Корупція у меживоєнному Пудкарпатьови (1919-1920)
Мало такых люди, што не чули про корупцію. Щи менше тых, ко ся з нив не стыкав. Но зовсім у нас не є розуміня того, што із себе представлять феномен корупції і яка його історія. Грубо кажучи, корупція є хоснованьом свого положеня для отриманя выгоды. Проблема в тому, ож не лиш у Пудкарпатьови, но і у цілȳв Выходнȳв Європі щи ся не укорінили модерні тенденції історіоґрафії, які давуть розвернуту характеристику сякым процесам. Бисіда йде про штудійованя звідань менталітету, каждоденности, глубинных процесȳв у обществови. Йсе не є легка проблематика, де доста складати даты тай імена. Говориме за серйозну тему, ид якȳв без багажа знань (фаховости) тай методолоґії пудходити непросто. Но докȳдь ся не появили наші Жакы ле Ґофы, Карлы Ґінзбурґы, Герберты Маркузе, будеме по дарабчикови писати про нашу історію тай типирішнȳсть.
Нараз треба вповісти, ож на території нынішнього Пудкарпатя, так ги і на всьȳв планеті, корупція была удтовды, удколи туй были люди. Нас інтересує час, коли даный край першый раз оформив ся у окрему адміністративну одиницю – стало ся вто у 1919 році. По Першȳв світовȳв войні (1914-1918) на основі чотырьох угорськых жуп была вытворена Пудкарпатська Русь, котра стала частинов Першої чехословацької республікы.
Видав исьте вже порозуміли, чого говориме якраз про 1919 рȳк. Маєме туй ушитко, што треба для скоку корупції: повойновый хаос, розпад многовікової політичної традиції (угорської) і переорієнтація на нову державну систему (чехословацьку). Айно, ися зміна была для нашої чиляди одным із ключовых переломных моментȳв у історії і принесла много позитивного. Айбо типирь удвирзьме книжну реторику тай поникайме изблизька на вто, як і яков цінов начинала ся «золота доба» Пудкарпатя.
За першоє, позад нестабільної ситуації тай гуманітарної кризы у крайови была уведена воєнна диктатура, котра ся протягнула іще пару рокȳв. Управліня Пудкарпатськов Русьов было покладеноє на новостворену Цивільну адміністрацію (Civilní správa), котра мала широкі права. Другыми словами, ситуація не была до ладу контрольована, а уряды мали роз’язані рукы. Исе быв стандартный пудход для свого часу. Проблема лежала у другому – у кадрах. Пудкарпатя і до войны было крайом мафії тай корупції. Стара мадярська еліта обставала ся нелояльна до нового режима, а русины свої кваліфікованої інтеліґенції просто не мали. Обставало ся єдно – заповняти посады чеськыми бюрократами. І туй маєме першый «дзвоночок» – держава розділять міста не на основі професіоналізма тай чесности, ай на основі лояльности. Так, першым головов Цивільної адміністрації 1 авґуста 1919 року стає урядник щи австрійського стилю Ян Брейха, котрому до пінзії ся лишало пару рокȳв. За ним до Пудкарпатя приїхали сотні кваліфікованых робочых из западу республікы. Майме на увазі, ож бȳлша частина прибывшых чехȳв щиро робила свою роботу тай хотіла помочи населіньови краю уйти из біды. При тому условія їх живота тай роботы были дуже тяжкыми. Платня ся выдавала немарковаными грȳшми, житла почти не было, а про соціальный і культурный живȳт і не говориме. Їх самопожертвованя тай громадянська позиція заслужує на высоку оцінку.
Не є зась чудно, ож находило ся много так званых «політичных авантюристȳв». Даным терміном чиські новинкы называли люди з нечистов репутаційов, котрі у Пудкарпатськȳв Руси глядали корысть, высокый пост, авадь ся прятали уд закона. У чиському свідомому обществі махінаторы ся легко вычисляли, а периферія была для них новым шансом. Щи на початку 1920 року у майдалекȳв части республікы начали сплывати корупційні скандалы. Новинка Чиське слово (České slovo) 13 януара 1920 року опубліковала статю про корупцію і кумовство у майвысшых ешелонах адміністрації Пудкарпатської Русі. Выяснило ся, ож «ґубернатор» Брейха поклав на пост головы жупы Береґ свого давнього цімбора із фамілійов Славік (Slavík). Тот быв добре знамый у Чехах опортуніст тай москвофіл, котрый ся услужовав сперед австрійцями у час войны. Жупан Славік дуже быстро пудтвердив свою репутацію. Незадовго по наступу на пост у Мукачові утік назад у Чехы і лишив своє відомство без головы. Не забывайте, ож исе ся робило на фоні епідемій тай голода у верховинськых селах. Цинічні махінації мали великый резонанс на западі республікы, но на місті часто лишали ся без реакції.
Напруженȳсть ситуації пудтвержує анонімноє письмо уд 1 фебруара 1920 року. Його автором быв, скорше всього, чиськый урядник, добре знаючый ситуацію у Пудкарпатьови. За його словами, адміністрація края в Ужгороді діє «легковажно» тай некомпетентно. За куртый час сюды прийшло пару сот бюрократȳв, но порядку у їх роботі не є. Інтереснов детальов є тверженя, ож ґубернатор Брейха находив ся у якȳвись «апатії» і не держав ситуацію пуд контрольом. Межи тым усю силу в Пудкарпатськȳв Руси на себе стягнув голова політичного реферату Брусак (Brusák), котрый думать лиш про свою выгоду. При тому в реґіоні продовжує ся гуманітарна криза; желізниця, пошта, торгȳвля обставуть ся пȳдло орґанізовані. Сись «інсайд» указує ситуацію изудну і не має нич общого из ура-патріотичными гаслами, які товды было чути у Празі. Великоє значіня мав людськый фактор, якый уйшов изпуд контроля у пригодному для того окруженю. Результатом став хаос, якый розширив рамкы корупції.
