Сесе продовжіня волів бых присятити аналізу проґреса, вчиненого у «реалному світови», айбо пройшло лем дакулько місяцю з выхода первої публікації у сюй сирії — дуже рано раз за штось говорити. У світі теорії, на щастя, не так ушитко лудно: уже сьме выйшли далеко за гатары убговоріня леґітимности суверенного русинства й переходиме у площину того, чим уно має стати и як його досягти. Я дам куртый огляд на проґрес у обох сих начинанях у Основі Русинії.
По выголошіню візії карпаторусинства, зачаткові часті текста ся берут за убясніня основных проблем, котрі стали причинов нашої типирішньої смутної ситуації: 1) же не сьме наційов, а лем етносом, котрый нияк не годен побировати дустати статус нації; и 2) же маєме критичный недостаток енирґії й смілости тото поміняти. Исе прийнятні предусловія, навряд такі, на котрых ся мож зоперти. Досягнутя цілі (у нашум случаї, процвітавучої Карпатської Руси, простігавучої ся уд пудножі Татру до вирьшины Говерлы) жадат ідеолоґічної й стратеґічної доктрины, готової перебировати перепоны, котрі бізувно станут на пути у її пропоненту. Без такої ясности новый рух ся розпаде у май критичні моменты, незалежно уд свої духовної цінности. Уд пятої главы й дале текст ся ся складат из увидіня у йсю сферу — и хоть мало май подабат на констатацію факту ги основу політичної схемы — задават пару основных принципу: розвуй має ся реалізовати через колективну пожертву ради єдности; має постати новый аванґард; у крайнюм случаї, выживаня має мати пріоритет над немочов.
Ко хотів булше, перебачте. Подалшый аналіз ся не давав зато, жебы не удволікти читатиля уд головної цілі текста — його першых глав и їх выводу. Айбо типирь за тото уже нішто переживати, и я знаву, чим мож продовжити.
Декады по револуціях 1989. рока представляли собов єден из май ліпшых шансу діля русинського народа у його історії. Были часы, кой исьме были май автономні й голосні у нашых амбіціях, айбо повісти, же даякый другый період часу быв май слобудный ци май податливый на права меншин было бы читавов дурницьов. Наша довірена еліта из її убширныма інтелектуалныма можностями, тендинційов ид баламуті и смілостьов олиня, котрый учув хрускот голузкы, досягла бы щи меншого, кібы тото была неправда. Ясно, же сут перевагы у перебываню пуд режимом натулко толерантным, май булше у защиті, котру ун дає вразливым и слабым. Мудро бы было йсе враховати перед тым, як критиковати, бо наш народ, честовані, явно входит у тоты катеґорії!
Знаня того, як нам помогла тота епоха, наповнює смутком перспективы, котрі видиме позиравучи у будучность. За послідні дакулко году повно енирґії європийська й сіверноамерицька інтеліґинція пустила на борьбу проту «нелібералізма». Тото не дуже чудує, кідь ся попозирати на типирішню ситуацію на Западі, де ся колективно чуствує, же ідиї й інституції, котрі послідні декады держали в свойих руках соціалну власть, не змогли здержати свої убіцянкы. Кам май дале, тым булше людий ся задумовує, ци не поклали уни помного віры у силу інтернаціоналної лібералної власти, у демократію и капіталізм, у ідиї, котрі мали статус истины послідні вусямдисят году. Так ся видит, же ся штодинь появлявут знакы ослабліня ідеолоґічної геґемонії, котру даколи ани не пуддавали сомніньом.
Здоровый смысл диктує, же діля нашого народа бы было ужасно, кібы ся удвергли цінности, котрі породили мирну сучасну Європу й межинародный лібералный порядок. Як бы было несолодко ясно увидіти, накулко русин посправді усліп уд свойих ружовых очку фурташности того золотого часу. А кідь серйозно: ци мусиме си напоминати, же сякоє никчомноє екзистованя — де нам давут самый мінімум, жебы сьме были вірні систимі — не приведе нас ид процвітаню? Забратя уд нас нашых немногых подачок и зохабліня нашых прав могло бы быти резултативным, бо чилядь хоть бы почуствовала потребу штось чинити. Айбо, изась, здоровый смысл не задарь ся так кличе. Натулко сьме фурт недалекоглядні, же може сесе лем ищи булше запалит дяку вернути ся у дны пікового удроджеництва.
