Тямлю, того-м рōку писав за днишнї реалії колядованя, а типирь хōчу нагадати, як руснакы паровали ся до Рождества и колядовали давно.

Рождество Христовоє – єдно из май великых и важных сят про карпатськых русинȳв. Сято, котроє кроме реліґіōзнōй важности має дуже читаво звыкȳв, обрядȳв, народных дїйств. Тōму до рождественных зимных сяток наша ся чилядь читаво паровала. Паровали ся и дїточкы, кōтрі перед сятками учили-пōвторяли колядкы, чинили вертеп. Вшитко ся ладило до колядованя. Сяк уже по Пилипȳвци сходили ся каждого вечера, убы усьо файно пōвыучовати, напаровати ся.

Динь перед Рождеством дуже богатый на усякі символы тай нарōдный сохташ. Каждї фамілії, родины паровали себе тай вшиткоє обшаря до празднованя Рождества Христового. Айбо треба зачати ōнь из саминького рана. Зранинька хлōпцї ходили поранковати. Айбо не лиш до свойих, ги типирь, а у кажду хыжу, и усяды їх радо принимали. На поранку ни колядує ся, а лиш треба поклонити ся, пōвісти: «Добрый рано!» Ґазды ся выдкланьовали и давали хлōпцям сушиницї, яблыка, ōріхы ци штось инше. Грōші, ги типирь, ни за поранок, ни за колядованя ни давали. Треба, убы рано прийшōв хлопчик, бо кидь вȳн первый рано прийде на обшаря, тоды ґаздам буде ся вести и ґаздȳвство буде в порядку. Погано тоды, кōй перва сього дне приходит жона, тоды буде нипорядок. Ищи казали, ож до кого сього дне перва прийде жона, у того цїлый рȳк ся кури ни будут нести. Завто рано вчас хлōпцї ходили на каждоє ґаздȳвство.

Дале мож переходити до народных звыкȳв. Є їх читаво. Приміром, ґазды убязовали дерева тай прискіпы пірьом из быля, даколи сōлōмōв, убы файный урожай быв. Ищи робили так: брали балту и намаховали ся нив на сливу ци инше дерево, котроє слабо родило. Пак тōту балту прикладовали ид дереву та тричі казали: «Кидь сього рōку ни вродиш, та гет тя зрубаву». Сякым способом ворожили, «пужали». Сього дне ни мож нич давати из хыжі, зычити, тай самым ни мож ити до когось у динь. Уже пак пȳд вичȳр ґазда гōдує сытно вшитку худōбу. Вірили, ож кидь ї файно нагодовати, та вести ся из нив буде цїлый рȳк.

На вичирю ґаздыня паровала 9 авадь 12 страв. Тото май часто была: пасуля из капустōв, пасуля (дзьобачка), грибы, булі пȳстнї, горох, рыба, печиницї, палинята, фанкы, авадь закручованцї. У каждȳй хыжи были инакі стравы, які ґаздыня напарує. Даґде могли быти и пирогы из лекварьом, грибова поливка, — лиш дуже важно, убы усї стравы были пȳстнї. Давно сього дне старали ся ни їсти ōнь до вечера, а їли хыба дїти тай читаво старі люди.

Май главный на стōлі быв керечун (крачун, карачун), котрый выкōновав знану рождественну обрядōву рōль. Выступат символом сōнця. Занимав и занимат центральноє місто при вичирі на Сятый вичȳр. Пак стойит вȳн до Нового рōку (Василя), авадь аж до Вōдōщȳв.

Зачинали печи керечун выд ранинька. У давнї часы ни вшиткі были годнї на сяткы си наладити білōй мукы, тōму было, ож пекли из вȳвса авадь житнōї мукы. Жона перемішує кісто (причину), кōтру мала учинити сночи, и кладе, убы пȳдкысало. До нього, у середину, клали 12, 9, ци 7 зубкȳв часнōку и по 12 зирнят усякых ростин, што мали быти на обшарю. У дакотрых реґіонах Подкарпатя у середину затыкали склянōчку из медом. За тым пак керечун клали у піч. Пак го вынимали голыми руками, убы богатыми быти. Датко пік ид ньому ищи єден керечун, котрый называли «брат керечуна». За єдным разом пік ся и колач колядникам.

Керечун клали печи вшиткі, тко быв у хыжи. Бо тоды казали заговоры. Приміром, дївка держала керечун, и кōй го клала, печи шептала: «Якый сись славный керечун на стōлї, така бы я славна межи хлōпцями была». Ґаздыня годна была го хрестити тай тричі казати: «Рости хлібе, Христос іде!»  Было, ож закосичовали го ōвсяным колосом тай убязовали кōнōплянōв ниткōв, убы урожай пак быв. Дївкы украшали го барвінком, убы ся выддали. Даґде трутят керечун, та кидь ся зверне на вышну часть, а ни на спȳдню, та буде біда из худōбōв, авадь ткōсь у хыжи умре. Качали го выд пōрōгу до стола, убы їсти у хыжи было. Котра ґаздыня клала мед у керечун, тота увичирі каждōму давала изїсти по лōжичцї, убы усї ся любили.

