Велику часть свого дітинства єм провів у Чертіжнім, малім русиньскім селі на граніці Словакії і Польщі. Про нас тото быв конець світа – дале быв уж лем шырокый, пустый простор польскых Карпат. Як раз гварив єден няньків приятель: «Вшыткы дорогы ся кінчают в Чертіжнім».

Але до Другой світовой войны то так не было. Тогды северны схылы гор были заселены такыма самыма селами, як і нашы южны. Обидва бокы той части Карпат были заселены дас перед 600 роками, коли ту з востоку пришли Русины. Принесли з собов свій пастырьскый способ жывота і малы деревяны церькви, што і днесь прикрашають тоту землю. Але покля села з южного боку Карпат жыють і дале напрік вшелиякым демоґрафічным проблемам, тоты на севері были скоро цалком спустошены: їх жытелі были депортованы гет до СССР або на другый бік Польщі.

Мій прадідо, народженый у селі Нижня Воля такой на север од Чертіжного, захранив ся од тых депортацій, бо женив ся і зостав на южнім боці Карпат, у Чехословакії. Але його родина не мала таке щастя.

У своїх книгах і лекціях Тімоті Снайдер называть тых людей Українцями, як і їх восточных сусідів у Закарпатьскій области Україны, хоць самы ся сторочами называють Русинами або Руснаками. Тым способом продовжать дух сталіньской політікы кінця Другой світовой войны, котра «рішыла русиньскый вопрос» і зачала насилну українізацію Русинів.

Хто є Тімоті Снайдер?

Вшыткы, хто близко слідує войну на Україні, будуть знати того історіка, што взяв на ся задачу говорці Україны на западі. Своїма глубокыма знанями історії того реґіона Европы, а тыж розумныма позорованями і точныма проґнозами нараз перед войнов здобыв місто меджі главныма публічныма експертами на тему войны на Україні. Стовкы тісяч людей позерають його лекції о україньскій історії; міліоны слухають його погляды на главні вопросы в телевізіях цілого світу. Бібліоґрафія його робот о Україні і другых країнах Восточной Европы доста шырока. Мені ся полюбив дісціплінов і одданостьов своїй спеціалізації. Не сполігаючі на переклады, Снайдер ся сам научів дакотры містны языкы, наприклад україньскый і польскый, жебы прямо робити з прімарныма і секундарныма жрідлами з тых країн.

За послідні дакілько місяців переслухав єм десяткы Снайдеровых лекцій (не лем о Україні), прочітав єм векшыну його історічных робот і дакотры статі, жебы ліпше порозуміти автора і його способ думаня. Хотів єм порозуміти, як ся могло стати, же єден із найвекшых авторіт на тему Україны ся натілько помылив в одношіню ку Русинам.

Якы суть факты?

Хоць маме довгу історію в рамках Польского і Угорьского кральовства, націонална історія Русинів ся зачінать од 19. стороча, коли ся першый раз обявляють орґанізації, заміряны на досягнутя нашых културных і політічных цілів. Меджі найзнамішыма поставами того часу быв Александер Духновіч, ґрекокатолицькый священик, што брав Русинів за часть російской «великой родины», хоць і признаючі їм окремы языковы і културны знакы. У 19. сторочу русофільскый політічный напрям быв домінантный меджі Русинами. До кінця стороча політічны і културны зміны на севері, в австрійскій Галичіні, напомогли взнику українофільского напряму, котрый брав Русинів за часть україньского народу, окремого од російского. Треба підчаркнути, же непозераючі на політічны погляды невеликой еліты, абсолутна векшына русиньского населіня была неґрамотна і не знала ани російскый, ани україньскый язык.

Конець Першой світовой войны приніс великы політічны зміны про цілый реґіон. Русины другый раз попробовали здобыти політічну автономію в рамках новоствореной Чехословакії (перша недовговічна проба, Ужгородьскый округ, была в 1849. роцї). У роботі Sketches from a Secret War Снайдер описує тоту історічну добу на польскых теріторіях на севері, конкретно на Волині. Многы проблемы Українців на севері і Русинів на югу были подобны, наприклад біда або недостаток школованя. Але закы Поляци не роздавали землю худобным Українцям, бо не хотіли выступити проти землевластникам-Полякам, Чехы не вагали помочі безземельным Русинам, бо в тім припаді властниками землі были главно Мадяре.