У любому случаї, я не вірю, же приходит кониць світа вадь неминучо настане падіня Запада. Хоть другі части світа годни удходити уд ідеалу типирішнього інтернаціоналізма, многым май годно быти, же будучна історія Європы пройде через довгу кампанію інтенсивної цензуры й пудрывної діялности її урядовых інституцій. Из недавньых приміру сякого мож назвати інвалідацію первого тура выбору в Румунії, арґументовану заявами за маніпулації й фурт удобнов удмазков за російськоє вмішаня. Ци уни правдиві, ци ніт, уто ся силує задумати, ци дустав бы такый ипен утвіт проєвропийськый кандидат, секретно фінансованый рокашом недержавных орґанізацій. Я ся держу удповіди «ніт». Тот факт, же такі радикалні міры ся пораховали мусайныма, указує на вразливость такого порядка и його волю (и власть) трощити хоть кого, ко ся видит реалнов угрозов. Айбо тяжко повірити, же сякі дії наохтема зопрут штось, што уже ся зачало. Сись режим ги садовод, якый не розуміє — и не годен порозуміти позад свого незнаня ботанікы — чого ци як зоперти ростиня, котрі му выроставут пуд ногами. Ун годен пару из них вырвати, айбо и так скоро вто, што было супокуйнов лучинов, повнов ружі, стане пустыньов, у котруй задомінувут дикі косиці и буряны.
Наш головный інтерес у сих тендинціях — не їхні поокримі ефекты, а їх колективный конфлікт проту нашої трансформації у політично амбітну меншину. Жебы цалком порозуміти значіня сього екзистує щи єден феномен, котрый раз мусай розпозирати: природньоє противостояня політичної Карпатської Руси и її окруженя. Кому и як она конкретно противостойит? Часы, коли удповідь ся добрі знала, давно пройшли — часточно зато, же політичні інтересы лем ся переводят у значимый конфлікт лем товгды, кой люде, котрі їх ся держат, мавут доста смілости за такый конфлікт ся брати. Узьмім Україну ги выходну точку аналіза, бо уже сьме знакомі из темов дякувучи статі Українізм.
За послідні тридцять году просили сьме лем признаня нас ги самостуйного народа и май базові права, котрі тото годно дати. Хоть задоволіня такої просьбы може не рішити проблему антаґонізма, з котрым на русинськый суверенітет позират українськый штат, тото бы май мало дозволило завершити велику ідеолоґічну стычку послідньых 200 году. Оба народы могли бы накониць выйти из режима фурташнього екзистинційного конфлікта й позирати у май мирну будучность. Ясноє діло, стало файно видко (як и мало бы быти уд самого зачатку), же даже сякый розклад подій маловіроятный. Ниєден арґумент, ниєдно стараня, котрі лем пробовали сьме вчинити, не привегли д тому, же українці выйшли з нами на діалоґ. Наопак, наші просьбы уни фурт стрічали лем ворожо. Айбо чого бы уни мали пуйти на такый компроміс, кідь ун иде проту такой фундамента українського проєкта. Исе штось, што розуміє каждый політично ґрамотный член їх общества. Мы не маєме ни капітал, ни насиліня, ни політичный уплыв, якого бы было доста, жебы продручати йсе діло. У такых убстоянях лем дуже наївный и проґресивный уряд бы докус подумав по своюй воли «рішати» йсю ситуацію через компроміс.
Скорі старіня и асимілація, котрі переживат наш народ, значат, же у нього ниє розкоші дисяткы году чекати перемін. Далшый статус кво приведе ид вымираню русинської ідентіты на Пудкарпатю вадь из часом у цалком ушиткых реґіонах нашої утцюзнины. Час діяти уже настав — айбо якыйись значимый успіх нисьме готові досягнути позад уже названых причин. Діля даже май малого шанса потребуєме помуч союзнику.
