Хоть и тяжкый час, дочекали сьме ся сяткӯв. На сятый вичӯр по нашых селах буде чути колядкы. Церковнї колядкы, не позираючи на всякї неґативнї факторы, красно ся сохранили й по днись. Даже комуністичный режим не поберовав їх заказати. Дякуючи церкви тай самым людям, колядкы ся всокотили, й нынї ся передавут выд старшины до дїти.

Но пиля знаных церковных колядок были й давнї світські колядкы, котрі ся фактично забыли. Церквов они ся не спринимали, бо у такых колядках была инака фурма тай сюжеты, што не паровали церковным ученям. Туй простый чоловік годен выступати главным геройом. Є й такі колядкы, де не споминавут ся ани Христос, ани Божа Мати. Всї слова хвалы тай величаня падали ґаздови, ґаздыни, ци комусь другому, в зависимости кому ся колядує.

У примір наведу колядку «Ой братя, братя»:

Ой братя, братя, не так мы чинїм (робім), – Молодый!
Молодый ты пан, пане Иване, пане Иване, молодый!
Пустиме ся мы крайом Дунайом, – Молодый!
Крайом Дунайом, тихым берегом, – Молодый!
Найдеме мы там доброго пана, – Молодый!
Доброго пана, яко Ивана, – Молодый!
Што на рӯк дає по сто червонцю̄в, – Молодый!
По сто червонцю̄в, по ворон коню̄в, – Молодый!
По ворон коню̄в, по краснӯй дївї, – Молодый!
По краснӯй дївцї, яко ягӯдцї – Молодый!
Бери Иване, дякуй Иване, – Молодый!
А Иван узяв тай подяковав, – Молодый!

Записана у Березниках выд дїда ми Ивана Чикивдї (Баранишинця)

Є колядкы, де у сюжетї главнї ролї занимавут Христос, Богородиця, Апостол Петро и другі. Но и туй они прирунянї ид простым людям, у котрых не є божества. Христос часто подає ся, ги простый чоловік. Нараз ми на ум прийшла курта колядка «Орав плужочок»:

Орав плужочок попӯд садочок,
Звенїли, звенїли волкы, в чистӯм золотї, чотыри!
Сам Ісус Христос за плужок держит,
А сятый Петро волы погоняв,
Сята Пречиста істи носила,
Істи носила, Бога просила:
«Уродь ми, Боже, троє насїня:
Єдно насїня – яра пшеничка,
Другое насїня – винна голӯвка,
Тритьое насїня – пахвилый ладан».
Звенїли, звенїли волкы, в чистӯм золотї, чотыри!

Приміром годна быти й колядка хыжцї. У хыжи за столом сидят Христос из Петром. А на тому стoлї в них вино в погарї. Пак Христос кланят ся на Петру, Петро – на ґазду, ґазда – на ґаздыню и так дале. Исе май рїдка колядка, што ся всокотила в Березниках. Єї чути каждого Сятого вечера. Богужаль, популярна она лише у мойому рӯдному селї, по другых поселенях Подкарпатя за ниї не знавут.

Даного виду колядок давно было май бӯльше. Айбо до днешного часу ся не сохранили. Пӯдло, ож нитко сякі колядкы не записовав – нынї много сьме втратили. Мусай ся змирити з сим, ай популяризовати тай ширити межи народ тото, што ся вдало всокотити.

Стара чилядь говорила, ож давно была колядка печи, шпорови, стайни, айбо хоть фраґмент из такых колядок я й по днись не найшов.

Выдкі узяли ся сякі колядкы? Кидь пару їх си прочитати, нараз ся у очи верже язычницькый мотив. Світські колядкы, ги їх кличеме нынї, походят до нас ищи выд поганськых часӯв. В період християнізації вшиткі язычницькі елементы были заміненї на християнські. Айбо сут такі колядкы, што дӯйшли до нас у первозданому видї.

У поганські часы славило ся сято зимного сонцестояня Коротун. У словянськӯй міфолоґії розказує ся, ож того дне Сонце їсть змій Коротун. За тым богыня Коляда родит новоє сонце – Божича, рожденя котрого ся прославляло язычниками. Чим ся указовала перва звізда, они ходили выд хыжі до хыжі прославяти рожденя нового Сонця. Їхнї ритуальнї спӯванкы зачали ся кликати колядкы.

