„Уметносц, шлєбода и креативносц швидше пременя дружтво як политика.”
Кажде уметнїцке дїло ма свойо два форми – єдну котру створел уметнїк, и другу котру створел конзумер, односно особа котра ше припатра на дїло або го анализує. Сам конзумер у истей хвильки постава уметнїк, и на таки способ ше процес уметносци и свидомосц о нєй преширює. Опасносц котра ше у самим циклусу може зявиц то кед ше през одредзени час забудзе жридлове дїло. Нєшка маме нагоду куповац рижни кнїжки котри написани у прешлей децениї, прешлим вику, милениюму, пред нову еру итд. З часу на час, тоти шицки дїла доставаю свойо новши виданя, преклади, и теди ше можеме осторожно опитац же чи то тото исте дїло котре було раз жридлове? З другого боку, можеме авторов идентитет положиц на бок и зрозумиц яке то наисце вельке богатство, кед дачийо слова, чувства и думки мож приказац на телїх язикох, так же би тоти слова и чувства цали швет видзел и чул. Попри шицких улогох и уплївох котри маю на наш живот и на нас самих як индивидуох, уметнїцки дїла маю вельку улогу и за очуванє и збогацованє народного идентитету и його култури, язика и др. Кельо важне писац нови дїла на своїм язику, тельо важне и же би ше почитовали страни дїла котри мож преложиц на свой язик и постац часц тей шветовей уметносци котра нас шицких повязує. Кед бим мушела визначиц єдну руску особу котра тот задаток озбильно похопела и активно у тим задатку участвовала, особу за котру можеме повесц же є наша чесц и пиха, гварела бим – Михал Рамач.
Хто Михал Рамач?
Михал Рамач народзени 1951. року у Руским Керестуре. Класичну ґимназию и лицей закончел у Риме, дипломовал историю на Филозофским факултету у Новим Садзе. Робел як новинар у ,,Руским слове” и ,,Дневнику”. Бул главни редактор новинох ,,Наша борба” и ,,Данас” у Беоґрадзе и ,,Войводина” у Новим Садзе, дописователь Радия ,,Шлєбодна Европа” и аґенциї Укринформ, сотруднїк вецей сербских и иножемних новинох. По його сценарийох на Радио-телевизиї Войводини зняти седем сериї о дзеведзешатих рокох ХХ вика и серия у 12 епизодох Дунай, занавше. Кнїжки Меланиї Павлович: Веселинка (1990) и Били жаданя (1999) преложел на сербки язик. Вєдно зоз братом Янком, професором историї, преложел Святе писмо (2019). Сам преклад тирвал коло 16 роки, котри препровадзени у виглєдованю и витворйованю нових значеньох у своїм язику. Член є Союзу писательох України од 1993. року и ношитель Ордена Ярослава Мудрого и Ордена св. папи Силвестера.
За Михала Рамача можеме повесц же є нєсебични уметнїк котри прилапює и бере цудзу уметносц, и дарує тей уметносци свойо твори. У наиходзацим тексту будзе представене дїло котре праве доказує тоту його нєсебичносц, тиж и на котри способ вон литературу котра походзи зоз рижних часох, културох, местох и язикох позберал, преложел на руски язик и створел нови уровень уметнїцкого дїла. Читаюци рижни интервюи, обачела сом наисце красни, мудри и елоквентни вияви и з тей нагоди бим видвоєла єдну котра у мнє и (верим) у каждей особи котра ше чувствує як писатель або уметнїк, виволала наисе прекрасни чувства: ,,Кед ше поєдинєц виєдначує зоз народом, вон постава клон, робот, бависко котре обшеднуте зоз митолоґию и свою велькосцу. Ту нєт места за писателя. Писатель глєда живих людзох, людзох котри сумняю, котри любя, котри нє на предай.”