Така неудкладность може и нова, айбо розуміня, же нам треба помуч чогось булшого як мы самі — ніт. Многі годы у русинському активізмі доміновав назор, же, не позиравучи на наші слабі стараня, проґрес ся стане, кой Україна з часом ся стрітит из тым, же діля надії на вступ у Європийську унію уна мусит перестати утискати Пудкарпатя. Припущіня, же сякый напрям тупиковый и мирный розклад маловіроятный, раховало ся хыбным и цинічным. Ко типирь годен удверичи такый шанс? Як уже недавно указав другый автор, ідия присилованя признаня з боку ЄУ выпозірує мертвов. Кам май дале, тым май стават ясно, же кандидат, на котрого многі покладали надію й вірили в його возможность справедливо розсудити, удобно забыват за нашу екзистинцію, жебы удержати союз из нашым опресором.
Многоє говорит тото, як векшина из сих самых людий не годна даже выдавити з себе даяку добру пробу публічно протестовати проту такого выпущіня вадь признати свою некомпетентность у віджіньови напряма, куды ся двигат будучность. Тото лем чинит тых немногых, ко штось осмілює ся повісти ищи май достойныма похвалы. Посправді проясніня, же європийської пуддержкы у сьому ділі не буде, было неминучоє. Україна — важный діля Європы штат, бо служит юй и як аванґард проту експансіоністичної Росії, у котруй уна видит угрозу, так и як примір поширіня цінностий лібералної демократії. Юй критично важно держати таку крайину у своюй орбіті, и статус Україны як європийської границі дават юй подаякі політичні выйимкы, котрых державы на запад уд ниї не мавут. У світлі такых реалій и мовчазного потаканя стираню нас из Пудкарпатя маєме почти пудтверженый выслідок: русин не вписує ся у європийськый план мати свуй уплыв в Україні. Ідию тихого рішіня ситуації пуд їх позором мож выверичи.
Написаноє туй ниє даякым секретным знаньом; кібы кось провюв простый реалістичный аналіз ситуації, та мав бы такый самый выслідок. Айбо які сут алтернативы? Фактично нич, окрем шанса Западови удверичи свої політичні інтересы, жебы вірно слідовати принципам, котрі уни подля свойих слув держат. Перебачте, дорогі читатилі, айбо при такых высокых ставках выйгравут як правило студині прорахункы праґматичної «realpolitik».
Чого товгды мы (хоснуву йсе слово в широкому смыслі) были такі дурні й так довго думали инак? Справедливости д нашым землякам ради, быв період булше тридцятьох году, коли ся виділо, же такі ідеалы реално мали значіня. Як ужем много раз и много де заявляв, причина, позад котрої была пуддержка Європийської унії у сторону нашых общин у Централнуй Європі, в тому, же вни не мали такої важности, як має Пудкарпатська Русь, и мы не жадали нич такого, што бы прямо перечило власти тых держав. Будучи благыма громадянами новоспеченых демократій, практиковали сьме новодустану слободу так, же лем исьме просили быти признаныма ги русины и жебы д нам ся удносили ги д руным собі.
Такый удар по доцільности партнерства из высшыма політичныма структурами Європы — лем єдна из многых взайимоскапчаных проблем. Убговорім ищи єдну, котра буде д слову за наші другі общины: котра из держав Централної Європы, контролувучи дараб нашої утцюзнины, має добру причину вадь мотивацію дозволяти любу форму русинської самосправности? Просьба хоть чого, скапчаного з автономійов — уто нич пиля возможности дустати пару євро на фестиваль авадь выданя поетичної збирькы. Я не вірю, же не маєме ани базового розуміня сьої темы, не позиравучи на нехотіня удперто за ниї говорити. Уявный світ без Україны не ослободив бы русину уд ушиткых їх проблем.
