Історично народні цінности руснакӯв, кидь позирати очима днешного чоловіка, были дуже прості – айбо тоды они были основов дїля выживаня. Живот, богужаль, быв гӯрькый, а всьо, што помагало полегшити бідованя, ставало значущым дїля народа.

Дуже ся цїнила у руснакӯв земля. На земли ся каждорӯчно трудили, збирали урожай, и з того жили. Най бы хоть малый дарабчик землї уже мож было хосновати дїля роботы. Давно ґаздами были тоты люди, у котрых май бӯльше землї было. Тай, приміром, старшина усе хотїла, вбы їх сын, кой ся женив, та узяв таку дївку, што у ний на обшарю землї доста. Родичі самі выбирали свойим дїтям пару, ишли ся договорьовати за сватанкы, тай не позирали, ци хотят тото їх дїти. Главноє, вбы земля была, бо из ний мож прожити – а такоє, ги любов, было другорядноє.

Пиля землі у русинӯв мусїла быти худоба. Давно держали часто дві коровы: велику тай телицю, а могли держати й бӯльше. Из ушиткой худобы корова ачий май цїнила ся, бо ипен она была годовальницьов на обшарю. Дїля мняса держали свинї, но не вшиткі могли си позволити їх выгодовати. Много зависило и выд достатку фамілії. Держали вӯвцї, козы, а дїля тяжкой роботы – конї, а май часто волы. Из птиць были кури тай качкы.

Типирь мы не годні до кӯнця порозуміти цїнность худобы, бо не жиєме у тот тяжкый час. А давно у бідных родинах, де было много дїти, обы была хоть єдна корова, та уже не давала умерти з голоду. Страшно си подумати, айбо сяк было, ож кидь здыхала корова, та тото была щи май велика траґедія дїля хыжі, ги кой умирала дїтина. Бо другу купити нїзашто, а дїти як годовати? Кидь ищи землї мало, та нїґде ся дїти. А бідных файт по нашых селах, каммай гӯрськых, было дуже много.

За тяжкоє бідованя тай цїнность коровы написав быв поет Василь Сочка-Боржавин. Хосенно вам буде прочитати:

Баллада про коровку из Ликицар

Вєдно земля тай худоба давали й инше, што ся цїнило и треба было дїля живота: їдїня тай цуря (одїж). Ни продукты, ни цуря у бовтї ся не куповало, усьо давало ґаздӯвство. Абсолютно вшитку ношу наші руснакы чинили руками, а ипен русначкы, котрі ся занимали таков роботов у зимный період.

И давно люди ходили на зароботкы. Но цїль заробити гроші была инчака, як у днешный час. Люди йшли заробити, вбы пак дома могли купити землю, розширити ґаздӯвство. Инак кажучи, вшиткый заробӯток вкладали в обшаря, обы ґаздовати.

Нынї стара чилядь немало говорит, ож кӯлько читаво землї пустує. У днешных реаліях дїля живота людьом треба инше. Ушиткі бы хотїли кидь ни розкошно, айбо точно комфортно жити. Што лиш за ся каже наша натура цїлый живот штось муровати, достройовати, чинити ремонты. Сяк ся робит не лиш дїля парады, но й дїля того, вбы хыжа была тепла, комфортна, вбы усьо было налажено так, ож чоловікови буде там добре жити. А цїлоє обшаря – тото лице ґазды тай цїлой фамілії. Тому позираєме так, обы на ґаздӯвстві усе быв порядок. Цїнит ся обшаря, по якому мож такой видїти достаток того ци другого ґазды.

Ищи єдна днешна цїнность – тото ошколованя. Кидь давно учіня усе было на другому планї тай мало тко ся учив, та типирь ся учат усї дїти. Тай про руснакӯв ошколованя читаво значущоє. Кажда старшина хоче, вбы їх ся дїти учили, набирали ся розуму. Часто пиля ошколы записувут свойих дїти на всякі гурткы, додаткові занятя. У посліднї рокы вошколы часто, кидь треба, нанимавут репетиторӯв, обы дїтина пӯдтягнула знаня з дакотрого предмета. Робит ся усьо дїля того, обы по вошколї выпусник поступив в університет. Сяка цїль у многых руснакӯв. «Дав бы Бог, обы ся учив, та буде папірь мати», – не раз мож учути выд нашых люди, чій сын ци донька учит ся. Ищи-м часто чув дома: «Учи ся, небоже, обысь пак не ходив на Сівер, та мерзнув там».

