Любка Сеґеди-Фалц єдна зоз визначнєйших поетесох у Републики Хорватскей. Народзела ше 10. априла 1932. року у Петровцох. У Осиєку закончела учительску школу, а уж зоз 18 роки почина писац поезию. Як учителька робела у Миклошевцох, Петровцох и длугши час у Дреновцох.

Була член Дружтва сримских писательох и Дружтва за руски язик, литературу и културу у Новим Садзе. Тиж була член КД Руснацох и Українцох у Винковцох дзе водзела шпивацку ґрупу. Попри того була єден зоз сновательох дружтва „Руснак“ Дружтва Руснацох у Републики Горватскей и його перша предсидателька.

По нєшка єй друковани прейґ 250 писнї, як и два збирки писньох, перша „Подоба з далєка“ 1975., а друга „Класки“ 1999. року. Того року з друку вишла и треца збирка „Шерцо на червеним партку“, а промоция отримана 23. септембра под час отримованя културней манифестациї „Кед голубица лєцела“ у орґанизациї Дружтва „Руснак“.

Редакторка, Еуґения Врабец, у уводним слове гутори:

„Кед сом прилапела пририхтованє кнїжки Лю. Сеґеди-Фалц за друкованє, и кед сом лєм першираз пречитала шицки Любково писнї у шицких пейцох текох, чувствовала сом же сом почасцена и наградзена з тоту роботу бо сом, як чаривну чесц, достала право закукнуц до каждого куцика поетскей палати котра вибудована зоз стихох.“

Нєшка вечар

Нєшка ше вечар цихи уцагує
до моєй хижи
а ноц и посцель
вше ми блїзши.
А у моєй уж шицко
лєм сон жада.
Цело ми и душу мертва цихосц
обвила.
Тераз уж знам же сом младосц и любов лєм так
за кратко добила.

Учителька класней настави у пензиї, Меланка Дюдяр зоз Петровцох, подзелєла з нами свойо здогадованя на поетесу:

„Любку сом упознала на Лєтних школох котри орґанизовал Союз Руснацох и Українцох Горватскей. Водзела музичну секцию и паметам же дзецом було досц кед им раз дала интонацию, а вони такой лапели мелодию. Интересантне тото же интонацию давала зоз своїм гласом, а нє з даяким инструментом. Вше робела зоз старшу ґрупу. Дзеци ю любели слухац прето же мала барз богати словнїк, а нє було теми о котрих нє могла бешедовац. Кед би ю дзеци обачели та би зашпивали даєдну шпиванку котру их вона учела.“

Зоз рецензиї проф. др Михайла Фейси можеме видвоїц:

„Зоз уключованьом 86 писньох до змиста Рукопису, редакторка жадала визначиц букет рокох живота авторки Любици Сеґеди-Фалц. Писнї у главней часци Рукопису зложени тематски до пейцох часцох: Часточка часу, Мам єдну писню, Живот?, Цо то?, Моїм Петровцом и Дакеди за думку идзеш.

Конкретни теми зоз котрима ше занїма поетеса рижнородни. Медзи нїма доминую здогадованє на прешли часи и, окреме, на Петровци, а з других темох видвоюєме: младосц и любов, боляци хвильки, рефлексиї о животу, коренї и стари край…“

Слизи чловека

Добре би було
кед би чловек, чловека
розумел
док часу за тото маме,
док зме живи.
Видзи ми ше,
же бизме
вецка, вельо раз
нє мушели плакац за
труну
баржей
як цо плачу
єшеньски, смутни
хмари шиви.

Учителька Наталия Гнатко почала сотрудзовац зоз поетесу од 1999. року кед у петровскей школи достала роботу як учителька руского язика. Любка єй теди як учителька з длугорочним искуствийом вельо помогла. З тей нагоди учителька Наталия ше здогадла дожица зоз 2007. року, кед Дружтво „Руснаку“ ишло до Румуниї на 9. Шветови конґрес Русинох:

„Пре финансийну ситуацию купели зме ґрупну карту за гайзибан, а водитель була панї Любка. Путованє було напарте. Кед зме ше у вечарших годзинох змесцели по купеох до остатнього гайзибану зоз хторим требаме сцигнуц до Мараморош-Сиґету, панї Любка ми сциха пошептала же нє може найсц бутєлар. У нїм бул пасош без хторого ше нє може врациц дому, алє нє можеме анї ми, бо ше ґрупна путна карта писала на єй мено. По Путни лист зоз хторим ше годна врациц дому требало пойсц до Велепосланства Горватскей у Букурешту, а зоз ню требали пойсц и два особи хтори потвердза же то вона. Треци дзень Конґреса, найстарши двоме леґинє, хтори ше тиж преволовали Сеґеди як и панї Любка, рушели з ню до Букурешту. Стретли ше з горватским Велепосланїком, наздравели себе зоз славонску шлївку, попили кафу, побешедовали и достали Путни лист. Назад ше врацели з гайзибаном хтори ишол директно до Беоґраду, а ставал у Темишвару, дзе и ми шицки вошли и вєдно рушели дому. Панї Любка направела нови пасош, алє єй було жаль за страценим бо у нїм мала печати зоз шицких жемох нашей Горнїци, на хтори була барз, барз горда.“

Други рецензент кнїжки Шерцо на червеним партку др Томислав Мишир, а зоз його словох дознаваме кус вецей о чувствох котри поетеса уткала до своїх писньох:

„У кнїжки преважує любовна лирика, чувствуюца, котра виросла зоз живота як шведоченє єдного часу и духовних вирастаньох у єдним живоце. Емоциї осцилую од радосци по жалосц, од еуфориї по депресию. То интимна споведз котру поетеса дзелї з нами. Як кнїжка идзе ґу свойому концу, так вше вецей ноши пах носталґиї котри кулминує у остатнїм циклусу „Моїм Петровцом“.“

Остатнє жаданє

Док умрем
труна най ми будзе
штири дески вербово.
Нє рушайце, най жию
столїтни стебла дубово.

И венєц най ми будзе
лєм єден
дзецох моїх и унукох
з квеца живого
и най пахнє.
Нє купуйце ми венєц
од квеца з паперу
мертвого.
И слова, слова нє сцем
чуц.
Нїякого! Нїчийо!

Лєм гранє
цихе, цепле
як остатнї поздрав
на одходу,
лєм най музику красну
ище раз можем чуц.

И нє сцем слизи видзиц.
Нїчийо!
Була сом, тирвала,
свойо за собу охабела
кельо сом могла.
И зробела кельо сом сцигла
и була сом
кельо ми
судьба дала.

Любка добитнїца Премиї и Награди Александра Духновича за руску литературу. Титулу лауреата и награду достала 2006. року у Кринїци (Польска) на штвартим Медзинародним Биеналу русинскей/лемковскей култури за кнїжку поезиї „Класки“. Добитнїца є и Награди Шветовей ради Русинох/Русинацох/Лемкох под меном Василя Турока-Гетеша за 2012. рок и Припознаня Дружтва за руски язик и литературу зоз меном учителя Осифа Фа, 2015. року.

Умарла на свой родзени дзень, 2018. року, у 87. року живота у Винковцох, а похована є на валалским грекокатолїцким теметове у Петровцох.