Слабый контроль тай паралізація адміністративного апарата мали вплив на всі сферы живота. Добрым прикладом быв рȳст контрабанды на румунськȳв тай польськȳв границях. Позад неадекватных условій роботы чехословацька гранична варта нерідко пудлігала корупції. Наприклад, пограничникы перепродавали дешевоє мнясо из Польщі. Так само можеме говорити і про другі державні службы, такі ги суды, хащȳвництва і т. д. А кідь державні робочі годни удступати уд закона, та про другу чилядь не може быти і бисіды. У рамках дезінтеґрації тай морального спаду корупція просто вытіснила удносины на рунині закона. За сим слідовали такі феномены, ги розкраданя державної властности, нехотіня платити дані. Люди дуже нехотя вертали ся у рамкы закона, иззад чого силові орґаны хосновали силу і не раз проливала ся кров.
Як у принципі могло дойти до такої абсурдної ситуації? Туй треба перейти до слідуючого аспекта корупції – інформаційного. Для валовшного діріґованя удповідні державні орґаны мавуть быти інформовані про ситуацію і мати доступ до інструментȳв контроля. Но Пудкарпатська Русь до сякої системы не была інтеґрована, та і сама Чехословацька республіка щи не была єдиным робочым механізмом. Межи Ужгородом і Прагов не встигла ся наладити інфраструктура. Кроме того, у столици не все знали і розуміли, што ся робить у Пудкарпатьови. Приорітеты были не вті. А ко передавав інформацію «горі», кідь не самі представникы цивільної адміністрації з Ужгорода? Будьме реалістами – проти себе нико нич не говорив. Воєнна адміністрація вважала на другі проблемы. Так уходить, ож бюрократія на місті могла лавіровати, што давало простор корупції і безкарности.
Майліпшыми свідками сього были наші майближі сусіды – выходні словакы. Кореспондент новинкы Словенськый выход (Slovenský východ) у выпуску уд 20 апріля 1920 року описав свȳй візит до Ужгорода. За його словами, у самому вароши много урядникȳв, но мало ко хоче іти робити до периферії – завто у крайови панує безпорядок. Повсемістный дефіцит провізії тай оборот немаркованых банкнот веде до збідненя населіня. На фонови сих проблем активізовали ся спекулянты. Репортаж ся кȳнчав закликом до высшых інстанцій помочи розрішити кризу у Пудкарпатськȳв Руси. У цілому, словакы у 1919-1920 рр. приклали много сил для розголошіня нашых проблем у республіці, за што їм треба подяковати.
Реакція не была моментальна, айбо прийшла. У юнійови 1920 року Яна Брейху зняли з поста. На його місто прийшла адміністрація ґубернатора Ґриґорія Жатковича, єдного из май знамых русинськых чинитильȳв. Жаткович, хоть і жив у Америці, де робив адвокатом, но быв родом из Пудкарпатя. Проблемы вȳтцюзнины не были для нього пустым звуком. Вȳн щиро хотів помочи свому народови тай начав активно ходити по крайови з робочыми візитами. У перспективі Жаткович бы мȳг стати лідером і символом Пудкарпатської Руси. Но так ся не стало. Політичноє простȳр туй быв дуже аґресивный, токсичный тай розколотый. Невдовгый час по прибытю Жаткович ся вернув у Америку, розчарованый у своюв авантюрі. Причин сьому было много, но одна із головных – корупція. Іщи єдна характеристика корупції – її системнȳсть. Грубо кажучи, «неудобного» Жатковича ужили из політикы, та щи і лепавыми методами. Проти нього ся начала інформаційна кампанія. Винили го у афілійованости из аґентами, што затягали русинȳв у трудовоє рабство в Америці. Єдні го называли москвофілом, другі українофілом. На Жатковича ся улляло немало лепу у новинках і не лиш там, што мало свою роль у його удступліню з поста. Упознаєте сякоє? Айно, у сякых методȳв уже довга історія. А їх уплив на розвȳй общества, як видиме, великый.
Ситуація ся помалы стабілізовала. У слідуючі рокы адміністрація была реорґанізована. Без конфліктȳв ся не обходило, но інтеґрація Пудкарпатської Руси у 20-х роках XX ст. пройшла доста успішно. Мусиме зась констатовати, ож у майтяжкый період (1919-1920 рр.) Пудкарпатьом діріґовала кідь не майкорумпована, та одна із майкорумпованых адміністрацій за цілый меживоєнный період. Не є сумніву, ож корупція мала ключовоє місто у проблемах Пудкарпатя і породила велику масу конфліктȳв. Завадила многым чесным людьом – такым, ги Жаткович – тай роз’язала рукы авантюристам – такым, ги мукачȳвськый жупан Славік. Цілый ряд причинно-наслідковых з’язкȳв, які охоплювуть сись феномен, сиґналізувуть потребу май глубокого і комплексного його аналіза. Лише кідь перестанеме марґіналізовати корупцію та начнеме ї серйозно штудійовати, будеме годни вту проблему укорінити вже в типирішньый час.
За матеріалами Чиського національного архіву, фонд Вырізковый архів Міністерства заграничных діл ЧСР.