Уж веце місяця в Украінї тырват страшна война. Певнї, гнеска не є ту жадного міста ци села, де бы жытя точыло ся дале нормальнї и звыклї… Але сут в Украінї місця, же не знают мирного жытя през москєвскых убийц уж долгы вісем лїт, од 2014-го. Такым місцём є Переможне, мале село на полудне од Луганска.

До листопада 1945-го село Переможне мало назов Шмідтівка, од нїмецкого schmidt (по-нашому: коваль). Нам тото село цїкаве тым, же по ІІ-ій войнї сьвітовій у рамках примусовой злочынной депортациі гев было переселено дуже лемків. Векшіст лемків Луганщыны была зо сел* Беріжкы, Біла Вода, Брезова, Брунары, Вапенне, Вафка, Вірховня, Воля Цеклинска, Галбів, Дошниця, Зубрик, Избы, Мацина, Мохначка Выжня, Мохначка Нижня, Ріпник, Святкова, Снїтниця, Ставища, Тиханя, Флёринка, Фолюш, Чарна, Явіря, Яшкова. Така шырока ґеоґрафия «выселенчых» сел барз позначыла ся на лемківскій бесїдї, што по гнеска заховала ту своі остаткы. Очевиднї, колиси переселенцї знали гварити лем так, як давнї ся гварило в іх ріднім селї, але з часом ружны лемківскы гвары ся перемішали и сотворили в Переможнім неяку «мішанину» – нову лемківску гвару. Наведу неякы єй особливости:

1. Під вплывом тутейшых переходовых (од слобожанскых до степовых) украінскых гвар, лемківска гвара Переможного нахапала велё словесных пожычок. Тоты пожычкы або гет вытїснили лемківскы слова, або хіснуют ся яко синонимы: хúжа – хáта, дом, домᐧíўка; пᐧідвóга – пол; повáва – стéля, потолóк…
2. Фонема < ы > юж праві затратила своє старе звучаня: бúти, рúба. Хоц вымова яко бьíти и рьíба щи знана, але хіснує ся лем паралєльнї: рідко и не систематичнї;
3. В орудникови жен. рода західнолемківскє закінчыня -ом выступує паралєльнї зо середнёлемківскым -оў: вóдом, гóром, рýкоў, нóгоў.

Жаль, але навет тоты остаткы нашой бесїды юж дожывают віка. Найстаршы люде, котры щи знали добрі гварити, юж вмерли. Старшы щи сяко-тако памятают бесїду, але на штоден уж гварят місцевом украінском гваром, а молодїж… не знат ани прадїдівской бесїды, ани навет добрі не знат украінской, а юж радше затягают на москєвскє:

— А Ви оце говорите так, як захочете, чи російською, чи українською?
— Забув, уже забув свою мову…

— А діти у Вас не говорять лемківською мовою?
— От побачиш, шо молоді дівчата будуть вести все на російській мові…

— А дома говорили лемківською мовою?
— Да, дома говорили своєю мовою. А тепер дуже забув…

— А коли ви говорите по-лемківськи? Чи рідко вже коли?
— Рідко вже коли. Діти сміються, говорять, що таке.
— Не розуміють вас?
— Та розуміють. Та воно ж разговор такий, що і вам можна поняти.
— А з чого вони сміються?
— Ну, щось скажеш, їм інтересно.

Ех, што мам дуже гварити… Як видите, ситуация, направду, смутна и неоптимістична. Остала наша бесїда хыба по сьпіванках и даякых старых обрядах. Наприклад, в обрядї розберати моводу. Як гварят самы лемкы, «…ми ща того обряду дотримуема по гнешній ден і хцеме вам вказати, як то биво:

Грае весільна музика, виходят дружби, стают на двері по різні сторони, випускают старосту, потим паличами крестят двері, паличі ставят накрест, през них виходять моводи, за ними дружки ідут і берут під руки дружбів, ідут за моводими, за нима ідут старости…»

Хвала Пану Богу, же хоц добрі ся заховала памят о старім краю, одкаль росне коріня, памят о рідній Лемковинї. З 2005-го по 2010-ый рокы в Переможнім шторічнї одбывал ся фестиваль «Стежками Лемківщини», была поставлена каплиця, а при нїй и памятник до 60-ой річницї депортациі лемків-русинів (!) з рідного краю:

Од выразу «Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю» крає ся серце… Раз люде мают памят, то з том памятём мож там было працёвати, мож там было одроджовати наново рідны звыкы и бесїду, але… война зас заскочыла лемків, тепер уж на новій земли. В серпни 2014-го терористы з ЛНР, фінансованы и підтримованы з Російской Федерациі (Москєвщыны), обстріляли село… зостало дуже забитых мирных люди. Даякы вцїлїли люде втїкли зо села аж на захід Украіны. Коло 20-и лемків тепер жыє в Копичинцях на Тернопільщынї. Решта люде, котры не змогли втїчы, остали жыти під окупациём. Далекого 1944-1947-ого років, през акцию спілорґанизовану московитами, дїды втратили свою предвічну хыжу – Лемковину. 2014-го, през акцию орґанизовану московитами, свою нову хыжу втратили іх внукы. Коли не робити высновкы, гістория ся повтарят… Гнеска час писати нову гісторию! 

Етноґрафічне жрудло: Східнослобожанські українські говірки. Нотатки до мовного портрета переселенців з Лемківщини.

* Назвы сел можут мати хыбы, правдивы лемківскы назвы буде подано в єднім з переступных артиклїй.