Сян — то є веце, нїм звыкла ріка. Сян — то є симболь. Симболь давнёй границї рускых галицкых князи; симболь Бойківщыны, Надсяня; нарештї, за І. Русенком, симболь, пліт нашой Лемковины: «Моя отчизна — Лемковщина: зараз за Саном, як за плотом…». Лем ци зме даколи мыслїли одкаль сеся ріка-симболь має властиво таку назов?
У 1837-ім роцї г Будапештї трафила ся єдна з найвекшых подїй новой галицкой істориї. Трёх львівскых семінаристів (Маркіян Шашкевич, Яків Головацкый а Іван Вагилевич), за сприяня ґреко-католицкого священника і мецената Миколы Верещынского, выдали «Русалку Днѣстрóвую» — першый західнорускый альманах народном мовом. Альманах має етноґрафічны матерялї, поєзию гавторів, народны рускы та сербскы сьпіванкы т. і. Меджы інного, г роздїлю «Передговор к народним руским пѣсням» на X-ій сторінцї спіткаме такы слова: «Гóри як велити, рѣки як сяни*, Славлянщина вколо Бѣлим-богом стерегли сѣдий передвѣк, злучали Русинів и серед нападів вражих були засѣком народа, не-чѣм ѣх так чясто в пѣсньох поминают и величают…», — де спецяльно выдїлено слово «сяни». Ниже, на тій же сторінцї, видиме пояснїня: «Сян, полоз, смок — draco. Примѣрь: Mater verborum, словаръ староческій из Х. столѣтя; издан у Празѣ; и Rukopis kraledvorský в судѣ Любушинім. — Се слово придержало-сь у нас доси у назвѣ рѣки Перемишлем пливучой; бо дуже викрутом (вужем) иде». Отже, ци не од подібности з плазуном бере свою назов срібролентый Сян? Аже у горах тече, за то й так ся выгынат… Ба, зацєкавили ня післаня на ческы слівникы, они наводят на цєкавы мыслы. В IX-X-у віках вырастат міц Великоморавской державы, єй вплывы шырят ся ген аж по східны меджы Перемишльской землї. Відлуґ ерекційной грамоты-фальсифіката (потвердженой х 1086-ім роцї імператором Генріхом IV), істниє велька ймовірніст, же Перемишльщына была частём давнёго Празкого католицкого єпископства. Фактичнї, входила до складу давнёческой державы. Ци мож тогды припустити, што власнї чеси дали назов Сян гірскій ріцї?
Добрі поглядавшы у слівниках, я выявил г «Етимологічнім словнику україньской мовы» (т. 5) наступне:
Як видиме, етимолоґічний слівник підтверджує наявніст того слова не лем у ческій, але такой у словацкій бесїдї та (посилаючы ся на галицкый «Малоруско-нїмецкий словар» Є. Желехівского а С. Недільского) рускій мові — в нїм простым текстом подано: «Сян — Schlange, Drache» : ‘лінія’, ‘дракон’. Там само, в «Етимолоґічнім словнику українской мовы», видиме щы цєкаве слово «сáнка» (множына: «сáни»), же значыт ‘полоз’ (‘полози саней’). Оно подібне за значенём, як позначыня чогоси вюнкого, лем, на одміну од слова «сян», виступає без змякшеня попереднёго приголосного.
Але істниє тыж інне товкмаченя походжыня назвы Сян. Наприклад, московскый мовознавец Владимир Никонов выводит нону назов од індоевропского коріня зі значенём ‘текти’ (‘течы’) альбо ‘вологість’ (‘вільгота’). Подібнї ґадат рускый мовознавец Ярослав Рудницкый х праци «Nazwy geograficzne Bojkowszczyzny», — він толкує Сян яко назву походжыня ґєрманского, же загальнї позначат якуси ‘воду’ – ‘ogólnie wodę’. Тоту думку, правдоподібнї, він переял од пільского мовознавця Michałа Rozwadowskого. Той же думкы, згрубша, притримує ся інный пільскый мовознавец Zdzisław Stieber. Г артиклю «Polska i ruska nazwa Sanu» він доходить висновку, що «Polacy wzięli od Rusinów nazwę San dość późno… W codzienne użycie ogółu nazwa ta weszła dopiero wtedy, gdy za Kazimierza Wielkiego Ruś Czerwona została złączona z Polską i gdy polski obszar językowy na większej przestrzeni oparł się o San». Тобто, руску форму з мнякым < с > — Сян — вартат брати за старшу, нїм пільску ствердїлу — San.
Так трахтуют походжыня назвы Сяна мовознавцї. До якой думкы пристати — вырішовати Вам, лем, спомин о давнїх полозах — сянах — выдає ся мі кус більш романтичный… (: