Поцагованє смужки над поетску кариєру

Нїґда не позно направиц позитивни звикнуца, живи доказ за тото правенє подлих звикнуцох. Но, нє о тим ту бешеда. Ствар у тим же чловек у заношеню твори пол живота, а черева завиваю.

О тим сом себе думал кед сом висичовал лїґ по лїґ з єдного експреса котрого сом спарал єдному нємаркуюцому туристови. Бул сом у тим велїким боемским городзе П. и нє мал сом кадзи. Гладни, хори, нєкупани, без дальшей перспективи кадзи далєй, та сом мог ту на побрежю тей рики слухац двагласє габох и жалудково завиванє.

У мержнї и нєнависци сом шацовал туристох зоз рижних Нємецкох, Голандийох, Швайцарскох. Приходза ту полних бутєларох ше важни правиц, жре по ресторанох нє лєм полудзенок алє аж и фриштик, вечери и рижни оловранти помедзи. Аж и Словаци, Мадяре, Поляци, а тельо були за нами…  А цо я, поета, мам до устох положиц? Воздух? Чи до калапа най начерпам зоз шмердзацей Влтави?

Най зведземе рахунки. Мнє тото дружтво длужне. Я допринєс. Я творим и обогацуєм уж два децениї. Творел цо ґод требало же бим обогацел розвагу популуса. Поезию, приповедки, романи, аж и афоризми и лєгки гуморески, най витрапени народ мал зоз чого вибрац. И цо мам? Же ту шедзим при украднутей кафи за однєсц та ше ламем чи влтавского мулю до калапа учерпнуц и жрец!?

Зведземе рахунки: почал сом писац 2004-ого. Алє то нє початок. Я ше пририхтовал за тоти написани шорики голєм пейц роки. А кельо треба чловекови же би вижил мешац? Шак голєм 700-800 еври же би прежил. Минумум. Значи 23 роки, читателю, затераз. Кед ше поцагнє линия то 20 700 (раховал сом же ми 900 треба за мешац). Значи, дружтву, державо, глїбока державо, рахуй же ши ми 21 тисячи еври длужна. Почим сом наградзовани, та будзме реални – то голєм 30 вредзи. Державо, число рахунка познате редакциї… То ше мушело повесц.

Я, ох мойо я, я як таки интелектуални капацитет нє мог лєм так шедзиц при Влтави, алє сом мушел тот виконтемпловац, источашнє ше гадзаци од богатих туристох.

Патрим, туристи и кнїжки себе читаю по тих заградкох… Хмм, чи даєден нє чита мою? Нє! Прето же нєшкайши швет чита глупосци!

Уж бул баржей предвечар. Жалудок вше баржей завивал, десператносц зарйовала зоз мнє и могло ю резац зоз ножом и масциц на хлєб. Ей, кед би лєм було хлєба. Алє дармо, дружтво нє виплаца длуство…

Палє ниа, єден приходзи и маха ми. Чи мнє, чи уж галуцинирам од тей глади? Цо ма у руки, познате цошка. Ниа, то Вилковиа, моя найновша кнїжочка.

– Добри дзень, добри дзень, препознал сом вас, то ви пан автор… – сцел сом скриц же сом ше зрадовал и же ме нє интересує, алє чежко же ми ше поспишело.
– Е, добри дзень, мило ми, мило ми, – одвитуєм, сцем випаднуц фер, а нє висота Елвиса Прислия.
– Яй, гей, любим, любим тоти вашо описи, лєтаю фекалиї, просто лєтаю… – хух, найволїм кед ше на тото зводзи цала бешеда о моєй творчосци.
– Га гей так випадло… – покус ше правдам, реку чи бешеду нє скруцим на даяки висши интелектуални момент, – Прешейтаме дакус? – предкладам.
– Гайд шейтайме, – зрадовал ше челєднїк и предлужує:
– Знаце, мнє ше шицко пачи. „Єдзенє“ ме просто оддуло. Наисце сом ше науживал. Цапундрек, та Мирко котрому опадали руки, та гевти хлапци зоз куфриком хтори зарйовал зоз змислом живота котрого конї поєдли… Опасни сце, пан автор. А читал сом и тоти скорейши зазберани роботи, поезию, новински тексти, и ниа, тераз мам Вилковию. Сама приповедка о Вилкови, я думам же ваш найвисши досяг. Ту сце майсторски злучели цале вашо и искуствиє, и шалєну енерґию. Перфектно видозиране.
– Яй читателю, ниа, тото як кед би я сам себе гварел кед нєскромно цешим себе у емотивно трапезних поетских ноцох… – и видзим при драги єдну лопату з заламаним пориском и предлужуєм:
– Видзиш, читателю, я поета, я тота преламана лопата, мой змисел постояня то руцац людски говна зоз собу самим и направиц перли зоз того. Тото я. Або ниа, я и тот ту погубени семафор, – указуєм читательови на семафор при драги, – я ведзем людзох по рижних шлєпих улїцох еґзистованя, по пойдох и пиньвицох обстаня. Читателю, повеш ми єдну ствар щиро?
– Може, мож, дзечнє, а цо? – лєдво чекал.
– Котра ци ше метафора баржей пачела, тота з лопату, чи семафор?
– Поправдзе тота з лопату, семафор сом нєнайяснєйше похопел.

Берем заламану лопату до рук. Указуєм му ю. Дзвигам до горе. Потим ламем ю цалком на колєнє и кельо лєм мам сили опайдарим читателя по глави. И трепем далєй з твардим, вигобльованим, сухим пориском и швидко є готови. Пориско ше так зґоднє заламало, на оштри верх, та такой режем з нього. Господи, швиже месо конєчно. Зрезал сом му з хрибта фалат чистого меса, а жрем, а кусам, а чури швижа крев, ше напиц єй нє мож. Доброта. Шедзим на читательови най менєй вистанєм и жрем двокилови фалат меса.

Информациї о ситосци помали доходза до розума. Хух, конєчно даяки хасен зоз уметносци. И то ци луксус, буц наєдзени поета. Дзекуєм ци, читателю.

Но, чекай, цо то, цо то? Давим ше. Хпам швидко пальци себе до устох. Лапам ю. Власка, озда лєм цо нє пол метера длуга. Га добре, мацер му, читателю, як то водзиш рахунка о себе? Мойо достоїнство вимага гет префинєншого читателя и тото ганьба.

Поцагнїме смужку. Значи, дружтво ми длужне 30 тисячи по найнїзшей тарифи патрено, и друге же пан читатель муши гет зашориц свою софистицованосц, тото цо сом нєшка мал то спод каждого уровня.