У чиляди є надїя: кидь ся їх дїтина вывчит, та буде мати в будучности роботу, буде ся годна реалізовати. Надїя, ож из дипломом будеш мати будучность, є не лише у старшины, ай и у многых ученикӯв, студентӯв, што ся учат (знаю по собі и свойих цімборах). Ясно, ож на дїлї пак тяжко ся дись устройити, зачати карьєру, айбо сяка фурма у руснакӯв – надїяти ся. Надїяти ся, ож вшитко буде добре, ож из выщов освітов выдкрывут ся усякі возможности дїля реалізації и полїпшеня живота.

В ідеалї освіта вдопират двирї в світ. У нашӯй державі через вшилиякі факторы двирї ся самі не вдопрут – треба у них спершу читаво подуркати. Много чого треба зробити, фурт ся старати й добивати, обы заняти своє місто й реалізовати ся. Доказано, ож стараня усе давут резултат.

Но не вшиткі ся хочут учити. Датко, чим лиш кӯнчит школу, зачинат ходити на заробӯткы. Читаво є такых, тко по 11. класї выдучит ся у бурсї, технікумі ипен лиш тому, вбы «мати якыйсь папірь», и зачинавут ся в них заробӯткы. Но йсе хыба вты, кому ся не дає учіня. Вшиткі другі, у кого хоть мало є тяга до знань, поступавут и учат ся. Сим доказано, ож школованя має нынї велику вартость.

Выще-м спомнив реалізацію, авадь май точно самореалізацію. Каждый чоловік ся хоче в міру сил тай можностий реалізовати – розуміє ся вывчити ся й мати роботу, котрої доста, обы нормално жити. До сього ся може пиля роботы щи занимати свойим любимым дїлом, ци выддыхати, файно проводити час. До реалізації, котра бы дала горазд и достаток, тягнут ся вшиткі.

Не чудно Вам буде, кидь напишу, што єдна з майважных цїнностий русинӯв на днешный час – заробӯткы. Каждый чоловік старат ся, бє собов, де тай як бы заробив. Хочу пудмітити тай похвалити наш народ, бо у нас ся цїнят не гроші, ай возмога заробити гроші. Нич не кажу, є такі, котрі бы ся хотїли наживати, часто на чужӯй бідї. Є такі, што хотїли бы обдурити честноє чилядня. Айбо задайме си вопрос: ци тото люде? Сяк представителї сут у каждого народа тай ниґде їм чести не є, а дїла їм у кӯнци выходят боком.

Добре, кой чоловік має дома роботу, исе ся цїнит. Тко офіціално роботы не має, старат ся тоже дома (на території Подкарпатя) якось заробити. Каждый пробує ся у всьому, што мож. Бере ся до всякої роботы и цїлый живот ся учит робити штось инше, за што бы мож заробити. Май часто роблят на стройках тай рубаню хащі. Жоны, де лиш мож, часто не по спеціалности, в зависимости выд району Подкарпатя. Майбӯльше є роботы у курортных районах, відиках великых городӯв тай у самых городах.

У селах Подкарпатя, у лїтї – в осени, сут сезонні заробӯткы: збирати яфоны, здавати грибы, яблыка. Тко має ґаздӯвство, дашто си лишит дїля хоснованя, а инше, приміром, молоко, солонину, мнясо, булї (крумплї) и много чого иншого продає. Кой мож дись заробити, та тото ся у нас дуже цїнит, а кидь мож заробити дома, тоды особенно.