У язычницькых колядках основными елементами были сонце, звізды, місяць и дожджик. Ипен з ними у каждому сюжетї так ци инак контактовав главный герой. Часто они й самі выступали главными героями у сюжетї. По християнизації у сюжетї колядок яли ся появляти Христос и другі християнські особы, котрі змістили язычницькых персонажӯв. Айбо язычницькі мотивы й дале ся убстали. Наведу фраґмент колядкы:

Сята Олена долӯ бігнула, – Алилуй!
Алилуй, ой, алилуй, Господи, Боже, помилуй!
Сыночка свого, сына глядала,
Сыночка свого, Бога милого,
Стрітила она світле сонечко:
Бог помагай, Бог, Божая Мати!
Боже, дай здоровля, світле сонечко!…
(а пак ясен місячик и т. д.)

Дӯйшла до нас дуже інтересна колядка за створеня світа. Видко, ож пӯддала ся християнському вплыву, айбо основа ї убстала ся язычницька:

Коли не было з нещада світа – Подуй же!
Подуй, Господи, из сятым духом по земли!
Тоды не было неба, ни земли,
А но лем было синое море,
А серед моря зеленый явӯр,
На яворойку три голубонькы,
Три голубонькы радоньку радят,
Радоньку радят, як світ сновати.
«Та спустиме ся на дно до моря
Та достанеме дрӯбного піску,
Дрӯбный пісочок посїєме мы.
Та нам ся стане чорна землиця.
Та достанеме золотый камінь,
Золотый камінь посїєме мы,
Та нам ся стане ясне небойко,
Ясне небойко, світле сонейко.
Світле сонейко, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зорниця,
Ясна зорниця, дрӯбнї звіздочкы» – Подуй же!

Смїло мож повісти, ож наш великый праздник Рождество замінив поганськоє «сято» Коротун. Но в нашых звыках, а особенно в колядках, убстали ся мотивы поганськых часӯв.

Май великоє число колядок дотулят ся фамілії. Їх смїло мож дїлити на такі катеґорії. Колядкы ґаздови, колядкы ґаздыни – сякого виду колядок май много. Менше было колядок дїдови тай бабі, айбо, кидь руняти, та за числом и так їх было доста. У сякых колядках центральноє місто занимав ґазда ци ткось другый, кому ся колядує, котрого колядникы величавут. Туй годнї быти тай не быти християнські мотивы, но язычницькі елементы стрічавут ся часто.

Май мало колядок дїтинї, доньцї, сынови, зятьови, невістцї. Туй дїля каждого виду кобы ся назбирало бӯльше трьох колядок. Фактично усяды маєме похожый сюжет.

СЫНОВИ
А ци дома вам тых дивять сынӯв? Сынове!
(А ци дома сте, сынове мої? Сынове!)
Сынове, сынове мої, та дивять сынӯв, сынове!
Ой дома, дома, на пелевни сут,
На пелевни сут, злотечко віют.
Пойте лиш мы д ним, колядничкове,
Мы колядничкове, добрії людкове.
Ачий нам дадут по вячцї злота,
По вячцї злота, по дукатови. – Сынове!

ЗЯТЬОВИ
А ци дома сте, зятяве мої? – Зятеве!
Зятеве ж мої, тых дивять зятев, зятеве!
Ей дома, дома, у маштарни сут.
У маштарни сут, конячкы чешут.
Пӯдеме лиш мы д ним колядничкове,
Мы колядничкове, добрі людкове
Ачий нам дадут по коничкови,
По коникови, по срӯбнӯй гриві.

НЕВІСТЦЇ
А ци дома сте, невісткы мої? – Невісткы!
Невісткы мої, тых дивять невістк, невісткы!
– Ой, дома, дома у світлици сут,
У світлици сут, рубкы качавут.
– Ой ходьме же мы, ходьме мы до них,
Може нам дадут хоть по єдному.
– Они нам дали, мы подяковали.

Мало инака є колядка дїтинї:

ДЇТИНЇ
У чистӯм полї зеленый явӯр – файноє!
Файноє дитя, ги ангелиня – файноє!
Отиць и мати раді дитятї – файноє!
Файноє дитя, як ангелиня – файноє!
Най росте, росте, щастливым буде – файноє!

Данї видкы колядок рӯзнят ся выд другых куртым сюжетом. Межи другых світськых колядок они были другоряднї. Тому маєме малоє їх число. Нынї ся уже не колядувут.