Чехы і Поляци мали неєднакый приступ і до вопроса школованя. Чехы закінчіли епоху мадярізації і підпоровали школованя Русинів в їх властнім языку. Але десятьроча мадярізації і запераня векшыны русиньскых школ запричінили великый недостаток містных учітелів. Чехы вырішыли проблем так, же позвали стовкы школованых еміґрантів з бывшой Російской імперії або новоствореной Польщі. Многы з тых учітелів были Українці з Галичіны, котры поступно зачали українізацію містных Русинів.

Тяжко казати, накілько успішны были тоты першы пробы українізації, бо чехословацькы меджівойновы штатістікы не одражають розділ межді Русинами і Українцями. Але видиме дакотры признакы того, же русиньскый напрям зіставав найсилнішый, наприклад, резултаты вольб або участь у войску – Русины творили векшыну Чехословацького корпуса, што бік по боку з Червенов армадов бойовав проти націстам.

Поляци ту были омного акуратнішы, як знаме з їх посліднього довойнового списованя людей з 1931. року. Хоць Снайдер твердить, же перед войнов у Польщі были приближно 5 міліонів Українців, списованя людей тото просто не одражать. Веце як міліон людей собі выбрали русиньскый язык як материньскый, далшы три міліоны собі выбрали україньскый. Правдоподобно, же часть тых, што ся вызначіли за Русинів, не віділа меджі Русинами і Українцями жадный розділ. Але вельо з них ся справды поважовало за Русинів, а не за Українців, як мій прадідо і його родина. Коли ся поселив у Чертіжнім, дістав прозывку Ваня Поляк – не Лемко, т. є. етноґрафічна назва Русинів, што ся прияла в Польщі, але не меджі Русинами на юг од ньой – і істо не Українець. Про чертіжнян меджі нима і моїм прадідом быв лем єден розділ: прадідо ся родив у сусіднім селі.

На восток од Лемків бывала далша ґрупа людей, котру етноґрафы назвали Бойками. Ай они ся находили під тиском українізації. Недавно было опубліковане відео о народнім парку на граніцї трьох держав (Україны, Польщі і Словакії), записанім до УНЕСКО – у Словакії ся называть Народный парк Полонины. Єден з участників відео быв Бойко. Коротко повідать о спомянутых проблемах і важности продовжіня свойой автохтонной културы.

На кінци Другой світовой войны Підкарпатьску Русь, переменовану на Закарпатя, анектовав Совєтьскый союз. Жебы леґітімовати анексію, Сталін закрыв вопрос о етнічній приналежности того краю і установив вшыткых Русинів поважовати за Українців. Назва Русин ся стала буржоазна, незаконна, а вшыткы, хто ся ку ній голосив, теперь были насилно українізованы. Выбераючі меджі повнов асімілаційов або холем часточным пережытьом свойой културы, дакотры Русины Чехословакії прияли назву Українців. Наприклад, теперішня діректорка Русиньского музею в Пряшові, Люба Кральова, за комуністічного режіму ся ідентіфіковала як Українка, хоць по україньскы не бісідує. Іншы Русины ся чули ближе ку словацькій етнічній ідентіті, як україньскій.

По паді комунізму людьом было зась доволене хосновати назву Русин. Штатістікы зо списованя людей указують, же політіка українізації значно ускорила асімілацію Русинів зо словацьков векшынов: за минулого режіма лем меншына Русинів собі выбрала україньску ідентіту. Днесь видиме, же чісло людей, што ся записують Русинами, росте при каждім новім списованю, але асімілація і вылюдньованя тыж мають свій вплив: цілкова тенденція є неґатівна. Є добрі, же вшыткы державы, де жыють Русины, зась доволюють выбрати собі тоту народность при списованю. Вшыткы окрем Україны.

