Од давна в розмаїтых книжках і часописёх моцно ся вкоренило тверджыня: «Сянік — столицём Лемковины». Здає мі ся, нихто и не спішыт з тому перічыти — най си буде. Столиця Лемковины? То най буде столиця Лемковины, аже ж там всяды по дооколишнїх селах нашы лемкы прежывали! Та ци справды лемкы?..
Знаме, же назва Лемкы веде ся од ужыватого місцевыма руснаками словця лем. Правдоподібнї, пришло оно до нашых люди зо Слёвяків, тобто в кєрунку з полудне на пілніч. Шло сой… лем до сел при Сяноцї прецїн не дішло — не знає тутешнїй люд слова лем, уживают вспільнокореневе слово іно. Отже, природнї, не могли села наоколо Сянока од сусїдів отримати прозывку Лемків, бо не лемкали. Але кой не Лемкы — то хто ж товды? Певнен, подивуєте ся, але… Бойкы / Бойкі!
Моє коріня походит з єдного зо сел недалеко Сянока. Дорогом на Березів повертаме в бік Согорова, минаме пільскы Фалїївку а Рачкову, переїжджаме гірскє пасмо Грабівкы — и мы в Кінскім. Од мала од моїх дїдуся Володимира Гусака я слышал розповідї о родиннім селї. О го мешканцях, їх историї, культурі а мові. Окрем дїдуся, дуже о дїдусевой родинї повідали мі и мої бабця Люба. Яко народженку Львівщыны, їх не могла не подивовати, зацєкавити мова, же нём на штоден радили дїдусевы рідны. Наприклад, бабця все вспоминают «чудернацкы» выгукы дїдусевого нанашка (на Кінскім: батё): «Ба!», «Ба што!» а подібны. Лучыло вшыткы тоты выгукы експресивне ба.
Минуло дакілька років, приїхал єм до Кінского, и познакомил ся ту зо свом родином. На моє щыре зчудованя, старшы члены родины щы гварили выразныма тутейшыма диялєктами руской а пільской мов. Тож и од місцевых руснаків, и од місцевых поляків я вчул тото ба. Дивнї и дашто кумеднї, але такым куртым словом мож высловити цїлый спектр емоций – згоду, перічыня, подивованя… Оно може навет выступати в якости остаточного арґумента дискусиї — сказал: «Ба!», — и на тім квітка, бесїду закінчено. Жартую… 🙂
Яснї, я ся зацєкавил пошыріням сего выгука глубше. В єдному зо старых нумерів «Літописа Бойківщини» (ч. 1, рік: 1931-ий) я вздріл займавый артикль М. Скорика «Про назву „Бойки“». На єдній зо сторінок автор ся посилат на слова проф. Івана Филипчака (народженця села Лїшня) и повідат наступне: «…в Сяніччині мешканців сіл Добра Шляхотська, Улюч, Гломча, Лішня (село тепер спольщене), називають сусіди насмішливо бойками, тому, що говорять бо́й-ні (перечення) (ци був-єсь там? йой, бо́й-ні) та бой-так (твердження)…». Направду, тото єст надзвычайна нахідка. Особливі, же вспомненый проф. І. Филипчак в праци «Нарис історії Тиряви Сільної» (рік: 1937-ий) пише: «Щодо місцевого населення, то воно само вважає себе за бойків…». Отже, перед нами вымалёвує ся правдивый «бойківскый» островец просто перед Сяноком! Штоправда, в сосїднїм з Гломчом (Глумчом) Кінскім о бойках, з моїх запитан, не слышали нич.
Хтоси мі поперічит, кажучы, што тоты підсяноцкы «бойкы» мают до бойків правдивых, бескидскых? Насправды, з мовного взору, не так и мало. Наведу слова мовознавця Антіна Княжицкого («Літопис Бойківщини», ч. 1, рік: 1931-ий): «Західна межа (Бойківщини, — прим. авт.) біжить лінією ріки Лаборця на Загіррі, Ослави по галицькім боці до Волоської й Сільної Тирави. Північна біжить лінією між Тиравою, Коросном (радше Коростенком), Старою Сіллю…», — т. и. Сяды ж додаме слова выдатного диялєктолёґа Степана Бевзенка: «Розмежування між надсянськими і північнокарпатськими (бойківськими, — прим. авт.) говірками проходить приблизно по лінії: Кінське – Лімна – Грязева (Грозьово, — прим. авт.)…». Як видиме, маме добрі підставы глядати бойківскый слїд в говірках доокола Сянока.
Звернме увагу, найперше, на юж згаданы села. В праци «На пограниччях надсянського говору» мовознавицї М. Пшепюрской-Овчаренко, в селї Добра Шляхотска, знаходиме такы выразны бойківскы цехы:
- мякіст шыплячых ґруп ч´а, ж´а, ш´а: зач´|аў, кл´уч´|ами;
- мякы с´, ц´ в ґрупах -с´к-, -ц´к-: на К´|ін´с´кім, х побл|ис´к´ім сил´|і ; п|ан´с´кой, хл|опс´кой п|оли, хл|опс´к´ій;
- голосівка о, перед наступным складом з мяком приголосном, стає звуком звуженым, напятым — звуком ô: хл|ôпці, к|ôні.
Ищы більше переконливым є суфікс -ець, зафіксоватый пільскым языкознавцём З. Штибером аж коло самого Сянока! — х селї Сянічок. А то є, на мінуту, єдна з вызначальных цех, котра одмеджовує бойківскы гвары од вшыткых решта сосїднїх гвар: лемківскых, надсянскых, надднїстрянскых, покутскых, гуцульскых. Лем… в той смузї вартат радше гварити о ґрупу перехідных гвар, але не типово бойківскых.
Підсумовуючы, видиме два надцєкавы та конкретны факты: місцеву «бойківску» прозывку и виразны слїды бойківского говора в підсяноцкых селах. То жыли доокола Сянока бойкы ци нїт? Пытаня одтворене и трібує подальшых глубшых бадан не лем зо взора мовного, але и з культурного (архітектурного, бытового…), и историчного. Ачей, когоси з науковцїв умотивує на баданя і та моя невелика допис? 😉