Українізм давно ся провказав єднов из майвеликых екзистенційных угроз, котрі обще колись нависали над карпаторусинськым народом. Його основов є ідея нації, котра ся тягне уд Галичины до Кубані — народ и утцюзнина межи европськым Западом и російськым Востоком, котрі представлявут собов «посправдішню» руську цивілізацію. Хоть історія сього націоналного проєкта є многым май сложна ги мож туй розписати, його цілі ся не дуже прячут. За послідньоє столітя його послідовникы много раз пробовали сотворити уніфіковану державу на основі сих концептуалных границь и синонімізовати українську ідентичность из населеньом удповідных територій. Такый план може ся и видит выслобожіньом челяди у далекых містах, айбо ун при тум ся став кампанійов вічної асимілації протув Карпатської Руси тай її народа. Уто, за што туй пишу, не буде ся видіти гіперболов тым, ко ся стыкав из сив ідеолоґійов лично. Тота ідеолоґія, докы юй доваляєме быти межи нами, ги всепоглощавуча тьма — фурт хоче лем промкнути тай переварити на нич наш дух.
Кідь кось ся сомніває, та може просто попозерати ся на численні доказы, зафіксовані у нашуй історії: наприклад, на мапу пропонованої Української державы, котру представила на Паризькуй мирнуй конференції 1919. року українська делеґація. На нюй мож ясно увидіти, як ціла територія Карпатської Руси включена у тоты територіалні претензії. Веце як сто году типирь уже было ясно, же зачаткова формація того, што значит „Україна“ як суверенна держава лежит у тум числі на включеню вшиткої території Карпатської Руси у її границі. Жертвы Австрійського терора, котрі написали за українськый колабораціонізм проту карпаторусину в Талергофськум алманахови давут обширну передісторію нашых неприятильськых удношінь того часу.
Через двадцять году векшинов галичанська (тай бандеруська) Карпатська Січ помаршировала через горы, жебы вчинити нову «Карпатську Україну», тероризувучи місных селян и політику, котрі не поділяли їх никаня, пробувучи йзясь реалізовати тоту візію української державы. Сисі чужакы накониць дустали своє, кой Пудкарпатська Русь была забрана у склад Української ССР не позеравучи на мольбы лідеру локалної інтеліґенції того не допустити.
Не мусай ани досягати сякі давні приклады, жебы указати, яку угрозу представлят ися націонална ідеолоґія. Даже по тридцяти годах независимости Україна ся обстає єдинов европськов державов, котра не признала русинськый народ и дале заперичує належный нам по праву автономный статус. Чого уни так чинят? Проста удповідь є у несовмістимости карпаторусинського народа из ідеолоґійов української державы и її правлячої еліты. Признаня нас значило бы, же тото, што ся розуміє пуд Українов и українськов націоналностьов ниє уже не довершені концепты, а лем сіра зона выбора из шансом на балканізацію. Окрем того, признати нашоє екзистованя само собі значит, же насилноє включеня Пудкарпатської Руси у склад державы было моралнов хыбов, а дії націоналістичных «герою» май точно ся тогды описувут ги робота радикалных утискачу. Про країну натулько поділену языком, політиков, а типирь ищи и повномасштабнов войнов, сесе годно стати смертным приговором.
Значит стираня нас ги етноса має дале йти, бо так ся створює єдность, де її ниє. Ниякый запрос авадь жаданя у имня демократії, общых економічных авадь політичных інтересу не дручнут поміняти йсю позицію. Не грає роли, ци уряд лібералный, націоналістичный, ци має даякый другый політичный напрям, бо докы вун фундаментално українськый, доты йсе буде и дале так ги є типирь. Вірити у протилежноє значит вдавати ся в удроджінські баламуты, же тото, што ся вчинило про признаня русину на державнум уровньови у Словакії и Польщи має даякый шанс и туй. Нас держаня такого статуса кво лем приведе ид будучнуй смерти.
Зато, направду є дуже траґічно и при тум незаперично, же тотална побіда у русинсько-українськум вопросі є екзистенційно важна про обыдва бокы. Тото на жаль выходит за рамкы української границі и даже у міста, де за послідні тридцять году мали сьме майчитаві успіхы.
Хоть наші леґалноє признаня и статус у западнуй Карпатськуй Руси и не сут пуд критичнов угрозов, тамтешні марґіналізовані українофілські елементы ся обставут перепонов на пути д світлуй будучности. Особено у Польщи, де лемкы сут май поділені звіданьом націоналної ідентичности, ги наприклад тото є з українофілами, котрі забрали пуд себе Лемкувську ватру у Ждыни. Ба ци така чилядь докус хоче штось окрем повної українізації? Ци можеме чекати, же їхні майрадикалні елементы ся зопрут, кой ото мы ризикуєме їм пруйграти? Докы такі люде екзистувут на ідеолоґічнуй площині и дуставут державноє фінансованя, русинська ідентичность не може быти цілком леґітимізована ги по праву єдина ідентичность у западных реґіонах нашої отцюзнины.