Май основный принцип карпаторусинізма такый, же мы ся бореме за по праву нам належачу самосправность, вадь кідь тото невозможно, та за май велику кулкость автономії, за котру лем мож. Така декларація має убширні наслідкы, котрі не мавут нич общого из її інтелектуалнов цінностьов авадь моралнов истинов. Хоть яка держава из значимов етнічнов меншинов у свойих гатарах мусит придушовати її реалізацію, кідь хоче, жебы ситуація ся убставала така як є. Нова автономна русинська територія у єднуй державі може вдухновити другых на такі самі крокы, а нова суверенна нація бы дала їм ищи булше смілости. Такоє переживаня дале ся пудкріплює тым, же крайины як Словакы и Румыны были межи май великыма територіалныма бенефіціарами розпада Австро-Мадярської імпирії, и типирь мусят ся стыкати з проблемов не дуже благых великых меншин (котрі числом нас силно перевыщувут). Типирішні власникы Карпатської Руси ясноє діло воліли бы не мати булше похожых ситуацій ги уже мавут. Структуры, выдані нам, ги меншині — уто не просто резултат ідеолоґії, уто часть стратиґії з уневозможніня май радикалных розкладу.
Кідь Європа буде іґноровати нашу проблему в Україні, а другі штаты из властьов над частями нашої утцюзнины май скорі ся будут противити автономнуй Карпатськуй Русі, што ся товгды убстават? Ко, кідь нико из сих держав и выщых сутностий, має доста власти тай причин помочи нам у нашуй борьбі? Мині на думку приходят дві реалістичні возможності, які мож розпозирати. Перва — Мадярщина, єдина из держав Централної Європы, яка чинит політичный выйимок позад удсутности власти над хоть яков частьов Карпатської Руси и великого числа мадяру, жиючых поза мадярськыма гатарами — причому в тых самых крайинах и реґіонах, де и мы. Не секрет, же кібы было такоє возможно, лідеры сьої нації бы хотіли поміняти пару речий и не проту бы были робити над тым уєдно з другыма. Жертвы Тріанона сут єдным из май великых приміру (в історії) потенційного союзника через убстояня, котрі лем мож найти у нашому типирішньому світі. Як ся подаякі річі поміняли уд часу мадяризації!
Сеся держава при тому ограничена у своюй возможности діяти у свойих інтересах позад того, же є здавлена хватков НАТО и ЄУ попри часті заперичіня. Годовый притук фінансу иде из Брÿсела (и годен быти замороженый, як ся недавно и стало), а не наопак. Правляча партія Мадярщины, само собов, ай не змогла ся поцімборовати з векшинов локалної інтеліґенції. Сут многі гурші варіанты ги уряд Орбана (и даякі з них даже прямо зрадникы). Айбо ци йде з коридору парламента вадь кабінета премєр-міністра штось посправді вдухновлявучоє? Обща їх критика є обычно правилна. А што ся дотыкат реалізації рішінь, даяк им раз учув, жебы їх описовали як пробу быти восточноєвропийськов вирзійов демократії зразка XX. столітя, перед тым, як проґресивізм задушив дух западного інтелектуалного живота. Тот образ не може ми выйти з головы — ужасно неефективна ідеолоґія діля як уднушньых, так и вонкашньых ворогу, проту котрых уни стоят типирь. Єдна електорална зміна режима и пару місяцю похоронят вшитко, што уни поклали. Кідь такоє ся стане, будеме мусіти ся розпрощати з возможностьов любої серйозної кооперації. Посправдішньый їх потенціал є многым май малый, кідь ся приникати мало ближе, уни не мавут характеристик союзника, котрого нашоє діло потребує — кідь, ясноє діло, говорити лем за них єдных.
Ко товгды є другым варіантом? Я думаву у такуй ситуації добрі ся получат поглядати союзника у тому, проту кого твуй ворог май голосно протестує. Такый пудход приводит нас ид страшнуй бабі Язі нашых часу — котрого читатиль ачий уганув из зачатку: Росія. Припозирайте ся ид любуй серйознуй дискусії на тему сього штата, и увидите, якый ужас уна вызве, ги нечиста сила, котру не мож ани споминати вголос, жебы ї ненароком не матеріалізовати. Хоть якый діалоґ неминучо паде ид уровни карикатур и пропаґанды. Ясноє діло, варта признати: сут добрі причины убходити йсю тему в публічному діалоґови. На щастя, тоты причины не інтересувут автора сього есея.
