Мы часто чуєме нōвту дзвōнȳв, айбо ци фурт ся задумōвуєме, коли тай нащо у них бют? Про церкōвнї дзвоны, написы на них, дзвоны у фольклōрі тай звыках, про їх символ тай рōль у нашōму живōтї, гōднї сте прочитати туй.
Робит ся якась робота, талантує ся по пōлю авадь у двȳрци, а туй чути дзвоны. Їх нōвту чути далеко, ни лише по селу, а и май далеко у хащи. «Ба тко умер, за кым дзвонит?» — пōвість нараз чилядь, кидь чути го у робочый динь. Сяк дзвȳн фурт чути, кōй ткōсь умират тай кōй удпрōвȳд. Бют дзвоны на службу у нидїлю тай у сято, а у русинȳв склали ся до них свōї вірованя тай символы. За шором розпишу за них.
Чути дзвоны на вечȳрню перед сятом тай нидїльōв. Дзвōнят рано на службу тай кōй мированя. На Великдинь, на сейнōчнōму, бют у дзвоны у пȳночи, кōй зачинат ся обход церкви, и сященик починат спȳвати «Христос Воскресе…» Также тоды, кōй пȳп выходит из церкви паскы сятити.
Геральдика Березникȳв
Ни знаву точно коли, приблизно у 2005-2007, Березницька сїльська рада затвердила прапор из гербом села. Што мож пōвісти за сись прапор? Исе типовый приклад антигеральдикы власти по вшиткōму Подкарпатю. За ōснōву узяли сину, жōвту и зелену фарбы (ги прапор Перечина) и у самōму гербови дуже читаво синьо-жōвтого (догадайте ся, чōму). Вшитко гōднї сте видїти самі. Проєкт симвōлікы, дуже жаль, складав ся ни на истōрії села и його нарōду. Што мож выдїлити лōґічноє, тото є дзвȳн на биризї тай Боржавська полонина из рікōв Боржавōв.
Што значит дзвȳн на биризї? Зачну из того, ож назва села походит выд дуже великого числа берез, што были на теритōрії села. Тоды велика часть теритōрії была у березникови, та завто ищи при Австро-Мадярщинї закріпила ся была назва «Bereznek». Тай є ищи єдна леґенда, ож назва села походит выд высōкōй кривōй березы, на кōтру чилядь завісила дзвȳн. За леґендōв тота береза росла у центрі села, а у дзвȳн били, кōй ставала ся біда, май часто про пожары. Кликав дзвȳн чилядь и на усякі сїльські зборы, де чилядь убговорьовала шилиякі звіданя, што їх ся тоды докывали.
У сякȳй леґендї є и правда. Давно у селах гōрішньōї Боржавы тай ушиткōму Мараморошови дзвоны хосновали ни лише у релиґіозных цїлях, а и у «людськых». Убы спōвістити про біду, авадь зборы, било ся у церкōвнї дзвоны, айбо ипен у церкōвнї. Про тото, ож убы были якісь ōтдїльнї выд церкви дзвоны я інформацію ни стрічав.
Но тай ясно, ож звук дзвона, котрый было чути тай чути, нам типирь фурт є инакый, в зависимости выд ситуації. Пōвім так — на каждый час дзвонарь мав бити у дзвоны ōпридїлену нōвту. Ни бє ся у дзвоны лише у Страсну Пятницю — тоды вмісто дзвона дїти деревляными клипачами бют по дереву у дзвȳнници.
Церкōвнї дзвоны
У православных и греко-католицькых храмах Подкарпатя авадь їх дзвȳницях, ги правило, є выд двох дзвōнȳв. Майбȳльше сут єден великый тай малый авадь сиридньый. Ōни, ги й церкōвноє Єванґеліє, сут великōв цїннōстьōв каждōй церкви.
Каждый дзвȳн має свōє имня тай выкарбованый на ньōму запис. Тоты записы гōднї мати великый історичный спомин за духōвный живȳт, сященикȳв и т.д. Наведу в примір дзвоны березницького Вознесенського православного храму.
Великый дзвȳн быв перенесеный из греко-католицькōй церкви по перехōду биризнян у православя. Вылитый у Будапиштї. Имня му Михаіл. На каждȳм бōцї му выкарбовано:
МИХАИЛЪ. В часѣ святейшого архієрея Пія Х Папы Римського, Франца Йосифа и Цар Юлия Фѣрцака Єпископа, Андрія Демяновича Канонѣка и окружного намѣстника Ладислава, окружного журата Кирила Раковсского, мѣстного пароха Емѣла Станканиниць, пѣвцевчителя Михаила Куруцъ (Рубийчукъ), бирова Митра Прийма, куратора и старосты Михаила Гаджега церковника. Сей дзвонъ купили вѣрникы Березникъ 1906 году октября 23. На Божію славу и на памнять перенесеніє мощей Раковцій рр из Родоштова до Кошиці. ÖNTÖTTE 1907-IK ÉVBEN WALSER FERENCZ BUDAPEST.
