(Terézia Kubániová, Keresturski pripovidki, Obec Zemplínska Teplica 2013, б. 176)
Гваря же у нашим ширшим окруженю єст 28 Керестури и же ше їх жителє раз рочнє сходза. Людзе ше з рижних Керестурох медзи собу пре розлични язики нє так лєгко згваряю (Румуния, Мадярска, та и Україна), бо там уж єст барз мало людзох хтори знаю „стару бешеду“. Медзитим, за Керестур у Восточней Словацкей (тераз Земплинска Теплица) и Руски Керестур у Войводини на язичним уровню час як кед би станул. Гваря восточнословацки Руснаци (Виходняре, як вони гваря) же кед би их на спаню однєсли до войводянского Керестура, потирвало би можебуц и пар днї док би ше нє доисцели же ше нє зобудзели у даєдним виходнярским валалє або варошу, алє прешли 600 километри, два державни гранїци, а так покус и драгу през час на хторей ше ми, їх краянє, чуваюци велї стародавни прикмети, нашли пред скоро 270 роками. Живу драгу през час и запис же би ше од забуваня одорвало о тим цо ше давно у їх Керестуре и їх Керестурцом стало або нє стало, як ше ґаздовало, турбаловало, радовало и бешедовало представя кнїжка Терезиї Кубанїйовей „Керестурски приповедки“, хтору видала Општина Земплинска Теплица 2013. року. Нашо людзе маю звик повесц же птицу познац по пирю, а чловека по бешеди. „Керестурски приповедки“ Терезиї Кубанїйовей, гоч написани з латинским писмом, барз лєгко читац и зрозумиц прето же ше язик двох Керестурох наисце скоро анї нє розликує. То, поправдзе, приповеданя, здогадованя старих людзох хтори ше преноши з дзецох на дзеци яки у наших крайох записовал українски етноґраф Володимир Гнатюк; леґенди, записи подобни уметнїцки обробеним леґендом Иринки Гардийовей Ковачевич у кнїжки „Нєбо над Керестуром“ або приповедком Юлияна Папа „Бачи Дюра з Керестура – Ей, бул то кедиш красни час и Правда иста, нїкому нє гутор“, та „Стретнуца з прешлосци„. Тематично су барз рижнородни и наглашую глїбоке одношенє їх ношительох ґу власному штредку, околїску, ґу природи и универзалней чловечей натури. Читаюци тоти приповедки, як кед бизме себе оживйовали место дзе нашо предки народзени и пригадовали смутни и весели подїї цо ше у тим краю збули, нє забуваюци анї на людзох хтори у тим участвовали и преношели их зоз свою чаривну схопносцу през часово оддалєносци историї. Так ту приповедки: Як зме крави пасли; Хусточка у юшки; Як ше дїдо похорел; Як то було кед зме були млади; Як стари Балїнт жену глєдал; Як Душа з хрибта дзецко страцела; О двох босоркох у валалє; О шалєней жени; О Туркох у нашим валалє; Дяблово пенєжи; Дюро на прадкох, Чутак у лєнчи; Як ше дїдо од умартей баби бал; Як швиня Ганї скапала; О єдним жобракови; О трох душох, або яки живот – така и вичносц; Душа на одпусце; Як ми ше стал Керестурчаном; О двох кмотричкох итд.
