Кой єврокомісар по вопросам розширіня ЄУ Марта Кос заявила плыном свого візита в Ужгород, же Україна «выповнила свою домашню роботу» по звіданьох націоналных меншин, уна представила сяку дипломатичну картину: штат, гибы, удповідат європийськым стандартам інклузивности й културного честованя. Но за сима словами ся пряче намного май сурова реалность, котра оголює як повирьхность розуміня Брӱселом, так и неспиравучоє ся ничіня корінного народа Пудкарпатя – карпатськых русину.
При свому візитови комісарка Кос навщивила дві школы в Ужгороді – мадярську тай словацьку – и похвалила Україну за її «серйозный пудход» ид освіті меншин. Єднач, выбор сих прикладу пересвідчує за узкость її назора. Ни в її бисіді, ни в проґрамах її визіта, не споминали ся карпатські русины – корінный народ реґіона, історія и самобытность котрого екзистовала щи задовго до повноцінного формованя української державности. Сесе упущіня – не дурниця. Уно симболізує систематичноє вылучіня карпатськых русину з офіціалных інтерпретацій, як у Кийові, так и в Брӱселови. Говорити за «націоналні меншины» у Пудкарпатьови, не вызнавучи й іґноруючи русину, – выходит увіковічити їх правову й културну невидимость – сліпоту, што межує из соучастьов.
Твирджіня, же Україна выконала свої обоязкы в удношіньови нацменшин, не выдержує критикы. У тот час, кой мадярські й словацькі сполочности мавут даяку інституціоналну защиту, дякувучи двобоковым договорум и межинародному позору, карпатські русины ся убставут невызнаныма ани ги етнічный рокаш. Наш язык не має офіціално вызнаного статуса, орґанізації ся наражавут адміністративному тиску, и всі змаганя вкорінити културні й освітні проґрамы стрічавут пудозріня авадь удкрытый удпор. Кликати таку ситуацію «выконанов домашньов роботов» – выходит изкривльовати реалность. Сесе удзирькалює бюрократичный образ думаня, при котрому галочкы замінявут правдиву оцінку людськых прав. Брӱселови доста симболічных жесту, а карпатські русины ся продовжувут убставати незаміченыма.
Європийська Унія себе позиціонірує ги хранитиля розманитости, гордо пудпорувучи реґіоналні языкы й корінні народы в межах свойих гатару – уд каталонцю до корсиканцю, уд бретонцю до сааму. Єднач, стрітивши ипен тоты хыбы у Выходнуй Європі, сеся реторика страчує свою актуалность. Політичный приорітет ЄУ – вступ Україны – затінює його моралну удповідалность сперед народами, што населявут западну територію Україны. Из сього выходит, же заява комісаркы Кос показує двуйні стандарты: кой тото вымагат ґеополітика, Європа готова закрыти очи на порушіня прав цілого народа. Карпатські русины, неудатні діля домінувучого націоналного нарратива, тихо пропадавут у имня європийського єдинства.
Пудкарпатя – не просто провінційный реґіон; сесе історичноє перехристя, де ся переплітавут културні ниткы Централної Європы. Іґноровати його корінный компонент – значит докус не розуміти реґіон. Екзистованя карпатськых русину мече выклик спрощенуй уяві за монолітну українську індентичность и напоминат Європі, же її иста сила лежит у плуралізмови, а не в єднакости. Даже не кличучи русину по имньови, комісарка Кос жене ясный сиґнал: дакотрі індентичности політично хосенні, другі – розходный матеріал. Такоє удношіня пудрыват довіру до всього процеса розширіня й зражує тоты цінности културного честованя й інклузивности, котрі ЄУ, по її словам, сокотит.
Кідь Європа дійсно хоче помочи Україні на її путьови в ЄУ, уна мусит зачати з розуміня сьої неприємної правды. Пудпора реформ Кийова не мусит означати полівльованя презираньови д давньым народум Україны. Карпатські русины заслужили вызнаня ги корінного народа Україны, всокочіня свого языка й културы, реалної участи в освітньому и адміністративному житьови реґіона. Закіть Брӱсел не вызнат сесе, заявы, подобні заяві Марты Кос, убставут ся пустов бисідов – свідчіньом не проґреса, а селективної совісти Європы.
Траґікомічно, же ани єдна из многочиселных русинськых орґанізацій, пару из котрых занимавут передові позиції в пудкарпатському русинському рухови, а єдна є членом Світової Рады Русину, не выступила из заявов за «выконаноє домашньоє завдання» по нацменшинах, де карпатськых русину и крайом ока не замітили й продовжувут іґноровати уже на уровньови Європийської Унії. Добровольцю выступити из критиков сякої позиції ся межи «лідеру русину» не найшло, но робити выголошіня за пудпору Україні быв їх цілый шор. Сесе удкрыто указує тварь лідеру орґанізацій: абсолютну пасивность у реалных діях, ци то позад некомпетентности, ци позад страха уд правитильства, ци ушитко йсе врокаши.
Напослід ся хоче повісти, же оптимізм комісаркы Кос удносно удношіня Україны до нацменшин звучит фалешно, а ипен в пудкарпатському реґіонови, де ся голос карпатськых русину убстават непочутый. Хыба не в тому, же Україна не выконала свою «домашню роботу», а в тому, же Європа ся удказала читати ї цалком. Аплодувучи частковуй правді, Європийська комісія приумнажат історичну несправидливость. Кідь ся Європа хоче розширяти чесно, уна мусит раз удкрыти очи на народы, котрі вна воліє не замічати.