Отдїльный вид колядок, доста інтересный – колядкы вдовам. За числом їх не є дуже много, айбо сюжетом ся рӯзнят выд остальных видӯв колядок – фактично  усї они жалӯстливі. Мож ищи выдмітити їх обсяг – не є и єдной куртой колядкы, вшиткі довгі. Май часто стрічат ся сюжет, де вдова иде глядати пропавшого сына. У гляданю ю̄й помагавут сонечко, місячик, зірочкы тай дожджик. Колядка ся кӯнчат тым, ож вдова узнала, што сын ю̄й давно мертвый и похороненый.

Дїля молодых были такі виды колядок: лиґіням тай дївкам, авадь лиґінські тай дївоцькі колядкы. Исї катеґорії тоже великі за кӯлькостьов колядок. За обсягом середнї авадь довгі. Ушиткі мают інтересный, айбо часто похожый сюжет. Центральноє місто в сих колядках має моложава, тому й сюжет ся стройит на молодїжных темах. Основна з них – тото любов тай сватаня: 

…Прийшли за дївков триє сватачӯв з косицьов!
З косицьов, косицьов, за молодиньков, за молодиньков Анницьов!  

Є сюжеты, де нитко з фамілії не годен помочи дївцї, лиш ю̄й милый поможе:

…А нянько пӯшов, волкы не найшов, – пӯд бором!…
А малый пӯшов тай волкы найшов, – пӯд бором!…

Є колядкы, де штось дївка сокотит дїля милого, а не дїлит ся з родичами:

…Каже ю̄й нянько – вирзь ми яблычко, – Не вержу!
Не вержу, вержу, милому держу, милому держу, не вержу!
…Каже юй милый – вирзь ми яблычко, – Ой, вержу!
Ой, вержу, вержу, бо тобі держу, бо тобі держу, ой, вержу!

Сякой фурмы й лиґінські колядкы, у єдных «…двӯр войовали, дївчину взяли», у другых «…И прийшла мила, перстик завила» и так дале.

Много пак колядок писало ся людьми ипен не так давно. Они ся могли дотуляти якоїсь соціальної темы. Май туй парує колядка за панӯв «Сидят панове поза столове»:

Сидят панове поза столове, – ой, Боже!
Сидят та ідят, черева тучат, – ой, Боже!
Черева тучат та суды судят, – ой, Боже!
Суды судили и досудили, – ой, Боже!
Обы біднякы на них робили, – ой, Боже!
Ой вы, панове, хоч душу дайте, – ой, Боже!
Вбы бідный народ мӯг заробити, – ой, Боже!
Мӯг заробити, по-людськы жити, – ой, Боже!
По-людськы жити, щастя уздріти, – ой, Боже!
Жону и дїтий, и себе вдїти, – ой, Боже!
Бо што на земли мало ся вродит, – ой, Боже!
З того прожити нам ни выходит, – ой, Боже!
Народ бідує и голодує, – ой, Боже!
А пан та пє и нас збыткує, – ой, Боже!
Ой вы, панове, чисть якусь майте, – ой, Боже!
И нам, русинам, пожити дайте, – ой, Боже!
А йсю колядку узьміт, як раду, – ой, Боже!
На Сятый вичӯр, вичӯр коляды, – ой, Боже!

Стрічавут ся колядкы й за войну, де по сюжету фамілія проважат хлопчища на войну, из котрої, фактично в усьых колядках, вӯн ся не верне.

Дїдо ми Иван (по няньовӯй лінії) фурт на сяткы колядує ми фіґлярну колядку. Кидь май точно, не цїлу колядку, а лиш єден куплет, што затямив. Казав ми, ож тото його мати, моя прабаба го навчила. Айбо навчила го тоже лиш фраґмент из колядкы, цїлу не тямила. Дуже добре, ож затямила ся новта фіґлярної колядкы. Біда, ож на світські колядкы, як на йсю дїдову, так и на вшиткі другі, што ся всокотили, не є когось, тко бы записав ноты. Айбо нотных записӯв у руснакӯв ниґда й не было. Усьо ся передавало по памняти выд єдных до другых.