АВТОРКА ДУМАЛА И НА МЛАДШИХ
Кнїжку провадзи и кратки словнїк словацкого земплинскотеплицкого диялекту (Krátki slovník nárečia slovenského zemplínsko teplického, abo jak še dakedi u Keresture hutorilo) истей авторки, понеже младши ґенерациї хасную литературни словацки язик, а на такей бешеди – виходнярчини, як вони гваря, згваряю ше уж лєм дома и у узших кругох. Же би тота бешеда дакедишнього Керестура нє скапала, панї Терезия Кубанїйова ше потрудзела записац ю през красни народни приповедки и зоз словнїком зохабиц тирваци шлїд дальшим ґенерацийом. З тей нагоди би зме нє уходзели до фонетскей анализи земплинскотеплицкей бешеди; повеме лєм же наглашка на остатнїм складзе як и у нас, а на морфолоґийним уровню спомнєме два за язик нас, южнопанонских Руснацох, кус нєзвичайни форми: у прешлим чаше попри формох типу я волал, я робела, я шедла, я спадла, я копнул хаснує ше и форми типу волал ми, робела ми, шедла ми, спадла ми, копнул ми: до роботи ми однєсла покоштовац тоти колачи (я однєсла, однєсла сом); кед ми пришла од вас, та ми гуторела же колачки уж нє будзем єсц (кед сом пришла од вас, та сом гуторела же колачки уж нє будзем єсц); та ми себе так надумала же мам шицкого, лєм тей розкоши нє мам (та сом себе так надумала); народзил ми ше у худобним валалє коло польских гранїцох (народзел сом ше); як ми ше стал Керестурчаном (як сом постал Керестурец); а у першей особи множини терашнього часу зоз слова буц ше хаснує словко ме: були ме там, кошели ме траву, чекали ме госцох (место нашого: зме – були зме, кошели зме, чекали зме).
И ЛЕКСИКА БАРЗ ПОДОБНА
На лексичним планє, заш, наиходзиме на зошицким идентични слова яки ше хаснує и у нас: акурат, апо, ардза, бачи, баґов, багро, баюси, баламута, бановац, белави каменок, бивни, болячки, борикац, бунков, верестовац, видихац ше, гамишни, гандри, гарапаш, гартовац, гербни, гиря, ґлейта, ґомбичка, ґвинт, хибни, хиляц ше, храпац ше, искац (уши), дижджовка, дрелїх, дришлявка, дзияк, дзивче, дзвончок, джобка, джмуриц, джубац, ерарни (державни), енґедовац, єдзенє, жачков, жалоба, желє, завжац ше (на дакого), зварка, игелка, иншаки, кабат, качур, капура, карика, кертица, кляґац ше, кобула, колїсац, космачка, лаце, ласкотац, лоповик, ложка, мачанка, марадик, ментовац ше, мишковац (корнащики), моцовац ше, наобецац, новотни, нєздобачки, нїтка, облєсни, одфаклїц, опахац ше, осуга, пацерки на шию, пархи, парток, паскуда, павучайки, паздзерче, печаци (горуци), пиловина, пипосар, подгарлїна, помиток, пораїц, прифирцовац, рапух, репиц ше (до дакого), ренда, розчакнуц ше, розкрачац ше, рондя, рубец, скляґац ше, скубац ше, спричкац ше, споро (швидко), тачкац ше, теркац ше, турбаловац ше, урвец ше (о хмари), фасовац, финкац, фуркадло, цепла ґума (термофор), циберей,циновац, чулки, чвиркош, шалунґ, шеменєц, шедзиско, шкинтац, шпотац ше, шпик, штверци, щец, юха, ярчанка итд. итд.