Треба нам нагадати духовні цїнности нашого народа. Замітив им, ож они ся поміняли. Давно ся у руснакӯв цїнила рӯдна земля – місто, де-сь ся родив тай жиєш. У каждого у сердцю была любов до рӯдного села й до тых люди, з кым чоловік быв ворохом каждый динь.

Дуже ся цїнила християнська віра, котра была частьов живота нашых прадїдӯв. Каждый динь ся зачинав из молитвы, люди жили из віров у Бога тай кажду нидїлю ходили до церкви. Практично всї люди держали говіня (пост) тай ишли ся сповідати. Сященик мав великый авторитет межи народом, його слова дїля русинӯв быв закон.

Пиля віры ипен так ся цїнили народні традиції, сохташ. Руснакы ся ревно держали свойих звыкӯв в сята, обрядові періоды тай важні животські дїйства, ги народины, свальба, похорон итд. Не сміло ся нарушати якоєсь обрядовоє дїйство, бо так ся робило давно, и так ся передало. А як ся робило, так ся твердо мало робити й на дале.

Днешный світ мало пӯдпортив духовность руснакӯв. Туй сужу не лиш по комусь другому, ай и по собі, и по мою̄й фамілії. Ткось повість, ож нынї не жиєме, ай выживаєме, та нїколи щи за духовноє думати. Не буду согласный из сим. Давно люди трудили ся намного май тяжко, мали бӯльше талантӯв, айбо были намного май богаті духовно, кидь поруняти з нами.

Нынї у многых из нас, так ипен, ги давно, є любов, приязаность до рӯдної землї. Тото ся кыват населеного пункта, де чоловік жиє ци жив, тай цїлого Подкарпатя. Край – наша Отцю̄знина, Вӯтчизна – велика цїнность дїля нас. Айбо не є у нас общенародного патріотизму, котрый бы ся спирав на вшиткому свойому.

Кидь говорити за реліґію, та всьо ся читаво поміняло. Цирьков уже не має таку значну роль у животї руснакӯв. Колись християнська віра была, так повісти, єдным из елементӯв живота чоловіка. Нынї люди страчавут віру у сердци. Вшиткі ся й дале кличут християнами, айбо докус ся не додержувут того, што нас учит цирьков. Чилядь перестає ходити до церкви: многі йдут хыба на сято, на самоє мированя, дакотрі раз на рӯк паску посятити. На сміх говорят, ож кӯлько до церкви не прийдут, та фурт паску сятят. Не лише віра, ай и християнська мораль уже не находят міста у сердцях люди.

Страчат ся цїнность сохташа. Єден из неґативных факторӯв – штось новоє, чужоє вытїснят народноє, бо рахує ся май модным. Другый фактор – ож люди єдного поколіня перестали ся держати вшиткых звыкӯв, та не передали їх дале, ги мало бы быти. Без цїлостности починат ся страчати смысл многых сятковых обрядӯв, чим ся страчат и їх цїнность. Айбо в цїлови народні звыкы ся сохранявут и передавут. У бӯльшого числа людности народный сохташ є частьов живота.

На дале треба ся нам старати, вбы у народа быв патріотизм – майперво до рӯдної землї. Люди мавут порозуміти, ож ідентичность має быти єднов из майважных цїнностий. Треба розуміти, ож рӯд, бисїда тай култура – не штось другорядноє, на што ся нїшто творити, ай основа, з якої ся складат сам чоловік. Лиш тоды особа є повноцїнна, кой увірено ся держит рӯдного. Коли мы будеме горді за свою Отцю̄знину, будеме твердо цїнити свою културу, не будеме ся ганьбити свойив бисїдов ци чимись иншым, тоды й межи другыми народами будеме ся чути повновартосиными. Инак самі собі будеме ся видїти людьми другого сорта навпроти другых, тай усе ся будеме асоційовати з заробӯтчанством.

Пиля любове до рӯдной земли треба нам вернути у сердця любов и честованя до ближных и другой чиляди, ги тото было давно. Кӯлько бисїд нынї чути, ож давно ся чилядь май честовала, а типирь так не є. Честуйме ся й типирь, най доброта зась стане народнов цїнностьов.