Типирь мусиме ай задати ся вопросами, котрі неудворотно постанут по тум, як міліоны українцю міґровали у централно- и западноевропські крайины ги утіканці. Уни у векшині припаду станут постояныма резидентами, и ко годен ся поспорити, же через двадцять году сі люде не попробувут робити у тандемі из обставшыма ся українофілами, жебы скітити вшитку вчинену удроджіньом роботу? Тко тямит історію українськых націоналісту и їх іміґрації у Пудкарпатя у меживоєнный період, знає, же такоє ся уже ставало.
Годні сьте ся зазвідати: а ци йсе не є в принципі просто борьба двох конкурувучых націоналных філозофій? Така постановка проблемы дуже ї приуменшує. Уто, што мы розумієме пуд нашым народом и його границями, базує ся на місных особеностях. Уто, што держиме русинськым, походит из реґіонув, у котрых ся приказує по-русинськы (на языкови, котрый українці не розумівут), історичного прецедента, котрый ся стогудями раховав Карпатськов Русьов місным такой населеньом, духа людий, їх ідентичности тай общої травмы уд того, што сьме пережили. Не забывайме, же пуд кониць довгых Декад мовчаня, у момент, коли нам уже довго забивали ги клепачом у голову ідею нашої «українськости», у чиляди зайграла не йся фалешна ідентичность, ай истинна русинська душа. Сяк ся стало не уд даякого радикалного інтелектуала вадь выданого даяков комісійов документа, а позад уднушнього чуства людий, котроє їм уповіло: сьме иншакі. Як лем ся появила на горизонті даже цяпка слободы, тото чуство ся вырвало навон, и дале ся поширює десятками тисяч людий. Провалы послідньых тридцяти году не стиравут тот факт, же сьме устали из мертвых, кой было тулько повно шансув докус здати ся.
Сесе всьо не мож повісти за українську позицію. Они не поділявут наш язык, не проливали кров у имня общых націоналных кывань и не пробовали нам мирно дати возмогу сполупрацьовати. Даже наспак, уто уни фурт час уд часу пробовали помочи нас изничити через колаборацію з нашыма історичныма врагами. Уни на каждум кроці хотіли выгубити рудну ідентичность нашого народа, жебы наязати нам патолоґічну и на практиці непослідовну політичну філозофію, котра чогось удобно выключат из націоналных порыву білорусу, котрі самі себе столітями называли русинами. Ци позад того уто ся рахує прийнятно, же нас є мало и не маєме свої державы? Може кідь бысьме ся май пручали у неприятьови, події бы ся розвернули иншак. Фурташньоє перемітованя межи валідныма заявами за історичну віктимізацію и українськов вирзійов імперіалізма проту такых неудобных меншин ги мы, просто пудрыває шансы українцю досягнути даякої моралної перевагы.
Як бы там не было, заданя нишнього русинського патріота — не вытвореня інтелектуалных арґументу у пробі выправдати своє екзистованя, а битка за моралну и стратеґічну побіду свої нації. Мы маєме очистити свої общества уд такого понятя ги українізм и поправити нашу повну удсутность політичної и културної автономії у Пудкарпатьови. Кідь того не досягнути, довгострокової перспективы про будучность просто не буде.
Ніґде правды діти. «Українці» зыграли негораздиву, пудлу роль в удношеню карпато-руського народа. Айбо типирькы уни самі розумівут — їм ганьба за свою низьку роботу. И завто ясно, чому типирішні «українці» из таков деталностьов и варовалнов заботливостьов глядавут тоты рідкі припадкы, коли жертвов австро-мадярського терора быв ай «україниць». Повторяєме, такых припадкув нимного, и уни у общуй сложности того ужаса, котрый ся творив усяды над карпато-руськым народом, прямо гублят ся. Айбо и сесе ся не просто так робит, а из цільов. Давучи позур на факт, повічме, повішіня мадярськыма войськами «українця» сященика Березовського вадь перебываня дакого из них у Талергофі, уни тым самым, з помучов пары припадкув, пробувут перисвідчити когось, же, гибы, и українці у тоту велику войну, мало не рувно из сторонниками руського двиганя были гонимі и переслідуйимі австрійськым правительством и што уже зато маловіроятно, жебы уни самі закликовали сесе правитильство до розправы над свойим народом. Айбо до чого йся недалека и лукава хытрость? Кого она периубідит? Наведині «українцями» факты, кідь и мавут послужити доказом дачого, та ийпен тої непорушної, смутної правды, же и сисі незначні жертвы насилства, павші з боку «українцюв», были тоже у наслідок такой їх нечесної и пудлої хулы и безганьбливого наклепа на руськый народ Прикарпатя. Старанный наклеп на своих націоналных противникув, на велику часть карпато-руського обыватильства, перед далекыма и докус неознакомленыма из місныма умовами и нравами австрійськыма Німцями авадь жорстокыма Мадярами, уни заєдно обвиняли и себе, ушиткый народ.
М. А. Марко
Талергофськый алманах, Том I, 1924