Як ся давно вадили на Пôдкарпатю
Коли-м быв малым фатьовом, бабка ми розказовала, як колись їхав чоловік на возі, а по путьови попросив го пôдвезти якийсь добре вбраный пан, ще й циґаретлик дав, котрый тот чоловік поклав быв собі у жеб. Скоро ся обзерать – а пана на возі не є, а у жебови лем єдні коровлячки вмісто циґаретлика. Сякого «пана» спознати мож было, лем кідь побзерати пôд надраґи – товды видко было лабы, покрыті шерстьов, а на кôнци – свинячі копыта. Говорила бабка, ож любив нечистый пофіґльовати з доброго русина, і все, коли ся дашто трафляло, приказовала: «Чорт не спить!», пак плювала і казала: «Препав бы, щез бы, закляв бы ся!». Дале говорила, ож не слобôдно метеляти лабами, коли сидиш, бо товды гойдаш на них диявола, не снив бы ся. Была в нечистого і цімборка – босорканя, котру мож было спознати, лем кідь увидиш єї хвôст, што вызирав из платя.
Вадячи ся, добрі руснаки споминали нечистого, айбо, обы, заваруй Боже, не накликати го на себе, не казали му на имня, особенно у хижі та ще й коло сятых образôв. Місто того за нього говорили «тот, препав бы!», «антихрист» вадь«анціяш», «рогатый», «сатана», «щезник»і т.д.
На Верховині варовали ся од нечистого ай од злых люди хрестячи ся і говорячи: «Осцинá бы му!», «Цураха бы му!» Слово «осцина» (авадь оссина, сcена) значить «чорт, біс». Языкознавці думавуть, ож оно є результатом семантичної зміны слова «осина». Тото дерево ся числило за нечистоє, бо на ньому, за християнськими переказами, завісив ся Юда по тому, як продав быв Христа. Завто у грôб мертвого, за котрого думали, ож вôн вовкун, опірь ци босоркун, забивали осиновый кôл, обы уночи не выйшов из могилы. А «цураха» – дуже давньоє слово, своїм коріням ся потягать іще од дохристиянських заклинань: «Цур(ь) та пек йому!»
Казали ще: «Анціяш бы тя не (!) вхопив!» – сяк не лем не называли нечистого на имня, айбо бояли ся уповісти і самоє заклятя, обы не упало на того, ко го уповість.
Многі руснацькі лайки включавуть до себе всякі, майчасто страшні, хвороты. Їх, вадячи ся, накликали єден на другого наші челядники. Каждого руснака спознаш за бисідов по словови фрас, котроє вôн фурт повторять. Теперь сесе слово хоснувуть у значеньови «чорт», айбо давно оно значило страшну хвороту, майчасто епілепсію. Кідь чоловік ся злостив так, ож му слина текла з рота, авадь докус зойшов з розуму, та казали «Фрас му є!» Сесе слово часто хоснувуть мадяри а словаки. Вадячи ся з даким, казали: «Фрас бы тти быв!» А за жону, котра ся вертить, ги рінґешпіл: «Крутить ся, ги фрасова каріка!»
Із других выразôв мож спомнити ще: «Ґута бы тя вбила!» (нагла смерть од мозґового кровотеченя), «Ґалиба бы тя із’їла!» (біда), «Бери тя невоя!» («невоя», од «неволя» – біда, айбо сперва тоже епілепсія; вôдсіть і «неволяшный»), «Іди до фены!» («фена» – гнôйник). Часто казали «Корелабы тя взяла!» (галичане а поляки дуже «люблять» сесю «холєру ясну», часто ї вкладавуть у свою бисіду). А ще – познатоє у вшитких языках Карпат «Шляк бы тя трафив!» – май часто ся хоснує в Галичині, Польщі; говорять так і словаки; ориґінально по-жидôвськи і по-німецьки значить: «Обы тя параліч, удар побив!»
А кідь, не дай Боже, проклятя «фунґовало» і чоловік умирав, то казали: «Став ся му кáмпец-доловрес!» («кампец» із ідиш – конець, а «dolores» – сесе уже із латины – бôль, горе, жаль, страданя; т.є. «конець страданям»). Сейсь выраз уже не быв проклятям, а скорше проявляв сочутя.
Кідь няньо ся сердив на дітвака і казав: «Роздеру тя, ги Гамана!», вôн не тямив, ож сейсь Гаман (Аман) – злодій (персидський сановник), котрый хотів колись спропастити жидôвський нарôд. Жиды досі держать сято Пурим на памнять за своє спасіня, а Иван Франко писав, ож на Пурим наймали челядника «для битя» на роль Гамана. А ще руснаки любили казати: «Роздеру тя, ги жабу!», «Роздеру тя на шкуматя!», «Добю тя на кал!»
Мало май легшим выразом было, напримір, «Іди у маттерину халамайду!» (донедавна на Марамороші «халамантям»называли староє жидôвськоє цуря; може, вôдсіть «хламида»?), авадь, кідь згадовали за якусь дурницю, казали, махнувши руков, ож сесе «пессій омах» вадь «песся гойдиця»… Туй говорило ся за родні орґаны пса вадь суки.
Годні были бажати не лем хвороты. Напримір, любили уповісти «Грôм бы в тя луснув!», «З’їв бысь путо горячоє!»(«путом»называли шпарґи, котрыма яжуть коні), но, а майдобрым было «Мачка бы тя копнула!»Кідь дако хотів дуже много, такому казали: «А небо і бурґи бысь не хотів?» Сердячи ся, сохтовали казати: «Сесе показія!», «Ще ня сякоє не їло!», вадь «Сяку-м новту ще не чув!»
А коли дако дуже надоїдав, казали му: «Не онадж ня!» Словом «онаджити», «унаджити» мож было замінити хоть якоє дієслово. Єден корінь із ним має именник «уного» вадь «оныєнь», котрый годен быв значити хоть що («сесе ни»).
Шкода, що сеся «фіномна» лексика пропадать, як уже практично пропав тот колоритный світ, котрый іще знали наші бабки, і котрый уже никус не спознавуть наші діти. І вже нико не уповість, чому, желавучи комусь іти до біса, на Марамороші казали: «Іди на монархію!»
Article photo credit to Fedor Vico