Іґнорованя забивать

Тімоті Снайдер є єден із найвекшых експертів про новодобу історію Восточной Европы. Дві його книгы, Bloodlands і Black Earth, силно проглубили наше розуміня Голокавсту і другых, менше знамых ґеноцід, як наприклад Голодомору. Його творы не лем інформатівны, але тыж інтересны – автор приділять увагу траґедіям обычайных людей в контексті великых подій.

Єдна з тых подій, о котрій коротко споминать у своїх роботах, то етнічны чісткы, проведены комуністічнов владов Польщі по Другій світовій войні. У дітинстві-м о тім ніґда не чув. Звучали лем гмлисты споминкы на людей, што перебігали горы і скрывали ся в лісах. Родинна травма была глубоко спрятана щі 40 років, докы сьме ся наконець не дізнали правду. Чітав єм записы о тісячах Русинів, што тікали через граніцю і просили чехословацькы уряды доволити їм зістати. Але сталіньска політіка в тім мала ясно. Тото были Українці, што значіло проблем про обидві державы, Польщу і Чехословакію, в припаді, же совєтьскый апетіт до новых теріторій не быв утішеный у 1945. році. Політіка українізації мала прямый вплив на долі тых людей.

Повторяючі сталіньску мантру етнічной політікы, Снайдер не лем перекручує історію тых подій (хоць депортації ся дотулили ай многых Українців), але тыж помагать леґітімовати дії польской влады, котра якбач лем боронила свою теріторію од далшого розшыріня Україны під веджіньом Сталіна.

Можу собі лем представити, як ся чув мій прадідо, відячі, же ціла його родина была навікы одвезена гет з домів. Єдному з його братів, переселеному до СССР, подарило ся вернути на курту навщіву незадовго перед їх смертьов. Не знам, ці мали можность послідній раз відіти своє рідне село. Хоць Чехословакія і Польща были союзниками в комуністічнім блоку, граніця была твердо вартована. Але мій прадідо не любив Поляків – думам, же і його брат тыж – може собі доволили посердити їх послідній раз. Называючі тых людей Українцями, Снайдер підпорує наратів, котрый добрі пасує переділеным по войні граніцям, але іґнорує єден многыма забытый народ.

Іщі єдна велика «діра» в Снайдеровых роботах, што про шпеціалісту з ґеноцідів Восточной Европы є дость чудне, то ґеноціда Русинів почас Першой світовой войны, у котрій тісячі Русинів і Нерусинів постріляли, завісили і влаками одвезли до першых концентрачных таборів Европы. Самособов, розмір той траґедії ани здалека не мож порівнати з тым, што ся стало у слідуючій всесвітній войні. Тыж треба признати, же ціль той ґеноціды была веце політічна, як етнічна. Русофілство векшыны русиньскых еліт того часу выкликало гнів одступаючой перед росіянами австро-угорьской армады. Але ай так ціла русиньска еліта Галичіны ся стала жертвами депортацій, мучіня і самовольного забитя. Меджі тов ґеноцідов і тыма, што слідовали дале, видно ясны паралелі. Хто тоты подобности не признавать, тот іґнорує реалну небезпеку ґеноцід в «цівілізованім світі».

Теорія против реаліты

Снайдеровы теорії о ґеноцідах, взнику ЕУ або рості «ани не фашізма» приваблюють свойов елеґантностьов. Снайдер мать необычайну способность подати найкомплікованішы події такым простым способом, же їх порозумить каждый. Тота елеґантность і простота іщі привабливіша в нашых хаотічных часах. Але мать свою ціну. Про Русинів тото попераня нашой історії.

В єдній зо своїх лекцій Снайдер хвалить режім Габсбурґів як єдину імперію, што ся серьйозно старала о демократізацію. Є правда, же Габсбурґы зробили дакотры проґресівны реформы про репрезентацію вшелиякых народів імперії, але Снайдерове тверджіня мать серьйозны хыбы в детайлах. Векшына тых реформ ся не реалізовала в угорьскій половині монархії. Угорьско нелем не підпорило права меншын, але зачало асімілачну політику під общов назвов мадярізації. Сітуація была натілько шокуюча, же тогочасны історіци і журналісты, наприклад Р. В. Сетон-Ватсон, понагляли ся інформовати о ній западну авдіторію. В тім контексті монархія Габсбурґів не вызерала ани здалека проґресівно або просвічено.