Исе фраґмент колядкы:

Была в Юрищі слїпа козища, – Мидвӯтин!
Мидвӯтин, вӯтин, солома-кытице бойкова Бычице,
Мый колядӯнчим, мидвӯтин.
Вылізла коза на суху вербу, – Мидвӯтин!
Прийшов ид нюй вовк: лїзь, козо, долю̄, – Мидвӯтин!
А я не лїзу, бо ты ня изїш, – Мидвӯтин!..

Богужаль, дале дїдо колядку не тямит, айбо сього фраґмента доста, обы указати, яка фурма колядкы, якый має сюжет. Но недавно найшов им и записав ищи єдну фіґлярну колядку. Радуву ся, ож туй сохранило ся май бӯльше текста:

Кониць мосточка стойит корчмочка, – Ой вита!
Ой вита, вита, солома бойкова, ой вита,
Мый, доруле, мый, мый доруле, мый, ой вита!
А пӯд тов корчмов стойит вовчисько, – Ой вита!
В того вовчиська такі очищі, як кой хмарищі, – Ой вита!
В того вовчиська така голова, як кой стодола, – Ой вита!
В того вовчиська така кожище, як кой гунище, – Ой вита!
В того вовчиська такі лабищі, як кой гранищі, – Ой вита!
В того вовчиська така пуцище, як кой колище, – Ой вита!
В того вовчиська такі гузицї, як кой ковбицї, – Ой вита!

Кажда ся колядка кӯнчала: «Ей, на Новый рӯк жий на довгый вӯк», а пак приспів из колядкы, што ся колядує: «…Подуй же! Подуй, Господи, из сятым духом по земли!», «…Ой, вержу! Ой, вержу, вержу, бо тобі держу, бо тобі держу, ой, вержу!», «…Сятая! Сятая Тройце, Господи Боже, Господи Боже, помилуй!».
За колядков колядникы фіґлярно могли си просити дарункы:

За йсю колядку пікницї грядку!
Бери драбину – ріж солонину!

У днишньый час слабо ся вірит, айбо давно были колядкы мертвым. Сякых колядок было много, тоже ся дїлили на виды, кому они присяченї: ґаздови, ґаздыни, хлопчищови, дївцї, дїтинї. Даный вид колядок за смыслом мож поруняти з играми при мертвому, ги «лопаткы» тай «повішеник». Сякі ритуальнї игры, а в нашому случаї колядкы, были дїля того, вбы розвеселити фамілію усопшого, мало ї выдтягнути выд банованя утраты. Тай, ги руснакы вірили, по смерти душа иде у лїпшый свїт, тому треба ї весело проважати.

Ишли колядовати май часто у тоті хыжі, де чилядня умерало недавно, ищи за ним не была рокова. Треба повісти, колядникам єґде было ходити – богужаль, смертность у нашому краю была высока. Тему высокой смертности в Подкарпатї тоже треба буде пӯдняти, бо тото єдна з траґічных сторӯнок нашої історії. Высока была дїточа смертность. Дїтина ся вродит тай через пару днӯв умирала. Сякых случаю̄в было дуже много. Тому тоты родины, кому выходило приняти колядникӯв, просили заколядовати дїтинї. Вірило ся, ож єї душа тоды дуже ся радує, кой дома ю̄й воздає ся така честь. Исе ся дотулят молодых хлопцю̄в тай дївок, котрі через якісь причины умерли. Їм ишли колядовати такой їхнї цімборы, обы души не лудно было, обы ся порадовала у сякі великі сяткы. Колядовали усопшым ґаздам тай ґаздыням, котрі много рокӯв прожили си на обшарю, айбо смерть їх забрала у лїпшый свїт. Айбо душа, хоть у лїпшому світї, и так банує за хыжов си тай фамілійов.

Туй ищи треба нагадати руснацькоє вірованя за Сятый вичӯр, котроє пояснит лоґіку колядованя усопшым. Руснакы вірят, ож у пӯночи, на Рождество, из того світа вертавут ся душі усопшых, што жили у тӯй хыжи. Завто й по вечири, на Сятый вичӯр, не брало ся из стола їдїня аж до самого рана на Рождество. Вірило ся, ож умерші родичі прийдут, и будут сидїти за сятковым столом. Но кидь они вертали ся из того світа, тоже были у хыжи, треба їм было колядовати ипен так, ги живым.