Не мож заперечити, же у пирві декады свідомого живота русина ідолізація ним Росії была критичнов діля націоналного выживаня. Через такоє капчаня, націоналноє двиганя ся родило и змогло пережити асимілацію и політичноє насилство, де самостуйна русинська ідентіта не змогла бы. Кого сякоє твирджіня шокує, не знавут свої власної історії. Уто єдна из дуже немногых тем, котрі, як не чкода, українофілы и русофілы сохтувут описовати май достовірно, ги наші. Най ся удволічу; чим хоть што из, повічме, ситуації 1882. года, є актуално типирь? Не може быти у туй далекуй старині штось, вартоє сякого убдумованя, кідь вшитко ся так силно удтовгды поміняло.
Так бізувно подумає середньостатистичный пропонент удроджіня, котрый позирає на удношіня межи Російов и русинами чисто як на історичный рудимент. Кідь його ся попросити за йсю тему в контиксті типирішньых політичных выклику, ун буде ся сважати за авторитаризм авадь штось похожоє и неминучо прийде ид удповіди, же там нішто глядати, и цалком за такоє нішто и думати. Хоть исе и годно быти правдов, важно не пиловати критиковати тых, кому йся тема дискусії тяжко ся дає. Мало є такых емоційно а політично заряженых тем окрем дискутованя за нашого майвеликого ворога; даже у собім замітив таку інстинктивну реакцію, удторжіня, породженоє дебатами з особами, котрі заявлявут, же наш наруд не екзистує. Такі досвіды не рідкость, а є тото ганебный резултат многых історичных русинськых общин, домінованых традиціоналістами-русофілами и не дуже розумныма людьми. Не варта ай удшмарьовати многых русину, што умерли в наслідок кровавої войны Росії проту Україны, не позиравучи на сложні причины самого конфлікта. Я думаву, же справедливо буде уддати належноє тым, ко вірит у лібералізм, за їх противостояня проту Росії. Многі арґументы їх критикы дуже точні.
Айбо такі заслужині розчарованя й моралні убязаня мало што чинят діля рішіня нашої політичної реалности. Кідь мы їх на якыйись час будеме іґноровати, хотя бы ради май близкого аналіза, та почудуєме ся з того, што увидиме. Напримір, Росія без спору має майвеликі запасы ресурсу й політичної автономії межи вшиткыма потенційныма союзниками. Уни, як и мы, тоже мавут дуже много причин розпозирати даякый вид взайимного соглашіня. Булше ниє потребы діля нас брати йсю державу за жерело нашої ідентіты. Мы бы хотіли у себе мати май удоперту и не таку корумповану політичну систему як у них. Ци йсі річі мінявут тот факт, же Україна представляє екзистинційну проблему діля нашого народа, а же Росія є єдинов другов державов, діля котрої, май мало позад її назора, тото тоже актуално? Ци ниє Росія єднов из немногых держав, спроможных переговорити США іґноровати невыгодный європийцям резултат в убмін на кооперацію в другых ґеополітичных інтересах? Ци наш (правилно покладеный) пріоритет на розвуй русинського языка и културы, а не на приятя їх, інвалідує нашоє місто май западного удростка Руси — тої Руси, лідерами и захисниками котрої уни себе фурт виділи? Многі спорили, же сись послідньый арґумент уже є достатньов основов про віру в то, же уни бы удповіли на наш выклик, айбо я ся не хочу давати у деталі цивілізаційного родства — такі споры у любому случаї не повплывавут на сучасного читатиля. Привлікателность такої пути росте з каждым актом презирства й утиску, не позиравучи на уто, якый наратив собі стройит чилядник. Може реалноє місто русину ниє цалком у тому ґеоґрафічному и ідеолоґічному місті, у котрому уни жиют. Надмірноє убпираня на історію поведе чилядника у блуды, кідь ун не буде акуратный, айбо будучность знає ся пораз скрутити з минувшинов в єден узлик.