Ледва мож найти народ, котрый бы веце потерпів од мадярізації, як Русины. В тых часах была заперта векшына русиньскых школ, а ґрамотность Русинів была на уровни 20%, што было найнизше чісло в цілім кральовстві до Великой войны. Докля ся другы народы розвивали політічно і културно, Русины, не маючі вельо школованого населіня, зачали одставати докінця і од своїх україньскых братранців, котры мали намного веце людей і підпору Австрії.

Снайдер становить условія про ґеноціды: силна тоталітарна держава вытворює зоны бездержавности, де ся властно стає ґеноціда. Тота схема добрі фунґує про ґеноціды, орґанізованы совєтьсков або німецьков державов, але не може пояснити ґеноціду Русинів. Австро-Угорьско не было тоталітарнов державов і не творило зону бездержавности. Але і без тых условій ся му подарило постріляти, завісити і інтерновати у концентрачных лаґрах тісячі своїх обчанів.

Пояснюючі взник україньского народа, Снайдер обертать увагу на конфлікт польского і російского імперіалізмів як каталізатор про україньскый народный рух. Русины, котрых Снайдер называть Українцями, розвивали ся головно в Угорьскім кральовстві, не будучі обєктами польскых або російскых планів. Закы ся україньскы еліты учіли острити свої арґументы в бою з силнішыма славяньскыма сусідами, русиньскы еліты ся не поняглали доказовати свою окремость од мадярьскых панів – тадь розділ меджі Славянами і Мадярами цалком очівісный! Не відячі в тім неодкладный проблем, нашы політічны еліты ся пустили на путь народного розвою намного пізніше, як їх україньскы братранці з востоку. Тота хыба дотеперь дає о собі знати в русиньскій сполочности.

Зась Русины не пасують ку Снайдеровым поясніням. Якбач сьме Українці, але без історічного конфлікту з Поляками ці Росіянами. Маме модел на ґеноціды, але ґеноціда Русинів му даяк не одповідать. Австро-Угорьско было гуманным режімом, але накінець зачало будовати концентрачны таборы. Вшыткы тоты выняткы дакус заваджають, але мож то вырішыти так, же з Русинів зробиме Українців.

Єден з моїх уйків, што пережыв Другу світову войну, часто заходив до нашого быту позерати вечерні справы. Коли учув, што хотів, забавляв ня історіями з молодости. Гордо мі співав русиньску гімну, памятаючі, як сьме были народом з заставов і державов. Іщі все памятав дакотры пісні на їдіш, што співали жыдівскы приятелі і сусідове, з котрыма выростав у Чертіжнім. По войні пришли совєтьскы аґітаторы обіцяти рай і чорнозем на Україні. Його родина ся спаковала і пішла за нима.

Уйків гріб стоїть на цінтері на вершку в Чертіжнім, недалеко од прадідового гроба. Їх фотоґрафії на нагробках бліднуть, але їх память жыє дале.

Іде война

Война на Україні приносить горе і травмы на многы поколіня. Змінила міліоны доль, а дакус ай мою. Але кебы не война, ледвы бым сів писати тоты рядкы. Думам, же дале бым позерав штоденны справы за кавов рано перед роботов, як і далшы міліоны з анонімной роблячой масы. Але єден чоловік собі думав, же тримле в руках долю цілого свого народа, увірив у свою властну лож. Вернули ся аґресорьскы войны. Указують нам, што ся може стати, коли меджі іншым приходить абсолутне віджіня історії.

Дакілько місяців тому Служба безпекы Україны указала антіукраїньскы «трофеї» по разії в Ужгороді. Меджі контрабандов русиньскы пісні, книгы, наша народна гімна і застава. Як ся і дало чекати, слідовала заплава ненавистных коментарів проти марґіналізованій ґрупі людей. Шкода, же такы особы, як Тімоті Снайдер, з єдного боку підпорують западны гуманістічны цінности, а з другого крыють такы дії в академічнім полі.

Переклад з анґліцького языка: Томаш Калинич