Наведу в примір фраґмент колядкы ґаздови:

Як Мигаль вмирав тай собі просив, – Дай Боже!
Добав ми віка, ай вменши гріха, – Дай Боже!
У людий просив чести тай славы, – Дай Боже!
А в Бога просив – продовж ми віка, – Дай Боже!

Нагадав им си за сященикӯв. По нашых селах сященик быв дуже честованым чоловіком. Межи чилядьов мав великый авторитет. Даже й якісь пӯдлї моменты, котрі ся могли стати, бо сященикы тоже живі люде, не годнї были хлыпнути тым честованьом. Тому многым за велику чисть было ити колядовати до сященика. Межи вшитков чилядьов у попа фурт было май бӯльше колядникӯв. Йому колядовали не лише церковнї, ай світські – попӯвські колядкы, авадь колядкы сященику. Сякі колядкы дуже похожі на колядкы ґаздови, лиш туй уже главнов фіґуров выступат пӯп, котрому ся паде усьо величаня выд колядникӯв. Хоть церков народнї колядкы заказовала, айбо были сященикы, што закрывали на тото очи – инак сякого виду колядок бы не было.

Давно світські колядкы публіковали у розличных часописах тай книгах. Такі колядкы я находив у часописах «Наш Родный край» (1925-1930) тай «Листокъ» (1902-1903). Колядкы мож было найти у зборниках «Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси» (1878), «Народнѣ пѣснѣ Подкарпатских Русиновъ» тай «Угро-русскій театръ». Подкарпатськоє общество наук было выдало й зборник колядок «Угро-русскія колядкы» (1941), над котрыми робив П. Лінтур.
У совітськый час колядкы ся тоже публіковали у сякых зборниках, айбо читаво їм міняли сюжет тай українізовали, як и вшиткый русинськый фольклор. 

Мої публікації колядок. Тямлю, выд малого-м ходив на сятый вичӯр и колядовав церковну колядку «Коли звізда ясна». Коли-м пӯдрӯс, уже сьме ся яли з хлопцями збирати у ґрупы, вбы ходити веселити. Тоды й зачав им учути колядкы хыжцї, Иванови, Мигальови, Васильови, дївцї. Выд тоды зачав им видїти, як ся сякі колядкы рӯзнят выд церковных. Тай кидь чесно, їх новта и сюжет намного ми ся май люблят.

Ищи до того, як им ся имив до літературы, записовав им спӯванкы. Пиля спӯванок у зошит им записав и колядкы, котрі сьме з цімборами колядовали. У первый раз записанї колядкы ворохом из співанками выдав им у у 2017. роцї в книжочцї «Співанка русинської душі».

Дале пак записав им ищи читаво колядок. Єдного-м дне поперезирав вшиткі записы й порозумів, ож матеріалу уже доста на файну книжочку. Так пак перед Рождеством у 2020. роцї увидїла світ книжка «Русинські колядкы. Давнї». Хыба ю̄й, ож тото фактично самвыдав, через што папірьовых книжок дуже мало. Но завто є електронный варіант, тому каждый, кого інтересуют сякі виды колядок, годен си їх найти.

Дале-м зачав збирати сценарії бетлегемӯв, што тоже є унікальным богатством нашого фольклора. Но типирь моя цїль нагадати вшиткым за давнї колядкы, котрым им присятив немало часу. Велика часть їх уже зобрана до вороха. Основну-м роботу зробив. Типирь дїло за народом, ци навертати ся вчити їх и колядовати, ци ньит.

До назора лишаву аудіозапис колядкы «Хыжцї». Сяка фурма колядованя парує до каждої світської колядкы. Богужаль, лїпшого у ня запису не є. Тай на сись им натрапив случайно. Исе у 2019. роцї колядовав им си з цімборами, записав им, а пак им забыв за тото. Аудіозапис ся зачинат из пятого шорика.

Ися мы хыжка на сятӯм містї, сятая!
Сятая Тройце, Господи Боже, Господи Боже, помилуй!
А у тӯй хыжцї писаный столик, сятая!
А на тӯм столї вино в погарї, сятая!
А за тым столом Исус из Петром, сятая!
Поклонив Христос на пана Петру, сятая!
Поклонив Петро на пана ґазду, сятая!
Поклонив ґазда на ґаздынницю, сятая!
А ґаздынниця на служанницї, сятая!
А служанницї на церковницї, сятая!
Гей, на Новый рӯк жий на довгый вӯк, сятая!