На зачаткови повномасштабной войны ся виділо, же русинському двиганьови прийде конець. Усі факторы были проти русинув Пудкарпатя. Можеме си нагадати напад на чоловіка, котрый мав у моторови русинськый прапориць, псевдопатріотув у Словакії. Став ся великый бум псевдопатріотизма, де вшитко не українськоє (розуміти русинськоє, мадярськоє, румунськоє и тд.) виділо ся другосортноє и даже враждебноє. Из русинського дома у Сваляві, де ся находит Свалявськоє русинськоє общество, кось уночи зорвав русинськый прапор. Русинофобы, у своюй привычнуй формі, пробовали обвиняти русинскый народ, хосновали заявы проросійськых русинськых діятелюв и псевдодіятелюв. Завто много русинськых активістув позад страха одказали ся были од свого и стали «твердыма патріотами». Лем пак потум, коли стало ясно, же за русинську націоналность тай бесіду нич їм не буде, зась ся вернули до русинства. Радує и тото, што ся проста челядь не повела на провокації, а из часом стало ясно, же русинофобам ся не дасть выставити русинув Пудкарпатя врагами.
Не позиравучи на вшиток неґатив, такой у перві дны войны скоро всі русинські орґанізації з усього світа засудили аґресію проти Україны. Общество русинськой літературы ачей первоє зробило сяку заяву. Кідь казати за орґанізації Пудкарпатя, та Народна рада русинув Закарпатя перва зробила выголошіня, де засудила аґресію проти Україны. Голова НРРЗ Євген Жупан заявив сяк: «Мы, Русины, все проти войны, проти аґресії. Мы теперь находиме ся в складі Україны. І то ясне діло, же то наша держава. Коли нашу державу напав аґресор, ясне, же протестуєме проти того».
Проти войны выступив и Союз русинськых писателюв Закарпатя (днесь Русинськоє літературно-културноє общество). На сайті Державної служби з етнополітики та свободи совісті выголошіня про пудпору Україны пудписали русинські орґанізації Наохтема в рокаши, Русин-клуб, Общество молодых подкарпатськых русинув, Закарпатськоє културолоґічноє общество им. А. Духновича. Крайовоє общество подкарпатськых русинов (голова – М. Бобинець), котроє входит у Світову раду русинув, вєдно з другыма членами рады на засіданьови 26. фебруара в Переґу-Маре (Румунія) пудписало выголошеня проти аґресії, непозиравучи на тото, же Україна не вызнават русинув.
Много русинськых діятелюв зачали ся занимати волонтерством, усяко помагати жертвам войны, переселенцьом тай солдатом. Приміром, голова Крайового общества подкарпатськых русинув активно занимав ся волонтерством. Айбо тота пудпора не дала ниякый резултат. Треба было фурт доказовати, же русины за Україну. Сесе ся вымагало од каждого рядового активіста, ци простого українця, што знав за єствованя русинув. Завто ачей каждому голові русинськой орґанізації треба было доказовати вшиткым фурт єдно и тото самоє, же русины Пудкарпатя сут за Україну.
Но вєдно из тым, приходит на ум звіданя – а ци є хоть якоєсь русинськоє двиганя в Пудкарпатю? Видит ся, же є. Айбо на ділі, кроме проведеня якогось фестиваля, ци выставкы не є нич. Выдаваня раз у три місяці журнала по-русинськы видит ся величезным добытком, што в ідеалі має мати рядовый характер. Реалного двиганя, у повному розуміньови сього слова, за карпатськых русинув у Пудкарпатьови не є. А война ищи усьо усугубила.