Авторка Кубанїйова ше постарала позаписовац и рижни керестурски фразеолоґизми як цо:
1. лаца, видрижньованя, преклїнаня и други вирази: … би це чорт влапел; би це скарало; бодай це Бог скарал; цо ши спаднул з ягоди; чом ши таки пийокровнїк; дзе це ту дябли нєшу; дябол це опискал; идз до мацериней контї; та цо ци тельо писки ходза;
2. жартовлїви винчованя: … винчуєм ци же биш сто роки жил, а же бим це ище я поховал; дай Боже здраве, тераз пиєм праве, тримам погар в правей руце, добре ше ми нє розтлуче, дай Боже здраве;
3. вирази о хвилї: … диждж кропи; дижджовно; хмари ше розишли (по дижджу); идзе на диждж; курнява; молговно; моква пада; мраз зварел; пришол запор; спрагота; шнїг пада; витор става; змерка ше; з велького гирменя мало дижджу;
4. мудри слова дїдох и бабох: … кед барз щипу мухи, та то на диждж; кед ци ше барз чка, дахто це спомина – хтоже це спомина, стара баба з комина; кед єш нє читай, бо будзеш глупи; кед шедзиш на столку, нє кивай з ногами бо дябла колїшеш; кед вечар полно гвизди на нєбе а ясни мешачок швици, будзе на други дзень шумна хвиля; кед ше дома розсипе соль, то нєдобри знак – будзе у обисцу звада; нє кладз на стол гребень, шапку анї калап, бо там ма место лєм боски дар: хлєб; нє пать до студнї бо це сцагнє желєзна баба; нє дуй до огня бо ци ше язик подує; нє бер гребень до ґамбох бо будзеш мац куцики; жени нє маю цо по кишенкох хлопом дуловац – а хтори так робя, та ше им наробя при пальцох на пазурох занохцици;
5. присловки або – як то идзе у живоце: … анї єдно древо нє вирошнє до нєба; Божи метер нє таки як наш; цо око нє видзи – шерцо нє болї; чека як каня дижджу; чловек ше цали живот учи, а на старосц глупи умре; длугша собота як нєдзеля, длугши днї як колбаси; дзе ши нє одложел, там нє глєдай; ганьба очи колє; ходзи за мну як гаче за кобулу; и велька рана ше загої, алє знак по нєй останє; и конь ма штири ноги а ше дакедик пошпоци; яки фурик себе купиш, та таки будзеш цискац; кажда крава поцме чарна; каждому дню вечар придзе; кед це нє шверби, та ше нє шкраб; мудри там зачина роздумовац дзе глупи престал; набрал себе як баран на роги; нє будзе зоз пса сланїна, анї з вовка баранїна; нє нош до лєса древа а до моря воду; нєт хижа без крижа; патри як паткань з муки; познам го лєпше як свою кишень; без Боского пожегнаня – марни нашо намаганя; шпива як кед би ренди дар; шпоруй та будзеш мац – уч ше та будзеш знац; так ше мам як голи у церню; випарадзел ше як праше на диждж; зоз празного гарчка ше нє наєш; и
6. бешедни, покус прости вислови (хтори, сцели ми то або нє, жию у народзе): … хто другого розум хаснує, до свойого риц уцера; нач ши ишла на скакачку, кед ши знала же маш срачку; та я таку мудру як ти уж давно видзела на голубовим говнє; загадам ци гадку, од рици кратку; така дзивка як до рици дзирка; та то таке гранє як лачного (гладного) сранє; жед би два раз єдно кед би нє шмердзело; моя жена роботнїца, три роботи роби: триски збера, риц уцера и галушки дроби итд.
Як авторка на самим концу гвари – мали словнїк, алє велька ствар: и то лєпше як по пискох достац! Ядро виходнярскей фразеолоґиї старе, народне; воно указує способ живота старших людзох у звичайних розгваркох, а присловки и „мудри виреченя“ ориґинални, пахню на чловечносц и бистри парастски розум, документую народну мудросц, оштоумносц, вельки схопносци обачиц и тото цо з голим оком нє мож обачиц. Лаца без бридких словох, нє вулґарни, алє маю окремни присмачки, та аж дзекеди и смак горкей, щипацей паприґи; гоч жили єдноставно и гоч их мордовала каждодньова робота, знали себе зашпивац, пофрантовац. Виходняре вше були горди на свой родими валал, бешеду и предкох. Най би себе тото и зачували!
Авторка Терезия Кубанїйова и видаватель тей ориґиналней кнїжки виорали глїбоку бразду познаваня културного нашлїдства наших заєднїцких предкох. Ми, бачваньско-сримски и горватски Руснаци на Долнєй жеми би тиж мали чувац тоти руснацки прикмети и преношиц их з колєна на колєно, а зоз стародавнима або аж и архаїчнима словами хтори земплинскотеплицки Руснаци зачували – збогацовац и литературни и бешедни язик хтори у двох Керестурох скоро исти.
Будзце здрави, панї Кубанїйова, же сце нам ошвижели язик зоз нашого старого краю!