На малōму дзвōнї выкарбовано:
Сей дзвон куплен у 1925 году православным обществом села Березникы ПРАВОСЛАВНЫЙ ДЗВОН
Треба спомнити, ож у Малых Ґейōвцях была єдна из майдавных и знаных у Австро-Мадярщинї дзвоноливарна майстерська Ференца Еґрія. Бȳльше ги половина дзвōнȳв в Подкарпатї была ипен из тōй майстерськōй. Но в рокы Великōй войны дуже їх много попропало, бо воякы выдбирали, убы перечинити у каноны.
Дзвоны у народных звыках
За народными звыками, церкōвнї дзвоны гōднї розганяти хмары при великȳй тучи, бури. Кōй ся читаво бурмасит, зачинат гриміти, та дзвонарь ци циркȳвник иде у дзвȳнницю, та зачинат бити у дзвоны. Люди вірувут, ож звук дзвōну годен розогнати хмары, и туча проходит. Нōвта дзвōну буде инака выд тōй, што кличе людий на Службу.
Нōвты дзвōну бойит ся нечиста сила. За народными вірованями, сильна буря годна ся стати, кидь ткось учинит самоубийство, авадь умре босорканя-двōдушниця. Навести градōві хмары гōднї и чорнокнижникы, тōму у дзвоны бют ни лише, убы розогнати хмары, а и выдпудити нечисть.
Споминавут ся дзвоны и у подкарпатськых леґендах тай ōпōвіданях. Так, у книжцї «Народнѣ оповѣданя про давнину» (1925), кōтру упорядковав професор ґімназії в Берегōві Корнило Заклинськый, сут такі ōпōвіданя:
49. Про кушницькый дзвȳн. Записав од Михайла Ґецка в Кушници Авґустин Чичура, ученик VI. класы.
В селі Кушници є на церкві оден старый дзвȳн. Тот дзвȳн уже є од тогды, коли на Подкарпатську Русь нападали песьогōлōвцї. Тот дзвȳн тогды стōяв на дзвȳнници коло церкви и щи на нїм видко, як били ся. Суть на нїм каплі крови. Як одбила ся та битва, дзвȳн спрятали у млинȳвку. Зато його спрятали, бо думали, што щи які ворогы будуть на них нападати. Як вже утихло, ни было чути про вōрōгȳв, тогды його выняли и щи типирь є тот дзвȳн у Кушници. Як одобрали Мадяры дзвоны, та люде просили, штобы тот дзвȳн ни узяли, бо то є їх стара памнятка.
50. Стародавный дзвȳн. Записав од Ивана Балеґы в Боґаровици Михайло Балеґа, ученик ІІ. класы.
В селі Боґеревици найшли дзвȳн. Дїяло ся йсе дуже давно, коли была даяка вōйна, та люде спрятали дзвȳн на боґерськȳм пасовиску. Раз погнав пастух кōнї. Туды дуже кōрчі были. Раз оден кȳнь зашпотав ся у дзвȳн, котрый мало што ни до половины стырчав из землї. Кȳнь ударив копытом и дзвȳн выйшōв тогды из землї. Пастух дав знати людям. Люде прийшли и понесли тот дзвȳн дōмȳв. Вȳн быв двоякōї фарбы. Коли дуже файно на двōрі было, тогды вȳн быв жōвтый. А коли было хмарно на двōрі, та вȳн быв синїй и смутный. Його узяли на вōйну. Вȳн быв из срібла. Дуже му много рōкȳв было. И його ни слōбȳдно было лупати.
Споминавут ся дзвоны у народных русинськых спȳванках. Ни годен им ни навести примір:
Ой устань ты, дївко біла,
Бо раз ти вставати:
Час бы того леґіника
В зимлю загрібати.
Та вна встала, молодинька,
В середу до днины,
Та загребла леґіника
У сыриньку глину.
Та в пятницю, та в субōту,
У пōслїднїй днинї,
Тягнут дзвоны сумнї тоны
Білȳв леґінинї.
Из сий смутнōй спȳванкы мож узяти фразеолоґізм «тягнут дзвоны сумнї тоны». Є ищи май знамый межи руснаками фразеолоґізм: «як дзвоны задзвōнят». Примір хоснованя: «Тадь коли до Федора дȳйде, ож ни мож сякым гамішным быти? Хыба тоды, як му дзвоны задзвōнят», «Ба коли сись світ ниправедный, пустый, стане май ліпшый? Як нам дзвоны задзвōнят!»
Дзвȳн споминат ся карпатськыми русинами у лаяню. Так, сердитый руснак годен пōвісти: «Богдай бысь на Великдинь дзвȳн ни учув», авадь «Ни учув бысь Великōднї дзвоны» — пожеланя опонентови умерти до Великодных сяток. «Богдай бы за тōбōв дзвонило» — пожеланя смерти за куртый час.
Церкōвнї дзвоны сут важным елементом у живōтї русинȳв. Ōни гōднї всокотити прōсту чилядь выд біды, мавут важну рōль у нарōднōму фольклōрі, тай сут великōв културнōв тай історичнōв цїннōстьōв.