Од часу до часу в карпаторусинскім активістскім середовиску выплыват проблєм выроблїня вспільного лїтературного языка, котрый бы злучыл руснаків «од Попрада до Тисы». Так, 14-го липня в Telegram-каналю RLS

Зачну, што выроблїнём лїтературного языка мают ся занимати добры языкознавцї. Згаджам ся, сесе банальны слова, але мы, руснакы, юж ту маме вельку трудніст, бо добрых языкознавцїй медже нами барз мало. Найперше то ся одбиват на нашых ідейных підходах: што а як мы стандардизуєме? Наприклад, я часто виджу як руснакы вымітуют своі рідны слова, бо они подібны до украінскых, лем… пошто? Жебы додаточнї показати одрубніст? Я повім, дос бодай того, же Вы просто пишете по-русинскы. Русинска вызнана за одрубну бесїду, але як чловек не хце, то Вы му нич не доведете, пиште хоц по-хінскы – лем майме порозуміня, што русинска бесїда – то є русинска бесїда, а не дака «антиукраінска», «антипільска» і т. є. 

Отже… продолжуючы темат ідейных підходів, но-ле поміркуйте, як Вы видите нашу бесїду? Про себе я выдїлям такы «аксиомы»:

Мы стандардизуєме русинску бесїду, а не даку «анти…ску». Не выдумуйме ровера, кохайме своє: як уж было зверхы повідженї… Ту не є чо ся долго зостанавяти, радше почытайте си, што такє диялєктный континуум.

Мы стандардизуєме русинску бесїду, а не дакый диялєкт …ской бесїды, за то нам не конче пасуют методы інных языків: возмийме «ґорлицкый» лемківскый стандард. Гварю, я тепер не хцу нияк образити люди з іх працом, лем мыслю, же не конче быти «велькым языкознавцём», бы нараз увидїти го зовнїшню подібніст до украінского стандарда. Так лемківскый, як і украінскый стандард не розріжнят згук < і > за го походжыням:

по-прасловянскы / по-лемківскы [вымова] / по-украінскы [вымова]

1: *lěto / літо [л‘іто] / літо [л‘іто]

2: *stolъ / стіл [стіў] / стіл [стіл / ст‘іл]

3: *ledъ / люд [л‘ут] / лід [л‘ід]

4: *se[d]mь / сім [с‘ім] / сім [с‘ім]

5: … / … / …

Як видиме, маме ту аж штырі (о пятій покаль не радиме) ружны прасловянскы фонемы, але на познаку іх континуантів в лемківскім стандардї хоснуєме лем дві ґрафемы, а в украінскім стандардї – єдну. Зо взору фонолёґий обох бесїд – тото хыба. Зо взору фонетикы обох бесїд – тїж хыба, бо вымова слова < літо > а вымова слова < стіл > не єст тотожна. Одсаль, зьвідат ся, нашто было про осібный язык брати планный украінскый псевдофонетичный підхід? Коли хцеме ближе передати нашу фонетику, то маєме «желехівку» – пишме: < лїто, стіл, нюс, сїм > (правопис на основі «желехівкы» хоснуют руснакы на Пряшівскій Руси і на Бальканах). Коли хцеме ближе передати нашу фонолёґію, то юж маєме напрацованя подібны до «максимовичівкы»мусиме барз ся постарати, жебы выробити як не свою осібну методу, то бодай зграбнї гадаптовати істнїючы методы під наш язык.

Мы стандардизуєме русинску бесїду, а не «суржык»: старшых

А тепер, бысте не казали, же я лем вмію критиковати, мимо своіх ідейных, наведу тїж своі прахтичны причынкы до выроблїня вспільного русинского языкового стандарда.

Як любитель балто-словянской диялєктолёґиі, я не дїлю диялєкты на файны-нефайны. Од того буд-якый «єдноправильный» стандард, де за основу ся бере лем єден диялєкт, мі ся не любит. Стандартизациі на стат украінской, московской, хорватской… – не о мене. Я ся любую в старых прібах стандардизациі, аже они дают о дуже веце вариятивности. Наприклад, возмеме прасловянску форму *konь. Нона форма цєкава, бо тутай на місци *о в русинскых диялєктах сут ружны континуанты. На хлопскый розум, в єднім диялєктї кажут < кінь >, в другім – < кÿнь >, третїм – < кунь > і так дале. Подібнї, возмеме прасловянску форму *medъ. Зас, в єднім диялєктї кажут < мід >, в другім – < мюд >, третїм – < мед >… то як нам гев выбрати тоту «єдноправильну» форму? Ци маме ся ориєнтовати на даку диялєктну уникальніст? Але там, де люде кажут уникальне < кунь >, там же кажут неуникальне < мед >. Ци, може, товды маме ся ориєнтовати на даку наддиялєктну уникальніст? З єдного диялєкта вымыкнеме уникальне < кунь >, з другого – уникальне < мюд >, лем же кому такый «уникальный» язык буде рідный? Отже, я бым волїл, жебысме мали не «языковый стандард», а правописный – властиво, хосновали єднаку азбуку і єднако позначали на писмі тоты самы процесы, бодай тот сам «ікавізм»

Што ходит о лєксику? То вартат осібного артикля, але я бым пристал, жебы каждый найперше ховал своі диялєктны слова, прецїн не хце ся штучной мішанины. Вспільны принципы писма юж додадут дос порозумлїня.