Зачне ся вичиріти, и зась ся треба вернути до русинськых звыкȳв. За тым, як ґазда годовав худōбу, ишли пак усьōв хыжōв мити ся (змывати ся) у пōтȳк, ріку. Мыли лице, рукы и прōгōвōрьовали: «Водице Йорданице! Обмываєш лугы тай берегы, убмый и мене щеного, породженого (каже ся своє имня) выд усїх хворот/усього злого/усьōї нечистоты». За тым метали кōпіку у вōду, котра служит платōв за змываня из ся хворот тай нечистоты. Айбо ни усяды ишли ся змывати у ріку, змывали ся вōдōв дома, лиш пак тōту вōду треба было выносити за обшаря.

За тым до хыжі заносили сōлōму тай снопик. Кидь сōлōму заносили у вшиткых селах Марамороша тай другых реґіōнȳв Подкарпатя, та снопик уже ни усяды, айбо сяка традицїя тоже была. Снȳп клали на стȳл, а пак на нього — керечун. У Березниках пȳд керечун клали отаву. Сōлōму, кōтру заносили до хыжі, трясли на піч, убы пак у лїтї файно сїно сохло, клали пȳд пōстїль, убы выд нечистоты сокотила. Розтрясовали ї и на падимент. Пак ґаздыня метала туды ōріхы, а дїти збирали тай такōй «бекали», «мекали», «кōкунїли», убы ся на обшарю худоба вела. Брали и копач (палицю), тыкали го у сōлōму тай говорили: «Куды зайду, там гриба найду». Пак из тōв палицьōв ходили на грибы, бо вірили, ож заворожена, та будут ся їй дуже грибы трапляти. Ґаздыня сятила вшитку хыжу сяченōв вōдōв. Знала пак веречи пасульōв у стїны, загōвōрюючи: «Як пасуля ся ид стїнї ни имила, так бы ся ид минї ниякі біды ни ймали».

Кōй ся указовала перва звізда на небі, тоды ся зачинала вичиря. Вшиткі ишли за стȳл и зачинали ся молити «Отче наш» тай «Богородицю». За тым у дакого принято было кȳнчати молитвы тропарьом «Рождество твоє Христе Боже Наш».  Дале сїдали їсти, и мусїли кажду страву пōкушати. Їдіня ся по вечири ни забирало, а лишало ся на нȳч, бо руснакы вірили, ож сий ночи прихōдят до хыжі душі умершых рōдичȳв, убы тоже праздновати Рождество.

Из столом тоже проводили ся ритуалы. Напримір, пȳд стȳл клали сōкыря, убы обшаря ниякōї біды ни мало. В углї стола прятали зубок часныка, убы нечисть ни годна была до хыжі зайти, тай нитко ни мав мочи штось паскудноє ґаздам наворожити. Даґде было, ож ланцом язали стȳл.

У дакотрых реґіонах ни ишло ся колядовати на Сятый вичȳр, а пак по вечирі ишли на Сийночноє. Сяк было у дакотрых відиках Верховины. Айбо на теритōрії, приміром, Вирхнього Марамороша, чим ся на нибі укажут звізды, завичирят ся, дїточкы, хлōпцї, а люди зачинали ходити колядовати.

Дївкам ни мож было ходити колядовати, бо раховало ся, ож на котроє обшаря пȳйдут, та там ни буде ся вести ґаздам. Сього вечера дївкы вшиткі сидїли дома и стрічали колядникȳв.

Малинькых хлōпчикȳв водили колядовати матери. Кōтрі уже были май великі, тоты ся збирали у ґрупы, «бандовали ся» и ходили ворохом. Тоты ґрупы были по 3-5 колядникȳв. Давно ходили ни лише си до родины, а й усяды, тōму як зачинали си на єднȳй улици, та заходили до каждōї хыжі. Колядовали цирькōвнї колядкы, такі ги «Коли дзвізда ясна», «Небо и Земля», «Нова радость стала», «Дивная новина», «Бог ся рождає», «Тиха нȳч», «Во Вифлеємі новина» и много другых. Дуже добре, ож вшиткі церкōвнї колядкы до днешного часу всокотили ся.

Май старші хлōпцї тоже ся бандовали и ворохом ходили веселити. Ходили веселити хыжи, ґаздам, цімборам, дївкам. Лиґінї — лише дївкам. У їхньому репертуарі были лише давнї світські колядкы. Заходили на обшаря, та ткōсь из хлōпцїв на пōрōзї голосно звїдав: «Ей, пане ґаздо, ци даєте веселити на сись Сятый вичȳр у вашōму дōмі?» Ґазды му мавут ōтвітити тай пōвісти, ож кōму. Часто тото было хыжи:

Ися мы хыжка на сятȳм містї, сятая!
Сятая Трōйце, Господи Боже, Господи Боже, помилуй!..