При войні зачав ся процес дерусифікація, котрый ся дотулив ся Пудкарпатя. По вшиткых населеных пунктах зачали міняти назвы улиць названых на честь радянськых и російськых діятелюв, зносити комуністичні символы на памнятниках погыблым солдатам Другой світовой войны. А у Мукачові став ся абсурдный припадок, коли депутаты городськой рады пудняли звіданя про переймованя улиці Духновича на честь місного футбулішты. Лем пак розголос и заявы знатных діятелюв зоперли переміну назвы и улиця ся впстала названа на честь будителя карпатськых русинув. Інтересно, што в Берегові хотіли назвати улицю на честь поета Івана Петровція, айбо сякый варіант місна власть приняти не хотіла. Стават ясно, же українська власть проводит не лем «дерусифікацію», а за єдным разом старат ся проводити и «дерусинізацію». Нагадаєме, што у місні рады из Кийова уже заганяли «рекомендації» по перейменованю населеных пунктув, у котрых назва «не одповідат нормам українського языка». За час «дерусифікації» не єдна улиця не была перейменована на честь якогось русинського діятеля. Сесе вшитко дават порозуміти, же Україна не буде ся раховати из русинами и на дале буде неґативно проти них настроєна.
Кідь говорити у хронолоґічнум порядкови, у 2023 році русинськоє двиганя ги бы май ожило. Зачало ся парованя до Світового русинського конґресу Крайовым и Свалявськым обществами. Крайовоє общество подкарпатськых русинов профінансовало выданя книжкы «Символы Духновича» – про памнятникы и бюсты Духновичу на території Пудкарпатя (Бобинець, Чикивдя). Русин-клуб вєдно из Обществом им. А. Духновича НРРЗ проводили вшелиякі івенты: одзначеня 220. ручниці А. Духновича, презентація журналув тай алманаха. Союз русинськых писателюв Закарпатя зачав процес свого одновленя – проведено пару зборув, одновлена робота, проведена реорґанізація и започаткована премія им. Мигаля Града. (лауреаты Микола Поцко и Тетяна Рацин). Также ся у тот рук одбыв Світовый русинськый конґрес, де Пудкарпатя представляло Крайовоє общество. Сам конґрес зробив выголошеня по стані русинув у Пудкарпаті, айбо дальше заявы ся не рушило нич.
Треба си нагадати, же сього року Закарпатська адміністрація проводила конференцію по нацменшинах краю, де были закликані представникы вшиткых народув Пудкарпатя. Вшиткых кроме корінных карпатськых русинув. Далше пак быв приятый закон «Про національні спільноти», приятя котрого є єдным из пунктув для вступа у ЄС, бо сим законом мавут ся обезпечовати права вшиткых народув, што живут на території Україны. Айбо у сьому законови ани спомина не є за карпатськых русинув.
Од 2024 року нич ся ґлобального не одбыло. Вшитко, видит ся, ги бы затихло. Веде ся активна робота русинськых платформ, сторінок, ґруп у інтернеті, у напрямі інформації, културы тай бесіды. Русинськым културологічным клубом тай Обществом им. Духновича проведена презентація шорового журнала “Отцюзнина”. Такой у апрільови сього року, перед 221. ручницьов од дня народин Александра Духновича, у Мукачовськуй бібліотеці им А. Духновича проведено івент присяченый одзначеньови 30. ручниці од дня одновленя фунґованя Общества им А. Духновича. Кой проаналізуєме исю інформацію, стават ясно, што двиганя у перед у плані вызнаня русинського народа на державному уровни не є.
На самуй 221. ручници од дня народин Духновича тай Дня русина в Україні, Крайовоє общество Подкарпатськых Русинов одновило премію им. Ивана Петровція. Лауреатом став поет и товмач Иван Ситар, ґрамоту дустав Василь Кричфалушій. Также, 11. марця, Крайовым обществом Бобинця вєдно из Русинськым літературно-културным обществом была проведеня презентація книжкы Александра Хуста «Сокотім свуй язык».
На днесь ситуація тяжка, айбо ищи много люди вірят у позитивный конець для Україны и Пудкарпатського края. Не од єдного чоловіка чуєме, же ся кончит война, Украна вступит у ЄС и буде мусіти вызнати карпатськы русинув на державному уровни. Айбо будьме реалістами. Нико не буде журити ся русинами, кроме самых русинув. Завто не чинім из ся жертву, не чекайме из моря погоды. Чеканя, же усьо ся рішит само по собі, приведе нас до погыбелі. Русинськоє двиганя має быти реалноє, адаптованоє до любої ситуації. Завто маєме одмітовати тых, што роками стоят на місті. Як бы тяжко не было, у нас є ціль – воскресеня русинського народа в Пудкарпатю, и мы до ней маєме дуйти.