Од часу до часу в карпаторусинскім активістскім середовиску выплыват проблєм выроблїня вспільного лїтературного языка, котрый бы злучыл руснаків «од Попрада до Тисы». Так, 14-го липня в Telegram-каналю RLS одбыло ся анкєтованя «Ци треба нам мати єден стандардізованый русинськый язык про вшыткых?», де 75% люди одповіли, же треба. На то пристану і я, лем… як завсе, сут певны «нюансы», о якых хцу погварити 🙂
Зачну, што выроблїнём лїтературного языка мают ся занимати добры языкознавцї. Згаджам ся, сесе банальны слова, але мы, руснакы, юж ту маме вельку трудніст, бо добрых языкознавцїй медже нами барз мало. Найперше то ся одбиват на нашых ідейных підходах: што а як мы стандардизуєме? Наприклад, я часто виджу як руснакы вымітуют своі рідны слова, бо они подібны до украінскых, лем… пошто? Жебы додаточнї показати одрубніст? Я повім, дос бодай того, же Вы просто пишете по-русинскы. Русинска вызнана за одрубну бесїду, але як чловек не хце, то Вы му нич не доведете, пиште хоц по-хінскы – лем майме порозуміня, што русинска бесїда – то є русинска бесїда, а не дака «антиукраінска», «антипільска» і т. є.
Отже… продолжуючы темат ідейных підходів, но-ле поміркуйте, як Вы видите нашу бесїду? Про себе я выдїлям такы «аксиомы»:
Мы стандардизуєме русинску бесїду, а не даку «анти…ску». Не выдумуйме ровера, кохайме своє: як уж было зверхы повідженї… Ту не є чо ся долго зостанавяти, радше почытайте си, што такє диялєктный континуум.
Мы стандардизуєме русинску бесїду, а не дакый диялєкт …ской бесїды, за то нам не конче пасуют методы інных языків: возмийме «ґорлицкый» лемківскый стандард. Гварю, я тепер не хцу нияк образити люди з іх працом, лем мыслю, же не конче быти «велькым языкознавцём», бы нараз увидїти го зовнїшню подібніст до украінского стандарда. Так лемківскый, як і украінскый стандард не розріжнят згук < і > за го походжыням:
по-прасловянскы / по-лемківскы [вымова] / по-украінскы [вымова]
1: *lěto / літо [л‘іто] / літо [л‘іто]
2: *stolъ / стіл [стіў] / стіл [стіл / ст‘іл]
3: *ledъ / люд [л‘ут] / лід [л‘ід]
4: *se[d]mь / сім [с‘ім] / сім [с‘ім]
5: … / … / …
Як видиме, маме ту аж штырі (о пятій покаль не радиме) ружны прасловянскы фонемы, але на познаку іх континуантів в лемківскім стандардї хоснуєме лем дві ґрафемы, а в украінскім стандардї – єдну. Зо взору фонолёґий обох бесїд – тото хыба. Зо взору фонетикы обох бесїд – тїж хыба, бо вымова слова < літо > а вымова слова < стіл > не єст тотожна. Одсаль, зьвідат ся, нашто было про осібный язык брати планный украінскый псевдофонетичный підхід? Коли хцеме ближе передати нашу фонетику, то маєме «желехівку» – пишме: < лїто, стіл, нюс, сїм > (правопис на основі «желехівкы» хоснуют руснакы на Пряшівскій Руси і на Бальканах). Коли хцеме ближе передати нашу фонолёґію, то юж маєме напрацованя подібны до «максимовичівкы» – пишме: < лѣто / лїто, стôлъ, нêсъ, сêмь > – лем не перестарайме ся, жебы наш язык не подабал на штоси барз архаічне 🙂 Най… Власнї, я хцу донести, же мы можеме, ба мусиме, ся призерати до юж готовых рішен інных языків, але каждый язык потрібує той методы, котра буде максимальнї одповідала го морфолёґиі, фонолёґиі а фонетицї. Беручы чуджы рішыня, мы береме і велё чуджых хыб (часами критичных), тому мусиме барз ся постарати, жебы выробити як не свою осібну методу, то бодай зграбнї гадаптовати істнїючы методы під наш язык.
