У сьому есеї хотів бых згадати за даякі родзинкы, вадь, як у Мукачōві кажуть, фінōмшаґи нашої бēсіды, тоті слова ци ґраматичні конструкції, котрыма смакуєме мы, а ще майбôлше смаковали были наші предки, говорячи по-нашому.
Ци задумували сьте ся, читаві читатēлі, ош маєме в нашôй бēсіді бôлше ступеньôв порôвняня прикметникôв, ги наші сусідове? Наприклад, кажеме, ош моя хыжа файна, Васильова – май фáйна (ліпша, май лíпша), ги моя, айбо Юрьова – мáй файна (мáй ліпша). Туй маєме три ступеня порôвняня, бôлш-менш так, ги в других слов’янських мовах, хоть із специфічным словом май– (котрый, як кажуть, взяли сьме од румунôв: mai, хоть оно у трēтьому ступеню ідентичноє украйинському префіксу най-). У другому ступеньови кладеме наголос на кōрінь слова, а у трēтьому вôн паде уже на май-. Айбо межи другим а трēтім ступенями маєме ще єдну форму – послухайте: Васильова хыжа майфáйна, ги моя, Петрова ще майфáйна, а ужек Юрьова – мáйфайна. Сесе ще май- такōй є позычков із румунського cel mai, айбо у нас cel красно ся трансформовало і по змістови файно пôдойшло у ще. Попри сесе, у другому ступеньови май- може ся добавляти не лем до прикметника у його основнôй формі: теплый – майтéплый, ги тот; айбо і до иншої формы другого ступеня порôвняня, із суфіксом -іш-: Тēпēрь, як ись долив горячої воды, она стала майтеплíшов, ги была.
Май і ще май хоснуєме і в значені бôлше, наприклад: Вôн ся май розсердив, коли учув тоту новину, айбо ще май, коли увідів, ко тото зробив. Дуже популярным є слово май у гуцулôв, часто чуєме його як выгук у піснях: «Май-май-май!»
Коли ся на улици стēмніло, руснак уповість: «Уже темно ся», а рано, як лем ся пôдойме сонце, кажеме: «Уже видко ся». Сяк, из частков ся, хоснувуть прислôвники темно а видко лем у нашôй бēсіді.
Іще єдна интересна конструкція по-науковому ся называть Accusativus cum infinitivo, авадь «знахôдный вôдмінок із інфінітивом». Она ся широко хоснувала у латині, хоснує ся в анґліцькôй, мадярськôй – і у нас, у руснацькôй бēсіді (хоть у нас, видав, пôд упливом літературної украйинської бēсіды, она помалы заникать). Наприклад, як стоїте уночи на пероні, чекавучи на пōїзд, позираєте у далēчінь, і туй видите його прожектор, то годні сьте уповісти: «Виджу пōїзд пôдойти» (значить: «Виджу, ош пôдходить пōїзд»). А кідь дēсь на пōді вам ходить мыша, то повісте: «Чуву мышу ходити» («Чуву, як там ходить мыша»).
У наших школах дітвакам учитēлі кладуть, а не ставлять оцінки. Завто коли на Пôкарпатю ци Галичині штось десь кладуть, то у вôдповідь на питаня: «Де ґазета/ручка?» говорять: «Там им ї поставив». Памнятам, як, коли м быв в армії і отвічав им так: «Я поставил туда ручку», то росіяни вадь хлōпці з восточної Украйины все приказували: «Как ты мог ее поставить, ведь она не стоит?» Но, айбо мы вшитко ставиме, не збавучи, ци оно буде стояти, ци лежати. І таких родзинок-фіномшаґôв наша бēсіда має дуже много. Давайте не забывати сейсь наш мовный скарб.