„Перли шветовей поезиї – Розгварка зоз виками – од Ґилґамеша по Мирослава Антича”
М. Рамач длугши час живота препровадзел у прекладаню шветових дїлох на руски язик. Под странима дїлами ше подрозумюю дїла котри написани на латинским, греческим, сербским, українским, французким, италиянским, польским, анґлийским, русийским и мадярским язику. Тоту свою схопносц, пожертвовносц, креативносц и упартосц коруновал зоз дїлом котре праве ноши назву „Перли шветовей поезиї – Розгварка зоз виками – од Ґилґамеша по Мирослава Антича”. Як цо и сама назва гвари, перли шветовей поезиї котри представяю найкрасши и найпознатши класични дїла ширцом швета на рижних язикох праве у тей кнїжки преложени на руски язик и представяю и богатство шветовей уметносци, алє и рускей.
,,И спущел сом ше зоз першого кругу;
гоч други менши, там страхоти сами,
йойк чека того цо прекрочи смугу.
Ту Минос страшни жґирта зоз зубами,
на прагу шицким грихи преверює,
зоз хвостом дзелї правду над правдами.
То єст, пред нього душа кед сцигує
и припознавац кажди грих почина,
вон зна напредок хто цо заслужує
и тельо раз зоз хвостом повицина
на кельо ступнї вона осудзена
до пекла падац, дзе вше зла годзина.”
-Божествена комедия (ПЕКЛО, пияте шпиванє), ДАНТЕ АЛИҐИЄРИ
Кнїжку „Перли шветовей поезиї” видала Новинско-видавательна установа ,,Руске слово” 2021. року з потримовку Министерства вонкашнїх дїлох України и Амбасади України у Републики Сербиї у рамикох буджетней програми 1401110. Дїло започате зоз словами одвичательного редактора Миколи Шанту котри нас зоз своїм предсловом, котре наволал ,,Пологово болї прекладаня”, уведол до того швета котри М. Рамач створел, описал значенє и походзенє поняца шветовей литератури през историю и читачом ище баржей приблїжел Михала як поету, прозаїка и прекладателя.
,,Цо роби Михал Рамач кед преклада зоз латинского або билоруского? Вон цудзу културу прилапя як свою, як нашу, бо преклада литературни твор на наш, руски язик. Уметнїцке дїло як любов – можеш брац, а нє хиби. Кед ше го бере, воно з тим лєм достава. Прекладатель зоз цудзей литератури и култури твори свою. Чом споминам и културу, а нє лєм литературне дїло хторе ше преклада? Прето же нє мож прекладац дїло кед ше нє позна културни контекст у хторим воно настало” – М. Шанта
„За младших прекладательох єст роботи кельо сцеш”
– гвари автор у послове, односно у законченю тей кнїжки. Ище єдна причина пре котру наисце почитуєм М. Рамача то праве тото виреченє котре нам вельо того може повесц. Наисце, з таку вияву ше кнїжка закончує, алє особне чувство таке як кед би тото законченє представяло лєм ище єден нови возбудлїви початок у швеце литератури и самей уметносци. Оптимизем нашого поети наисце визначени, бо вон дїло закончує зоз тим же нас руца до роздумованя о тим же кельо ше млади уметнїки пошвецую дїлом на нашим руским язику, алє и кельо придаваю значеня и дїлом котри представяю даєдну другу културу. Зоз таким законченьом, автор охабя свойо дїло и дава го на хасен наиходзацим ґенерацийом и шицким людзом котри любя уметносц, котри любя читац и писац, и людзом котри як свою животну драгу пренаходза на подобним месце дзе ю и сам автор пренашол. Швет нє става покля ми нє станєме, та так анї уметносц нє щезнє кед шицки предлужиме буц уметнїки, алє и конзумере. Кажде хто люби уметносц, намага ше шириц ю, упивац або збогацовац. После такого послова чежко же нє почувствує жажду же би ше и вон сам нє порушал и нє вжал одвичательносц младого активного уметнїка и конзумера. Упиваме шветово красоти и зоз тим шириме свидомосц и о нас самих. Кед наисце жадаме же би руски дїла, и зоз тим наш руски идентитет, дошли до швета, перше муши швет присц ґу нам и теди и ми достанєме припознанє котре жадаме же бизме мали.
Литература: М. Рамач (2021): ,,Перли шветовей поезиї – Розгварка зоз виками – од Ґилґамеша по Мирослава Античa” Нови Сад