Мы стандардизуєме русинску бесїду, а не «суржык»: Наша етнична земля є подїлена медже дакількох паньств, за то наша бесїда завсе была під тиском векшых языків. Очевиднї, дос ісме ся «нахапали» 🙂 Лем… тото не значыт, же не маме дбати о чыстоту свого языка. Приміром, єст такый телевізийный проґрам «Русинська родина», якый я любю позерати в YouTube. Найвекша цїнніст того проґрама про мене – то є можніст послухати ружны русинскы гвары од старшых люди – але красота! Я не дармо підкреслил «старшых», бо бесїда молодых люди юж міцнї занехана. < Ізвєсный, ізданїє, воспітанїє, проісхождєнїє, да > – то што сут за слова?! А кобы то справа лем в єдных словах, занехат ся і наша ґраматика, гварят «по ногам» (по ногах), «пекти» (печи) і т. є. Добрі, спишме молодым, прецїн не мают русинской наукы, але… бесїда інтелїґєнциі – тых, хто бы мал подавати молодым сесю науку – є занехана щы більше! І то єст найприкрішше. Панове, я Вам так одповім, фіґлюючы, та вышмарте юж гет тоты маскальскы «стїральны машины» а зробте по-людскы – поставте «райбачку»! 😉
А тепер, бысте не казали, же я лем вмію критиковати, мимо своіх ідейных, наведу тїж своі прахтичны причынкы до выроблїня вспільного русинского языкового стандарда.
Як любитель балто-словянской диялєктолёґиі, я не дїлю диялєкты на файны-нефайны. Од того буд-якый «єдноправильный» стандард, де за основу ся бере лем єден диялєкт, мі ся не любит. Стандартизациі на стат украінской, московской, хорватской… – не о мене. Я ся любую в старых прібах стандардизациі, аже они дают о дуже веце вариятивности. Наприклад, возмеме прасловянску форму *konь. Нона форма цєкава, бо тутай на місци *о в русинскых диялєктах сут ружны континуанты. На хлопскый розум, в єднім диялєктї кажут < кінь >, в другім – < кÿнь >, третїм – < кунь > і так дале. Подібнї, возмеме прасловянску форму *medъ. Зас, в єднім диялєктї кажут < мід >, в другім – < мюд >, третїм – < мед >… то як нам гев выбрати тоту «єдноправильну» форму? Ци маме ся ориєнтовати на даку диялєктну уникальніст? Але там, де люде кажут уникальне < кунь >, там же кажут неуникальне < мед >. Ци, може, товды маме ся ориєнтовати на даку наддиялєктну уникальніст? З єдного диялєкта вымыкнеме уникальне < кунь >, з другого – уникальне < мюд >, лем же кому такый «уникальный» язык буде рідный? Отже, я бым волїл, жебысме мали не «языковый стандард», а правописный – властиво, хосновали єднаку азбуку і єднако позначали на писмі тоты самы процесы, бодай тот сам «ікавізм»: < стôлъ / стωлъ; кôнь / кωнь; мêдъ / мѵдъ; лêдъ / лѵдъ >. Запис єднака, а пречытаня (вымова) – залежнї од диялєкта. Видиш < кωнь > і ты десик з Лемковины? Чытай < кін >. Видиш < кωнь > і ты деси з долины Боржавы? Чытай < кÿнь > і т. є. Не треба буде плодити велё ружных написан: < се мій кінь; се мÿй кÿнь; се муй кунь; се мый кынь… >, бо всяка вымова ся зводе до єдной записи: < се мôй кôнь / се мωй кωнь >. Подібны морфонематичны засады мож выробити і для решты процесів, был бы лем запыт 😉
Што ходит о лєксику? То вартат осібного артикля, але я бым пристал, жебы каждый найперше ховал своі диялєктны слова, прецїн не хце ся штучной мішанины. Вспільны принципы писма юж додадут дос порозумлїня.
І на остаток, я сьвідомый того, же такый підхід є трудный. Ба! Я певен, векшіст люди замыслят ся, жем неякый варят… лем я щырі вірю, што в будучности подібны підходы будут мали веце перспективы, нїм хоснованя «десятьох» фонетичных правописи на каждый русинскый диялєкт. Не думайте, я не ганбю фонетичну правопись. Она тїж потрібна і добра, а през своє легше освоєня, гардї стане про лёкальный ужыток, про етноґрафічны знадібкы, про художню лїтературу і т. є., але ци не было бы лїпше, якбы книжкы зоз загальной гісториі, полїтикы і так дале ся выпущали «кус інным» писмом? Пиште своі мысли в коментарях 😉