Фурт было віроятно, же повторноє появліня амбітної Карпатської Руси бы трансформовало нашу типирішню неактуалность у статус дачого чужого, што не мож толеровати. Посправді повів бым, же Європа бы была права на нас так позирати. Ниє выхода из антаґоністичної природы нашої ґеополітичної метаструктуры из удричіньом уд націоналної амбіції. У любый момент за послідні тридцять году реалізація у будь якуй мірі суверенної Русинії бы была титанічным здвигом. Сходжіня сих фактору из габов удказа уд лібералных демократичных ідеалу, істерійов по поводу Росії и кам май дале, тым май аґресивныма удповідями уд сутностий ги Європська унія, котрі думавут, як бы удержати контроль, довершує небезпечну природу нашої місії. Пудйом карпаторусинізма у сякому окружіню — ги искра пиля бензоколонкы. Віра, же на нашоє двиганя буде мнягкый пудход лем самообман.
У тот самый час треба проробити крузь много скептицизма и неясности, кідь є хоть якоє реалноє бажіня кооперовати в имня общых інтересу. Ко ся годен типирь бізовати, же у побіді над общым опонентом наш потенційный «союзник» просто не займе його асимілаторськоє місто? Накулко можеме быти бізувні, же у наш момент слабости уни ся додержат свої обіцянкы? Активісты Євромайдана вірили обіцянкам Запада и попозирайте ся на ситуацію в крайині типирь. Нараз ми ся споминат дарабчик зимлі, што ся называт Придністровя, котрый дотипирь не быв вызволеный из свої фурташньої мучитильної екзистинції.
Ниє ниякої бізувної удповіди. Даже кідь исе вшитко бы и было возможноє, мусиме ся попросити самі себе: ци были бысьме задоволині? И туй ся не убстаєме на самоті з теорійов, бо маєме приміры тых, ко пушов и попробовав — тоты непризнані нації добре знамі. Вид не из приятных: як по якости живота, так и по розвою, по політичнуй слободі, по інтелектуалному творіню. Ниєдна из них не дустала ниякої реалної самостуйности уд фурташньої залежности уд економічної помочі а воєнної пуддержкы. Што уни мавут, так уто тото, же їхньый штат екзистує, кой бы муг не екзистовати. Исе и є тот квінтесенціалный обмін: екзистинція в обмін на рабство. Не процвітаня, не ресурсы, и не доступ ид западным інституціям и їх грошовым потокам — айбо як мінімум екзистинція.
Подобный розклад діля нас є небажаный из многых причин. Не позиравучи на вто, яку цінность бы тото принесло, ситуації общин, живучых у Європийськуй унії є далеко не така ужасна, жебы подручати їх ид здвигу, кой на кону така серйозна пожертва. Діля тых, ко першым ділом хоче суверенну русинську націю — діля мене и вас — сяка гіпотетична покора протирічит нашому ділу. Такый резултат годен бы быв реалістично быти выгодным діля Пудкарпатя, дома векшины нашого націоналного насиліня. Як ни як, файно ся чуствує, же ситуація в Україні помалі пудходит ид туй точці, кой мусиме рішити: авадь мы ся всеціло уддаєме асимілації, авадь стаєме проту ниї. З такыма варіантами выбор очевидный. Из часом тото бы може стало актуално ай діля другых реґіону, особено кідь на нашоє рожденя пуйде дуже брутална реакція. Проблема, ясноє діло, в тому, же без хоть якого досвіда мусиме робити чисто на теорії. А кідь нас веде лем теорія, тяжко выправдати такый путь авадь проголошіня хоть котрого из сих розкладу подій як бізувного.
Туй приходиме д ищи єдному дочасному перерыву. Попри вшиткый проґрес перед нами усе щи стойит тяжкоє заданя: што конкретно из сим ушиткым чинити? На тому ся сфокусуєме у тритюй части.