена на додаткови до орфоґрафічного словника Пряшувського універзітета. Спискови хыблят польські вароші – адміністративні й політичні центры Лемковины (Ґорлиці, Коросно, Новый Санч…), як и русинські села румунськых Банатув (Зоріле, Копашиль, Скеюш…).

Велику часть інформацій за містні назвы авторови достачили русинські громады окремых реґіонув. Ото было майкрітично в Україні тай Румунії, де не сут языкові інстітуції на тоту задачу. Видит ся, же автор бы си муг ліпше помочи старшыма публікаціями (повної інформації за жерела в книзі не є). Хосен бы быв майперше з богатої діалектолоґічної літературы (Словник топонімів Закарпаття К. Галаса ся лишив у рукописі), котра бы дозволила вточнити поєдны формы.

Наперек спомнянутым ґанчам, авторови ся повюг солідный (и раз єдиничный) приручник, добрый на вшиткоє хоснованя. Хыбы, што ся туй-там закрали в текст, легко ся справлят у слідуючум выданю. Зато прошу читача втворити книгу, найти в нюй своє село, а кедь є там хыба, заголосити ї туй у коментарьох (на фотоґрафії горі має писати Реґєтів Вышній).

Пописані назвы бізувно трафлят на будучі русинські мапы, айбо хотіло бы ся їх стрітити й на великых мапах нашых держав. Будеме ся надіяти, же Середня Европа даколи перейме тоту картоґрафічну практику и такым кіпом уддаст честь своїм народум.