Треба пōвісти, ож кажда колядка мала свого адресата. Могли попросити колядникȳв заколядовати ґаздови, ґаздыни, дїтинї, сынови, невістцї,  зятьови, вдовицї:

 Ци спиш, ци чуєш, пане-ґаздику, — радуй ся!
Родив ся Христос во Віфлеємі — радуйся!..

Ой дōлȳ, дōлȳ на полонинї, — славен єсь!
Славен єсь, ой, славен єсь, наш милый Боже, на высокости, славен єсь!
(ґаздыни)

У чистȳм пōлї зеленый явȳр — файноє!
Файноє дитя, ги ангелиня — файноє!

А ци дома вам тых дивять сынȳв? Сынове!
(А ци дома сте, сынове мōї? Сынове!)

А ци дома сте, невісткы мōї? Невісткы!
Невісткы мōї, тых дивять невістк, невісткы!..

А ци дома сте, зятеве мōї? Зятеве!
Зятеве ж мōї, тых девять зятев, зятеве!..

Кōй колядовали хлопчищови, та у колядцї споминали му имня. Имня у колядцї міняли в зависимости выд того, як го было звати:

Пȳшōв Василько/Иванко гуслї лупати в кендрōву,
В кендрōву гōру, в шōвкōву траву, в кендрōву.

Было в Мигаля/Василя нова ясени, даєму!
Даєму, Боже, щастя й здоровля в сім дōмі!..

Ишōв Иванко/Мигалько через мосточок, на кōню!
На кōню, кōню, золоте піря, золоте піря по ньōму!..

Ипен сяк міняли и дївōчі имена:

Было в Марікы єдно яблычко, ни вержу!
Ни вержу, вержу, милōму держу, милōму держу, ни вержу!..

Пасла Меланка чотыри волкы пȳд бором,
Ей пȳд бором, пȳд зеленинькым, пȳд зеленинькым явором!..

Прала Поланька пōпōві ризы на леду.
На леду, леду, на лединици на студининькȳй водици!

Марії тай Аннї были и ōтдїльнї колядкы:

Прийшли за дівкōв триє сватачȳв з лелієв.
Ей з лелієв, лелієв, за молодинькōв, за молодинькōв Марієв!..

Прийшли за дівкōв триє сватачȳв з косицьōв.
Ей з косицьōв, косицьōв, за молодинькōв, за молодинькōв Анницьōв!..

Ходили колядовати дві ґрупы людий: цирькōвнї тай просто колядникы. Цирькōвнї колядовали на цирькōв, дїлили ся на гōрішньых тай нижнянськых, а кидь село великоє — по улицях, «кварталах». Їм давали грōші. Тото ся раховала рождественна жертва на храм выд обшаря.

Инші люди, колядникы, збирали ся ґрупами и ходили по улицях до каждōї хыжі, ипен так, ги май малі хлōпцї. Колядовали як цирькōвнї колядкы, так и світські. Де як їм ся трапляло. За тото їм давали ōріхы, яблыка, керечуна и вшитко инше, ги другым колядникам. У многых хыжах кликали їх за стȳл и гостили.

Ōтдїльна група хлōпцїв ходила из вертепом. Ищи казали, ож хōдят из вифлеємом, дзвіздōв, бетлегемом (у гōрішнїй Боржаві закріпили ся, ги бетлегемы). Вертеп чинили из взором на цирькōв, из двома вежами тай отвором из бабинчиком на перед. Удну стелили пōсїченым сїном авадь мохом. У бабинчику клали ся лялькы ангелȳв, Дївы Марії, Ісуса Христа, Йосипа, вōлхȳв итд. Вежі, кōтрі поснованї ланцками, чинили из папіря. Вшиткый вертеп тоже убліпльовали фарбоваными папірями.

Число ōсȳб у бетлегимі было разноє у каждōй ґрупы. Всьо зависило выд сценарія. Усе были Ангелы, кōтрі несли вертеп. Пастухы тай Дїдо, кōтрі кроме того, як колядовати, ищи и фіґльовали. Усяды быв Чорт, Цап, Жид. Даколи вмісто Жида у вертепнȳй игрі быв Циганин. Участниками бетлегема могли быти Волхвы, Ірод.

Колядовали, веселили на Сятый вичȳр до Сийночного, бо тоды чилядь ишла вшитка до цирькви. А пак прōдōвжали колядованя на Рождество и ищи два дны пō ньому. У дакотрых селах выд Рождества мож уже колядовати и жонам. У Березниках и другых боржавськых селах чилядь годна была колядовати, дōкі ся сяткы зимнї ни кȳнчат. Но за три дны бетлегемы мусїли быти у каждȳй хыжи у селї, бо так было заведено.

На Сятый вичȳр, чилядь ся кланяла: «Христос ся рождає! Славіме єго!», а на Рождество: «Христос ся народив! Славіме єго!»